Методологічні аспекти особистісної ініціативи, як механізму самореалізації особистості підприємця

Юнацький вік - це вік, коли завершується дозрівання особистості, складається світогляд, формуються ціннісні орієнтації, установки. По суті, це період, у якому здійснюється перехід від дитинства до початку дорослого життя, що відповідає ступені відповідальності, самостійності, здатності до активної участі в житті суспільства й у своєму особистому житті, до конструктивного рішення різних проблем, професійного становлення. Юнацький вік, по Еріксону, будується навколо процесу ідентичності, що складає із серії соціальних, і індивідуально-особистісних виборів, ідентифікації, професійного становлення. І поряд з таким складним особистісним розвитком, велике місце займає саме професійне становлення студентів, що здійснюється в рамках навчальної діяльності [15, 57].

Відомо, що навчальна діяльність полімотивована, тому що процес навчання відбувається для учнів не в особистому вакуумі, а в складному взаємопереплетеному соціально-обумовленому процесі. Тому, основною проблемою будь-якого професійного утворення є перехід від актуально здійснюється навчальної діяльності студентів до засвоюваного ними професійної діяльності; з позиції загальної теорії діяльності, такий перехід йде насамперед  по лінії трансформації пізнавальних мотивів студента в професійні мотиви фахівця. Тобто , одним з ведучих у загальному мотиваційному синдромі навчання є пізнавальні і професійні мотиви, взаємообумовлений розвиток яких складає динамікові взаємних трансформацій пізнавальних і професійних мотивів студента.

 

Виходячи з даного положення, можна зробити висновок про те, що мотивація в старшокласників протягом  його навчання перетерплює деякі зміни, тобто мотивація має свою динаміку від школи в подальший навчальний заклад.

Причому, як указує В.Н. Обносов, старшокласники, що не мають досить повне і правильне представлення про свою майбутню професію до кінця навчання рідше демонструють намір працювати надалі  по досліджуваній спеціальності.

Процес професійного самовизначення включає розвиток самосвідомості, формування системи ціннісних орієнтації, моделювання свого майбутнього, побудова еталонів у виді ідеального образа професіонала. Особистісне самовизначення людини відбувається на основі освоєння суспільно вироблених представлень про ідеали, норми поводження і діяльності. В даний час соціальна орієнтація багато в чому визначає професійну самосвідомість людини, його професійне самовизначення і професійний вибір.

Специфічні моменти самосвідомості, формування концепції, що включає образ "Професіонала", залежать від ступеня погодженості ідеальний і реального "образ-я" і ідеальний і реальний образи професії. Співвідношення "Я-реального" і "Я-ідеального" визначає вимога людині до себе. Потреби в задоволенні власного "Я" (самоповазі, власній значимості і компетентності) повинна реалізуватися в самоствердженні і самовираженні людини  в його прагненні виявити себе. Не тільки пізнання, але і здійснення себе формує самосвідомість людини, його "внутрішня", його мотивацію. Здійснення себе в професії включає формування образа професії, особливо на етапі вибору сфери професійної діяльності.

Образ майбутньої професії досить складне утворення, що включає емоційні і когнітивні компоненти. Відповідність емоційно-оцінних компонентів істотним змістовним компонентам професії робить вибір обґрунтованим і реальним. Для обґрунтованості професійного вибору необхідно також, щоб вимоги з боку професії відповідали можливостям людини. У противному випадку в самосвідомості людини накопичується негативний життєвий досвід, формуються своєрідні способи рішення    задач, що встають перед ним - відхід від проблем, їхнє ігнорування і т.д [20, 58].

