Нова соціальна система управління

“Менеджмент” – це поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підпри.мствами). 

“Адміністрування” – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діялюністю апарата управління підприємства. 

“Керування” – поширюється  на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.

Отже, аби усвідомити сутність категорії “менеджмент”, перш за все слід з`ясувати, що таке організація, які цілі її діяльності і чому будь-якою організацією потрібно управляти.  
 
За визначенням Ч.Бернарда: “Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для загальної мети або спільних цілей”.

Всі отрганізації мають загальні для них характеристики.

1) всі організації використовують чотири основних види ресурсів:

- людскі ресурси;

- фінансові ресурси;

- фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо);

- інформаційні ресурси. 

2) будь-яка організація  є відкритою системою. Ресурси,  які організація використовує  для виробництва продукції (надання  послуг) вона забирає із зовнішнього  середовища. В свою чергу продукція,  що виробляється організацією  також реалізується у зовнішньому середовищі. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем. Це означеє, що будь-яка реально існуюча організація є відкритою системою. 

3) розподіл праці  в організації. Якщо навіть  дві людини працюють спільно  для досягнення єдиної мети, вони  повинні розподілити обсяг роботи  між собою. 

Розподіл загальної  роботи в організації на її складові частини назівається горизонтальним розподіленням праці. Результатом горизонтального розподілення праці є формування окремих підрозділів організації (відділів, цехів, виробництв, ділянок тощо).

Оскільки робота в організації розподіляється між  окремими підрозділами та виконавцями, хтось має координувати їх діяльність. Внаслідок цього об`єктивно виникає необхідність у так званому вертикальному розподілі праці, тобто в діяльності з координації роботи підрозділів та окремих виконавців у середині підрозділів.

Діяльність  з координації роботи інших людей  в широкому розумінні і становить сутність управління організацією.

Таким чином, необхідність управління об`єктивно виникає внаслідок горизонтального та вертикльного розподілу праці в організації. Оскільки розподілення праці є загальною характеристикою діяльності будь-якої організації, то всі організації потребують управління.

Глобальною  метою діяльності будь-якої організації  – є досягнення успіху. Що таке успіх?

Організація вважається успішною, коли вона досягає поставлених  перед собою цілей. Складовими успіху при цьому виступають: 

 а) виживання,  тобто можливість існування якомога  довше;

б) результативність та єфективність. 

Аби бути успішною впродовж тривалого часу, аби вижити та досягти своїх цілей, організація  має бути як єфективною, так і  результативною.

За словами П.Драктера результативність є наслідком того, що роблять потрібні слушні речі; а ефективність є насльдком того, що вірно (правильно) створюються ці самі речі. Перше і друге є однаково важливим.

Якщо мета організації  обрана правильно, це означає, що діяльність організації задовольняє певну важливу, реально існуючу потребу (створюються речі, на які є попит). Результативність у такому розумінні – це щось невідчутне (на дотик), непомітне. Ефективність, навпаки, можна вимірювати, передати кількістно. Відносна ефективність організації має назву продуктивності і вимірювання як співвідношення вартісної оцінки усіх виходів з організації та вартісної оцінки усіх входів в організацію.

“Менеджмент” – це надзвичайно широке та багатомірне поняття. Для того, аби краще усвідомити його сутність, на нього слід подивитись з різних боків.

Етимологічно менеджмент походить від латинського слова  “manus” – рука. Початково це слово означало вміння дбайливо вести домашнє господарство, майстерно володіти засобами праці, вправно працювати. З появою багатьох видів роботи, з поглибленням спеціалізації виникла потреба в діяльності, яка пов`язувала в єдине ціле роботу багатьох окремих виконавців. Відповідно до цього трансформувався і зміст поняття “менеджмент”. Це слово увібрало у себе всі чисельні вимоги до управління як до науки, мистецтва ведення справ і стилю роботи.

Сучасний Оксфордський словник  англійської мови тлумачить поняття  “менеджмент” не однозначно, а саме:

1. менеджмент – це спосіб, манера спілкування з людьми;
2. менеджмент – це вміння та адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату організації;
3. менеджмент – це влада та мистецтво керування;
4. менеджмент – це органи управління, адміністративні одиниці, підрозділи.

