Діяльність банків зі споживчого кредитування населення

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю удосконалення організації банківського споживчого кредитування. Розвиток кредитування фізичних осіб на споживчі потреби відбувається паралельно із розвитком банківської системи України і відіграє одну з важливих функцій у розвитку цивілізованих відносин на ринку фінансового забезпечення та споживання. З точки зору банківської установи, привертає увагу той факт, що стрімке збільшення обсягів кредитування населення, яке обумовлене зростаючим попитом на такого виду кредити, супроводжується зростанням ризиків за зазначеними операціями і несе загрозу фінансовій стабільності банківської системи України. У цьому контексті удосконалення організації процесу кредитування має теоретичне і практичне значення. З урахуванням цього є потреба у більш детальному теоретичному і методичному дослідженні данного виду банківських кредитних операцій.

Головною метою даного дослідження є узагальнення теоретичних засад банківського споживчого кредитування, виявлення дискусійних питань і обґрунтування методичних засад удосконалення даного процесу.

Для реалізації мети передбачено вирішення таких завдань:

• визначення сутності і особливостей споживчого кредиту в системі кредитних операцій банку;
• обґрунтування основних теоретичних положень щодо взаємодії банків з фізичними особами;
• визначення факторів і дослідження їх впливу на діяльність банку на ринку кредитування фізичних осіб;
• визначення і критична оцінка етапів надання банківського споживчого кредиту;
• надання рекомендацій щодо вдосконалення окремих аспектів механізму банківського споживчого кредитування.

Об’єктом дослідження є діяльність банків зі споживчого кредитування населення. Предметом дослідження є організація процесу надання кредиту фізичним особам на споживчі потреби з урахуванням цілей його оптимізації з метою мінімізації ризику.

Враховуючи мету і основні задачі даного дослідження були використані такі загальнонаукові методи як аналіз і синтез при вивченні теоретичної сутності споживчого банківського кредиту і підходів щодо його класифікації, методи порівняння, групування і графічного зображення даних при аналізі діяльності банків на ринку кредитування фізичних осіб, загальнонаукові методи пізнання як системність і комплексність.

Основною інформаційною базою послужили нормативні і законодавчі акти, що регулюють проведення банками операцій; праці вітчизняних і зарубіжних вчених, спеціалістів в сфері даного дослідження, монографічні роботи, статті, а також базові положення економічної науки, матеріали наукових конференцій, семінарів, докладів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи організації споживчого кредитування

1.1.Сутність споживчого  кредиту в системі кредитних  операцій банку

 

Очевидно, що банківські ресурси - це основа діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання позик перебувають у тісному взаємозв’язку; коли від розміру банківських ресурсів залежать масштаби діяльності комерційних банків, і цілком зрозуміло, що важливим моментом є не тільки формування ресурсів, а й ефективне їх розміщення, тобто активна сторона діяльності банку. Обґрунтоване оптимальне розміщення фінансових ресурсів під час здійснення активних операцій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку. Активні операції являють собою розміщення банками власного капіталу та залучених ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та підтримання необхідного рівня ліквідності.

У структурі активних операцій традиційно найбільшу питому вагу мають кредитні операції. Це пов'язано з об'єктивною властивістю капіталу спрямовуватися у сфери, де найвища норма прибутку. Саме аналіз кредитних операцій банку з погляду ступеня ризику, забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів, що, у свою чергу, є важливим напрямом рейтингової оцінки діяльності банку. Позикові операції являють собою один із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів банку. Водночас кредитні операції - це найбільш ризикований вид операцій банку.

Банк має право на здійснення операцій з розміщення коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, тобто кредитних операцій, на підставі банківської ліцензії. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами. Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від розміру кредиту, приймається банком колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом. У разі надання позичальникам «великих кредитів» (розмір яких перевищує 10 % власного капіталу), банк повідомляє про це НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25 % власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Безперервне загострення конкуренції на ринку банківських послуг та зменшення у банків можливостей отримувати надприбутки від кредитних вкладень зумовлює зростання вимог до якості оцінювання ефективності кредитної діяльності банку як необхідної передумови виявлення та пошуку резервів з її підвищення. У вітчизняній та зарубіжній економічній літературі особливе місце займають дослідження банківського кредитування. Доцільно виділити фактори, що впливають на можливість банків здійснювати кредитні операції.

 При визначенні меж  нарощення обсягів кредитів необхідно  враховувати наступні внутрішні  фактори:

1. ресурсний потенціал банку не як можливість нарощення ресурсної бази у абсолютних показниках,а за умов дотримання оптимальності її структури;
2. трудовий потенціал як відповідність кількості персоналу з відповідним професійним рівнем нарощенню обсягів кредитних операцій;
3. здатність наявного методичного забезпечення створити відповідні умови у процесах управління зростаючими кредитним портфелем та відповідними ризиками;
4. пристосованість систем внутрішнього контролю за існуючими ризиками до нарощення обсягів кредитного портфеля;
5. резервний потенціал банку як відповідний рівень результативності кредитної діяльності у минулих періодах, який здатен забезпечити формування у разі необхідності резервів на випадок можливих втрат від кредитних операцій у майбутніх періодах.