 

Отже, визначаючи складені елементи системи формування ініціативності, ми вважаємо, що цей процес повинний йти на основі моделей ситуацій, актуализуючих колізії, що вимагає прояви особистісної ініціативи тих, яких навчають. Найбільш оптимальним у даному випадку представляється конструювання ситуацій, що індивідуально-затверджуються, з використанням трьох базових умов формування особистісної ініціативи:

1) наявність представлення елементів змісту освіти у виді різнорівневих осбистісно-орієнтованих задач ("технологія задачного підходу");

2) наявність діалогу як особливе дидактико-комунікативне середовище, що забезпечує суб’єктно-змістовне спілкування, рефлексію, самореалізацію особистості ("технологія навчального діалогу");

3) наявність імітації соціально-рольових і просторово-тимчасових умов внутрішньої конфліктності, коллізійності; включення в життєві ситуації.

Формування і розвиток особистісної ініціативи приватного підприємця найбільш ефективне при наступних умовах:

- діяльність повинна носити проблемний, варіативний і особистісно значущий характер;

- в основі практичних завдань і самої діяльності повинна лежати система ініціюючих ситуацій, що індивідуально-затверджує характер.

Однією з основоположних умов формування особистісної ініціативи професійне самовизначення, яке відбуваєть в період юності.

Також ми можемо сказати, що особистісна ініціатива є суб¢єктивною рисою кожної окремої людини. Тому не у кожного приватного підприємця може бути присутня ця особистісна якість, яка суттєво впливає на успішність комерційної діяльності та на самореалізацію приватного підприємця як особистості.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Виходячи з усього сказаного ми бачимо, що специфіка особистісної ініціативи, її багатофункціональність полягає в тому, що вона є основою взаємозв’язку багатьох інтегративних якостей особистості і має формуючий вплив на її розвиток. За думкою дослідника О. Трошкіна, найбільш істотними компонентами особистісної ініціативи є:

- спрямованість особистості на  творчу діяльність;

- активність і енергійність; самостійність;

- здатність до реалізації особистісного  почину.

У розумінні особистісної ініціативи чимало спірного, але найчастіше  вона визначається як здатність висловлювати прогресивні, творчі ідеї в процесі активної діяльності, як міра активної участі в ній, здатність до оригінальних дій. Особистісна ініціатива розглядається як моральна якість особистості, її властивість, сукупність зусиль і дій особистості, спрямованих на перетворення в життя новаторських пропозицій, на задоволення інтересів і потреб, що є основою зародження ініціативності.

Особистісна ініціатива нами визначена як будь-яка первісна дія людини, виконувана нею в оригінальній, нетрадиційній формі, що переслідує принципово нові для особистості, суспільства цілі і задачі, а ініціативність як відносно стійка якість особистості, що виражає постійне прагнення людини до ініціації. Особистісна ініціатива може бути представлена і як результат, і як засіб прояву ініціативності. Ступінь особистісної ініціативи стимулює інтеграцію і духовний розвиток особистості, що створює передумови її гармонічного розвитку.

Вивчаючи процес формування особистісної ініціативи приватних підприємців, ми прийшли до наступних висновків.

Організація процесу формування ініціативності носить  стадіальний характер:

- початкова стадія (орієнтована): закладається установка ініціативної поведінки, здійснюється вироблення позитивної мотивації;

 

 

- друга стадія (аналітико-синтезуюча): моделювання проблемно-пошукових "індивідуально-стверджуючих" ситуацій, оволодіння основними знаннями, уміннями, навичками особистісної ініціативи;

- третя стадія (пошуково-апробаційна): створення умов для формування реальної особистісної ініціативи як  якості особистості.

Отже особистісна ініціатива є головною рисою необхідною для успішності приватного підприємця.

Підсумовуючи другий розділ з’ясовано: визначаючи складені елементи системи формування ініціативності, ми вважаємо, що цей процес повинен йти на основі моделей ситуацій, актуализуючих колізії, що вимагає прояви особистісної ініціативи тих, яких навчають. Також ми встановили, що основним показником самореалізації приватного підприємця є успішність його бізнесу, стабільність у справах, незалежність від держави.