Поміж менеджерів-практиків  та вчених ще й досі не існує єдності поглядів щодо сутності менеджменту:

1. перші вважають, що менеджмент – це професія орфєнтована на практичне використання. Головне тут – реальний результат, який забезпечується накопиченим досвідом менеджера;
2. другі вважають, що менеджмент – це процес досягнення мети організації за допомогою інших людей. Тому, головне для менеджера – це мистецтво спілкування з людьми та керування ними;
3. треті вважають, що менеджмент – процес прийняття раціональних рішень. Тому, головне завдання менеджера – це пошук оптимальних управлінських рішень за допомогою математичних моделей та на основі використання системи наукових знань.

В останні роки спостерігається певна конвергенція поглядів на те, що ж таке менеджемн. У широкому розумінні менеджемн  – це одночасно система наукових знань, мистецтва та досвіду, втіленних у діяльності професійних управлінців для досягнення цілей організації шляхом використання праці, інтелекту та мотивів поведінки інших людей (див.рис.1.1).

 

Рис.1.1. Основні  складові та сфери менеджменту 

 

 

В діяльності всіх менеджерів, незалежно від функції, яку вони виконують, посади, які вони обіймають, галузі, у якій вони працюють, є дащо спільне. Саме це спільне, загальне для діяльності всух менеджерів і становить фундамент науки менеджменту, складає її основи, які і є предметом вивчення курсу “Менеджемент” як навчальної дисципліни. 

При цьому слід зауважити, що знань теоретичних  основ управління замало для забезпечення ефективного функціонування тієї або іншої організації. “Той, хто ставить діагноз за книгою, або намагається управляти, вивчивши на пам`ять принципи менеджменту, рідко коли досягає успіху”. 

Відомо, що за всіх інших умов, кінцевий результат діяльності різних керівників не однаковий. І спроби пояснити це науковими методами результатів не дають і дати не можуть. В управлінській діяльності завжди присутнє дещо, таке яке не піддається кількісному аналізу і яке прийнато називати мистецтвом управління.

Проте, це не значить, що управління здійснюється спонтанно, що менеджер покладається тільки на вдачу, інтуіцію, власний  досвід. Мистецтво управління саме і є вмінням менеджера-практика пристосувати досягнення науки управління до:

• особливостей власного характеру;
• особливостей підлеглих
• особливостей відповідної сфери бізнесу.

Таким чином, наука  та мистецтво менеджменту не виключають, а доповнюють одне одного. Мистецтво  менеджменту завжди спирається на наукові  знання, які покладенно в його основу. 

У вузькому прагматичному  плані сутність менеджменту краще  за все сприймається з позицій  системного підходу. 
 
Згідно теорії систем будь-яку організацію схематично можна представити так:

Рис.1.2. Загальна системна модель організації 

 

 

 

 

Робота менеджерів саме і  полагає у тому, аби поєднувати використання зазначенних ресурсів для досягнення цілей (елементів  виходу) організації. Як менеджери досягають цього? Вони це роблять у процесі виконання основних функцій менеджменту: 

Планування;

Організація;

Керівництво;

Контроль.

Отже, у вузькому розумінні  менеджмент – це процес планування, організації, керування та контролю організаційних ресурсів для результативного та ефективного досягнення цілей організації.

Зазначені функції менеджменту  виконуються у певній послідовності, яка й утворює поняття «цикл  менеджменту» (див. Рис. 1.3)

Рис.1.3. Цикл менеджменту 
 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                РОЗДІЛ 3

 

                                            Основні функції менеджменту

 

     Основні функції менеджменту характеризуються повнотою змісту, стійкістю структури, системністю й універсальністю використання в різних сферах діяльності. Головна їхня особливість у тому, що кожна основна функція  менеджменту являє собою окремий процес управління по виробленню методів активізації і засобів впливу на персонал і його діяльність для досягнення загальних результатів соціально-економічної системи.

