Оцінка та основні напрямки підвищення конкурентоспроможності підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

 

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Український державний  університет фінансів та міжнародної  торгівлі

Кафедра міжнародного менеджменту та маркетингу

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Основи зовнішньоекономічної діяльності”

На тему: «Оцінка та основні напрямки підвищення конкурентоспроможності підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності»

спеціальність 6.050200 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”

 

	Студентки 4 курсу Група 2 Факультету міжнародної  економіки і менеджменту Пустельник  Тетяни Сергіївни   ________________________ (підпис)
	Науковий керівник: ст.в. Адамчук  Тарас Володимирович____   ________________________ (підпис)
Дата здачі роботи на перевірку_________ Реєстраційний номер_________________ Дата захисту________________________ Оцінка_____________________________ Комісія із захисту:     (прізвище та  ініціали членів комісії, підпис)

 

 

 

Київ-2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………….3 с.

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНКУРЕНЦІЇ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ…………………………………………...5 с.

1.1. Суть і  значення конкуренції. Поняття  конкурентоспроможності……..5 с.

1.2. Дії підприємства  із досягнення міжнародної конкурентоспроможності …………………………………………………………………………………..9 с.

 

РОЗДІЛ ІІ. ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА……………………………………………………………15 с.

2.1. Методи та підходи  до оцінки рівня конкурентоспроможності  підприємства…………………………………………………………………15 с.

2.2. Застосування SWOT-аналізу  для виявлення можливостей виходу  на зарубіжні ринки……………………………………………………………….23 с.

 

РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………………………………28 с.

3.1. Впровадження  концепції інтегрованого управління  стратегією як необхідна умова  підвищення конкурентоспроможності українських підприємств……………………………………………………………………28 с.

3.2. Створення високого  кадрового потенціалу для підвищення  конкурентоспроможності……………………………………………………33 с.

 

ВИСНОВКИ……………………………………………………...……………38 с.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………40 с.

 

ВСТУП

 

Ефективна інтеграція української економіки у світову можлива за умови досягнення високого рівня конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, а також конкурентоспроможності продукції, що реалізовується, і послуг, що надаються.

Конкурентоспроможність підприємства є однією з найважливіших категорій ринкової економіки і характеризує можливість та ефективність адаптації підприємства до умов конкурентного середовища. У зв’язку з цим обґрунтування підходів до її дослідження з метою наступної розробки системи заходів для зміцнення позиції та досягнення конкурентних переваг підприємства є актуальним, а проблеми підвищення конкурентоспроможності підприємств на внутрішньому і на міжнародних ринках є важливими як у сучасних умовах, так і в майбутньому.  Актуальність проблеми забезпечення конкурентоспроможності підприємств зростає також в результаті інтеграції України в міжнародні організації і подальшого розвитку ринкової економіки.

Дослідженню існуючих методів оцінки конкурентоспроможності підприємства та шляхів її підвищення присвячені численні публікації вітчизняних і зарубіжних учених, таких як: Г.Л. Азоєв, І. Ансофф, Л.В. Балабанова, А.В. Буркинський, Л.А. Євчук, Б.К. Кваснюк, В.В. Кудрявцев, Ж.-Ж. Ламбен, І.М. Ліфіц, М.Д. Магомедов, М.Й. Малік, М.Н. Малиш, А. Маренич, М. Портер, Р.А. Фатхутдінов, А.В. Шегда.

Об’єктом курсової роботи є конкурентоспроможність підприємств.

Предметом –  оцінка та підвищення конкурентоспроможності підприємств при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Теоретичною і методологічною основою проведених у курсовій роботі досліджень стали наукові концепції і теоретичні розробки провідних вітчизняних і закордонних учених в галузі конкуренції, конкурентоспроможності підприємств, управління та організації виробництва.

Метою курсової роботи є узагальнення існуючих методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємств та надання українським компаніям напрямів роботи для забезпечення ефективного впровадження концепції і перетворення її в діючий інструмент управління людськими ресурсами компанії як засобу боротьби в умовах жорсткої міжнародної конкуренції.