У третьому розділі ми визначили, що основним шляхом для самореалізації приватного підприємця є успішна кар¢єра та налагодження стабільної приватної діяльності, що, звісно, приносить прибуток.

Наприкінці можна сказати, що висунута гіпотеза підтвердилась. Особистісна ініціатива дійсно сприяє успіху та кар¢єрному розвитку. Особистісна ініціатива дійсно є основним механізмом самореалізації приватного підприємця.

 

СПИСОК ЛітературИ

 

1. Аберкромби Н., Хилл С., Теренр Б. Социологический словарь. – Казань: ФЛК, 1997. – 389 с.
2. Абульханова-Славська К.А. Деятельность и психология личности. - М.: Наука, 1980.- 336 с.
3. Ануфриева Н.М Социальная психология.  – М.: Инфра – М, 2003.          – 372 с.
4. Асп Э.К. Введение в социологию. - СПб.: Пите, 2000. – 217 с.
5. Баканов Е.Н. Стадии развития волевых процессов // Вестник Московского университета: психология. – 1997. – № 4. – С. 12-22.
6. Воєцька Т.В. Основи соціології. – К.: Либідь, 2001. –  487 с.
7. Волков Ю.Г., Добреньков В.И., Нечипуренко В.Н., Попов А.В. Социология. - М.: Инфра - М, 2000. – 507 с.
8. Гидденс Э. Социология. - М.: Дело ЛТД, 1999. – 378 с.
9. Даль В.И. Толковый словарь живого русского языка: в 4 тт.Т.2.- СПб.: ТОО «ДИАМАНТ», 1996.- 784с.
10. Дворецька Г.В. Соціологія праці. - К.: Фемина, 2001. – 327 с.
11. Казаринова Н.В. Социология: Учебник для вузов. - М.: Высшая школа, 2000. – 517 с.
12. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти// Міністерство оствіти України. - К., 1996.Вип.13.- 15с.
13. Кравченко А.И. Основы социологии. – Екатеринбург: РИНК, 1998. – 237 с.
14. Крайг Грэйс. Психология развития. – СПб.: Питер, 2001. – 987 с.
15. Лозова В.І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів/ Харк. держ.пед.ун-т ім..Г.С.Сковороди.- 2-е вид., доп.- Харків: „ОВС”, 2000.- 164 с.
16. Лукашевич М.П. Соціологія кар'єри. - Х.: РАНОК, 1999. – 445 с.
17. Лукашевич Н.И., Туленков Н.В. Социология. - К.: Высшая школа, 1998. – 492 с.
18. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія. - К.: ЮРінком, 2002. – 389 с.
19. Попов Л.М. Интеллектуальная инициатива в условиях общения: Автореф.дис. канд.пед.наук: 13.00.01.- М.,1980.-20с.
20. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология. - М.: Дело ЛТД, 1996. – 140 с.
21. Рибалко Е.Ф. Возрастная  и диференциальная психология. – СПб.: Питер, 1990. – 256 с.
22. Сергеєва Л.М. У світі цікавої соціології. - К.: Либідь, 2001. – 275 с.
23. Соболєв В.О., Рущенко І.П. Словник з соціології. - Х.: РАНОК, 1999. – 303 с.
24. Соціологія  / під ред. В. Г. Городяненко. -  К.: Світанок, 2002. – 605 с.
25. Тадевосян Э.В. Социология. - М.: Инфра - М, 1998. – 308 с.
26. Трошкін О. Педагогічні умови розвитку ініціативності майбутніх дизайнерів у процесі навчально- творчої діяльності: Дис...канд. пед.наук: 13.00.04. - Донецьк, 2004.
27. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка.- М., 1967. -С.133
28. Фролов С.С. Социология. - М.: Высшая школа, 1996. – 493 с.
29. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Леслі, 1996. – 209 с.
30. Якуба О.О. Соціологія. – Х.: РАНОК, 1996. – 423 с.