Планування в організації

Однак кризовий стан економіки не дозволив адекватно спрацювати ринковим механізмам державного і колективно-договірного регулювання оплати праці. До того ж на їх функціонування негативно вплинуло відставання в реформуванні грошово-кредитної і податкової систем у державі, інфляційні процеси, різке зростання цін на енергоносії, паливо, матеріали тощо. Крім того, нинішні принципи організації оплати праці у багатьох випадках базуються на неринкових засадах. Вони недостатньо враховують особистий внесок працівників у результати роботи, що призводить до повної втрати стимулюючої функції заробітної плати.   

Механізми регулювання матеріального стимулювання тісно пов'язані з політикою  ціноутворення, оподаткування, станом ринку праці, зайнятістю, соціальним захистом і забезпеченням населення, що спонукає на державному рівні вести пошук джерел коштів на підвищення оплати праці та вдосконалення відносин розподілу.   

Політика  держави з цього питання спрямована на забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати, що дозволить підвищити купівельну спроможність., населення, зробить доступним задоволення його життєвих потреб. Адже не секрет, що основою відродження Західної Європи і Японії у післявоєнний і наступні періоди були саме інвестиції в "живий капітал". За даними офіційної статистики, з 1965 по 1994 р. у промислово розвинених країнах заробітна плата зросла у  8,2 разу, а споживчі ціни — у 5,4. Отже, зарплата підвищувалася в 1,6 разу швидше, що відповідно впливало і на реальні доходи населення.   

В Україні ж протягом останніх років  надмірна диференціація доходів  населення, штучне заниження вартості робочої сили стримували розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва, утвердження мотиваційних механізмів  високопродуктивної праці. Починаючи з 1990 р., відбулося значне зниження реальної заробітної плати в 3,6 разу, а зростання споживчих цін перевищило зростання номінальної заробітної плати в 3,8 разу.   

Зараз оплата праці медичних працівників  базується на неринкових засадах і визначається згідно з діючою тарифною системою, яка ґрунтується на штучному стримуванні розмірів заробітної плати. Цим і пояснюється втрата стимулюючої функції заробітної плати, існування значного диференціювання розмірів оплати праці працівників, не забезпечується якісне відтворення робочої сили. Отже, не формуються стимули для раціонального використання робочої сили, які безпосередньо впливають на розвиток охорони здоров'я в цілому.    

Сучасний  стан оплати праці в охороні здоров'я  свідчить про відставання її середнього розміру від інших галузей народного господарства. Починаючи з 1996 р., розмір середньої заробітної плати в галузі характеризується суттєвим відставанням від середнього розміру оплати праці в народному господарстві та зменшенням її величини на 12 % порівняно з оплатою праці в промисловості попри законодавче регламентування її не нижче від цього рівня [12; c.543].   

Ситуація  щодо оплати праці в галузі, яка  характеризується щорічним наростанням диференціації в рівнях оплати праці працівників охорони здоров'я та економіки в цілому, не відповідає ролі та значущості професії медичного працівника. Для порівняння, рівень матеріального добробуту лікарів у розвинених країнах світу перевищує рівень середньої оплати праці працівників    і в інших галузях від 1,7 разу в Швеції до    і 6,0 разу в Німеччині і 7,2 разу — в Сполучених Штатах Америки.   

Відзначається негативна тенденція зростання частки заробітної плати в загальній сумі витрат на медичну допомогу. Аналіз видатків в охороні здоров'я свідчить, що в основному фінансуються лише видатки на оплату праці медичних працівників і їх частка в загальному обсязі фінансування за останні шість років була на рівні 62—65 %, що  негативно  позначається  на процесах відтворення галузі. В економічно розвинених країнах ця частка становить 12—13 %. Низький рівень оплати праці медичних працівників пояснюється тим, що бюджетом країни за останні роки практично не передбачалося збільшення фонду оплати праці в охороні здоров'я [10].   

