Система управління виробництвом та реалізацією продукції

Залежно від  характеру продукції, особливостей організації і технології виробництва  застосовуються різні методи калькуляції. Одним з них є нормативний. Завдяки своєму універсальному характеру  нормативний метод рекомендований до впровадження у всіх галузях народного господарства. Він заснований на використанні прогресивних норм витрати на одиницю продукції (норми витрати матеріалів і заробітної плати). Його перевага полягає в тому, що він не тільки простий у використанні, але і дозволяє раціонально витрачати матеріальні, трудові і фінансові ресурси.

Важливим елементом  управління витратами є планування. [26,c.60]. Планування собівартості здійснюється з метою визначення розмірів і дослідження можливостей її зниження. Планування собівартості може бути поточним і перспективним. Перспективний план розробляється на декілька років. При поточному плануванні (на рік) уточнюються перспективні плани на основі даних планових кошторисів і калькуляцій витрат на виробництво. При випуску підприємством одного виду продукції вартість одиниці є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво і реалізацію. Промислові підприємства, що випускають різнорідну продукцію, планують зниження собівартості порівняльної продукції і величину витрат на один рубель товарної продукції.

Розрахунки  планової собівартості продукції використовуються при плануванні прибули, визначенні заходів технічного прогресу, а також  при встановленні цін.

При плануванні собівартості продукції передбачається можливе її зниження і досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому складанню плану за собівартістю повинен передувати аналіз фактичної собівартості за звітний період з метою виявлення резервів зменшення витрат.

Послідовність складання плану за собівартістю наступна: складається розрахунок зниження витрат на виробництво за рахунок впливу техніко-економічних чинників; визначається сума витрат на обслуговування виробництва і управління; складаються планові калькуляції собівартості окремих видів продукції основного виробництва; визначається собівартість товарної продукції, що реалізовується; складається кошторис витрат на виробництво.

Економічно обґрунтоване планування собівартості повинне спиратися на систему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування направлена на організацію контролю витрат і отримання прибули, а також координацію всіх планів організації. Т.ч. організація внутрішньовиробничого планування і обліку неможлива без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За допомогою нормування регламентується витрачання персоналом всіх видів ресурсів на підприємстві.

Нормування - це метод розробки і встановлення граничних  величин запасу і витрачання виробничих і інших ресурсів, необхідних для забезпечення процесу виробництва і збуту продукції [33,c.77].

Нормативна  база підприємства є основою: планування; регулювання і контролю діяльності структурних підрозділів; порівняння виробничих витрат з досягнутими  результатами; розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами; об'єктивної оцінки оплати праці і стимулювання діяльності персоналу за підсумками роботи.

На будь-якому  підприємстві норми і нормативи  повинні обов'язково переглядатися  у зв'язку із зміною технології і організації виробництва, характеристик матеріалів, оновленням продукції, що випускається.

Норми і нормативи  встановлюються з метою: недопущення  зайвого витрачання ресурсів; забезпечення встановленого режиму роботи підприємства; недопущення відхилень від заданих характеристик продукції, що випускається; дотримання нормальних умов праці і охорони навколишнього середовища; створення баз даних для планування діяльності підприємства.

Вдосконалення нормативної бази припускає широке впровадження точніших методів розрахунку норм і нормативів, створення розрахунково-обгрунтованих норм на всі види робіт і процесів, використання обчислювальної техніки для розробки, твердження, автоматизації, збору, накопичення, систематизації і оновлення норм і нормативів, використання економіко-математичних методів.

Управління  витратами на основі норм запобігає  непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, покращує політику закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їх ефективне використання в майбутньому [47,c.89].

Іншим найважливішим  елементом управління є облік  і калькуляція витрат на виробництво. Його основне призначення - контроль за виробничою діяльністю і управління витратами на її здійснення.

Основними завданнями обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості продукції є:

• формування повної і достовірної інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва і управління, а також для використання податковими і банківськими органами, інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, податковими, фінансовими і банківськими органами і іншими зацікавленими організаціями і особами;
• облік фактичних витрат на виробництво продукції і контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових і інших ресурсів в зіставленні із затвердженими нормами, нормативами і кошторисами в цілях виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;
• калькуляція собівартості продукції і контроль за виконанням плану за собівартістю;
• виявлення і оцінка результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства;
• виявлення резервів зниження собівартості продукції, їх мобілізація і ефективне використання;
• систематизація інформації виробничої діяльності для ухвалення рішень, що мають довгостроковий характер;
• окупність виробничих і технологічних програм, рентабельність асортименту продукції, що випускається, ефективність капітальних вкладень до основних фондів і виробничі запаси і тому подібне [43,c.89].

У країнах з розвиненою ринковою економікою облік витрат на виробництво і калькуляцію собівартості продукції виділені в управлінський облік, покликаний дати інформацію для управління собівартістю продукції фахівцям і адміністрації підприємства і його підрозділів.

У вітчизняній  практиці облік витрат на виробництво  і калькуляцію собівартості продукції  є складовою частиною загальної  єдиної системи бухгалтерського  обліку.

В даний час  в нашій країні йде реформування системи бухгалтерського обліку з метою «приведення національної системи бухгалтерського обліку у відповідність з міжнародними стандартами фінансової звітності». Необхідність реформування вітчизняного обліку викликана змінами, подіях в економіці Росії, її активним вступом до світового економічного і інформаційного простору.

Економічний аналіз, як елементу управління витратами знаходиться  в тісному взаємозв'язку з останніми  його складовими. Він будується на інформації обліку, звітності, планів, прогнозів. Головна мета аналізу - виявлення  можливостей раціональнішого використання виробничих ресурсів, зниження витрат на виробництво і реалізацію і забезпечення прибули.

