Діяльність банків зі споживчого кредитування населення

• кредитний потенціал банку;
• ступінь ризику та прибутковості даного виду операцій;
• спектр виконуваних операцій і послуг;
• професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку;
• цінова політика банку.

В кредитної політиці при організації споживчого кредитування доцільно визначити стандарти, дотримання яких дозволяє:

• уникнути помилок при оцінці плато- та кредитоспроможності позичальника;
• уникнути помилок при видачі та обслуговуванні споживчих кредитів;
• уникнути помилок співробітників, підвищення кваліфікації персоналу;
• позбавитись помилок у технологіях;
• запровадити типові форми документів.

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз споживчого кредитування в Україні

2.1. Ретроспективний аналіз розвитку споживчого кредитування в Україні

 

Згідно з метою дослідження необхідним вважаємо проведення ретроспективного аналізу розвитку споживчого кредитування в Україні, починаючи з 2006 р. Його динамічний розвиток спричинила низка чинників:

• стабільне зростання потреби населення в додаткових фінансах та недостатність у банків вільних коштів для їх задоволення;

• зацікавленість банків у розвитку цього продукту завдяки його високій дохідності й додатковим доходам, які супроводжують надання споживчих кредитів;

• вихід на український ринок міжнародних банків, котрі мають усталену апробовану в багатьох країнах практику кредитування та мають у своєму розпорядженні дешеві кредитні ресурси материнської компанії, а також послаблення вимог цими банками щодо надання кредитів;

• скасування в 2003 році Національним банком України заборони на видачу кредитів в іноземних валютах. Це сприяло зростанню попиту на валютні споживчі кредити завдяки оманливо низьким відсотковим ставкам;

• законодавча неврегульованість споживчого кредитування, яка давала змогу знаходити прогалини в законодавстві з метою його недотримання.

 

Як свідчить аналіз даних, наведених у таблиці 1 і на графіку 1, у період 2006–2008 рр. спостерігалося стрімке зростання темпів кредитування банками населення, яке досягло максимуму в 2008 році. Збільшення обсягу кредитування відбулося переважно за рахунок примноження обсягу наданих споживчих кредитів (у тому числі автокредитів), питома вага яких становила 60–70% від загального обсягу.

У той час банки проводили агресивну кредитну політику, оскільки пріоритетом була максимізація прибутку за рахунок розширення обсягів кредитування без достатнього врахування рівня ризику. Крім того, банки відчували гостру нестачу кредитних ресурсів, тому отримували їх на зовнішніх фінансових ринках. Причому, якщо кредити надавали переважно довгострокові, то ресурси залучали короткострокові, тобто банки мали значний розрив ліквідності.

 

На основі аналізу даних, наведених на графіках 2 і 3, можемо зробити такі висновки. Якщо частка споживчих кредитів, що видавалися в іноземній валюті, становить 55–65%, тобто кредитування здійснювалося практично пропорційно у національній та іноземних валютах, то в сегменті іпотечних кредитів спостерігається протилежна ситуація. Впродовж 2006–2011 рр. більшість (85–90%) іпотечних кредитів видавилася в іноземній валюті. Звичайно, необхідно зазначити, що через брак необхідних даних у вільному доступі, дані, які аналізуються, є залишками кредитних коштів на кінець року, а не обсягами нових кредитів.

Величезний попит на кредитні кошти в іноземних валютах, як бачимо, виник завдяки стабільному курсу гривні впродовж тривалого періоду (див. графік 4).

 

Саме тому позичальникам не хотілося думати про валютний ризик, натомість їх приваблювали низькі відсоткові ставки за кредитами в іноземних валютах. Позиція банків у цій ситуації пояснюється відсутністю необхідного обсягу ресурсної бази в національній валюті й можливістю отримати ресурси від іноземної материнської компанії в іноземній валюті. Банки були зацікавлені в наданні кредитів у тій валюті, в якій було отримано залучені ресурси, а отже, валютний ризик повністю перекладався на позичальника. Більше того, позбувшись валютного ризику, банки та регулятор не брали до уваги можливість девальвації гривні. Проте й це не вичерпний перелік причин виникнення кризової ситуації. З одного боку, банк, котрий видавав кредит в іноземній валюті, мав здійснювати ретельний відбір позичальників і передбачити в кредитних договорах механізм реструктуризації боргу при виникненні подібної ситуації. З другого боку, Національний банк України як регулятор банківської системи мав передбачити можливі наслідки динамічного кредитування населення в іноземній валюті, яка не є законним платіжним засобом та в якій не виплачується заробітна плата громадянам України. Після того, як гривня, що впродовж кількох років поспіль не давала приводу сумніватися в стабільності курсу, у 2008 році за два місяці знецінилася на 50%, позичальники опинилися в ситуації, коли їхні доходи, що не змінювалися, вже не давали змоги розраховуватися за валютними кредитами. Крім того, в Україні спостерігався дефіцит іноземної валюти. В 2009 році українські банки переказали іноземним установам на погашення отриманих позичок на 7.6 млрд. доларів США більше, ніж отримали від них нових кредитів. Відплив іноземної валюти суттєво зменшив насиченість нею економіки, що означало наростання її дефіциту в майбутньому. На внутрішньому ринку громадяни купили в банків доларів на 9.6 млрд. більше, ніж продали, що було спричинено побоюваннями знецінення національної валюти.У червні 2009 року Національний банк України заборонив використання іноземної валюти для кредитування позичальників – фізичних осіб (крім випадків цільового кредитування для оплати послуг нерезидентам за лікування та навчання за кордоном) у повній сумі або частинами, в тому числі у формі кредитної лінії або кредиту “овердрафт” за картковим рахунком. Але ці заходи не вирішили проблему з уже наявною заборгованістю за кредитами в іноземних валютах. Упродовж 2009 року і більшої частини 2010-го українські банки майже не кредитували фізичних осіб (у середньому щомісяця видавалося кредитів на суму 3–4 млрд. грн.), натомість вони були змушені вирішувати проблеми, пов’язані з кредиторською заборгованістю. У цей час відбулося значне підвищення процентних ставок за кредитами, істотно зменшилися терміни кредитування,

вимоги до позичальників стали жорсткішими. Кредити надавалися лише клієнтам з абсолютною платоспроможністю й позитивною кредитною історією, а в деяких випадках – лише з поручителем.

Ознаки готовності ринку споживчого кредитування до відновлення окреслилися влітку 2010 року, коли почала відновлюватися довіра населення та суб’єктів господарювання до банківської системи. Це мало б сприяти зниженню відсоткових ставок за кредитами в гривні, але, як свідчить аналіз даних, наведених на графіку 5, у 2010 році вони не змінювалися, а в першій половині 2011-го – навіть збільшилися. Крім того, відбулася суттєва диференціація відсоткових ставок залежно від строку, виду та валюти кредиту. Впродовж 2012 року та перших місяців 2013-го тривала тенденція до зростання відсоткових кредитних ставок у гривні, але вона була перервана конкурентною боротьбою між великими та меншими банками, за якої останні знизили ставки, спровокувавши таким чином їх падіння на ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2.  Аналіз сучасного  стану споживчого кредитування  в Україні

 

Незважаючи на “консервацію” банками високого рівня відсоткових ставок за кредитами, спостерігається поступове зростання обсягів кредитування, хоча його темпи ще недостатні. Банки твердо стоять на позиції мінімізації ризиків за принципом, коли відповідальні позичальники змушені платити за безвідповідальних. Іншими словами, якщо позичальник є недобросовісним і погасити зобов’язання перед банком за рахунок його заставного майна не вдасться, то збитки банку покриваються за рахунок позичальників, котрі добросовісно виконують свої зобов’язання.

 

 

Обсяги надання нових кредитів залишаються значно нижчими від обсягів погашення заборгованості. Зменшення заборгованості клієнтів пов’язане з добровільним погашенням, стягненням, продажем і списанням “поганих боргів.

Із грудня 2010 року щомісячний обсяг нових кредитів становив близько 7 млрд. грн. Ця тенденція триває й дотепер, що дає підстави констатувати наявність попиту і пропозиції на споживчі кредити, тобто нової хвилі споживчого кредитування. Крім того, збільшення кількості банків, які активно розвивають споживче кредитування, пояснюється надлишковою ліквідністю, котра виникла за період кредитного затишшя. Необхідно акцентувати увагу на цікавій тенденції: найбільший попит на кредити, а отже, й обсяги кредитування, припадають на грудень, а вже у січні – лютому відбувається різкий спад споживчого кредитування і, як правило, цей показник є найменшим серед наступних місяців року. Тобто попит на кредити досягає максимуму напередодні новорічних свят.

 

 

У регіональному розрізі за обсягами наданих споживчих кредитів лідерами є банки Київської (з містом Київ), Одеської, Дніпропетровської та Донецької областей. Станом на 31.06.2013 р. на ці регіони припадало 62% від загальної суми наданих в Україні споживчих кредитів. Така концентрація пов’язана із зосередженням фінансового та виробничого потенціалу держави в цих регіонах. Аналогічна ситуація спостерігалася і в минулі роки, але при цьому в 2012 році відбулося збільшення питомої ваги наданих споживчих кредитів банками Київської області.

З метою здійснення порівняльного аналізу діяльності банків усі банки за розміром загальних активів були поділені Національним банком України на чотири групи за такими критеріями (станом на 31.12.2012 р.):

• I група: активи більше 15 000 млн. грн.;

• ІІ група: активи більше 5 000 млн. грн.;

• ІІІ група: активи більше 3 000 млн. грн.;

• IV група: активи менше 3 000 млн. грн..

Розглянемо 10 банків, які надавали найбільші обсяги кредитування фізичним особам у докризовий (2006 р.), кризовий (2009 р.) та післякризовий (2013 р.) періоди (див. таблицю 2). До переліку лідерів входять банки першої групи.

 

 

Аналіз даних, наведених у таблиці 2, свідчить, що до кризи концентрація кредитування була значно вищою, ніж у кризовий та післякризовий періоди. Основна маса наданих кредитів припадала на перші п’ять банків – понад 72% від усіх виданих кредитів фізичним особам в Україні. Період кредитного буму спонукав інші банки до збільшення обсягів кредитних портфелів і вже в 2009 році частка п’ятьох лідерів зменшилася внаслідок збільшення обсягу наданих кредитів іншими банками.

За досліджуваний період рейтинг лідерів неодноразово змінювався. До нього в різні роки входили банк “Надра”, Промінвестбанк, Укрпромбанк, ОТП-банк, Ощадбанк, Кредитпром-банк, Альфа-банк, Сведбанк, банк “Форум”, ПУМБ, Дельта-банк. Проте було виявлено п’ять банків, які надавали найбільші обсяги кредитів фізичним особам, тобто завжди входили до цього рейтингу, хоча й посідали різні місця: Приватбанк, Укрсиббанк, Райффайзен-банк “Аваль”, Укрсоц-банк, банк “Фінанси та кредит”.Станом на 01.06.2013 р. лідером щодо кредитування фізичних осіб був Приватбанк із часткою 24.46%. Упродовж 2006–2013 рр. цей банк із невеликими перервами утримує першість

за обсягом кредитів і заборгованості фізичних осіб за споживчими кредитами. В цілому 10 банків зосереджують понад 64.12% загального обсягу кредитів, наданих фізичним особам банківською системою України. Ці банки мають значні обсяги ресурсів для надання кредитів, саме їм довіряють вкладники, вважаючи їх стабільними, та саме на них звертають увагу в разі виникнення необхідності отримання кредиту, особливо довгострокового.Найбурхливіші темпи зростання обсягів кредитування населення припадають на початок 2006  – середину 2009 років. За цей час обсяг наданих кредитів зріс у вісім разів: від 33.16 млрд. грн. у 2006 році до 268.86 млрд. грн. у 2009 році. Стрімке зростання обсягів наданих кредитів було зумовлене доступністю й дешевизною ресурсів, а також розвинутою мережею філій та довірою населення до банків першої групи. Максимуму кредитування було досягнуто в січні 2009 року, коли на банки першої групи (за класифікатором Національного банку України) припадало 72% загального обсягу кредитів, наданих фізичним особам банками України.

 

Аналіз даних, наведених на графіку 7, свідчить, що саме банки першої групи спричинили виникнення кредитної кризи. Уже з квітня 2009 року відбувалося зниження обсягів кредитування. Ця тенденція триває досі. Зменшення обсягів кредитування саме на початку 2009 року було зумовлене такими чинниками:

• обсяги проблемної заборгованості сягнули максимально допустимого рівня;

• банки суттєво посилили свої вимоги до оцінки платоспроможності потенційних позичальників і збільшили процентні ставки за кредитами, щоб мінімізувати ризик їх неповернення;

• погіршився рівень платоспроможності населення, що в умовах фінансової кризи стало наслідком скорочення робочих місць, а в умовах кредитного буму – обтяження кредитних зобов’язань;

• зменшилися обсяги ресурсів унаслідок нестачі в населення вільних коштів;

• поглибилися проблеми банків із ліквідністю й адекватністю капіталу;

• уповільнився темп зростання виробництва, зменшилися обсяги споживання.

Така ситуація активізувала кредитну діяльність банків другої групи. У докризовий та кризовий періоди переважна більшість споживчих кредитів надавалися в точках продажу. Негативними чинниками такої практики були:

• збільшення вартості кредиту внаслідок встановлення додаткової комісії, що використовувалася для оплати праці банківського персоналу в цих точках продажу;

• завищення фінансових показників позичальника кредитними спеціалістами через їх не контрольованість з боку банку.

Упродовж періодів, коли банки майже не кредитували фізичних осіб, загальнопоширеною тенденцією стало скорочення банками адміністративних витрат, у тому числі й за рахунок звільнення кредитних спеціалістів. На сучасному етапі при відновленні кредитування банкам довелося відновлювати кредитні продукти, які потребують мінімальних адміністративних витрат і дають змогу використовувати нові канали продажу. Таким продуктом перш за все є кредити, що видаються на кредитну картку. Початок відновлення кредитування банками на кредитну картку припадає на 2010 рік, але кількість банків, які пропонували такий продукт, була обмеженою. Звичайно, банки зацікавлені у відновленні кредитування, проте є вагомі причини, котрі стримують ці процеси, зокрема:

• використання коштів на кредитній картці позичальником має переважно спонтанний характер, строки кредитування та розмір кредиту більші порівняно з класичною схемою кредитування, що істотно ускладнює прогнозування зростання обсягів кредитного портфеля та оцінку його якості;