Останнім  часом політика щодо вдосконалення оплати праці стала одним з найважливіших напрямів у діяльності держави. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.01 р. № 134 затверджено спільний наказ Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров'я України від 06.04.01 р. № 161/137 "Про впорядкування та затвердження умов праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення", який встановлює такі форми матеріального стимулювання працівників:    

— доплати в  розмірі до 50 % посадового окладу за виконання обов'язків тимчасово  відсутніх працівників, суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт;   

—  надбавки працівникам у розмірі  до 50 % посадового окладу за високі досягнення в праці, виконання особливо, важливої роботи, складність і напруженість у роботі;   

— преміювання працівників залежно  від їх особистого внеску в загальні результати    

роботи;   

—  матеріальну допомогу, в тому числі  на оздоровлення, в сумі не більше ніж  один посадовий оклад на рік.    

Урядом  здійснюються першочергові заходи щодо забезпечення реальних змін в оплаті праці, а саме:   

— забезпечення випереджаючого зростання вартості праці медиків;   

—  підвищення мотивації до професійного зростання шляхом застосування сучасних мотиваційних і стимулювальних механізмів ефективної праці, зокрема таких, як визначення розмірів заробітної плати через оцінку особистого внеску та ділових якостей працівника;                                

• удосконалення механізму державного і колективно-договірного регулювання оплати праці тощо.

   Матеріально-технічна база охорони здоров’я   

Неодмінною  умовою підвищення ефективності лікувально-профілактичної діяльності і охорони здоров'я взагалі є постійне зміцнення й удосконалення її матеріально-технічної бази. Вирішальна роль у формуванні останньої належить основним фондам охорони здоров'я.   

Використання  основних фондів здійснюється в процесі організації лікувально-профілактичної допомоги і супроводжується задоволенням потреб населення при споживанні медичних послуг. Таким чином, основні фонди охорони здоров'я безпосередньо належать до особистого споживання, але вони є також основним елементом споживання послуг і в цій якості тісно пов'язані з відтворенням робочої сили [9; c.206].   

Заміна  основних фондів охорони здоров'я призводить до заміни живої праці минулого, праці менш ефективної — на результативнішу. Особливість цього процесу полягає в тому, що використання в галузі сучасної медичної техніки й обладнання не пропорційне абсолютному і відносному скороченню медичних кадрів. Тому технічне удосконалення матеріально-технічної бази суттєво не впливає на скорочення чисельності зайнятих працівників. Це пояснюється високим рівнем трудомісткості в галузі. Якщо в галузях матеріального виробництва питома вага живої праці у витратах на виробництво продукції становить 12—14 %, то в охороні здоров'я при наданні послуг — 59—61 %.

 Інший показник потужності матеріально-технічної  бази галузі — це капітальні вкладення, які забезпечують заміну зношених основних фондів, їх приріст, і таким чином відбувається якісний розвиток матеріально-технічної бази галузі. Масштаби і темпи капітальних вкладень, які спрямовуються в охорону здоров'я, виступають одним із головних чинників прогресу галузі. Однак обсяг капітальних вкладень, починаючи з 1992 р., з кожним наступним роком скорочувався і відповідно сповільнювалися темпи введення нових потужностей в охорону здоров'я. Так, у 1997 р. на будівництві об'єктів охорони здоров'я за рахунок усіх джерел фінансування було освоєно лише 71,0 млн грн, що в 2 рази менше, ніж у 1996 р. У 1998 р. обсяг фінансування скоротився ще на 40 % порівняно з 1997 р. Але в останні роки ситуація помітно виправилась і фінансування капітального будівництва значно покращилось. У 1999 р. на ці цілі було виділено 110 млн грн видатків, у 2000 р.— 212 млн грн за рахунок усіх джерел фінансування (державного та місцевих бюджетів). Аналогічна ситуація складається і з уведенням у дію стаціонарів і поліклінік. Якщо в - 1998р. введення в дію потужностей за ра-_ хунок капітальних вкладень знизилось у лікарнях до 628 ліжок за рік (у 1996 р.— 2931 ліжко), а в лікувально-профілактичних закладах — до 1600 відвідувань за зміну (в 1996 р.— 8996 відвідувань), то в 1999 р. ці показники становили відповідно 784 ліжка і 1704 відвідування, а у 2000 р.— 1172 ліжка і 2300 відвідувань за зміну [9; c.56].   