     Функції  цікаві тим, що в систематизованому  виді можуть дати повне представлення  про процеси мотивації, впливи і взаємодії від зародження ідей до їхньої реалізації, оцінки результату і появи наслідків. Основні функції характеризують вплив, обумовлюючи його визначальні засоби, реалізація яких може забезпечити необхідний результат.

       Стратегія управління розробляється на тривалі період, але може розроблятися і на поточний період при корінних поворотах у господарській політиці. Стратегія управління властива як великим, так і малим підприємствам, будь-яким формам господарювання. 

    У  даній роботі   розглянуті основні функції менеджменту, сутність і   зміст функцій, їхній взаємозв’язок, а також функції процесу в системі менеджменту.

     Без прояву  функцій управління неможливо  нормальне функціонування чи  організації підприємства, тому  вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.

   У даній  роботі   розглянуті основні  функції менеджменту: планування, організація, мотивація і контроль.

     Без прояву  функцій управління неможливо  нормальне функціонування чи  організації підприємства, тому вивченню й аналізу функцій управління потрібно приділяти достатню увагу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                             3.1. Функція планування. 

 

    Функція планування припускає рішення про те, якими повинні бути мета організації і що повинні робити її чле2ни, щоб досягти цих цілей. По суті це підготовка сьогодні до завтрашнього дня, визначення того, що потрібно і як цього домогтися.

     План  являє собою складну соціально-економічну  модель майбутнього стану організації.  Стадії процесу планування в основному універсальні. Що ж стосується конкретних методів і стратегії, то вони істотно розрізняються. Звичайно організація формує єдиний план для управління її загальною діяльністю, але в її рамках окремими менеджерами застосовуються для досягнення конкретних цілей і задач організації різні методи. У такий спосіб складена карта шляху, по якому повинна пройти організація за конкретний період часу.

    Планування як основна функція менеджменту являє собою вид діяльності по формуванню засобів впливу, що забезпечують єдиний напрямок зусиль усіх членів фірми на досягнення загальних цілей. Планування як процес управління включає розробку і реалізацію засобів впливу: концепцію, прогноз, програму, план. Кожне з засобів впливу має свою специфіку й умови використання.

 

     Концепція - ідея, теоретичні і методологічні основи її розробки, обґрунтування, методи й умови реалізації. Будь-яка теоретична економічна проблема до її втілення в економіці проходить стадію формування концепції.

 

    Прогноз - наукове передбачення можливого стану фірми, корпорації, економіки, суспільства в майбутньому. Прогнози в бізнесі розробляються по складних соціально-економічних проблемах, як правило, на довгостроковий чи середньостроковий період. Найчастіше прогноз використовується в стратегічному управлінні.

 

    Програма - закінчений комплекс завдань, заходів, робіт, об’єднаних загальною метою, що має конкретний кінцевий результат, що вимагає залучення значних ресурсів, здійснюваний сукупністю взаємодіючих органів, організацій, обличчя різних функціональних сфер економіки. 

      Єдиного методу планування, який  би відповідав кожної ситуації, не існує. Тип планування й  акцент, що робить менеджер у  процесі планування, залежить від  його положення в організаційній  ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) - це спроба глянути в довгостроковій перспективі на основні складові організації.

    На  середньому рівні управління  займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і задач. Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним.

    Планування  здійснюється і на нижньому  рівні організації. Воно називається  оперативним плануванням. Це - основа основ планування. Усі три типи планів складають загальну систему, що називається генеральним, чи загальним, планом, чи бізнес-планом функціонування організації.

     Планування  припускає використання всіх  методів, тактик і процедур, що  менеджери використовують для планування, прогнозування і контролю майбутніх подій.  

    За  допомогою функції планування  у визначній мірі зважується  проблема невизначеності в організації.  Планування допомагає менеджерам  краще справитися з невизначеністю  і більш ефективно на неї реагувати. Тому варто пам’ятати, що невизначеність - це одна з основних причин, по якій планування може допомогти організації краще керувати в умовах невизначеності, більш ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища.