Роль місцевого самоврядування в сучасній регіональній політиці

Таким чином було знято протистояння між районними радами і міською радою, а матеріальні, фінансові, трудові ресурси міста та його околиць використовуються тепер більш раціонально і за єдиним генеральним планом. Водночас створені конкретні служби, які відповідають за конкретну ділянку роботи.

Районні ради, самоліквідованість, передали свої повноваження міській раді. Відповідно, в місті були ліквідовані райвиконкоми. Замість них створено районні адміністрації, які безпосередньо підпорядковані міськвиконкому. Голови районних адміністрацій увійшли до складу міськвиконкому. При цьому голову районної адміністрації, межі його повноважень та Обов'язків затверджує сесія міської ради. Крім того, сесія міської ради; як представницький орган всього населення міста, обирає виконавчий комітет, до складу якого входить міський голова, заступник міського голови з питань виконавчих органів, заступник з питань економічного розвитку, керуючий справами міськвиконкому, секретар ради, голови райадміністрацій та інші особи. Саме головами райадміністрацій здійснюється поточне оперативне управління містом, вони ж несуть персональну відповідальність перед міським головою і міськвиконкомом за стан справ у районі.

Така структура управління містом впорядкувала процедуру прийняття рішень, зокрема зникло їх дублювання, що мало місце в минулому по відношенню до одного і того ж об'єкта. Члени міськвиконкому користуються певним імунітетом як представники колегіального органу управління. У той, же час, якщо голова районної адміністрації не справляєтеся зі своїми посадовими обов'язками, міський голова може його звільнити. Ініціювати звільнення може і міськвиконком. Таким чином, демократично створена чітка виконавча вертикаль, яка забезпечила позитивні результати діяльності міської влади. При цьому не тільки підвищилась виконавська дисципліна, а й досягнуто економії коштів. Подібна організація системи органів місцевого самоврядування спостерігається в інших містах України.                                      

З іншого боку, відповідаючи за ситуацію в районі, голови районних у місті адміністрацій, як члени міськвиконкому, мають змогу впливати на формування загальноміської політики. Коли розподіляється бюджет, вирішуються питання розвитку комунального господарства, роботи транспорту та інші, вони висловлюють свої думки, обґрунтовуюсь позицію. Усе це зрештою відбивається в рішенні виконкому, розпорядженнях міського голови чи рішеннях сесії міської ради.                                   

Новизною стало, і те, що у Львові відділи і управління було згруповано в департаменти. Департамент — юридична особа, яка самостійно вирішує кадрові питання. Якщо за радянської системи управління кадри формувались насамперед на партійній основі, то нині кадри формуються з погляду їх професіоналізму, уміння вирішувати проблеми міського господарства з урахуванням конкретних галузей і умов їх розвитку.

По цій схемі політичними фігурами є міський голова, його заступник по виконавчих органах, секретар ради та керуючий справами виконкому. Інші заступники, зачислені до рангу директорів департаментів, є муніципальними службовцями. Директор департаменту одержує право видавати накази і розпоряджатися засобами, виділеними з бюджету. Програму своєї Діяльності він захищає перед виконкомом або перед сесією міськради. При цьому прийом на роботу чи звільнення муніципальних службовців здійснюється згідно з діючим законодавством не сесією, а через конкурсні комісії.

Із створених департаментів (організаційного  та інформаційного забезпечення, планування забудови міста та землеустрою, економічної політики і ресурсів, міського інженерного господарства, гуманітарної та соціальної політики, житлового господарства) одним з найголовніших став департамент економічної політики і ресурсів, який розробляв стратегію, розвитку міста та заходи з її реалізації. Департамент організаційно-інформаційного забезпечення також відігрівав важливу роль в управлінні містом. Він, зокрема, організаційно забезпечував роботу всіх департаментів, виконкому та сесії міськради, в тому числі здійснював підготовку документів. Обидва названі департаменти безпосередньо підпорядкувалися міському голові.

Інші департаменти були підпорядковані заступнику голови виконкому. Це означає, що відповідальність за перспективи розвитку міста ніс міський голова, а за поточні господарські справи — його заступник.

