Планування в організації

 

 Курсова робота   

на  тему:   

«Планування в системі охорони  здоров’я України»  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
    

Тернопіль, 2010   

План   

Вступ

1. Концептуальні основи планування в системі охорони здоров’я України
2. Нормативно-правова база державної політики у сфері охорони здоров’я

3. Економічні  засади охорони здоров’я. Фінансування  галузі

4. Інноваційна та кадрова політика у системі охорони здоров’я
5. Інформаційно-освітній аспект планування у сфері охорони здоров’я
6. Перспективи розвитку медичної галузі в Україні

Висновки

Список використаних джерел  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
      

Вступ   

З перших днів здобуття у 1991 р. незалежності Україна як соціальна орієнтована  демократична держава проголосила  здоров'я і добробут своїх громадян найвищою цінністю, визнала охорону здоров'я населення найважливішим обов'язком суспільства і взяла на себе гарантії щодо забезпечення усім, громадянам реалізації права на охорону здоров'я та медичну допомогу. Ці положення знайшли відображення в Конституції України та Основах законодавства України про охорону здоров'я. Згідно з Конституцією України, гарантування прав у сфері охорони здоров'я здійснюється шляхом державного фінансування соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створення умов для ефективного і доступного медичного обслуговування, формування та збереження мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я, надання гарантованого обсягу безоплатної медичної допомоги, сприяння розвитку закладів охорони здоров'я усіх форм власності, здійснення контролю та нагляду у сфері охорони здоров'я, встановлення відповідальності за порушення прав та інтересів громадян щодо охорони здоровя [1].   

Здобуття  незалежності, демократизація суспільства, перехід до ринкових відносин створили передумови для подальшого прогресу суспільного розвитку, в тому числі у сфері охорони здоров'я. Становлення галузі відбувалося в складних умовах перехідного періоду, трансформацій в соціально-економічній сфері, скорочення бюджетного фінансування медичної допомоги, що зумовило необхідність її реформування.  
  
  
  
  
  
  
  
    

1.Концептуальні  основи планування  в системі охорони  здоров’я України    

Система охорони здоров’я – це сукупність всіх організацій, інститутів і ресурсів, головною метою яких є поліпшення та збереження здоров’я. Для функціонування цієї системи необхідні кадрові ресурси, фінансові кошти, інформація, устаткування й матеріали, транспорт, комунікації, а також загальне керування й керівництво.    

Планування  в системі охорони здоров’я – конструювання взаємодії усіх її ланок у процесі реального часу, тобто його роль полягає у тому, щоб чітко організувати та налагодити взаємозв’язок. Складається річний план діяльності усієї системи охорони здоров’я, плани, що стосуються її окремих напрямів, плани роботи медичних закладів, медпрацівників.   

Однією  із сторін комплексного підходу до керівництва та функціонування системи охорони здоров’я є координація та взаємозв’язаність цих планів. Реалізація плану на кожній ділянці медичної галузі є ланкою в єдиному процесі збереження здоров’я громадян України. Координація цих планів дозволяє визначити перспективні напрями діяльності галузі і розробити перспективний план, в якому розглядаються питання удосконалення системи охорони здоров’я [4; c.234].   

На  кожен рік розробляється річний план діяльності галузі, який включає в себе аналіз роботи за минулі та попередній роки та зміст роботи з охорони здоров’я на новий рік.    

Планування  передбачає конкретні заходи для  підвищення рівня здоров’я та попередження захворюваності населення: нормативно-правова  основа діяльності, фінансування галузі, формування матеріально-технічної бази, кадрова та інноваційна політика, перспективи розвитку .   

Завдяки плануванню в системі охорони  здоров’я впорядковується не лише робота окремих медичних закладів, напрямів її діяльності, а й забезпечується ефективне функціонування цієї системи в цілому, що передбачається державною політикою у цій сфері.   

Державна політика у сфері охорони здоров'я спрямовується на підвищення рівня здоров'я, поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського народу.   
Реалізація цієї політики потребує здійснення комплексу державних і галузевих заходів.   
Державні заходи мають передбачати:   

- поетапне збільшення державних  асигнувань у сферу охорони  здоров'я,   
- забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, переорієнтацію охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані з забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля;  
- вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики виробничого травматизму   
- створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби із шкідливими звичками; розвиток фізичної культури і спорту; забезпечення раціонального збалансованого харчування населення;   
- здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я населення, а також соціальної політики підтримки молоді та захисту інвалідів   
- забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування,   

- запровадження  ефективної системи багатоканального  фінансування сфери здоров'я;  
- удосконалення системи соціального та правового захисту медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів;   

- визначення критеріїв щодо диференціації  розміру оплати праці медичних та фармацевтичних працівників залежно від рівня їх кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов виконуваної роботи;   

- інтенсивний розвиток медичної  та фармацевтичної промисловості,  в тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських засобів та виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості [5].    

 Галузеві  заходи мають передбачати:   

- розроблення державних комплексних  та цільових програм охорони  здоров'я населення;   
- визначення пріоритетів медичної допомоги та обґрунтування переліку і обсягу гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

• розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини;   
  - проведення реструктуризації галузі з метою ліквідації диспропорцій у розвитку різних видів медичної допомоги, раціоналізації амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної допомоги;
• - удосконалення системи інформаційного забезпечення галузі охорони здоров'я на основі широкого розвитку інформаційних мереж, реорганізації медико-статистичної служби;

 

   - створення системи забезпечення  і контролю якості надання  медичної допомоги на основі  розроблених показників якості;

• - запровадження системи ліцензійних інтегрованих іспитів у вищих медичних навчальних закладах, незалежно від їх підпорядкування, для уніфікованого контролю за якістю підготовки фахівців для сфери охорони здоров'я;   
  - удосконалення порядку акредитації закладів охорони здоров'я та атестації медичних і фармацевтичних працівників.

 

  
  
  
  
  
  
   

2.Нормативно-правова  база державної політики у  сфері охорони здоров’я   

Для розвитку конституційного законодавства та, зокрема, нормативно-правового регулювання в сфері охорони здоров'я України розроблено відповідну концепцію, метою якої є сприяння формуванню якісно нової системи законодавства і права України, визначення динаміки і пріоритетів у галузі нормотворчості, підвищення ефективності правового врегулювання суспільних відносин. Особливо важливого методологічного значення для системи нового законодавства набувають принципи верховенства закону в ієрархи всіх інших нормативних актів, що є фундаментальною засадою системи законодавства. Концепція складається з двох частин. Перша — це загальні положення (напрями, засади і пріоритети) у розвитку галузевого законодавства, друга — стосується шляхів його розвитку.    

В Україні з урахуванням "Загальної Декларації прав людини" та Конституції України формується нормативно-правова база галузі, яка складається із законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та наказів МОЗ України. Зазначені нормативно-правові акти прямо чи опосередковано стосуються питань охорони здоров'я [1].    

Право на охорону здоров'я закріплене в  ст. 49 Конституції України, згідно з  якою кожен громадянин держави має права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Важливою гарантією реального забезпечення цих прав 4 частина третя цієї статті, відповідно до якої в державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно, а наявна мережа таких закладів - не може бути скорочена. Безумовно, важливим є питання конституційного врегулювання охорони здоров'я громадян, предметом якого є не здоров'я людини, оскільки воно природне благо, а визнання державою права людини на всебічну його охорону і захист. Отже, об'єктом конституційного врегулювання є здоров'я людини і його охорона, а предметом — суспільні відносини в галузі охорони здоров'я.   

