Методологічні аспекти особистісної ініціативи, як механізму самореалізації особистості підприємця

    У дослідженні соціальної  активності О. Долинська розглядає  ініціативні дії як найвищий  вияв відповідальності особистості. При цьому рівень ініціативних  дій характеризується як ентузіазм і велике бажання особи виконати діяльність (що переживається саме в момент отримання завдання), захоплююча робота, піклування і переживання за якість продукту, за наявності перешкод – вміння самостійно мобілізувати зусилля, спрямування на досягнення результату, виявляючи при цьому і особистісну ініціативу і творчість.

Ряд дослідників розглядає особистісну ініціативу як показник вищої форми активності особистості (К. Абульханова-Славська, Р. Суховейко, О. Лозова, А. Цаболова). Так, К. Абульханова-Славська характеризує особистісну ініціативу як одну з найважливіших форм соціальної активності, яка виступає як "вияв особистісного інтересу і творчого ставлення до дійсності, стрічної активності стосовно іншої людини. Особистісна ініціатива, – підкреслює автор, – це

збереження особистістю творчої або авторської позиції в процесі діяльності. Ця форма активності виступає як причина початку і розгортання діяльності".

Не можна погодитись з тими дослідниками, які зводять сутність особистісної ініціативи лише до інтелектуальних характеристик особистості. Здатність висувати оригінальні творчі ідеї, звичайно, залежить від інтелектуального рівня особистості, хоча і не зводиться до нього. Особистісна ініціатива людини з високо розвиненим, самостійним, критичним мисленням відрізняється глибиною, творчістю, внесенням інновацій у різні сфери діяльності. Тому багато дослідників розглядають особистісну ініціативу як складне утворення особистості, її інтегральну якість (П. Іванов. Є. Погоніна. І. Плотнієкс та ін.).

Таким чином, можна визначити особистісну ініціативу як особистісну властивість, що поєднує пізнавальні і мотиваційні фактори, виражену в продовженні розумової діяльності за межами ситуативної заданості; як новаторська пропозицію особистості, а також діяльність особистості по реалізації цієї пропозиції з метою авторської зміни навколишньої дійсності і себе в ній. При чіткій цільовій спрямованості, стабільному прояві в діяльності, позитивній результативності окремі ініціативи, здобуваючи особистісний зміст, стануть основою для розвитку ініціативності як якості особистості.

Особлива роль у структурі особистісної ініціативи належить готовності, умінню і здатності реалізувати свої задуми, пропозиції, тобто так званому виконачо-організаційному етапу, що майже не виділяється дослідниками, оскільки вони фіксували увагу в основному на новизні змісту ініціатив, але не на їхній послідовній реалізації.

Перехід від ситуативних ініціативних дій до особистісної ініціативи, до стійкого ініціативного відношення до діяльності зв'язаний з виникненням у підприємців позитивної установки до формуючої якості, що ґрунтується на усвідомленні власної особистісної і соціальної цінності. Усяке знання (у даному випадку про особистісну ініціативу) має динамічний потенціал.

Однак і ініціативне відношення до діяльності відрізняється від особистісної ініціативи як стійкої риси особистості, оскільки може бути спонтанним, неорганізованим, володіти ситуативністю й імпульсивністю. Навіть для ініціативної діяльності, ще характерна залежність від стихійно складаючихся внутрішніх спонукань, випадкових обставин.

Поняття активність визначають як направлену, цілеспрямовану діяльність на досягнення поставленої мети. Активність є важливою рисою особистості людини. Вона відіграє визначну роль в самореалізації приватного підприємця як бізнесмена.

Самореалізація на думку багатьох дослідників є основним фактором становлення людини як особистості. Кожен індивід має свої особисті пріоритети в оточуючий дійсності і намагається в процесі діяльності досягти визначених цілей. Самореалізація є кінцевою фазою розвитку особистості. Людина яка себе реалізувала може в повній мірі називатися особистістю.

Відомий вчений А. Маслоу запропонував своє бачення питання самореалізації. Згідно його теорії мотивацій, в основу якої покладене уявлення про “ієрархію потреб”, які протягом життя людини так чи інакше зумовлюють її поведінку. Дана ієрархія поєднує найелементарніші потреби та найвитонченіші спонуки діяння людини. Згідно з даною теорією, будь-яка істота прагне свого розквіту, задовольняючи свої потреби. Найвища ж потреба – в самореалізації – постає як реальний збудник та спонука дій і поведінки людини.

