Роль місцевого самоврядування в сучасній регіональній політиці

Критерієм збалансованого підходу  у цьому проекті є забезпеченість ресурсами різних видатків з розрахунку на душу населення.

На нашу думку; цей закон чіткіше  і раціональніше регулював би розподіл бюджетних коштів у випадку  коли б забезпеченість ресурсами різних видатків з розрахунку на душу населення визначалася, спираючись на можливі стандарти, середовища життєдіяльності. У малому місті, наприклад, не можна створити середовище за стандартами мільйонного міста, та, зрештою, і немає такої потреби. Це означає, що у малому місті не потрібні видатки на такі види транспорту, як метро. Театр у малому місті -— теж виняток. Це не означає, що у малому місті не можуть бути якісь специфічні витрати.

Зазначимо, що 21 червня 2001^і р. був прийнятий Бюджетний кодекс України, який такі не розв'язав усіх проблем у вказаній сфері.

На нашу думку, формування і використання місцевих бюджетів можна оптимізувати, запровадивши механізм паралельного формування місцевих бюджетів у межах стабільних (не менш ніж на 5 років) нормативів відрахувань; розширення фінансової бази місцевих бюджетів принаймні до 40% консолідованого державного бюджету; встановлення нормативів відрахувань за сумою усіх загальнодержавних податків і зборів; закріплення за бюджетами територіальних громад повного обсягу податку на доходи громадян; формування видаткової частини місцевого бюджету на основі нормативів бюджетної забезпеченості у розрахунку на одного жителя, виходячи з чинної мережі бюджетних установ, екологічного стану території, обсягу виробництва продукції на душу населення та інших факторів; чіткого законодавчого розмежування між місцевою та центральною владою не тільки розмірів податкових відрахувань (джерел доходів), а й конкретних напрямів бюджетних витрат; фінансування державних програм соціального захисту населення за рахунок державного бюджету через органи державного казначейства; врахування рівня ринкових цін на товари та послуги при формуванні доходної та видаткової частин місцевого бюджету; спрямування доходів від місцевих податків та зборів виключно в бюджет розвитку відповідної території; вивчення і застосування зарубіжного досвіду у практиці фінансового забезпечення місцевого самоврядування.

Зауважимо, що перелічені заходи можуть допомогти ліквідувати відсутність стимулів у місцевих органів влади до наповнення бюджету. Адже зараз механізм працює так: наскільки територіальна громада має ефективніші фінансові результати, настільки більше вона повинна віддати на гору.

Як бачимо, незважаючи на глибоку вивченість особливостей формування і використання місцевих бюджетів та взаємовідносин місцевих і державних бюджетів, а також на наявність найрізноманітніших пропозицій по їх удосконаленню, у цій сфері залишається низка проблем, які не так просто розв'язати.

Зазначимо, що в наш час важко переоцінити роль органів місцевого самоврядування, яку вони можуть відіграти в розв'язанні економічних проблем шляхом сприяння створенню нових форм господарювання і малого бізнесу. На нашу думку, ця роль зможе виявитися насамперед у роздержавленні і приватизації об'єктів місцевого господарства в цілому і комунальної власності зокрема; наданні фінансової допомоги малому і середньому бізнесу; створенні цільового фонду підтримки малого і середнього бізнесу; наданні пільгових кредитів та інших коштів (пожертвування великих підприємств і регіону, добровільні внески підприємців, громадян та ін.) для створення мережі малих підприємств соціально-економічної інфраструктури; наданні допомоги в оренді приміщень; наданні аудиторських, юридичних Та інформаційних послуг; створенні ринкової інфраструктури для малого та середнього бізнесу.

За таких умов співпраці органів  місцевого самоврядування з суб'єктами малого і середнього бізнесу можна сподіватися на поповнення місцевого бюджету за рахунок частки від доходів місцевого господарства. Це означає, що можна буде більше коштів витрачати на покращення середовища життєдіяльності населення.

Ось як розподіляються оцінки соціальних проблем 800 респондентами м. Львова, у грудні 2002 р, опитаними соціологами Центру з інформаційних проблем територій НАН України

Визначення населенням Львова найважливіших ¹ проблем v місті

Дані табл. свідчать, що на той час  для третини населення м. Львова на першому місці були проблеми, пов'язані з водопостачанням, на другому —проблеми працевлаштування, на третьому — проблеми, пов'язані з роботою Закладів охорони здоров'я.

Як бачимо, погляди на найважливіші соціальні проблеми жителів м. Львова й акценти, які зроблені на окремих  соціальних проблемах сучасними  науковцями, суттєво відрізняються  між собою.

Очевидно, влада на місцях разом  з дослідниками-науковцями мас вивчати  всі нагальні проблеми життєдіяльності  місцевого населення і лише тоді робити висновки про пріоритетність тих чи інших.

У науковій літературі неодноразово наголошувалося, що підвищення рівня забезпечено населення міст житлом можливе за рахунок впровадження ефективної політики ціноутворення на нові житлові приміщення за умови залучання коштів вітчизняних та іноземних інвесторів і населення. Така ефективна політика ціноутворення значною мірою залежить від діяльності органів місцевого самоврядування: продаж житла на пільгових умовах чи його безкоштовне надання малозабезпеченим верствам населення, надання довгострокових і короткострокових кредитів платіжеспроможним громадянам, можливість придбати житло з цінні папери (бони, облігації тощо) — все це е реальним за підтримки органів місцевої влади. Крім того, ефективна політика ціноутворення опосередковано залежить від обсягів поетапної регенерації цінного та ліквідації непридатного для проживання житлового фонду, поліпшення благоустрою і рівня інженерного забезпечення морально застарілого житла, збалансування структури джерел фінансування житлового будівництва. Звичайно всі ці заходи є насамперед прерогативою місцевих органів влади.