Нормативно-правова  база України з питань охорони здоров'я постійно розвивається. Визначені такі основні чинники формування нормативно-правової бази охорони здоров'я України:

1. особливості висхідного правового поля (чинна до серпня 1991 р. радянська союзна система законодавства);
2. особливості соціально-економічних умов (наприклад, затяжний період запровадження в Україні медичного страхування пояснюється, насамперед, відсутністю відповідних соціально-економічних умов);

 

   3) нагальні потреби системи охорони здоров'я, а саме, забезпечення якості донорської крові та її компонентів, боротьба  з незаконним обігом наркотичних засобіві психотропних речовин, корупцією в деяких галузях народного господарства тощо;   

4) наявність  надзвичайних ситуацій (поширення СНІДу, наслідки Чорнобильської катастрофи);   

5) розширення  міжнародної співпраці (підписання  та ратифікація Україною міжнародних  угод).   

Так, за період 1991—2000 рр. була сформована нормативно-правова  база з питань охорони здоров'я, що складається із 170 законів України. Найвагоміші з них — це "Основи законодавства України про охорону здоров'я (1992 р.), "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.), "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" (1991 р.), "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (1994 р.), "Про психіатричну допомогу" (2000 р.) тощо за роки незалежності видано 135 указів Президента, 505 постанов Уряду,  2931 наказ Міністерства охорони здоров'я України та МОЗ УРСР. Крім того, в Україні ще досі застосовуються 258 наказів МОЗ колишнього СРСР.   

Після проголошення незалежності в Україні зроблено суттєвий крок уперед у процесі реформування чинного законодавства в галузі охорони здоров'я.   

Власне  реформування законодавства, як і самої  галузі, розпочалось у листопаді 1992 р. після прийняття "Основ законодавства  України про охорону здоров'я". Це свого роду медична конституція України, що доопрацьовується шляхом прийняття нових норм і законодавчих актів. Крім того, Основи визначають організаційні, професійні, правові, економічні та соціальні засади охорони здоров'я [3].   

Оскільки в  Основах закріплені лише головні  принципи та засади правового регулювання  і вони мають фундаментальний  характер, то головним напрямом удосконалення законодавства галузі має бути розроблення та прийнятгя. системи нормативних актів, які розвивали б і доповнювали положення чинних Основ. Над цим постійно працюють фахівці галузі.

 

Серед нормативно-правових актів, які розроблюються  на розвиток статей певних розділів Основ, деякі за своїм змістом охоплюють кілька статей. На розвиток двох (7-ї та 11-ї) із шести статей II розділу Основ "Права та обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я Верховна Рада України прийняла 14 законів, які опосередковано стосуються системи охорони здоров'я. Це такі нормативно-правові акти: "Про інформацію", "Про біженців", "Про звернення громадян" та ін. На розвиток III розділу Основ ("Основи організації охорони здоров'я") прийнято і є чинними 15 законів. Деякі з них безпосередньо стосуються охорони здоров'я, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, решта — регулюють відносини в галузі оподаткування прибутку підприємств, державної політики у сфері науки і науково технічної діяльності, метрології тощо. Наблизилася реалізація права кожного громадянина України на медичне страхування через прийняття Верховною Радою України у другому читанні проекту Закону України "Про загальнообов'язкове державне медичне страхування" [1].   

Проблеми профілактики СНІДу, радіаційної безпеки та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, якості продуктів, використання пестицидів і агрохімікатів, дорожнього руху врегульовані у шістнадцяти законах України, підготовлених на розвиток семи із восьми статей IV розділу Основ ("Забезпечення здорових і безпечних умов життя"). У забезпеченні санітарно-епідемічного благополуччя населення посутнє значення має постанова Кабінету Міністрів України (2001 р.) "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини".    

Розроблення чотирьох законів України суто медичної спрямованості (щодо донорства крові, обігу наркотичних засобів), а також двох законів про підприємництво здійснено у відповідності з V розділом основ ("Лікувально-профілактична допомога"). У межах зазначеного розділу підготовлені й прийняті Верховною Радою України закони України "Про трансплантацію органів і тканин людини", "Про психіатричну допомогу", "Про захист населення від інфекційних хвороб", а також розробляється проект Закону України "Про обов'язкове лікування хворих на алкоголізм".