Роль місцевого самоврядування в сучасній регіональній політиці

Особливо цікавим є формулювання наведеного положення про вільні економічні зони: місцеві органи самоврядування можуть приймати рішення стосовно їх створення, подавати центральним органам влади пропозиції, але вирішальне слово залишається за органами .управління загальнодержавного рівня.

Варто зауважити, що при створенні територій зі сприятливим інвестиційним кліматом одночасно потрібно удосконалювати містобудівельну політику¹ і забудову територіальних утворень здійснювати згідно з містобудівною документацією, яка тільки після широкого обговорення населенням через засоби масової інформації повинна бути затверджена відповідними управлінськими структурами.                   

Проте не можна сказати, що в Україні  відсутні спроби покращити ситуацію, що склалася. Першим кроком на шляху  до розв'язання вказаної проблеми стало прийняття 20 квітня 2000 року Закону України "Про планування і забудову територій" № 1699. На жаль, положення і цього Закону не дають підстав стверджувати, що Генеральні плани міст стануть нарешті законами розвитку міст України. Це стосується й іншої містобудівної документації.

Схема плануванню території, генеральний  план населеного пункту є містобудівною документацією, яка визначає лише "принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту". Але роз'яснення, що означають собою "принципові вирішення, немає) Немає роз'яснення, як співвідносяться між собою "основні завдання! планування і забудови територій" (ст. 2) і "принципові вирішення". Відсутні уточнення про взаємовідношення понять "територія" і "територіальна громада".

Отже, очевидно, що на сьогодні не може бути знята з порядку денного проблема узгодження чинних законів і нормативно-законодавчих актів України. Без цього не можна на належному рівні розгорнути містобудівні роботи, а також провезти серйозну освітянську роботу у напрямі формування позитивного ставлення населення до них.

Звичайно, здійснення необхідних містобудівних  робіт вимагає належного фінансового забезпечення. Стаття 4 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачає, що фінансування робіт з планування території на загальнодержавному рівні, розроблення експериментальної містобудівної документації для населених пунктів та інших територій України, розроблення нормативних документів з питань планування! і забудови територій, проведення найважливіших науково-дослідних робіт здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України. Очевидно, що виконання Генеральних планів міст врегульовується цим положенням. На жаль, як показує практика, кошти на розроблення Генерального плану відсутні. Це призводить не тільки до призупинення містобудівних робіт, але й до втрати кваліфікованих кадрів у містобудівництві, які згодом буде не так просто відтворити. І в той же час смішно говорити про відсутність коштів за існуючих відрахувань у державний бюджет. Підготовлений проект Закону України "Про розвиток транскордонного співробітництва в України передбачає розширення повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у транскордонному співробітництві та врегулювання питань фінансової підтримки розвитку транскордонного співробітництва.

Інформація, яка прозвучала на парламентських слуханнях 16 квітня 2003 р. і викладене  засвідчують, що перспективний розвиток локальних територіальних утворень України залежить в наш час від подальшого удосконалення чинного законодавства, від активізації життєдіяльності населення і підняття його освітнього рівня, що зрештою дозволить створити міцні економічні основи місцевого самоврядування. Тільки розв'язання цих завдань дозволить вести серйозну розмову про побудову в перспективі громадянського суспільства в Україні.

Наголосимо: побудова громадянського суспільства можлива лише при  забезпеченні всебічного розвитку особистості, забезпеченні і охороні прав та собою людини, що значною мірою залежить від удосконалення законодавства про місцеве самоврядування. Пошуки шляхів вирішення цих питань є найважливішим напрямом державного будівництва в Україні, адже місцеве самоврядування, як політичний інститут, виникає та діє в результаті реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні місцевими справами з метою забезпечення своїх інтересів.                                                          

Зазначене підтверджує загострення  необхідності в незалежній Україні розроблення вимог до відбору і кадрів для системи управління. Для того щоб процес підбору кадрів був ефективним, потрібно нормативне визначити якості, якими зобов'язаний володіти як керівник, так і спеціаліст органу управління. Крім того, повинен бути узаконений сам процес відбору кадрів.

В умовах реформ вимоги до високої професійної кваліфікації та моральної стійкості працівників органів управління різних ієрархічних рівнів різко зросли. Так, Луже серйозно стоїть питання про значення освіти для працівників місцевого самоврядування. Зокрема, фахівці вважають, що саме освіта може вирішити дуже важливу проблему, пов'язану з різним рівнем поінформованості людей та допомогти порозумітися з тими, хто інакше розуміє ситуацію.

