Діяльність банків зі споживчого кредитування населення

• непопулярність кредитних карт серед населення порівняно з розвинутими країнами, оскільки населення України звикло розраховуватися та позичати кошти готівкою, не розуміючи переваг кредитних карток.

 Зі збільшенням їх пропозиції на ринку зростає конкуренція за клієнта. Проте банки не використовують конкурентну перевагу зменшення процентних ставок та не збільшують ліміти кредитування, а розвивають технології дистанційного обслуговування та самообслуговування позичальників, що дає змогу власникам кредитних карток самостійно стежити за станом своєї заборгованості й управляти нею, не відвідуючи відділення банку.

У 2012 році внаслідок невиважених дій у сфері кредитування з використанням кредитних карток, а саме – збільшення банками процентних ставок за користування кредитними коштами в середньому на 2.7–3.4 в. п. та зменшення лімітів, цілком очікувано відбулося зменшення кількості активних кредитних карток.

Серед трьох основних видів кредитів, котрі надаються фізичним особам, уже третій рік поспіль лідирує суто споживче кредитування (див. графік 8).

 

 

Це пояснюється зацікавленістю банків у наданні короткострокових позик унаслідок нестачі довгострокових ресурсів. Високоризиковість таких позик, зумовлена відсутністю забезпечення, не стримує кредитну діяльність банків, адже вони за старою схемою закладають ризики в реальну відсоткову ставку, а тому такий кредит є ще й високодохідним. Активно збільшується й кількість банків, котрі надають кредити готівкою, та палітра кредитних програм.

Незмінною залишається практика приховування банками від клієнта достовірної та повної інформації про вартість і умови надання кредиту, незважаючи на внесення у вересні 2011 року численних змін до законодавства у сфері кредитування, внаслідок цього в Україні раніше від інших країн пострадянського простору почали розвивати спеціальне регулювання споживчого кредитування. Це свідчить про прагнення України привести національне законодавство у цій сфері у відповідність із положеннями європейського законодавства. Проте на практиці ситуація ще залишається складною:

• відповідно до Постанови Правління Національного банку України “Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” від 10.05.2007 р. № 168 банки зобов’язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту. Для уникнення обов’язкового виконання цих умов як засіб оформлення кредиту банки почали використовувати заяви-оферти. За ними позичальники самі “пропонують” банку погодитися на умови договору, що розроблений цим же банком. Таким чином кредитори уникають відповідальності за включення незаконних умов до договору надання кредиту та надають позичальнику “бонус”, що полягає в неможливості відкликати згоду на укладення договору;

• порушення умов постанови Правління Національного банку України № 168 відбувається в деяких банках і при наданні кредитів з оформленням кредитних договорів. Якщо позичальник звертається до кредитного працівника за роз’ясненнями, отримати їх він не може. У випадку надання кредитів за партнерськими програмами (особливими домовленостями між кредиторами та підприємствами торгівлі для надання кредитів їхнім клієнтам) у деяких випадках неможливо отримати інформацію про те, хто є кінцевим кредитором;

• дієвим механізмом заохочення споживача до отримання ним кредиту є незначна відсоткова ставка у рекламному оголошенні. При цьому вартість кредиту фактично переноситься з відсоткової ставки на комісію, яку позичальник сплачує щомісяця. В такому випадку ефективна ставка за кредитом може бути більшою від 100%;

• характерною рисою післякризового кредитування є нав’язування банками додаткових послуг при укладенні договорів споживчого кредитування.

 Серед таких послуг пропонується страхування здоров’я/життя позичальника та оформлення кредитної картки. В українських реаліях нормативно-правовий акт може бути дієвим лише за умови знання та усвідомлення населенням своїх прав. Тільки шляхом відстоювання своїх інтересів споживачі можуть завадити реалізації недобросовісних схем кредитування. Незацікавленість у відстоюванні власних прав, незнання на належному рівні законів України свідчить про ще одну сучасну проблему – низький рівень фінансової грамотності населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Проблеми та шляхи удосконалення організації споживчого кредитування

3.1. Проблеми сучасного споживчого кредитування в Україні

 

Останнім часом кредитування населення набуває все більшої актуальності. Пов'язано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямів банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, неможливий нормальний розвиток суспільства, усіх його категорій. Особливо це стосується молодого покоління.

