Курс лекций по "Проектной деятельности"

- визначення ймовірності потрапляння результуючої величини в той чи той інтервал та перевищення мінімально допустимого значення.

Метод Монте-Карло можна розглядати як свого роду імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Оскільки відповідна програма обирає значення вхідних змінних з випадкових розподілів імовірностей, то кожний одержаний результат відображає можливий у майбутньому стан справ. Кожна з цих комбінацій справді може здійснитися, причому з однаковою мірою ймовірності. Тому й одержувані результати також можливі в майбутньому і є однаково ймовірними. Насправді ж, звичайно, реалізується лише один із таких результатів, і ми не можемо передбачити, який саме. Але завдяки даному методу аналітик має важливий інструмент управління ситуацією: якщо багато з цих однаково ймовірних результатів є небажаними, він може запобігти появі їх, відмовившись від відповідних інвестицій. І навпаки: якщо досить велика кількість цих результатів виявляться сприятливими, можна зважитися й піти на ризик заради одержання одного із цих результатів.

Метод моделювання дозволяє:

- досліджувати комбінований вплив ризиків;

- аналізувати наслідки накопичення ризикових ситуацій;

- визначити вплив ризиків на фінансовий стан учасників проекту, який може виявлятися у вигляді затримок в одержанні доходу і збільшенні позики.

Метод імітаційного моделювання дозволяє визначити ймовірність характеристик, потрібних для аналізу проекту. Наприклад, імовірність вчасного завершення проекту становить 70 % або перевищення планового кошторису будівництва складає 20 %. Після визначення ймовірності настання заданих результатів проекту треба прийняти рішення, яке б дозволило збалансувати ризик, пов’язаний із проектом. Зазвичай після такого аналізу ризику приймаються корективи, які дозволяють зменшити ризикованість специфічних дій та планів. Приміром, після проведення робіт з аналізу проектних ризиків слід передбачити, щоб договори з постачальниками сировини ґрунтувались на фіксованих цінах, були укладені довгострокові договори продажу, застраховані продажі, а також передбачити точну систему керівництва проектом для забезпечення контролю за його виконанням.

У будь-якому разі аналітик може балансувати між мірою ризику та величиною прибутку. Наприклад, керівники проекту можуть запропонувати покупцеві більш низькі ціни за гарантований обсяг майбутніх закупівель, що зменшить не тільки прибутки, а й ризик неспроможності збути продукцію.

Методи кількісного аналізу проектних ризиків

Перед тим, як перейти до кількісних вимірювань ризиків, необхідно виділити напрямки врахування непевності, тобто провести якісний аналіз проектних ризиків.
Важлива специфічна особливість якісного аналізу інвестиційних ризиків полягає у визначенні можливих ризиків, що мають істотний вплив на результати реалізації проекту.

Основними результатами якісного аналізу ризиків є:

- виявлення конкретних ризиків проекту та їхніх причин;

- аналіз і вартісний еквівалент гіпотетичних наслідків можливої реалізації зазначених ризиків;

- пропозиція заходів щодо мінімізації збитку і їхньої вартісної оцінки.

До додаткових, але також дуже значних результатів якісного аналізу варто віднести визначення пограничних значень можливої зміни всіх чинників (змінних) проекту, що перевіряються на ризик.

Після етапу якісного аналізу провадиться кількісна оцінка ризиків.
Методами кількісного аналізу ризиків, що трапляються найбільш часто, як уже зазначалося, є аналіз чутливості (уразливості), аналіз сценаріїв та імітаційне моделювання ризиків за методом Монте-Карло.

Перед тим, як досліджувати кожний із перелічених методів, подамо загальне уявлення про них. Отже, проведення кількісного аналізу проектних ризиків спирається на вже згаданий базисний варіант розрахунку проекту. У ході якісного аналізу були визначені чинники проекту, що перевіряються на ризик. Завдання кількісного аналізу полягає в чисельному вимірюванні впливу змін ризикових чинників на ефективність проекту.

Аналіз чутливості (вразливості) відбувається при "послідовно-одиничній" зміні кожної змінної. Тобто припускається, що тільки одна зі змінних змінює значення, на основі чого перераховується нове значення використовуваного критерію (наприклад, критерію чистого дисконтованого прибутку (NPV)). Потім оцінюється відсоткова зміна критерію порівняно з базисним випадком і розраховується показник чутливості, що становить відношення відсоткової зміни критерію до зміни значення змінної на 1 % (так звана еластичність зміни показника).
Так само обчислюються показники чутливості за кожною з інших змінних. За результатами цих розрахунків здійснюється експертне ранжування змінних за ступенем важливості (наприклад, "дуже висока", "середня", "невисока") і експертна оцінка прогнозованості (передбачуваності) значень змінних (наприклад, "висока", "середня", "низька"). Далі експерт будує матрицю чутливості, що дає змогу виділити найменш і найбільш ризиковані для проекту змінні (показники).