Надзвичайно актуальним стало питання управлінської культури. Нині немає однозначного Догляду на управлінську культуру. На нашу думку, управлінська культура — це форми соціальної поведінки працівника сфери управління, зумовлені не тільки рівнем його виховання та освіти, але й рівнем соціально-економічного та морально-культурного розвитку суспільства, в якому цей працівник діє.

Відома українська вчена Ц. Нижник розглядає управлінську культуру суспільства як систему рису, властиву соціальним верствам, як таку, що відображає основні явища, відносини та процес їх удосконалення. Об'єктом відображення управлінської культури суспільства вона вважає управлінську діяльність, управлінські відносини, що сприймаються крізь призму загальнолюдських цінностей, інтересів певних соціальних груп, цілий особистостей та колективів.

Зазначимо, що від рівня політичної і управлінської культури працівників сфери управління в державі залежать особливості зловживання ними службовим становищем. Звичайно, такі зловживання зумовлюються насамперед соціально-економіко-політичним і культурно-моральним станом суспільства. При цьому не можна зовсім відкидати почуття власної рідкості працівника сфери управління, його моральні якості та риси характеру.

Особливості вирішення кадрових питань в органах місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, він встановлює порядок обіймання певних посад в органах місцевого самоврядування: вибори населенням міського голови, вибори сесією секретаря ради та заступників міського голови, одноособове призначення визначених категорій працівників

Концепція законодавчого забезпечення місцевого самоврядування і розроблена відповідно до неї Програма мають  стати складовою діяльності Національного законотворчого центру, який утворено Указом Президента України "Про Національний законотворчий центр" 19 липня 2001 року № 533/2001. Метою його діяльності є прискорення формування системи національного законодавства, вдосконалення порядку вироблення і реалізації державної правової політики та організації підготовки проектів законів на основі використання сучасних наукових розробок, повнішого врахування вимог законодавства Європейського союзу, міжнародних конвенцій та інших міжнародно-правових актів, стороною яких є Україна, кращого світового досвіду, а також поліпшення координації законотворчої діяльності в Україні.

Отже, незважаючи на те, що нові законодавчі  акти, прийняті у 2000-2003 рр. суттєво поліпшать  ситуацію у сфері управлінської  роботи, залишаться проблеми, над розв'язанням яких треба ще багато працювати. Найголовніша з них — це швидке і надійне впровадження цих актів у практику управлінню кадрами. Для розв'язання таких проблем потрібно залучити всі прогресивні сили в Україні.

Отже, як бачимо, на прикладі'проаналізованих окремих питань політико-правові проблеми місцевого самоврядування є багатогранними і глибокими, їх розв'язання здійснюється у процесі непростого становлення правової системи України, розвиток і вдосконалення якої має здійснюватись крізь прийму інтересів та цінностей людини в умовах справжньої демократії:

3. Організаційно-функціональні  принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування в світлі соціально-економічних проблем

Як відомо, незалежність місцевого  самоврядування визначається його правовою фінансовою та організаційно-кадровою незалежністю. З іншого боку, фінансове забезпечення місцевого самоврядування детермінує не тільки значення місцевих органів влади для держави, але й їх структуру та принципи і методи діяльності. Від рівня розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування залежить виконання ним своїх функцій. Отже актуальність вивчення і розв'язання соціально-економічних проблем місцевого самоврядування є очевидною.

Однак на сьогодні Стан фінансової бази місцевого самоврядування в Україні є вкрай незадовільним. Низка проблем формування фінансово-матеріальної бази місцевого самоврядування ще чекає свого вирішення. Зазначимо, саме цим проблемам приділяється найбільша увага з кола усіх економічних проблем, зосереджених на цьому рівні управління. І це не дивно. Адже всі інші економічні проблеми (питання ринкових перетворень, проблеми розвитку промисловості в урбанізованих системах, проблеми стимулювання розвитку підприємницької діяльності, проблеми створення ринку землі у містах, проблеми забезпечення інноваційних процесів у системах управління територіальними утвореннями — селами, містами, проблеми розвитку ринку муніципальних паперів тощо) не можуть бути розв'язані без вирішення проблем фінансової і матеріальної бази місцевого самоврядування. Але найголовнішим є те, що слабка фінансова і матеріальна основа органів місцевого самоврядування не дозволяє їм займатися вирішенням повсякденних клопотів людей, забезпеченням їх нагальних потреб.

