Нова соціальна система управління

Демократизація  суспільного  життя  країни  дозволила широким верствам  населення,     практичним  працівникам ознайомитися  з  накопиченим  багатим  світовим  досвідом  теорії  і практики менеджменту,    а орієнтація  української економіки  на  ринкові  відносини  зробила  просто  необхідними вивчення  і використання  досвіду   передових  держав. 

У  зв'язку  з  цим  відношення  до менеджменту в Україні в останні роки  значно  змінилося.    Опубліковані  труди  видних  теоретиків  і  практиків менеджменту.    Почалася  активна підготовка  керуючих   менеджерів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.2.Інноваційний менеджмент.

 

         У світовій економічній літературі "інновація" інтерпретується  як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях. Проблематика нововведень у нашій країні протягом багатьох років розроблялася в рамках економічних досліджень НТР.

     Відповідно  до міжнародних стандартів інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у виді нового чи удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг.     Розробка, впровадження у виробництво нової продукції мають для фірм важливе значення як засіб підвищення конкурентноздатності й усунення залежності фірми від розбіжності життєвих циклів виробленої продукції. У сучасних умовах відновлення продукції йде досить швидкими темпами.

 

    Інноваційний менеджмент - один з напрямків стратегічного управління, здійснюваного на вищому рівні компанії. Його метою є визначення основних напрямків науково-технічної і виробничої діяльності фірми в наступних областях: розробка і впровадження нової продукції (інноваційна діяльність); модернізація й удосконалювання продукції, що випускається; подальший розвиток виробництва  традиційних видів продукції; зняття з виробництва застарілої продукції.

 

     Інноваційний  менеджмент порівняно нове поняття  для наукової громадськості і  підприємницьких кіл України.  Саме в даний час Україна  переживає бум новаторства. На  зміну одним формам і методам  управління економікою приходять  інші. У цих умовах інноваційною діяльністю буквально змушені займатися всі організації. Інноваційний менеджмент -  управління науково-технічним прогресом, упровадження досягнень науки і техніки у виробництві , що характерно для централізовано керованої економіки. У ринкових умовах господарювання, де комерційні організації мають повну юридичну й економічну самостійність, ні про яке впровадження чого-небудь не може бути і мови. Процес введення нововведення на ринок прийнято називати процесом комерціалізації.

    У  повсякденній практиці, як правило, ототожнюють поняття нововведення, новація, нововведення, інновація.  Нововведенням може бути новий порядок, новий метод, винахід. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нова якість і стає інновацією.

     Будь-які  винаходи, нові явища, види або послуг методи тільки тоді одержують суспільне визнання, коли будуть прийняті до поширення (комерціалізації), і вже в новій якості вони виступають як нововведення (інновації).                                                                                                                                         Під інноваціями в широкому змісті розуміється прибуткове використання нововведень у виді нових технологій, видів продукції і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного, адміністративного або іншого характеру.

     Науково-технічні  розробки і нововведення виступають  як проміжний результат науково-виробничого  циклу і в міру практичного  застосування перетворюються в  науково-технічні інновації — кінцевий результат. Науково-технічні розробки і винаходи є додатком нового знання з метою його практичного застосування, а науково-технічні інновації — це матеріалізація нових ідей і знань, відкриттів, винаходів і науково-технічних розробок у процесі виробництва з метою їхньої комерційної реалізації для задоволення визначених запитів споживачів.

    У  результаті інноваційної діяльності  народжуються нові ідеї, нові  й удосконалені продукти, нові  або удосконалені технологічні  процеси, з'являються нові форми організації і управління різними сферами економіки і її структур.

      Результати інноваційної діяльності  на внутрішньому і зовнішньому  ринках можуть бути представлені  шляхом передачі науково-технічних  знань і досвіду для надання  науково-технічних послуг, нових технологій.

       Роль і місце науки в суспільстві  істотно залежать від рівня  розвитку суспільної свідомості, інформованості населення про  можливості застосування результатів  науково-технічної діяльності для  рішення соціально-економічних задач, а також реально отриманих практичних результатів такого застосування.

      Особливістю сучасного етапу  розвитку інноваційної діяльності  є утворення в найбільших фірмах  єдиних науково-технічних комплексів, що поєднують у єдиний процес  дослідження і виробництво. Це припускає наявність тісного зв'язку всіх етапів циклу «наука –виробництво». Створення цілісних науково-виробничо-збутових систем об'єктивно закономірно, обумовлено науково-технічним прогресом і потребами ринкової орієнтації фірми.