 

До зовнішніх факторів відносяться:

1. грошово-кредитна політика Національного банку України (норма обов’язкового резервування коштів банку; економічні нормативи, а саме норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента(Н7), норматив великих кредитних ризиків(Н8), норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру(Н9), норматив максимального сукупного ризику кредитів, гарантій і поручительств, наданих інсайдерам(Н10));
2. загальний стан економіки країни, темпи інфляції, темпи зростання валового внутрішнього продукту(ВВП);
3. рівень доходів населення, здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо;
4. соціальна напруженість.

Звісно кредитні можливості банків обмежуються існуючою строковістю пасивів (переважно короткострокових) та їх обсягом, який залежить від комплексу тісно пов'язаних чинників: валютної стабільності, соціального становища, інфляційних процесів, фіскальної політики тощо. Очевидно, що пошуки джерел довгострокових фінансових ресурсів стануть найактуальнішою проблемою національної економіки на найближчі роки.

Основне завдання сучасних банків характеризується активним залученням клієнтів, заради чого ними здійснюється розробка різноманітного спектра послуг, використання найновіших програмних технологій та поширення у всі сфери життя потенційних клієнтів. Одним з найважливіших аспектів є розвиток взаємодії банків з реальним сектором економіки, який відбувається шляхом кредитування товарів тривалого користування. Зростання рівня розвитку кредитних операцій банків з реальною економікою визначається різними факторами, такими як: темп і характер структурних видозмін в галузях реальної економіки, заходи щодо підвищення рівня правового захисту прав кредиторів, також відкритість інформації про фінансовий стан і про структуру власності організацій, які працюють в реальному секторі, в тому числі на основі співставлення і розкриття звітності на консолідованій основі.

Розвиток кредитування фізичних осіб банками відіграє важливу роль у розвитку сучасних цивілізованих ринкових відносин на ринку фінансового забезпечення і споживання та виконує головну свою роль - підвищення купівельної спроможності населення та їх життєвого рівня. Споживчий кредит набрав найбільшого розвитку в умовах загальної кризи капіталізму (головним чином після 2-ї світової війни 1939-1945)  в зв’язку з різким посиленням невідповідності між ростом виробництва та обмеженістю платоспроможного попиту населення. В країнах з розвинутою ринковою економікою споживчий кредит, як зручна і вигідна форма обслуговування населення, відіграє теж велику роль в економіці.

Кредит має специфічні риси, які визначають його як певний вид кредиту фізичній особі. Так, по-перше, кредит передбачає надання кредитною організацією у тимчасове користування фізичній особі не будь-яких речей, а виключно грошових коштів, по-друге, кредитні відносини повинні бути обов’язково оформлені кредитною угодою в письмовій формі. По-третє, кредити надаються лише на платній основі, тоді як позика передбачає повернення такої ж суми коштів або кількості речей тієї ж якості, яку було отримано від позикодавця.

В результаті вивчення теоретичного матеріалу щодо сутності споживчого кредиту, можна дійти висновку, що на жаль, в українській банківській практиці не виділяється «кредит для фізичної особи», а всі кредитні відносини банку з фізичними особами прийнято називати споживчим кредитом, який за суттю є одним із видів кредитів для фізичних осіб (до інших видів кредитів для фізичних осіб можна виділити кредит на покупку авто, іпотечний кредит та інші, але це не буде споживчим кредитом, оскільки відсутня мета споживчого кредитування - а саме товарів кінцевого споживання).

Оскільки кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником, то доцільно зазначити, що суб’єктами споживчого кредиту, взагалі, можуть бути:

1. в ролі позичальника - фізичні особи;
2. в ролі кредитора:

• банки (банківські споживчі кредити);

• торгові організації;
• кредитні установи небанківського типу (ломбарди, каси, взаємодопомоги,кредитні кооперативи, пенсійні фонди, будівельні товариства та інші);
• підприємства, де працюють позичальники;
• інші фізичні особи (особисті споживчі кредити).

В подальшому в роботі буде розглядатися саме банківське споживче кредитування. Об’єктом кредиту виступають:

• витрати, пов’язані з задоволенням потреб населення поточного характеру;
• витрати, пов’язані з придбанням товарів тривалого користування;
• витрати на оплату послуг;
• витрати на невідкладні потреби.

Споживчий кредит має багато специфічних особливостей, пов'язаних з особливостями особистого споживання громадян.

По-перше, цей вид кредиту відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає в кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від кредитів, що надаються суб'єктам господарювання для господарських цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.

По-друге, до споживчого кредиту позичальники, як правило, звертаються у випадках коли їм не вистачає власних коштів, тоді як юридичні особи часто використовують отриманий кредит як джерело майбутнього доходу.

По-третє, споживчий кредит одержують, як правило, фізичні особи.

По-четверте, повернення запозиченої вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а в результаті їхнього надходження чи нагромадження.

По-п’яте, споживчий кредит є способом задоволення споживчих потреб, тобто особистих,  індивідуальних потреб людей. Такий кредит прискорює одержання визначених благ (товарів, послуг), що вони могли б їх мати (придбати) у майбутньому, зібравши кошти, необхідні для покупки цих цінностей або послуг.