Аналіз чутливості - найпростіший і тому найбільш використовуваний кількісний метод дослідження ризиків. Проте в його простоті криються деякі хиби: по-перше, цей метод є експертним, тобто різні групи експертів можуть одержати різні результати; по-друге, у ході аналізу чутливості не враховується зв'язок (кореляція) між змінюваними змінними.

Аналіз сценаріїв - це розвиток методики аналізу чутливості проекту, тому що одночасно несуперечливій (реалістичній) зміні піддається вся група змінних, які перевіряються на ризик. Розраховуються песимістичний варіант (сценарій) можливої зміни змінних, а також оптимістичний і найбільш імовірний варіанти. Відповідно до цих розрахунків визначаються нові значення критеріїв оцінювання ефективності проекту. Ці показники порівнюють із базисними значеннями і дають необхідні рекомендації.

В основі рекомендацій лежить визначене "правило": навіть в оптимістичному варіанті немає можливості вважати проект доцільним для реалізації, якщо значення критерію NPV цього проекту від'ємне. І навпаки: песимістичний сценарій у випадку одержання додатного значення NPV дає змогу експерту судити про прийнятність цього проекту, незважаючи на найгірші прогнози зміни змінних.
Метод моделювання Монте-Карло щодо аналізу ризиків становить синтез методів аналізу чутливості й аналізу сценаріїв. Це складна методика, що реалізується на комп'ютері. Результатом такого аналізу є розподіл можливостей вірогідних результатів проекту (наприклад, можливість одержання NPV < 0).

Практичні методи врахування ризиків

На практиці використовується широкий спектр прийомів і підходів, що дають змогу аналізувати проектні ризики. До основних із них належать:
Метод експертних оцінок полягає в можливості використання досвіду експертів у процесі аналізу проекту й урахування впливу різноманітних якісних чинників. Це його основна перевага. Формальна процедура експертної оцінки частіше за все зводиться до таких дій.

Керівництво проекту (фірми) розробляє перелік критеріїв оцінки у вигляді експертних (опитувальних) листів, що містять визначені питання.
Для кожного критерію призначають (рідше - обчислюють) відповідні вагові коефіцієнти, значення яких не повідомляють експертам.

Щодо кожного критерію складають варіанти відповідей, які також невідомі експертам.

Експерти повинні мати повну інформацію про оцінюваний проект і, проводячи експертизу, аналізувати поставлені питання і позначати обраний варіант відповіді. Заповнені експертні листи опрацьовують відповідним чином - на підставі відомих статистичних пакетів опрацювання інформації - і видають кількісний результат або результати проведеної експертизи.

Суб'єктивна можливість є припущенням щодо певного результату, який ґрунтується на судженні того, хто оцінює, на його особистому досвіді. Можна умовно вважати цей підхід окремим випадком методу експертних оцінок. Перевагою методу суб'єктивних можливостей є можливість його застосування для подій, що не повторюються, і в умовах відсутності достатньої кількості статистичних даних на відміну від об'єктивних можливостей, що і визначає його сферу застосування в аналізі проектних ризиків.

Прийом, базований на визначенні періоду (терміну) окупності інвестицій або терміну повернення (відшкодування) початкових інвестиційних витрат, трактує цей період як необхідний для відшкодування початкового капіталу за рахунок накопичених чистих потоків реальних грошей, генерованих проектом.
Помилкою цього підходу є виділення з усього потоку витрат тільки обсягу початкових інвестицій, тобто початкової фази періоду реалізації проекту. Класичне визначення терміну окупності проекту, що орієнтується на всю сукупність витрат, пов'язаних із конкретним проектом, не містить зазначеної помилки. Проте, по-перше, у цьому випадку мова йде тільки про термін окупності інвестицій, і, по-друге, інвестиційне рішення приймається не тільки на підставі цього критерію, а в сукупності з іншими - чистим дисконтованим прибутком (NPV), внутрішньою нормою прибутковості (IRR), індексом прибутковості (РІ).