  В сучасних умовах в великих фірмах склалися стійкі механізми керування науково – технічною діяльністю, що відбивають особливості процесу інтеграції науки і виробництва, все більшу  орієнтацію досліджень і розробок на ринкові потреби, посилення впливу ринкових факторів на визначення  стратегічних позицій фірм.  Нові задачі спричинили за собою зміни в системі зв'язків як по вертикалі – між усіма рівнями керування, так і по горизонталі – між підрозділами науково – виробничо – збутового ланцюга.

 

 

 

 

 

 

                                     5.3. Сучасні технології менеджменту.

 

         Велика частина компаній перебудовує свої системи управління з традиційної виробничої і ринковий на технологічну орієнтацію. Передова технологія є сьогодні ключем до успіху на будь-якому ринку, що з нетерпінням чекає продукцію з новими характеристиками і готовий платити за це високу ціну. Найважливішим фактором успіху кожної компанії стає стратегічне управління технологічним розвитком, чи, іншими словами, технологічний менеджмент.  
      До питань технологічного менеджменту відносяться управління життєвим циклом продукту й асортиментом продукції, у тому числі управління процесами заміни застарілих технологій і устаткування, формування інноваційної культури персоналу, управління якістю продукції, що випускається, стратегія управління інтелектуальної власності і багато чого іншого.  
      У цілому ефективний менеджмент технологій повинний поєднувати перспективи створення нової технології і перспективи попиту на неї. Технологія розглядається як найважливіший засіб створення і підтримки конкурентної переваги, що піднімає її до рівня стратегічного капіталу, яким потрібно грамотно керувати на всіх поверхах компанії.  Будь-яка діяльність фірми, включаючи стратегічне планування, маркетинг, збут, виробництво, кадри, фінансування може розглядатися, як використання технологій, що здатні збільшити конкурентноздатність фірми. У цілому, стратегічний менеджмент технологій не обмежується рамками галузей зі швидким технологічним розвитком. При широкому погляді на технології і виробництво ніяких «низьких» технологій не існує.       

Зрозуміло, що такі важливі елементи стратегічного  технологічного менеджменту, як прогнозування  розвитку технологій, включення розвитку технологій у бізнес-план фірми актуальні для стратегії управління підприємством будь-якого масштабу. Відповідні підходи мають цінність для малої технологічної фірми, великого науково-виробничого підприємства, наукової установи, інвестиційного заснування, що орієнтується на прямі інвестиції в економіку. Саме стратегічне управління технологічним середовищем, що змінюється, повинне стати запорукою тривалого успіху виробничих фірм, зв'язаних з наукомісткими продуктами, і економіки в цілому.  
      Перетворення потенціалу знань у комерційний успіх – проблема міжнародна, зв'язана з глобалізацією світової економіки. У цьому зіграло ведучу роль розвиток засобів комунікації, що дозволили компаніям на новому рівні координувати діяльність своїх вилучених підрозділів, зв'язувати їх з покупцями і постачальниками. Не менше значення має глобальна масова культура споживання і розваг, керована засобами комунікації.      
      Проблема підготовки керівників, що забезпечать технологічно орієнтований менеджмент компаній в умовах глобалізації світової економіки теж стала проблемою міжнародної. Пошук нових результатів досліджень і розробок, використання яких може додати продукції, що випускається, кращі характеристики, прагнення до максимального скорочення циклу її створення і просування на ринок викликають необхідність у міжнародних командах фахівців.  
      Світ стає одним ринком знань і технологій. Їхня цінність визначається на основі науково-технічних і кон'юнктурних прогнозів комерціалізації, що повинні проводити фахівці різних країн по єдиних методиках і на одній мові, щоб мати порівнянні результати і розуміти один одного. Таке розуміння полегшує залучення додаткових засобів у науку й інновації, а також включення фахівців з комерціалізації технологій у наступне управління інвестиціями.

 

    Технологія – це комплекс наукових і інженерних знань, реалізованих у прийомах праці, наборах матеріальних, технічних, енергетичних, трудових факторів виробництва, способах їхнього з'єднання для створення продукту або послуг, що відповідають визначеним вимогам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                            Висновок.

 

Ефективне  становлення  ринкових  відносин  в Україні багато  в чому  визначається  формуванням  сучасних  управлінських відносин,     підвищенням керованості економіки.   Саме  менеджмент,    управління  забезпечує  зв'язаність,     інтеграцію  економічних процесів  в організації.

  

     Менеджмент  --  найважливіше  поняття  в ринковій  економіці.    Його  вивчають  економісти,     підприємці,    фінансисти,    банкіри і  всі,     чия діяльність  стосується  бізнесу. 

 

      «  Управляти  --  означає  вести   підприємство  до  його  мети,    витягуючи  максимум  можливості  з  існуючих ресурсів».   

Фахівцям  нового  годині  необхідні  глибокі  знання  по  менеджменту,    а для цього  треба  чітко представляти  суть  і поняття  менеджменту. 

Зміна умов виробничої діяльності, необхідність адекватного пристосування  до неї системи управління, позначаються не тільки на удосконалюванні його організації, але і на перерозподілі функцій управління по рівнях відповідальності, формам їхньої взаємодії і т.д. Мова йде насамперед про таку систему управління (принципах, функціях, методах, організаційній структурі), що породжена об’єктивною необхідністю і закономірностями ринкової системи господарювання, зв’язаними з задоволенням у першу чергу індивідуальних потреб, забезпеченням зацікавленості працівників у найвищих кінцевих результатах, що ростуть доходами населення, регулюванням товарно-грошових відносин, широким використанням новітніх досягнень науково-технічної революції. Усе це жадає від промислових фірм, адаптації до ринкових умов,  подолання виникаючих протиріч в економічному і  науково-технічному процесах. 

 

Першорядна задача менеджменту  полягає в створенні організаційної культури, творчого інноваційного клімату, що стимулюють працівників на нововведення. Керівники підприємств покликані стати ініціаторами в області реалізації технологічних і організаційних змін.

Тому, найважливішим фактором успіху, стає безупинне теоретичне і практичне навчання керівників нового типу: високопрофесійних, компетентних у широкому колі економічних, соціальних і технологічних питань, з високим почуттям відповідальності за результати діяльності підприємства.

Яким би прогресивним і передової ні був закордонний досвід, цінність його складається не тільки в тому, щоб служити зразком для наслідування, але головним,  щоб бути ключем до аналізу власного досвіду і практики.

Сучасна теорія і практика менеджменту, здобувають особливе значення:

По-перше, перехід української економіки на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління, на рівні основної господарської ланки — виробничого відділення (малі підприємства). Практичне використання такого досвіду, на вітчизняних підприємствах —  одна з першочергових задач.

По-друге, широкий вихід  вітчизняних малих підприємств  на ринки, обумовлюють необхідність глибокого вивчення і знання практики менеджменту.

Це висуває високі вимоги до підготовки фахівців-менеджерів і в першу чергу тих,  котрі  будуть зайняті в економічній сфері діяльності і зв’язані з підготовкою і прийняттям рішень у цій області. Знання ними проблем теорії і практики менеджменту є обов’язковим.

 

 

 

 

 

 

 

 Список використаної літератури.

  
1.         Балабанов  И.Т.  «Основі  фінансового  менеджменту», М., - 1995, (с.284). 

2. Веснін  В.Р.  «Основі  менеджменту»,  М., - 1997, (с.412).
3. Галькевич  Р.С.  Набоков  В.И. «Основі  менеджменту», М., - 1998, (с.467). 
4. Герчикова И.Н. «Менеджмент: підручник для вузів», - М., ЮНІТІ  "Банки і біржі", 1994, (с.375).
5. Кабанов  А.Я.  «Управління  персоналом  організації», - М., 1997, (с.435).
6. Кохно П.А.,  Мікрюков В.А.,  Коморов  С.Е. «Менеджмент», -

М., Фінанси і статистика, 1993, (с.411).

7.         Ленд  П.Е.  «Менеджмент - мистецтво  управляти», М., - 1995, (с.284).

8.         Любінова Н.Г.  «Менеджмент - шлях до успіху», -  М., Агропроміздат, 1992, (с.189).

9.         Майкл Меськон і інш.,  «Основи менеджменту», - М., 1995, (с.243).

10.       Максимцов  М.М.  Ігнатьєва  А.В. «Менеджмент», М., - 1998, (с.389).

11.       Панасюк  А.Ю.  «Управлінське  спілкування», -     1990, (с.222).

12.       Паркинсон,  З. Нортког, Рустомжі М.К. «Мистецтво управління»,  - Леніздат, 1992, (с.428).

13.       Розенберг  Д.М.  «Бізнес,  менеджмент», М., -    1997, (с.400).

14.      Ховард  До., Коротков  Є. «Принципи  менеджменту», - М., 1996, (с.377).

15.      Фатхутдінов  Р.А.  «Система  менеджменту», - М.,    1996, (с.274).

16.      Галькевич Р.С. Набоков В.И. «Основи менеджменту», М., - 1998, (с.467).

17.      Телор Фредерік Уїнслоу,    «Менеджмент», - М., 1992, (с.175).

18.      Уткин  Є.А.  «Управління  фірмою», - М.,  1996, (с.312).

19.      Хойер В.  «Як робити бізнес в Європі», - М., Видавництво