Розроблено було і відповідний  механізм контролю за використанням наявних ресурсів, виділених на ведення міського господарства. При цьому бюджетні кошти кожен департамент одержував під конкретні господарські цілі, схвалені сесією міськради. Сесія визначала пріоритети, контролювала реальне витрачання фінансових ресурсів. Конкретно питаннями контролю за використанням фінансових ресурсів займалася депутатська комісія, фінансове управління і комітет внутрішнього контролю міськвиконкому. Жорсткий контроль за витрачанням фінансів в умовах діяльності департаментів допомагав ефективніше вести все господарство міста. При цьому кількість зайнятих в органах управління містом після здійсненої реорганізації скоротились на 45 %, а в міських, районах,— на ЗО %.

Ряд учених акцентує увагу на необхідності розробки і затвердження статутів міст з метою врахування регіональних особливостей їх розвитку. Як відомо, громадська організація "Товариство науковців по сприянню муніципальній реформі" за участю Асоціації міст України та Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України при підтримці Фонду ЄВРАЗІЯ розробила проект науково-дослідної і навчально-консультативної програми "Модельний статут територіальної громади міста".            

Незважаючи на те, що Сільського населення  в Україні менше, ніж міського, проблеми місцевого самоврядування на селі не менш складні і багатоманітні, ніж у містах. Насамперед це пояснюється тим, що сільське населення розосереджене по території держави, територіальні громади, в які воно об'єднується, переважно невеликі, але їх досить багато.

Зазначимо, що на початок'2003 р. найбільшою питомою вагою сільського населення характеризувалися західні області України. Найменша частка сільського населення — в індустріальне розвинених регіонах, зокрема в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій областях.

Ці та інші регіональні особливості  розселення сільського населення диктують специфічні вимоги до функціонування сільських самоврядних структур управління.

Отже, самоврядним органам з  метою підвищення ефективності їх діяльності варто враховувати регіональні особливості розвитку територіальних суспільних систем: останнім мають відповідати чітко виражені регіональні особливості діяльності органів місцевого самоврядування.                                                                               

5. Роль  місцевого самоврядування в сучасній регіональній політиці

Вважають, що самоврядування існувало і існує тільки на рівні населених пунктів, тобто там де можливо реалізувати право громади на місцеві ресурси. А на рівні регіональному (районному чи обласному) мають формуватися виконавчі структури, які виконують функції державного управління і¹ координаційні функції стосовно виконавчих органів самоврядування у межах делегованих їм повноважень.

Зазначимо, що така позиція протиставляє місцеве самоврядування державному управлінню, місцевий розвиток — регіональному і національному розвитку. А ефективний розвиток суспільства можливий лише за злагодженого функціонування всіх ієрархічних рівнів управління, тобто за такого їх функціонування, яке б забезпечило узгодженість ₍місцевого, регіонального і національного розвитку. Незважаючи на це, нині практично відсутні економічні теорії, які б могли) повноцінно розкрити і пояснити узгодженість (взаємозв'язок чи навіть органічну єдність) місцевого і регіонального розвитку. Актуальність створення таких теорій особливо зросла в наш час, коли в розвинених державах світу в умовах демократії і самоврядування виникли нові ідеї місцевого розвитку. В основі {цих ідей — використання переваг території (ресурсних, інфраструктурних тощо) для стимулювання такої економічної діяльності, яка є по суті органічною функцією населення:

Таким чином, нові ідеї місцевого розвитку орієнтують суспільство на повне  використання місцевих ресурсів (насамперед працересурсного потенціалу) з метою створення комфортного середовища життєдіяльності населення і нагромадження багатства на конкретній території.                       

Втілення в життя нових ідей місцевого розвитку неможливе без  активізації роботи в цьому плані органів місцевого самоврядування. Мало того, за такої ситуації місцева адміністрація повинна відігравати фундаментальну роль і мати можливість розпоряджатися ресурсами території з метою забезпечення роботою населення, яке проживає на підпорядкованій їй території розвивати економічну базу територіальної громади. Очевидно, що реалізація цієї ролі рано чи пізно призведе до протиріччя між місцевим і регіональним розвитком.