Результати  аналізу служать основою для  ухвалення управлінських рішень на рівні керівництва підприємством  і є початковим матеріалом для  роботи фінансових менеджерів.

У завдання аналізу  витрат на виробництво і реалізацію продукції входить:

• оцінка динаміки і виконання плану за найважливішими показниками собівартості;
• визначення чинників, що вплинули на динаміку показників і виконання плану по ним, а також сум і причин відхилення фактичних витрат від планових;
• оперативна дія на формування показників собівартості;
• виявлення і мобілізація резервів подальшого зниження собівартості продукції [39,c.56].

Детальний аналіз рівня витрат, що склався в базисному  періоді, повинен передувати плануванню і прогнозуванню собівартості продукції. В процесі аналізу виявляються резерви зниження собівартості продукції, які потім враховуються при розробці поточних і перспективних планів.

Аналізу належить найважливіша роль в забезпеченні оптимального рівня собівартості, а отже максимізації прибутків і підвищенні конкурентоспроможності підприємства. Проте останніми роками аналізу господарської діяльності не приділялося достатньої уваги, оскільки в нім не було об'єктивної необхідності. Становлення ринкових відносин вимагає вдосконалення методології аналізу з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду і міжнародного досвіду.

Управління  витратами на виробництво і реалізацію продукції здійснюється з метою  знаходження резервів зниження собівартості продукції і отже максимізації прибутку підприємства.

У традиційному уявленні найважливішими шляхами зниження собівартості промислової продукції  є: зростання продуктивності праці  і зниження трудомісткості продукції; поліпшення використання сировини, матеріалів, палива і впровадження нового вигляду сировини і матеріалів; поліпшення використання основних виробничих фондів; скорочення адміністративно-управлінських витрат і ліквідація непродуктивних втрат. [27,c.176].

Достатньо значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальне завдання зниження трудомісткості продукції, що випускається, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, зростання продуктивності праці можна досягти різними способами. Найбільш важливі з них - механізація і автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого устаткування. Проте одні заходи щодо вдосконалення вживаної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення виробництва і праці. Нерідко підприємства набувають або беруть в оренду дороге устаткування, не підготувавшись до його використання. В результаті коефіцієнт використання такого устаткування дуже низький. Витрачені на придбання основних фондів засобу не приносять очікуваного результату.

Важливе значення для підвищення продуктивності праці  має належна його організація: підготовка робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці і ін.

Економія сировини, матеріалів, палива і енергії має  істотне значення в зниженні собівартості продукції більшості галузей  промисловості у зв'язку з високою  питомою вагою цих витрат у складі витрат виробництва (до 60% в структурі витрат).

Шляху економії сировини, матеріалів і палива надзвичайно  багатообразні. До їх числа відносяться  такі, як застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів; підвищення вимогливості і повсюдне застосування вхідного контролю за якістю тих, що поступають від постачальників сировини і матеріалів, а також комплектуючих виробів і напівфабрикатів; впровадження науково-обгрунтованих норм витрати матеріалів, зменшення втрат і відходів; вторинне використання матеріалів. [27,c.177].

Поліпшення  використання основних фондів забезпечує скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів, а отже і витрат за змістом устаткування. Підвищення коефіцієнта змінності, ліквідація простоїв, зниження витрат на ремонт шляхом подовження міжремонтного періоду, збільшення терміну служби машин і поліпшення якості ремонтів забезпечує істотне зниження собівартості продукції.

У зниженні собівартості важливе місце належить скороченню адміністративно-управлінських витрат. Не дивлячись на спрощення і здешевлення змісту апарат управління останніми роками, ще є великі невикористані резерви в цій області. На багатьох підприємствах апарат управління залишається громіздким, складним, багатоступінчатим, що також збільшує собівартість продукції.

На зарубіжних підприємствах розглядаються також  такі чинники зниження витрат на виробництво  продукції, як визначення і дотримання оптимальної величини партії матеріалів, що купуються, оптимальної величини серії продукції, що запускається у виробництво, рішення питання про те, проводити самим або купувати у інших виробників окремі компоненти або комплектуючі вироби.

У поєднанні  з традиційними шляхами зниження витрат на виробництво продукції  знов виниклі чинники дозволять  в комплексі довести величину витрат виробництва до оптимального рівня.

Ефективне управління собівартістю продукції неможливе  без строго і регулярного контролю за рівнем витрат на виробництво.

Контроль - завершуючий  процес планування і аналізу, що направляє  діяльність підприємства на виконання встановлених завдань, дозволяє розкривати і усувати виникаючі відхилення. Існують різні сфери і види контролю. Проте вони постійно міняються, володіють відмітними особливостями на кожному підприємстві, відображаючи специфіку його діяльності. Вважають, що витрати виробництва краще всього контролювати по місцях виникнення, центрах витрат, центрах відповідальності [23,c.54].

В ув'язненні  слід ще раз відзначити, що всі елементи методу діють не ізольовано один від  одного, а в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.

Проблема розробки і використання в практиці нових  підходів до ефективного управління витратами виробництва широко обговорюється  у вітчизняній і зарубіжній економічній  літературі.

РОЗДІЛ ІІ.АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ОБСЯГОМ ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ДП ЦУМАНСЬКЕ ЛГ)

2.1.Загальна  характеристика підприємства

Державне підприємство «Цуманське лісове господарство», засноване  на державній власності, на підставі наказу Міністерства лісового господарства України № 133 , належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України та входить до сфери управління Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Найменування Підприємства - ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЦУМАНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО» (повне), ДП  «ЦУМАНСЬКИИ ЛІСГОСП» (скорочене).