Валютні операції комерційних банків

• платежі, що пов’язані зі смертю громадян;

• оплата зборів, мита та дій, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної  власності;

• оплата за рахунок коштів фізичних осіб витрат на лікування громадян у медично-профілактичних закладах іншої держави;

• оплата за рахунок коштів фізичних осіб навчання в навчальних закладах, стажування в закладах іншої держави;

• оплата витрат фізичних осіб на придбання  літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном;

• оплата витрат, пов’язаних з відрядженням за кордон;

• платежі у зв’язку з прийняттям спадщини;

• виплата авторських гонорарів  фізичним особам;

• перерахування вступних і членських  внесків до міжнародних організацій.

Валютними операціями, пов’язаними з рухом капіталу, є такі:

• надання та отримання резидентами  фінансових кредитів і позик;

• операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за гарантіями, поруками та заставою;

• операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом;

• операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за факторингом;

• здійснення прямих інвестицій в  Україну;

• здійснення резидентами прямих інвестицій за межі України;

• здійснення портфельних інвестицій в Україну;

• здійснення резидентами портфельних інвестицій за межі України;

• операції з цінними  паперами;

• розміщення коштів на вкладних (депозитних) рахунках;

• міжнародні перекази за угодами, пов’язаними з накопиченням пенсійних активів;

• інші валютні операції, які не є поточними.[5]

За характером посередницької діяльності валютні операції можна класифікувати на активні та пасивні. До активних валютних операцій відносяться операції із надання кредитів клієнтам в іноземній валюті та банківських металах, розміщення іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та міжнародних ринках, розміщення міжбанківських депозитів та надання міжбанківських кредитів у банківських металах. До пасивних валютних операцій відносяться операції із залучення коштів клієнтів в іноземній валюті та банківських металів на вклади, залучення іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та міжнародних ринках, отримання міжбанківських кредитів та залучення міжбанківських депозитів у банківських металах. [2]

За контрагентами, з якими банк проводить валютні операції, останні класифікуються на: міжбанківські операції; клієнтські операції; операції з резидентами; операції з нерезидентами; операції з фізичними особами; операції з юридичними особами.

За наміром проведення валютні операціі поділяються на такі, що проводяться за дорученням контрагента; власною ініціативою; з метою спекуляції, хеджування та арбітражу.

За джерелами коштів валютні операції поділяються на операції, що здійснюються за кошти клієнтів та операції, що здійснюються за власні кошти банку.

За строками проведення валютні операції класифікуються на негайні, короткострокові, середньострокові та довгострокові.

За впливом на валютну  позицію банку валютні операції поділяються на операції, які не впливають на валютну позицію та операції, які впливають на валютну позицію.

За відображенням на рахунках бухгалтерського обліку валютні операції можна класифікувати на балансові та позабалансові валютні операції.

За видами доходів (витрат), валютні операції поділяються на операції, пов’язані з одержанням (сплатою) комісійних доходів (витрат), процентних доходів (витрат) та торговельних прибутків (збитків).[4]

 

 

1.2. Механізм здійснення  валютних розрахунків

 

Важливе значення для  діяльності банків мають валютні  розрахунки, які займають значну частку у доходах банку. Особлива увага  приділяється механізму здійснення валютних розрахунків від якого залежать прибутки чи втрати банку. Механізм здійснення у сфері валютних розрахунків на валютному ринку проводяться на умовах спот, форвард, своп, опціонних угодах, валютного арбітражу.

Однією з найпоширеніших операцій валютного ринку є угода спот, яка реалізується на короткотерміновій основі, й відповідно на час її укладання визначається валютний курс. Спот (англ.. spot – наявний, миттєво оплачуваний) це угода, за якої розрахунки між продавцем і покупцем валюти здійснюються не пізніше, ніж на другий робочий день після її укладання. Такі операції виконуються банками з метою забезпечення потреб клієнтів в іноземній валюті щодо здійснення поточних платежів, а також для забезпечення необхідних “робочих” залишків на кореспондентських рахунках в іноземній валюті шляхом зменшення надлишків в одній валюті та покриття потреб в іншій. Метою угоди спот може бути також спекулятивна операція.[6]

Другий вид валютно-розрахункових  операцій – форвард – здійснюється на терміновій основі за наперед узгодженим курсом. Форвард (англ.. forward – вперед) – валютні угоди, термін виконання яких перевищує два робочих дні (здебільшого 1-6 місяців). При укладанні угоди фіксуються її термін, курс валют та сума. Рух валюти між контрагентами відбувається після настання терміну угоди. Форвардні угоди використовуються банками для запобігання можливих збитків від коливання, змін цін, валютних курсів. Ці операції здійснюються у формі купівлі або продажу валюти на термін забезпечення наступних надходжень чи платежів.

Складнішим різновидом форвардної угоди є угоди своп, що укладаються між банками і  дають їм змогу запобігати ризику зміни курсу валюти. Своп (англ..swap - обмінювати) - торговельно-фінансова  операція , за якої угода про купівлю(продаж) іноземної валюти супроводжується укладанням контругоди про зворотній продаж (купівлю) тієї самої валюти через певний термін на тих самих умовах. Операція своп поєднує купівлю або продаж іноземної валюти на умовах угоди спот з одночасним її продажем або курсом форвард відповідно.

