Нова соціальна система управління

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                3.2.Функція організації.

 

      Функція організації  складається у встановленні  постійних і тимчасових взаємин між усіма підрозділами організації, визначення порядку й умові її функціонування. Це - процес об’єднання людей і засобів для досягнення поставлених організацією цілей.

      Ціль планування - це дозволити невизначеність. Проте як би важливим ні було планування - це тільки початок. Організація, що має велику кількість різних планів і не має цільної схеми структури перетворення їх у життя, приречена на неуспіх.   Справа в тім, що функції планування й організації тісно зв’язані між собою. У деякому змісті планування й організація поєднуються. Планування готує сцену для того, щоб реалізувати  мети  організації, а організація як функція управління створює робочу структуру, головним компонентом  якої  виступають люди.

    Оскільки  концепція організації  складається   в зведенні воєдино усіх фахівців  фірми, завдання полягає в тім,  щоб визначити місію, роль, відповідальність, підзвітність для кожного з них.

     Таким  чином, організація - це друга  функція управління.

   Сучасні   організації: 

1. Велика кількість надзвичайно потужних великих комерційних і некомерційних організацій.
2. Велика кількість керівників, невелика кількість керівників середньої ланки.
3. Чітко окреслені управлінські групи, управлінська робота відокремлюється від виробничої діяльності, існує як окремий вид праці, що потребує спеціальної управлінської освіти.
4. Велика кількість компетентних людей, здатних приймати важливі для організації рішення.
5. Наголос на колективну роботу і раціональність.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              3.3.Функція мотивації.

 

    Поведінка людини завжди мотивована. Віна може працювати ретельно, з наснагою й ентузіазмом, а може ухилятися від роботи. Поведінка особистості може мати і будь-які інші прояви. В усіх випадках варто шукати мотив поведінка.

     Мотивація - це процес спонукання  себе й інших до діяльності для досягнення особистісних цілей і цілей організації.  Традиційний підхід  ґрунтується на вірі в те,  що співробітники - усього лише ресурси, активи, якими повинні змусити ефективно працювати.

     Прагнення  людини реалізувати  себе у  своїй справі безперечно. Так  уже вона улаштована. Там, де управління й організація праці надають співробітникам такі можливості, їхня праця буде високоефективна, а мотиви до праці - високими. Значить мотивувати співробітників - це торкнутися їхніх важливих інтереси, дати їм шанс реалізуватися в процесі трудової діяльності.

     Різні теорії мотивації  розділяють на дві категорії:  змістовні і процесуальні.

Теорії змістовної і процесуальної мотивації пов’язані зі  значеннями : споживи і винагорода.

   Споживи - це усвідомлена відсутність чого-небудь,  що спричиняє спонукання до дії. Споживи можна задовольнити винагородами.

 Винагорода - це те, що людина вважає для собі цінним.

   Змістовні теорії  мотивації насамперед стараються визначити споживи, спонукаючі людей до дії, особливо при визначенні об'єму і змісту роботи.

   Процесуальні  теорії розглядають мотивацію в іншому плані. У них аналізується ті, як людина розподіляє зусилля для досягнення різних цілей і як вибирає конкретний вигляд поведінки. Процесуальні теорії не оспорюють існування потреб,  але вважають,  що поведінка людей визначається не тільки ними.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   3.4. Функція контролю. 

 

      Контроль – це особливий вид діяльності на підприємстві, який зосереджений на спостереженні за процесом управління та на його оцінці.  Контроль є кінцевою функцією менеджменту. У самому загальному виді контроль означає процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими.

     Деякі  організації створили цілі системи  контролю. Їх функції складаються в посередництві між планами і діяльністю, тобто система контролю забезпечує зворотний зв’язок між чеканнями, визначеними первісними планами менеджменту, і реальними показниками діяльності організації. І той, хто має сучасні і точні системи контролю, має більше шансів вижити.

Для менеджменту  характерно велика кількість не тільки різних видів планів, але і видів  і систем контролю. Усі системи  контролю завжди базувалися на ідеї зворотного зв’язку, а саме: вони зіставляють  реальні досягнення з прогнозними даними.

У результаті установлюються відхилення для того, щоб або виправити  негативні впливи, або підсилити  дію, якщо результати позитивні.

    Контроль  є таким типом діяльності щодо  управління, який дає змогу вчасно  виявити проблеми, розробити і  здійснити заходи, спрямовані на коригування ходу та змісту робіт в організації до того часу, коли проблеми набудуть ознак кризи.

    Остаточна  мета контролю полягає в тому, щоб обслуговувати різні плани  і  цілі  менеджменту.

   Безсумнівно,  що в майбутніх контрольних системах будуть використані нові пристосування і нові досягнення, однак базис, на якому вони створюються, залишиться тим же.

Функція контролю не є кінцевим пунктом усього процесу  управління організацією. На практиці такого кінцевого пункту не існує взагалі, тому що кожна управлінська функція спонукувана інший. Виникає свого роду поступовий круговий рух. Наприклад, інформація, отримана в процесі контролю, може використовуватися на етапі планування, організації і мотивації співробітників.

Менеджери високого рівня велику частину свого робочого часу витрачають на здійснення функцій планування і контролю, а більш низького рівня більше зайняті підбором кадрів, організацією їхньої праці.

 Однак на  всіх рівнях управління вони  у визначеній мері використовують і виконують усі чотири функції управління: планування, організації, мотивації і контролю. Менеджерів на всіх рівнях оцінюють по двох основних критеріях: результативності (тобто можливості досягти бажаного результату) і ефективності (можливості досягти результату з найменшими витратами).  