 

 

 

РОЗДІЛ  І

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ КОНКУРЕНЦІЇ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

 

1. Суть і значення конкуренції. Поняття конкурентоспроможності

 

За словником  іншомовних слів, конкуренція (від лат.concurre – порівняння, суперництво) – це: 1) боротьба між приватними товаровиробниками за вигідніші умови виробництва і збуту товарів; 2) суперництво між окремими особами, зацікавленими в досягненні певної цілі кожен для себе.

У праці [9] конкуренцію трактують як «боротьбу між учасниками ринкового господарства за найвигідніші умови виробництва, купівлі-продажу товарів і послуг, а також за привласнення найбільших прибутків».

Р. Фатхутдінов  [36] розглядає конкуренцію як «процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами для отримання перемоги чи досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задоволення об’єктивних чи суб’єктивних потреб в межах законодавства чи у природних умовах».

На першому  етапі розвитку капіталістичного виробництва (поч. XVI – кін. XIX ст.) встановилась так звана «вільна конкуренція», і виникло поведінкове її трактування. А. Сміт пов’язував її із чесним, без змови, суперництвом між продавцями за найсприятливіші умови продажу товарів, а також – між покупцями і продавцями за найвигіднішу купівлю.

Неокласичний  варіант тлумачення конкуренції  пов’язує її з боротьбою за обмежені економічні блага і гроші споживача, на які їх можна придбати. «Потреба суспільства у товарах, послугах, ресурсах є більшою за їх кількість, а конкуренція є намаганням якомога краще задовольнити критерії доступу до обмежених благ», - вважає П.Хайне [38].

 Із інтенсивним  розвитком та використанням досягнень  науково-технічного прогресу конкуренція  загострюється. Поряд із поведінковим, вже з XIX ст. поширюється структурне трактування категорії «конкуренція», яке передбачає дослідження не самого суперництва підприємств, а встановлення факту принципової можливості (чи неможливості) впливу підприємства на загальний рівень цін на ринку.

Надалі дослідження терміна «конкуренція» мало функціональний характер, який передбачає аналіз ролі конкуренції в економіці. Ще у XVIII ст. А. Сміт сформулював її ключову роль як принцип «невидимої руки». Він наголошував, що конкуренція є свого роду механізмом, який перетворює власний інтерес підприємців на досягнення задоволення інтересів суспільства, що проявляється у скороченні виробництва неякісної, непотрібної ринкової продукції та витісненні з ринку підприємств, які пропонують товари, на які немає попиту.

Згідно з  Й.Шумпетером [22] конкуренція – процес «створювального руйнування, коли фірми розробляють інновації, прагнучи одержати більший прибуток. Потім інновації здійснюють інші фірми, і свою перевагу попередня фірма втрачає. Саме механізм конкуренції витісняє з ринку підприємства, що використовують застарілі технології». Ф. фон Хаєк [38] розглядав конкуренцію як «процедуру відкриття», згідно з якою конкуренція визначає найкращий варіант поведінки підприємства на ринку.

О. Михайлов вважає конкуренцію силою, яка змушує підприємства вдосконалюватись, переймати найкращі світові досягнення та найефективніші технології виробництва [21]. Це підвищує конкурентоспроможність товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

«Невидима рука»  ринку спрямовує індивідуумів, які прагнуть якнайвигідніше реалізувати свої знання, до соціального оптимуму, що не є усвідомленою метою ні для кого з них. Відповідно безпосереднім результатом ефективної координації знань є ефективний розподіл ресурсів. Конкуренція дає стимули як до використання вже нагромаджених кожною людиною знань, так і до пошуку нових знань, якими ще ніхто не володіє, але які виходячи із співвідношення цін, можуть мати значну економічну цінність.