1.2. Принципи та методи дослідження  особистісної ініціативи, як напряму  самореалізації особистості підприємця

Людське мислення являє собою складний пізнавальний процес, що включає в себе використання безлічі різних прийомів, методів і форм пізнання. Розходження між ними умовні, і дуже часто всі ці терміни вживаються як синоніми, однак має сенс робити деяке розходження між ними. Під прийомами мислення і наукового пізнання розуміються загально логічні й загальногносеологічні операції, використовувані людським мисленням у всіх його сферах і на будь-якому етапі і рівні наукового пізнання. Вони в однаковій мірі характеризують як повсякденне мислення, так і наукове, хоча в останньому здобувають більш визначену й упорядковану структуру. Прийоми мислення, як правило, характеризують загальну, гносеологічну спрямованість напрямку думки на тім або іншому етапі пізнавальної діяльності. Наприклад, при русі от цілого до частини, от частки до загального, от конкретного до абстрактного і т.д.

Методами називають більш складні пізнавальні процедури, що містять у собі цілий набір різних прийомів дослідження.

Метод - це система принципів, прийомів, правил, вимог, якими необхідний керуватися в процесі пізнання.

У даному визначенні методу виражена його операціональна істота; метод містить у собі сукупність вимог, що характеризують порядок пізнавальних операцій.

Дослідник змушений найчастіше  оперувати гіпотезами, точні мотиви дій йому неясні. Ще складніше будувати причинно-наслідкові ланцюжки подій. На перший погляд індивід керується цілком усвідомлюваними мотивами, визначеними навіть для нього самого. Однак при більш глибокому розгляді за очевидним мотивом ховаються різні "спонукання", "стримування" і "мотиви", що складають реальну причину вчинку. У результаті навіть щирий самоаналіз індивідом своїх учинків має тільки відносну цінність.

Задача дослідника чітко усвідомлювати мотиваційні ситуації, аналізувати і вивчати їх, навіть якщо вони і не є частиною свідомих намірів індивіда. Не важливо, якщо аналіз мотивів буде неповним, вірогідним. Адже процес соціальної дії може бути розтягнутим у часі і просторі, він може містити в собі як складові частини різні акти, іноді протилежно орієнтовані по відношенню друг до друга і тому спонуковані різними мотивами. Нарешті, два або кілька вчинків, що спостерігачеві здаються подібними або навіть тотожними, насправді   викликаються різними комплексами мотивів. Такі ситуації соціолог зобов'язаний інтерпретувати порізно і щораз  шукати самостійні мотиви і суб'єктивний зміст.

Крім того, що діє особа навіть в одній і тій же ситуації здатна піддаватися прямо протилежним імпульсам, кожний з яких соціолог також повинний вивчити. Блукаючи в лабіринтах значення вчинків, що припускаються, висуваючи лише приблизні оцінки і гіпотези, соціолог орієнтується в остаточному підсумку на результат дії протиборчих мотивів, їх результуючу. Саме вона і виступає єдиною твердою підставою для наукового судження.

Для дослідження особистісної ініціативи, як засобу самореалізації приватного підприємця, користуються загальними методами соціологічного дослідження, кожен з них можливо застосувати для її дослідження:

Експеримент - це метод, що забезпечує найкращі емпіричні дані для перевірки гіпотез про наявність причинного зв'язку між явищами, а також самий надійний засіб рішення багатьох практичних задач, зв'язаних з оцінкою ефективності соціальних і політичних програм.

Масове опитування є, мабуть, самим популярним соціологічним методом. Він перевершує експеримент із погляду  дескриптивних можливостей і служить не тільки сугубо академічним цілям, будучи найкращим засобом одержання соціальної статистики. Саме опитування суспільної думки використовуються при

вивченні думок і установок широких шарів суспільства, забезпечуючи, при коректному застосуванні, можливість "відстеження" навіть невеликих змін у найрізноманітніших сферах громадського життя - від розподілу сімейних бюджетів до динаміки виборчих переваг.

Аналіз документів. Цей метод дозволяє одержати зведення про минулі події, спостереження за якими вже неможливо.