Кредитування населення тісно пов'язане з економічними та соціальними показниками. Саме тому для подальшого розвитку ринку кредитування потрібно окреслити його зв'язок із соціально-економічними показниками та мінімізувати проблеми, які постають на шляху його розвитку.

Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків у сучасних умовах пов'язане з проведенням ризикованої кредитної політики. Для по¬ліпшення стану справ у сфері кредитування в Україні потрібне досягнення фінансової та макроекономічної стабільності.

Часто при наданні кредиту банк оцінює кредитоспроможність клієнта не досить ретельно. Це спричиняє збільшення ризику банку при кредитуванні та збільшення обсягів проблемних кредитів.

Деякі банки при кредитуванні фізичних осіб на довгий строк вимагають спочатку представлення застави, а тільки потім надають кредит. Тобто спочатку позичальник заставляє своє житло, земельну ділянку або машину банкові, потім за кредитні кошти придбає нерухомість або машину, під заставу залишає її банкові, а попередню заставу виносить із реєстрів рухомого або нерухомого майна. Це призводить до марної трати грошей позичальником.

Високий рівень відсоткової ставки при кредитуванні фізичних осіб, особливо при наданні кредиту у гривнях, відносять до суттєвих проблем сучасного кредитування. Фізична особа - майбутній позичальник, намагається взяти кредит у доларах США або євро, незважаючи на те, що при погашенні кредиту доведеться придбати валюту на «чорному» ринку або в банку за комерційним курсом. Це призводить до надмірного використання іноземної валюти, обся¬ги якої треба зменшувати.

Тут варто згадати і про те, що більшість комерційних банків приваблювали до себе клієнтів - фізичних осіб, пропонуючи оформити кредит за так званою нульовою ставкою або під невисокі відсотки за кредит. Тобто комерційний банк пропонує невелику відсоткову ставку в порівнянні з іншими банками, але умовами кредитного договору передбачена інша стаття, згідно з якою позичальник - фізична особа повинен сплатити різноманітні комісійні винагороди і, якщо скласти всі комісійні та відсотки за кредит за весь строк кредитування, вийде таж сама відсоткова ставка, як у банків, котрі не беруть ніяких комісійних винагород, а пропонують вищий рівень відсотків. Зараз такі дії заборонено відповідними нормативними документами НБУ.

Для збільшення кредитного портфеля банки йдуть на ризиковану видачу кредиту - видавання готівки під поруку. Це призводить до того, що здебільшого кредити не погашаються, у банку виникає в кінцевому підсумку безнадійна заборгованість, яку списують за рахунок резервів, а це, у свою чергу, призводить до зниження нормативів, установлених Національним банком України.

Ще одна проблема з'являється, коли банк надає позичальникові - фізичній особі кредит на невідкладні потреби або на придбання товарів широкого вжитку, у такому разі страхування фінансових ризиків банку повинно бути обов'язковим, тому що при наданні кредиту на ремонт квартири, придбання машини та нерухомості банк підстраховує себе тим, що в нього є застава, яку він, у разі неспроможності позичальника погасити заборгованість за кредитом, може реалізувати, гроші скерувати на погашення заборгованості. Якщо при наданні кредиту на невідкладні потреби або на придбання товарів широкого вжитку страхування фінансового ризику банку буде обов'язковим, то гарантом повернення грошових коштів буде страхова компанія, тобто ризик буде зведений до мінімуму.

Суттєвою і розповсюдженою є проблемна ситуація, коли позичальник - фізична особа, яка отримала кредит в одному банку та не в змозі погасити його, звертається в інший банк або відділення цього ж банку, отримує ще один кредит, який теж не в змозі погасити, та звертається ще в один банк або кредитну спілку. Цей ланцюг може бути дуже довгим, що зайвий раз свідчить про те, що комерційним банкам України треба мати банк даних усіх позичальників - фізичних осіб, які вже мали або мають кредити або зверталися до банку з проханням надання кредиту і банк відмовив йому в цьому.

Отже, в України існує чимало проблем, на розв'язання яких потрібно багато часу. Більшість цих проблем у сучасних умовах пов'язано з проведенням банками ризикованої кредитної політики.

Останнім часом усе актуальнішою стає проблема становлення системи управління ризиками в комерційних банках. Кредитування є найризикованішою операцією для банків, і водночас доходи за кредитними операціями залишаються одними з найвагоміших у структурі доходів банку. Ефективність банківської діяльності значною мірою залежить від якості управління ризиками.

Кредитний ризик - це ризик невиконання позичальником зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

Створити цілком безризиковий портфель неможливо, однак своєчасне погашення позичок і відсотків за ними багато в чому визначає успішну роботу банку.

Окрім зазначених проблем, існує ціла низка об’єктивних факторів, що перешкоджають розвитку споживчого кредитування в Україні, а саме:

• порівняно високий рівень вартості розробки та впровадження нових видів послуг;
• недостатня кількість кваліфікованих працівників, спроможних ефективно взаємодіяти із клієнтами – фізичними особами, та неефективна система розподілу повноважень між ними у процесі кредитування;
• недостатньо розвинута ринкова інфраструктура філій та представництв та низький рівень якості кредитних продуктів, що пропонуються;
• невисокий рівень доходів більшої частини населення, що не дає змоги банкам активно застосовувати;
• повноцінні депозитні стратегії для фізичних осіб, унаслідок чого банки не мають можливості реалізовувати власний кредитний потенціал на ринку роздрібного кредитування.

 

3.2 Шляхи удосконалення розвитку споживчого кредитування в Україні

 

Сьогодні споживчі кредити готівкою надають банків 25 банків, товари в кредит – 7 банків, нецільові та багатоцільові кредити під залог нерухомості – 30 банків із числа найбільших банків за розміром активів. Низький рівень конкуренції на ринку споживчого кредитування обумовлений скороченням платоспроможного попиту з боку населення через зниження реальних доходів й високу вартість кредитів, високим рівнем ризику споживчих кредитів, який більшість банків, керуючись досвідом, набутим в період кризи, не готові приймати. Високий рівень макроекономічної невизначеності та зростання девальваційних очікувань також негативно впливають як на пропозицію, так і на попит на кредитні ресурси.

Відновлення споживчого кредитування потребує побудови комплексної системи управління кредитними ризиками, складовим елементом якої є послуги бюро кредитних історій, що містять оперативну інформацію про наявні кредити позичальника та виконання попередніх фінансових зобов’язань. Така інформація дозволяє об’єктивно оцінити платоспроможність позичальника, уникнути перекредитування і, як наслідок, запобігти виникненню проблемної заборгованості за кредитом. Сьогодні в Україні зареєстровано шість бюро кредитних історій, кожне з яких має власну ексклюзивну базу кредитних історій: Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (ПВБКІ), Міжнародне бюро кредитних історій (МБКІ), Українське бюро кредитних історій (УБКІ), Бюро кредитних історій «Русский стандарт», Українське кредитне бюро і Незалежне бюро кредитних історій. Як правило банки працюють з одним бюро кредитних історій, інколи з двома, але потенційно можуть запитувати інформацію в будь-якому бюро. Цінова політика бюро за запити сформована таким чином, що банк платить тільки за наявну інформацію про історію.

Так, встановлюють ціну бюро з великим масивом історій. Інший варіант цінової політики - коли банк тарифікується за кількістю запитів, і чим більше запитів, тим менше вартість одного запиту. У реальному житті кредитні бюро не завжди справляються з покладеною на них місією. За оцінками експертів близько 12% позичальників, які отримали кредит готівкою, беруть одночасно по кілька позик в різних кредитних установах.

Для прискорення процедури отримання інформації про позичальника планується створення Єдиного державного реєстру кредитних історій -  інформаційної системи, яка забезпечуватиме збір, накопичення та обробку відомостей про наявність кредитної історії конкретного суб’єкта. Тобто звернувшись до Єдиного державного реєстру кредитних історій банк отримає інформацію про місцезнаходження кредитної історії конкретного позичальника, що дозволить скоротити час на обробку кредитної заявки, а також вирішити проблему якісної ідентифікації клієнта. Але на думку експертів, створення Державного реєстру кредитних історій не вплине на відсоткові ставки за кредитами, оскільки бюро як комерційні організації відкоригують свою ціну на послуги у зв'язку з нововведенням.