Л.Вальрас у  своїй теорії ринкової рівноваги  називає конкуренцію само регулятором економіки, оскільки вона є одним із чинників встановлення ринкової ціни, при якій немає ні дефіциту, ні надлишкової пропозиції. Учасники конкуренції через коливання цін мають змогу визначити, де необхідно нарощувати виробництво, якщо ціна товару вища від його ринкової вартості, а де необхідно його згортати чи покращувати споживчі властивості товарів, зменшувати витрати виробництва при збереженні їх якості, якщо ціна опустилась нижче від ринкової вартості [26]. Внаслідок конкуренції між виробниками та споживачами формується ринкова ціна товарів, що впливає на механізм стихійного регулювання ринку.

Предметом конкуренції  є товар чи послуга, через які  підприємства-суперники намагаються  завоювати прихильність і кошти  споживача. В широкому значенні це – задоволення конкурентної потреби. Тобто вузьке трактування предмета конкуренції веде до виявлення конкурентів, що виробляють подібні товари чи товари-замінники (субститути). Широке ж трактування призводить до виявлення широкого кола конкурентів – всіх тих, хто так чи інакше може задовольнити конкурентну потребу товаром чи послугою, або перетворити її в якусь іншу потребу [5].

Об’єктом конкуренції  є покупець і споживач. Саме виділення  предмета і об’єкта конкуренції  свідчить, що в конкурентній боротьбі є дві сфери впливу: товар (предмет) – з одного боку, споживач (об’єкт) – з іншого, а значить – і різні методи та засоби конкурентної  боротьби.

Суб’єктами  конкуренції є підприємства, галузі, регіони та країни.

Конкуренція може здійснюватись на різних рівнях:

• місцевому (в групі, відділі, організації тощо);
• регіональному (в регіоні, місті, області тощо);
• національному (в країні);
• міжнародному чи міжнаціональному (в кількох країнах);
• глобальному (в світовому масштабі).

При цьому міжнародна конкуренція  – це форма суперництва суб’єктів світового ринку, що виникає у процесі їх трансграничної взаємодії і спрямована на досягнення цілей їх міжнародної економічної діяльності [27]. Ключовою ознакою міжнародної конкуренції є саме трансграничний характер взаємодії суб’єктів, а важливою особливістю – її специфічне економічне, законодавче, політичне, соціокультурне поле.

Формування  в Україні конкурентних відносин ставить до сучасних суб’єктів ринку  вимогу належно реагувати на дію  об’єктивного ринкового явища –  конкуренції, та забезпечувати конкурентоспроможність своєї продукції та підприємства [14].

Конкурентоспроможність  – це властивість об’єкта, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення ним конкретної потреби  порівняно з аналогічними об’єктами  на певному ринку [36]. За визначенням Європейського форуму з проблем управління, «конкурентоспроможність – це реальна чи потенційна можливість фірм в умовах, що склались, проектувати, виготовляти і збувати товари, які за ціновими і неціновими  характеристиками привабливіші для споживача, ніж товари конкурентів».

Споживачі сприймають конкуренцію на ринку на рівні  конкуруючих товарів (тобто йдеться  про конкурентоспроможність товару), але в її основі лежить конкуренція  на рівні виробників (конкурентоспроможність підприємства).

Під конкурентоспроможністю підприємства розуміють його здатність  досягати конкурентних переваг над  іншими підприємствами на конкретному  ринку. Відповідно, міжнародна конкурентоспроможність – здатність конкурувати на міжнародних ринках [14].

При цьому конкурентна  перевага – будь-яка ексклюзивна  цінність, якою володіє підприємство, і яка дає йому перевагу над  конкурентами. Конкурентні переваги підприємств можуть бути конструктивними, технологічними, інформаційними, кваліфікаційними, управлінськими тощо [36].

Конкурентоспроможність  визначають також як здатність організації  працювати у вибраній сфері бізнесу, забезпечувати захист своїх інвестицій, отримувати доходи від них і забезпечувати  робочі місця в майбутньому.