Вивчення документів допомагає виявити тенденції і динаміку їхніх змін і розвитку. Джерелом соціологічної інформації виступають звичайно текстові повідомлення, що утримуються в протоколах, доповідях, резолюціях і рішеннях, публікаціях, листах і т.п. Особливу роль виконує соціальна статистична інформація, що у більшості випадків використовується для характеристики конкретно-історичного контексту розвитку досліджуваного процесу або явища. Важливою особливістю більшої частини статистичних даних є їх агрегований характер, що означає їхню співвіднесеність до деякої групи як цілісності. Так, приступність "споживчого кошика" може бути віднесена як до всього населення, так і до окремих соціальних груп.

Не менш важливого значення набуває контент-аналіз, що активно застосовується в дослідженнях засобів масової інформації, будучи незамінним методом групування текстів. Аналіз заснований на використанні однакових стандартизованих показників (індикаторів) для пошуку, обліку і підрахунку масовості тих або інших характеристик тексту. Задачі, розв'язувані цим методом, підкоряються простій схемі: хто сказав, що, кому, як, з якою метою і з яким результатом.

Опитування - найпоширеніший  метод збору первинної інформації. З його допомогою одержують майже 90% усіх соціологічних даних. У кожнім випадку опитування припускає звертання до безпосереднього учасника і націлений на ті сторони процесу, що мало піддаються або не піддаються взагалі прямому спостереженню. От чому опитування незамінне, коли мова йде про дослідження

тих змістовних характеристик суспільних, групових і міжособистісних відносин, що сховані від зовнішнього ока і дають про себе знати лише у визначених умовах і ситуаціях.

Два основні різновиди соціологічного опитування: анкетування й інтерв'ювання.

При анкетуванні опитуваний сам заповнює запитальник у присутності анкетера або без нього. За формою проведення воно може бути індивідуальним або груповим. В останньому випадку за короткий час можна опитати значне число людей. Воно буває також очним і заочним. Найбільш поширені форми заочного: поштове опитування; опитування через газету, журнал.

Інтерв'ювання припускає особисте спілкування з опитуваним, при якому дослідник (або його повноважний представник) сам задає питання і фіксує відповіді. За формою проведення воно може бути прямим, як говориться, "віч-на-віч  ", і опосередкованим, наприклад по телефону.

У залежності від джерела (носія) первинної соціологічної інформації розрізняють опитування масові і спеціалізовані. У масовому опитуванні основним джерелом інформації виступають представники різних соціальних груп, діяльність яких безпосередньо не зв'язана з предметом аналізу. Учасників масових опитувань прийнято називати респондентами. У спеціалізованих опитуваннях головне джерело інформації - компетентні особи, чиї професійні або теоретичні знання, життєвий досвід дозволяють робити авторитетні висновки. По суті справи, учасниками таких опитувань є експерти, здатні дати зважену оцінку по цікавлячого дослідника питанням. Звідси ще одна широко розповсюджена в соціології назва таких опитувань - експертні опитування або оцінки.

Одна зі складних проблем інтерв'ювання - не підштовхнути опитуваного до бажаного для соціолога як особистості інформації; не трактувати пишні і неточні відповіді як близькі до своєї власної думки; уникнути того, щоб його ототожнювали з представництвом владних і інших впливових структур; утриматися від особистих ціннісних оцінок у процесі опитування і максимально зберегти "нейтралітет".

Спостереження являє собою цілеспрямоване і систематизоване сприйняття досліджуваного процесу або явища, риси, властивості й особливості якого фіксуються дослідником. Форми і прийоми фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото -, теле - або кіноапарат і інші технічні засоби.

Особливість спостереження, можна уявити дослідження і як метод збору первинної інформації - здатність аналізувати і відтворювати життєвий процес у всьому його багатстві, поставляти різнобічні, часом досить "оголені" враження про досліджуваний об'єкт. Тут можуть фіксуватися характер поводження, жести, міміка особи, вираження емоцій окремих людей і цілих колективів (груп). Нерідке спостереження використовується поряд з іншими методами збору інформації, одухотворяючи безпристрасні стовпчики цифр - результати різних опитувань.

Спостереження рекомендується при вивченні ступеня активності людей (в нашому випадку приватних підприємців) на зборах, мітингах, інтересів слухачів у процесі навчання, поведінки учасників масових суспільно-політичних заходів і т.д.

Отже, для дослідження особистісної ініціативи, як засобу самореалізації підприємця, користуються загальнонауковими методами дослідження та аналізу інформації, та загальноприйнятими соціологічними методиками, що дозволяє повністю дослідити проблему самореалізації приватного підприємця через особистісну ініціативу.

Розділ 2

 Теоретичні  аспекти особистісної ініціативи, як механізму самореалізації  приватного підприємця