Ось тут і постає з особливою  гостротою питання регіональної політики і ролі місцевого самоврядування, яку воно повинно відіграти у її реалізації. Адже цілком зрозуміло, що регіональний розвиток, реалізація загальнонаціональних інтересів аж ніяк не є простою сумою результатів місцевих розвитків і реалізації місцевих інтересів. Тому з очевидністю постає необхідність пошуку компромісів, які, повинні відображати узгодженість місцевих інтересів із загально-національними.

У зв'язку з цим важливо зазначити, що у другій половині 90-х років  за ініціативи місцевих органів влади  Кабінетом Міністрів України  затверджено дев'ять державних довго- та середньострокових програм соціально-економічного розвитку, спрямованих на вирішення найгостріших проблем окремих регіонів¹, а саме: по Автономній Республіці Крим, м. Севастополю, Великій Ялті, м. Києву, Донецькій, Луганській, Херсонській областях, м. Львову, гірській Рахівщині.

Зауважимо, що напрями розвитку законодавства  щодо регіонального розвитку та місцевого самоврядування викладено у Посланнях Президента України "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки", "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2004-20Г1 роки". Одним з першочергових завдань визначено децентралізацію владних повноважень шляхом делегування значної частини управлінських функцій у регіони, що сприятиме посиленню їх ролі т_;а відповідальності у вирішенні всього комплексу питань розвитку та проблем соціальної політики. Важливим напрямом нового етапу адміністративної реформи визначено делегування управлінських функцій зірри донизу і всебічний розвиток місцевого самоврядування. Цей процес має органічно узгоджуватися та поєднуватися з проведенням у 2005-2010 рр. адміністративно-територіальної реформи.           

Таким чином, питання втілення в  життя нових ідей місцевого розвитку за умов їх узгодженості з регіональною політикою і загальнонаціональними інтересами вимагає ще серйозних досліджень. Аналогічних досліджень потребує і вияснення справжньої ролі місцевого самоврядування в регіональній політиці. Такі дослідження мають відобразитись у нових законопроектах та інших нормативно-правових актах, які готуються в наш час.

З метою запровадження, на центральному та регіональному рівнях стратегічного  програмування регіонального розвитку підготовлено проект Концепції Державної стратегії регіонального розвитку на 2003-2011 рр., що визначає стратегічні завдання, пріоритети державної регіональної політики на перспективу, шляхи їх реалізації.

Для створення умов активізації  розвитку малих міст України Верховною Радою України розглядається проект закону України "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст України", який передбачає створення умов для забезпечення комплексного розвитку малих міст, покращення інвестиційного клімату, поліпшення стану міського господарства, а також умов життєдіяльності населення.

Нові дослідження мають орієнтуватись  на поглиблення взаємовідносин громадян з державою через функціонування місцевого самоврядування, яке вимагає встановлення системи зворотних зв'язків. Ці зв'язки варто базувати на періодичних опитуваннях громадської думки з метою виявлення нагальних потреб громадян, з'ясування їх ставлення до владних структур тощо; на створенні спеціальних відділів зворотного зв'язку, у яких будь-який громадянин міг би отримати відповідь на Запитання, що торкаються перспектив розвитку території, обґрунтованості тих чи інших рішень, прийнятих представниками органів місцевого самоврядування тощо; а також на використанні засобів масової інформації. Створення такої системи допоможе оптимальніше вирішувати назрілі проблеми на території юрисдикції органу місцевого самоврядування.

Нині загострилась проблема координації  організаційного впорядкування і систематизації діяльності всіх регіональних органів управління, особливо щодо чіткого визначення функцій і меж загального керівництва і управління регіоном, інформаційного забезпечення такого управління. Варто, на наш погляд, створити сучасну (ринко-спрямовану) загальнотериторіальну інформаційну інфраструктуру регіону, регіональну статистику, в тому числі з виділенням сільської місцевості та міст. Комплекс всіх цих питань можна раціонально вирішувати при створені різних типів регіональних автоматизованих систем управління, які покликані інформаційно якнайповніше забезпечити елементи технології регіонального управління.