Особливого  значення набуває аналіз тих стадій і моментів у системі відтворення основних фондів охорони здоров'я, які практично вирішують питання інтенсифікації матеріально-технічної бази, а саме, реконструкції та модернізації лікувально-профілактичних заходів, вибуття й оновлення фізично і морально застарілої активної частини основних фондів, удосконалення планування, управління та фінансування капітальних вкладень тощо.  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
    

4.Інноваційна  та кадрова політика  у системі охорони  здоров’я   

У процесі реформування системи охорони  здоров'я медична наука розглядається як рушійна сила, що забезпечує всебічне наукове обґрунтування необхідності перебудови галузі, визначає прогнозні тенденції здоров'я населення та розробляє науково обґрунтовані заходи щодо його поліпшення.   
Потенціал медичної науки становитимуть науково-дослідні установи, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я України та Академії медичних наук України, а також наукові підрозділи вищих медичних і фармацевтичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти [10; c.189].    

 Удосконалення  інноваційної політики з метою підвищення ефективності використання наукового потенціалу у сфері охорони здоров'я передбачає:   
- оптимізацію і реструктуризацію мережі, структури та основних напрямів діяльності науково-дослідних установ;   

- посилення ролі Академії медичних наук України у провадженні пріоритетних фундаментальних і прикладних досліджень;   

- забезпечення розв'язання науково-практичних  проблем охорони здоров'я шляхом  формування відповідних державних,  галузевих, міжгалузевих, регіональних  програм;   

- запровадження багатоканальності  фінансування медичної науки  за рахунок бюджетних та позабюджетних  коштів, забезпечення їх раціонального  використання для першочергового  фінансування конкурентоспроможних  наукових розробок фундаментального  та прикладного характеру;   
- планування наукових досліджень на конкурентних засадах та спрямування їх на отримання конкретних результатів, впровадження принципів незалежної експертизи наукових проектів та їх результатів, виділення спеціальних грантів під реалізацію проектів - переможців конкурсу;    

- забезпечення  підтримки визнаних вітчизняних наукових шкіл, підвищення вимог до підготовки наукових кадрів, раціональне використання науково-інформаційних ресурсів;   

- активізацію роботи, спрямованої  на забезпечення розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва, яке сприятиме підвищенню авторитету вітчизняної медичної науки та її інтеграції у світову спільноту.  
Реформування кадрової політики в системі охорони здоров'я має бути спрямовано на:    

- удосконалення  системи кадрового забезпечення  галузі з урахуванням сучасних соціально-економічних умов та реальних потреб;   

- запровадження в установленому  порядку укладання трудового  договору на умовах контракту  з керівниками закладів охорони  здоров'я, а в подальшому - з  усіма медичними працівниками;    

- реорганізацію системи планування і розподілу кадрового потенціалу у співвідношенні "лікар - медичний працівник середньої ланки" шляхом збільшення кількості працівників середньої ланки;   

- реформування ступеневої медичної  і фармацевтичної освіти; здійснення підготовки фахівців за новими спеціальностями: медичний психолог, клінічний фармацевт, економіст охорони здоров'я, спеціаліст з інформатики охорони здоров'я, спеціаліст з експлуатації медичної техніки, менеджер охорони здоров'я; розширення підготовки сімейних лікарів - лікарів загальної практики;   
- розроблення нових державних стандартів вищої медичної та фармацевтичної освіти, освітньо-кваліфікаційних характеристик фахівців, освітньо-професійних програм та засобів уніфікованої оцінки рівня знань медичних і фармацевтичних працівників;   
- удосконалення системи підготовки медичних сестер, розроблення та реалізацію програми розвитку сестринства, розширення функцій медичних сестер відповідно до світового досвіду, що знизить потребу в лікарях у державі.   
  
  
  
  
  
  
    

5.Інформаційно-освітній  аспект планування  у сфері охорони  здоров’я    

Держава сприяє утвердженню здорового способу  життя населення шляхом поширення  наукових знань з питань охорони  здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя. ( Частина перша статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 200/94-ВР від 13.10.94 ) Створення умов для здорового способу життя, активізація профілактичної діяльності у системі охорони здоров'я передбачає вдосконалення нормативно-правової бази, формування державної політики, направленої на збереження та зміцнення здоров'я населення [3].