Тому експерти-аналітики інвестиційного проекту, розуміючи обмеженість цього підходу, все ж використовують його на практиці. Особам, що приймають рішення про вкладення коштів в інвестиційний проект, необхідна орієнтовна інформація про термін окупності інвестицій, що допоможе оцінити ризик проекту.
Метод аналогій полягає в аналізі всіх наявних даних, що стосуються здійснення фірмою або банком аналогічних проектів у минулому з метою розрахунку можливостей виникнення втрат. Колосальну роль при цьому відіграє банк накопичених даних про всі започатковані раніше проекти, утворений на основі їхньої оцінки вже після завершення. Найбільше застосування метод аналогій знаходить при оцінюванні ризику проектів, які часто повторюються, наприклад у будівництві. Якщо будівельна фірма хоче реалізувати проект, аналогічний уже завершеним проектам, то для розрахунку рівня ризику нового проекту можна побудувати так звану криву ризику на підставі наявного статистичного матеріалу. З цією метою встановлюються області ризику, обмежені нижньою і верхньою межами загальних втрат.

Метод ставки відсотка з поправкою на ризик дає змогу, збільшуючи безризикову ставку відсотка на розмір надбавки за ризик, врахувати його чинники при розрахунку ефективності проекту.

Використання показників дисперсії і середнього квадратичного (стандартного) відхилення дає змогу кількісно оцінити ризик декількох проектів (або декількох варіантів одного проекту). У тих випадках, коли проекти мають декілька можливих виходів, дисперсія характеризує ступінь розсіювання випадкового розміру (наприклад, чистого дисконтованого прибутку) і навколо свого середнього значення (математичного сподівання).

Метод критичних значень базується на визначені тих значень змінних (чинників) або параметрів проекту, що перевіряються на ризик, які приводять розрахункове значення відповідного критерію ефективності проекту до критичної межі.

Крім перелічених підходів практично використовуються такі (як уже згадані, так і аналізовані далі): побудова складних розподілів можливостей (дерева рішень);
аналіз чутливості (включаючи методи математичного програмування, аналіз точки беззбитковості тощо); аналіз сценаріїв.

Методи запобігання ризикам

Засоби запобігання або зниження ризиків і їхніх наслідків дуже різноманітні. Загальна назва цих методів - страхування ризиків. До найбільш загальних із них варто віднести такі:

- диверсифікація ризиків;

- страхування подій та їхніх результатів;

- встановлення лімітів;

- постійне дослідження ринкової кон'юнктури, накопичення інформації про стан ринку;

- об'єктивна оцінка власних можливостей;

- оптимізація планованої корисності.

Диверсифікація ризиків припускає рівнобіжне здійснення різноманітних варіантів підприємницької діяльності з різним рівнем ризиків (одночасний розвиток різноманітних виробництв для підтримки необхідного рівня прибутковості, розподіл портфеля інвестицій у різноманітні цінні папери, розмаїтість торгового обігу тощо).
Страхування може здійснюватися за допомогою спеціалізованих посередників (страхові компанії, різноманітні фонди) на основі власних засобів (створення резервних і страхових фондів) і проведення зустрічних страхових угод (наприклад, хеджу-вання в біржовій справі).

Встановлення лімітів - це передусім встановлення страхових обмежень - лімітів на ризикові операції.

Постійне накопичення інформації про ринок сприяє розширенню обрію знань про власний бізнес, уточнює прогноз ситуації і знижує ступінь ризику.
Часто на практиці відбувається переоцінка власних можливостей, що сприяє проведенню неадекватних ризикованих операцій. Перед тим як використовувати той чи інший засіб реалізації поставленої мети, варто прорахувати внутрішні можливості й необхідність залучення резервів та зовнішньої допомоги.
При оптимізації різноманітних ризиків розраховуються варіанти з максимальною планованою корисністю і різноманітним рівнем ризику. З такого набору вибираються альтернативні варіанти для прийняття рішень.

У "Project Expert 5, 6" можна проводити аналіз чутливості показників ефективності проекту від цілого ряду його параметрів. "Project Expert 7" дає можливість моделювання оцінки ризиків проекту за методом Монте-Карло.

Управління проектними ризиками

Управління ризиком передбачає не тільки ідентифікацію, аналіз та оцінку ризику, а й розробку заходів щодо зниження ризику. До методів зниження ризиків належать:

- розподіл ризику між учасниками проекту (передача частини ризику співвиконавцям);

- резервування коштів на покриття непередбачених витрат;

- зниження ризиків у плані фінансування;

- страхування.

Розподіл ризику фактично реалізується під час підготовки проекту і конкретних документів. Підвищення ризику в одного з учасників повинно супроводжуватись адекватною зміною в розподілі доходів від проекту.

Тому на переговорах потрібно:

- визначити можливості учасників проекту щодо запобігання наслідкам настання ризикових подій;

- визначити міру ризику, яку бере на себе кожен учасник проекту;