На сьогодні в основному уже створено правове поле для забезпечення населення різноманітними послугами. Міста використовують це правове поле максимальних шляхом налагодження активних зовнішньоторгових зв'язків, у тому числі і з зарубіжними партнерами. Саме можливість надавати послугу на рівні європейських стандартів у містах для задоволення інтелектуальних і культурних потреб населення окреслює вигідні сторони держави у її взаємовідносинах з громадянами. Враховуючи це, міста намагаються розв'язати низку проблем у царині надання комунальних послуг, розвитку архітектурної забудови центральної частити міста та його околиць, обслуговування закладів соціальної сфери, забезпечення безперебійного функціонування транспорту, зв'язку, медичного обслуговування, розвитку культури й освіти, охорони правопорядку тощо.

Прагнучи вирішити, найважливіші проблеми жителів міста, виконавчі органи міських рад одночасно розв'язують і властиві різним містам специфічні проблеми, які пов'язані з особливостями його історичного розвитку, сучасними процесами приватизації та розвитку ринкових відносин, а також процесами демократизації.

Безумовно, органи місцевого самоврядування в Україні мають відігравати, як і аналогічні органи європейських держав, вирішальну роль у забезпеченні економічного благополуччя і належних умов життєдіяльності населення. Ось чому не можна зволікати з розв'язанням соціально-економічних проблем місцевого самоврядування, їх успішне і своєчасне вирішення —і- запорука не тільки благополуччя населення, але й національної безпеки України.

4. Регіональні  особливості діяльності органів  місцевого самоврядування

В Україні спостерігаються чітко  виражені регіональні особливості діяльності органів місцевого самоврядування. Ці особливості зумовлені дією низки факторів, найважливішими серед яких є географічне положення територіальних Громад; величина та конфігурація адміністративно-територіальної одиниці, яка виступає просторовою базою розміщення територіальної громади; особливості політико-адміністративного устрою України; характер територіальної організації українського суспільств.

Огляд публікацій, присвячених регіональним проблемам місцевого самоврядування, дозволив призвести в наступні групи: проблеми трансформації адміністративно-територіального устрою України з метою оптимізації місцевого самоврядування; проблеми розвитку й удосконалення місцевого самоврядування у містах; проблеми місцевого самоврядування у столиці України; проблеми місцевого самоврядування на селі; проблеми місцевого самоврядування приміських районів; проблеми місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим; проблеми територіальних особливостей місцевого самоврядування.                  

Звичайно, державна політика ,має враховувати  регіональні особливості. Є різні точки зору це повинно здійснюватися. Так, А. Ткачук вважає, що державна політика щодо управління на місцях повинна охоплювати: по-перше, концепцію організації місцевої влади на різних рівнях адміністративно-територіального устрою; по-друге, пакети законів, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування та органів державної виконавчої влади, їх взаємодію; по-третє, механізми розрахунків надходжень і видатків до бюджету органів місцевого управління, а також механізми перерозподілу фінансових ресурсів для того, щоб забезпечити відповідний рівень життя людей в різних населених пунктах; по-четверте, наявність у структурі державної влади органу, який відає проблемами місцевого самоврядування і допомагає у вирішенні; по-п'яте, механізм консультацій для врахування місцевих інтересів при прийнятті органами центральної влади рішень з питань управління на місцях.

Спостерігається величезна диференціація  міських поселень за величиною: в державі налічується 105 міст з чисельністю населення понад 50 тис. осіб, з них 5 міст мільйонерів. Це зумовлює відповідну диференціацію міських територіальних громад за величиною, що вимагає специфічних підходів до організації функціонування їх самоврядних органів.

Існування в містах районів (є 1,21 район) та підпорядкованості деяким містам селищ-супутників створює конфліктні ситуації при функціонуванні самоврядних органів управління різних ієрархічних рівнів та інші проблеми.

Мають місце регіональні особливості розвитку міських поселень України, що не може не позначитися на функціонуванні органів місцевого самоврядування.

Ймовірно, у найближчій перспективі  регіональні особливості місцевого самоврядування ще більше диференціюватимуться. Це зумовлено наявністю широкої палітри проектів, спрямованих на удосконалення місцевого самоврядування в різних регіонах держави, розроблених окремими дослідниками, групами учених, провідними фахівцями, які намагалися максимально врахувати місцеві особливості. Один з таких проектів стосується удосконалення самоврядування у столиці України — м. Києві.

Містобудівні розрахунки, проведені на основі прогнозу соціально-економічного розвитку м. Києва у XXI ст. Київською міською державною адміністрацією із залученням фахівців НДІСЕП, АТ "Київ проект" та НАН України, наочно показали об'єктивну необхідність створення в системі .адміністративно-територіального поділу України нової територіально-адміністративної одиниці -— Київського столичного округу.

Як показують розрахунки нового Генерального плану, перспективний розвиток м. Києва стримується існуванням чітко визначених меж міської території, за якою закінчуються права органів місцевого самоврядування столиці і починаються права обласної ради Київської області.

При створенні львівської моделі самоврядування в якості вихідної була прийнята наступна позиція: місто є цілісним організмом, яким потрібно керувати з одного центру, а не з шести, як це було за радянської системи управління містом. У колишньому Радянському Союзі кожний з таких центрів прагнув автономно користуватись економічними і соціальними виводами за рахунок великих заводів, фабрик та інших об'єктів, які були розташовані на підпорядкованій цим центрам території. При цьому ігнорувалось те, що робоча сила і багато інших ресурсів на таких заходах і фабриках були задіяні з усього міста або регіону.

У наш час в місті Львові економічна і соціальна політика розробляється однією радою, а всі інші структури здійснюють безпосередні виконавчі функції.