    Кожна  функція менеджменту являє собою  сферу дії  визначеного процесу  управління, а система управління  конкретним  видом діяльності - це  сукупність функцій, зв’язаних  єдиним управлінським циклом.  Основні функції мають самостійність і випливають одна за іншою поки кожна конкретна не виконається.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                  РОЗДІЛ 4

                                Функції управління на сучасному етапі.  

 

 

  Проблема дослідження  функцій управління в сучасних  умовах є найбільш актуальною, суперечливою  і трудомісткою. Функції  управління не є незмінними, раз  і назавжди сформованими. Вони  постійно модифікуються і поглиблюються.  Розвиток і поглиблення кожної  з розглянутих функцій управління відбувається не тільки під впливом внутрішніх закономірностей їхнього удосконалювання, але і під впливом вимог розвитку інших функцій.

     Розвиток  кожної  з функцій управління  обумовлюється впливом об'єктивних  вимог. Будучи частиною загальної системи управління, кожна з функцій повинна удосконалюватися в напрямку, зумовлюваному загальними цілями і задачами в конкретних умовах. Це приводить до зміни змісту кожної функції.

    Так, зміст  поняття «маркетинг» спочатку  було зв'язано зі збором і аналізом усіх факторів, що відносяться до сфери звертання товарів і послуг, забезпечення збуту продукції. Але надалі зміст цього поняття перетерпіло істотні зміни і йому стали додавати принципово нове значення.

    Функція планування  також придбала якісно нові риси й особливості. Ця функція розвивається і доповнюється нині функцією маркетингу.

     У зв'язку  з цим помітні зміни перетерпіло  зміст функції контролю, що тісно  зв'язаний зі здійсненням функції  планування і сприяє його більш  повної реалізації.

     Концепція  маркетингу за багато років  свого існування перетерпіла  ряд змін. Сьогодні найбільшу  популярність придбала модель  “маркетингового управління”, тобто  довгострокового планування і  прогнозування, що спирається  на дослідженнях ринку, поводження і звичок покупця, використання комплексних методів формування попиту і стимулювання посередників, задоволення потреб конкретних цільових груп покупців. У центрі сучасної концепції маркетингу знаходиться споживач. І якщо до останнього часу можливість одержання його “рентгенівського знімка” представлялася практично не реальною, то зі становленням інтерактивних каналів зв'язку мрії про “прозорий” покупці стали здобувати реальні форми.

   Сучасне суспільство  надає усе більшій кількості  своїх членів право вибору при покупці товарів і послуг. І вибір цей у першу чергу базується на якості обслуговування. Споживач вже оцінив переваги інтерактивного контакту з продавцем, головними з який є швидка реакція на запити, висока швидкість виконання замовлень, зручність одержання майже необмеженої інформації.

 

 

4.1. Сучасні методи управління 

 

 

    Метод управління - це сукупність (система) управлінських прийомів, що сприяють забезпеченню високої  ефективності діяльності організації. За допомогою правильного вибору методу управління забезпечується чітка організація процесу управління і усієї виробничо-економічної діяльності.

   У практиці  управління успішно застосовуються  наступні методи управління:

-  адміністративні; 

-  економічні;

• соціально-психологічні;

     -  комерційні;

-  правові; 

-  дослідницькі (таблиця 2).

    Сукупність  застосування методів управління  покликана забезпечити: 

-  цілеспрямованість  колективу; 

-  організованість; 

-  чіткість  і злагодженість роботи;

-  оперативність  і своєчасність рішень;

- розпорядливість,  гнучкість, дисциплінованість і  ініціативність.

 

     Адміністративне управління як  головний засіб управлінської  діяльності визнає адміністративну  вказівку (команду), виконання якої  жорстко контролюється. 

Система відповідальності при цьому відповідає потребам такого контролю. Тут пріоритет віддається командному розпорядженню і виробництву, а не людині у виробництві.

   Економічне  управління характеризується пріоритетом  економічних засобів над іншими, у тому числі й адміністративними. Для здійснення такого управління необхідна спеціальна підготовка менеджерів, що знають економіку і розуміють економічні процеси.

  Як показує  світова практика, людський фактор  у сучасному виробництві грає  дуже важливу роль.

     Управління  повинне опиратися на людський фактор у комплексному розумінні його прояву, а також враховувати повний набір динамічних інтересів особистості. Таке управління можна назвати соціально-психологічним. Це управління, у центі якого – людина, його інтереси, потреби і цінності.

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.

 

1. Методи одержання інформації: інтерв'ю, анкети, метод вибіркових  спостережень

2. Методи аналізу:  системний аналіз, створення сценарію, метод мережного плану, система  показників, метод контрольного  списку, вартісний аналіз

3. Творчі методи: мозковий штурм, синектика, морфологічний  метод

4. Методи прогнозування:  Дельфи, статистичної екстраполяції,  аналогії, поперечний аналіз, економічні  моделі, аналіз вхід/вихід, моделювання

5. Методи оцінки: аналіз статусу продукту, моделі з підрахунком пунктів, шаблон, аналіз витрати (корисність), розрахунок прибутковості, аналіз рівних інтервалів, аналіз ризиків, калькуляція ризиків і шансів.

6. Методи прийняття  рішень: математичні моделі, правила  прийняття рішень при невизначеності, таблиця рішень, "дерево рішень".

7. Методи представлення:  функціональні діаграми, частковий  опис, що течуть таблиці.

8. Методи аргументації: презентації, переговорів.