Здійснений нами аналіз законодавства дозволив виявити, що процес перебудови місцевої влади ,в Україні на засадах самоврядування територіальних громад характеризується відсутністю чітко окреслених повноважень у бюджетній сфері, у сфері управління комунальним господарством і майном, у сфері контролю за діяльністю місцевих державних адміністрацій та ін.

Дуже актуальною проблемою другої половини 90-х років XX ст. для розвитку і забезпечення нормального функціонування місцевого самоврядування в Україні була необхідність оформлення правового статусу комунальної (муніципальної) власності як однієї з економічних основ місцевого самоврядування, її формування шляхом виділення із загальнодержавної власності¹ в комунальну всіх об'єктів, що забезпечують життєдіяльність міст. Невизначеність у цій сфері призводила і призводить до серйозних перешкод, які стоять на заваді належного збереження власності та її ефективного використання в інтересах територіальних громад.

Виходячи з цього на, початку 1997р. був розроблений проект "Концепції комунальної власності в Україні", в якому запропоновані (з урахуванням Сучасного зарубіжного та українського досвіду) правові засади управління комунальною власністю органами місцевого самоврядування. Зокрема, в Концепції передбачено, що суб'єктом права комунальної власності виступає територіальна громада, а рід її імені — представницькі органи .місцевого самоврядування.

На нашу думку, не менш вважливе завдання — звернути увагу на недоліки правового забезпечений .фінансової незалежності органів місцевого самоврядування. На сьогодні законодавством не встановлено конкретний перелік витрат, які минуть фінансуватися з міського бюджету.

Діючі нині принципи формування і  виконання бюджету територіальних одиниць місцевого самоврядування не дають підстав для оптимізму: існуюча система, на жаль, не може забезпечити органам місцевого самоврядування належної фінансової автономії. ,У цій сфері сформувалася низка гострих і надзвичайно складних для розв'язання] проблем. При цьому зазначимо, що відсутність чіткої раціональної системи місцевих бюджетів означає відсутність справжньої демократії в Україні. У науковій літературі неодноразово наголошувалося, щр визначений урядовими документами перелік можливих місцевих податків і зборів не може суттєво впливати на доходи органів самоврядування.

Не випадково голови територіальних громад, представницькі та виконавчі  органи місцевого самоврядування наполягають  на законодавчому закріпленні за місцевим самоврядуванням конкретних статей надходжень до бюджетів.

При цьому зазначимо, що в умовах існуючої податкової системи, яка базується на податку з прибутку, податку на додану вартість та акцизному зборі, найбільш реальним є прибутковий податок з громадян та введення і закріплення за місцевим самоврядуванням податку на нерухоме майно (будівлі, земельні ділянки тощо).

У науковій літературі неодноразово обговорювався світовий досвід, який свідчить, що консолідований бюджет між  державою і місцевим самоврядуванням,: Має розподілятися мінімум за пропорцією 50:50. У державах з розвиненим самоврядуванням на місцях залишається понад дві третини усіх коштів, решта надходить державі для фінансування загальнодержавних програм (оборона, атомна енергетика, освоєння космосу тощо); У Франції, наприклад, частка місцевих бюджетів сягає 60 % загального обсягу всіх бюджетних витрат, в Україні — тільки 38 %.

Наголошуючи на найрізноманітніших труднощах  розв'язання проблем формування місцевих бюджетів та визначення взаємовідносин місцевих і державних бюджетів, ряд учених наголошує на необхідності негайного ухвалення Закону "Про бюджетну систему України", проект якого подано на обговорення в комісію Верховної Ради Асоціацією місті України.

Цей проект закону передбачає: автономність бюджетів, тобто Затвердження Державного та місцевого бюджетів незалежно один від одного; політичну відповідальність держави та самоврядування: розмежування джерел доходів та напрямів видатків відповідно до державних функцій та функцій самоврядування (державні органи відповідальні за свою групу податків, самоврядування — за свою); прогнозованість бюджету: основні джерела та обсяги доходів мають бути прогнозовані принаймні на період каденції парламенту; об'єктивність підходу до формування бюджету: правила гри мають визначатися лише законом однаково для всіх її учасників.