На відміну від термінових операцій типу форвард та своп, виконання  яких пов'язане із конкретною датою, часто використовують вид угоди, предметом якої є право, а не зобов'язання купити або продати вказану в  угоді суму валюти у визначений термін за фіксованою ціною. Такі угоди називають опціонними. Валютний опціон (лат. орtіоп - вільний вибір) 1) контракт на право купити або продати протягом певного терміну за договірною ціною лот валюти; 2) опціон, що передбачає право вибору альтернативних умов контракту. Опціон надає суб'єктам валютного ринку право купівлі-продажу в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди. Збереження за клієнтом права вибору підвищує ефективність опціонної угоди.[7]

Операції купівлі іноземної  валюти на одному іноземному ринку з одночасним її продажем на інших ринках дістали назву "валютний арбітраж". Валютний арбітраж (франц.. arbitrage) - операції банків з використанням різниці в курсах валют на ринках різних країн (просторовий арбітраж) та зміни курсів протягом певного періоду (часовий арбітраж). Метою арбітражної операції є отримання прибутку шляхом купівлі валюти найдешевшим способом і продажу її - найдорожчим. Здійснення будь-яких операцій на валютних ринках можливе завдяки конвертованості валюти. Конвертованість валюти (лат. converto - повертаю, перетворюю) – можливість обміну національної валюти на іноземну і використання іноземної валюти в комерційних і фінансових угодах без будь-яких обмежень [8].

Виходячи з принципів міжнародного поділу праці, геополітичного становища України як транзитної держави, характеру розвитку її продуктивних сил, існуючого науково-технічного та ресурсного потенціалу, новий механізм зовнішньоекономічної діяльності має забезпечити реалізацію головної стратегічної мети у сфері зовнішньої політики – інтеграцію України у світову господарську систему і вирішення таких завдань:

   1) Формування ринкової економіки в Україні на загальноприйнятих у світовій практиці принципах, нормах та економічних механізмах.

   2) Перетворення зовнішньоекономічної сфери в активний фактор динамічного та високоефективного економічного зростання.

   3) Використання можливостей світового ринку для завершення структурної перебудови економіки України.

   4) Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності.

   5) Створення сприятливого клімату для іноземного підприємництва та інвестування.

   6) Розвиток взаємозв’язків між Україною і міжнародними економічними й валютно-фінансовими організаціями та інше.

В основу функціонування механізму зовнішньоекономічної діяльності повинні бути закладені принципи демократизації, демонополізації та деідеологізації міжнародних економічних відносин, що передбачають максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, надання суб’єктам ЗЕД широкої самостійності відповідно до міжнародної практики.[9]

Під механізмом зовнішньоекономічної діяльності комплекс організаційних, правових, валютно-фінансових, економічних  та інших методів, що забезпечують ефективну  взаємодію національних суб’єктів  господарської та іншої діяльності із світовими з метою прискореного розвитку продуктивних сил України та покращення соціально-економічних умов життя народу.

Практичні заходи щодо створення  нового механізму зовнішньоекономічної діяльності передбачають вирішення  трьох основних блоків проблеми:

- формування необхідної законодавчої бази;

- створення ринкового економічного середовища;

- розвиток інституційних структур, що регулюють ЗЕД.

Проте вирішення цих  проблем ще не означає вирішення  справи. Важливими елементами зовнішньоекономічного механізму ЗЕД в умовах ринкової системи є валютна, кредитна, депозитна, податкова, цінова та митно-тарифна політика. В Україні ці процеси ще повністю не відрегульовані і потребують подальшого вдосконалення.

Ключовим елементом механізму  зовнішньоекономічної діяльності є валютна політика, що являє собою сукупність заходів держави та національного банку у сфері валютних відносин (валютні обмеження, регулювання валютних курсів, імпортні депозити та ін.) з метою впливу на платіжний баланс, валютний курс та конкурентоспроможність національного виробництва.

Великою складовою частиною механізму зовнішньоекономічної діяльності є митна політика держави, що покликана  виконувати функцію захисту внутрішнього ринку. Проблема рівня митних тарифів  є досить складною і вимагає врахування не лише конкретної ситуації країни, але й загальних закономірностей міжнародного товарного обміну. Високі митні тарифи стримують імпорт, підвищуючи тим самим ціни на внутрішньому ринку і захищають неефективного місцевого виробника. [10].

 

 

1.3. Правове забезпечення  здійснення валютних операцій

 

Правове забезпечення здійснення валютних операцій комерційних банків України обумовлюється наступними нормативно-інструктивними документами Національного банку України:

1. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року N 15-93 (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України та Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року N 436-IV ). У ст. 2 Декрету визначено, що резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що перебувають на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що перебувають за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених Декретом та іншими актами валютного законодавства. [1]

2. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті” від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР (із змінами і доповненнями), передбачає, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх банківські рахунки в іноземній валюті в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, вказані в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів від дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності, — з моменту підписання акта чи іншого документа, який свідчить про виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення вказаного строку потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу чи виставлення векселя на користь постачальника імпортованої продукції (робіт, послуг), потребують індивідуальної ліцензії НБУ. [11]

3. «Положенням про  оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів» від 05.03.2003р. № 82 (із змінами і доповненнями), яке встановлює порядок та умови проведення розрахункових та валютообмінних операцій клієнтів комерційних банків. [12]

4. «Положенням про порядок та умови торгівлі іноземною валютою» від 23.05.2007р.  № 192 (із змінами і доповненнями), яке встановлено порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках;

Згідно з цим положенням, в Україні встановлені наступні види операцій з валютою: