Поняття та зміст прямих іноземних інвестицій

2) фаза інвестицій — вкладення  капіталу;

3) експлуатаційна фаза — отримання  прибутку на вкладений капітал.

Інвестиційний процес при вкладенні прямих іноземних інвестицій може охоплювати кілька інвестиційних циклів, що повторюються.

Як правило, прямі інвестори  очікують одержання прибутків і  окупності проектів через 5—7 років  з моменту інвестування. В багатьох капіталомістких галузях (наприклад, добувна, металургійна і т.д.) цей термін може бути значно більшим.

У більшості промислове розвинутих країн до довгострокових інвестицій відносять інвестиції на термін від 5 до 30 років.

Слід зазначити й ще одну особливість  ПІІ, що відрізняє їх, наприклад, від кредитних операцій ТНК. ПІІ є для транснаціональних фірм значно ризикованішими, ніж інші види бізнесу.[24,15]

Мета ПІІ — збільшення капіталу за рахунок прибутку від міжнародного виробництва та пов'язаної з ним  торговельної, науково-технічної та іншої діяльності. Але вкладання інвестицій і отримання прибутків можуть відбуватися в різній часовій послідовності: а) паралельно; б) послідовно; в) з певним часовим інтервалом (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Часове співвідношення ПІІ та отримання прибутків[21,27]

У першому випадку отримання  прибутку можливе ще до завершення інвестиційного процесу. У другому — надходження прибутків відбувається після закінчення або наприкінці фази інвестицій. Нарешті, в останньому випадку існує певний часовий розрив між фазою інвестування і фазою отримання прибутків.

Ризикованість ПІІ означає, по-перше, що точна величина майбутніх прибутків невідома (через непередбачуваність довгострокової ситуації на ринку), по-друге, що "винагорода" за інвестиції може бути взагалі відсутня і проект виявиться неприбутковим, по-третє, що існує ймовірність втрати не тільки доходів, а навіть частини інвестованих первісних коштів.

При здійсненні контрактних операцій ТНК уникають цих ризиків. За передачу технології, управлінського досвіду, субконтрактні роботи та послуги вони отримують винагороду, а ризики функціонування проектів переходять до фірм — реципієнтів таких послуг.

На відміну від "реальних" інвестицій ТНК значна частина міжнародних  потоків капіталу має форму міжнародних  портфельних інвестицій. Поштовхом для цих міжнародних потоків є диверсифікація портфеля активів.

Початкове прямі та портфельні закордонні інвестиції вважалися і єдиним об'єктом дослідження. За основу бралося припущення про те, що вони не тільки співвідносяться, а й виконують однакові економічні функції, і тому немає необхідності їх розділяти. Згодом дослідники транснаціональних корпорацій схилилися до того, щоб поставити знак рівності між теоріями ТНК та вченням про прямі іноземні інвестиції. Такий підхід у другій половині XX ст. заклав передумови відокремлення портфельних і прямих зарубіжних інвестицій.

Раніше ми навели основні кількісні  та якісні критерії поділу капіталопотоків  на прямі і портфельні. Але інколи різниця між прямими і портфельними іноземними інвестиціями є досить розпливчастою. Наприклад, у 90-х роках минулого століття в багатьох країнах активно йшов процес приватизації. Групи зовнішніх та внутрішніх інвесторів об'єднувалися під егідою банків для участі у щойно приватизованих підприємствах. Деякі з закордонних учасників здійснювали пряме інвестування в ці приватизовані компанії, і ці операції були подібними до типових операцій транснаціональних фірм. Інші, наприклад інвестиційні фонди, здійснювали портфельні капіталовкладення у щойно випущені акції. У цьому прикладі два типи закордонних інвестицій здійснювалися в одному напрямі й були взаємодоповнювальними.[25,35]

Щодо вживання терміна "зарубіжні  портфельні інвестиції" універсального підходу немає. Нижче наведено тільки кілька їх визначень, що часто трапляються в економічній літературі:

• це всі інвестиції (як короткострокові, так і довгострокові), що надходять  до країни і не підпадають під класифікацію прямих інвестицій;

• це лише довгострокові інвестиції, відмінні від ПІІ;

• це обсяг так званих сек'юритизованих інвестицій (тобто інвестицій в облігації та акції), що не входять до складу ПІІ та не охоплюють довготермінові банківські позики;

• це інвестиції виключно в акції, що не підпадають під категорію прямих інвестицій.

Розглядаючи дану проблему з точки зору визначення поняття іноземних портфельних інвесторів, деякі джерела відносять до них усіх закордонних інвесторів, що здійснюють довготермінові капіталовкладення, крім тих, хто здійснює прямі інвестиції. Інші дослідники не включають сюди всіх або деяких урядових (державних) інвесторів. Так само йде дискусія про відокремлення довготермінового та короткотермінового інвестування, про часові критерії інструментів портфельного інвестування. Отже, у вживанні терміна "портфельні інвестиції" існують різні підходи.

Зазначаючи відмінності між  прямими і портфельними інвестиціями, слід пам'ятати, що іноземний прямий інвестор здійснює "активне" капіталовкладення, тобто планує отримати прибуток не лише на основі свого фінансового внеску, але й завдяки трансферам матеріальних активів, методів управління та ведення бізнесу, технології. Портфельні інвестиції — це фінансові капіталовкладення, які можуть здійснюватися у боргові зобов'язання (сек'юритизовані чи несек'юритизовані; суверенні чи корпоративні) або акції. Наміром портфельного інвестора є "пасивне" вкладення без прагнення управляти діяльністю підприємства, в яке вкладаються кошти.

1.2 Передумови  глобального інвестиційного буму

Прямі іноземні інвестиції відрізняються  від портфельних більшою тривалістю та стійкістю. ПІІ пов'язані з конкретними секторами економіки, фірмами та, як уже підкреслювалося, орієнтуються на довгострокові цілі. ТНК буває складно швидко вилучити свої первісні інвестиції та продати зарубіжне дочірнє підприємство. Портфельні інвестиції більш ліквідні, рухливі та чутливі до ситуації на фінансових ринках. Оскільки вони не пов'язані з конкретною галуззю або компанією, їхня спрямованість визначається перспективами отримання доходів та зниженням ризику шляхом диверсифікації портфеля. Портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції набагато швидше, ніж прямий інвестор.

Таким чином, можна  узагальнити відмінності між  прямими і портфельними зарубіжними  інвестиціями:

• ПІІ охоплюють  трансфери як фінансових, так і  нефінансових активів, а портфельні — тільки фінансових;

• ПІІ передбачають існування тривалого контролю, тоді як портфельні капіталовкладення цього не передбачають;

• ПІІ є, як правило, більш рівномірними, стабільними  та "видимими", ніж портфельні;

• заохочувальним мотивом для здійснення портфельних інвестицій є виключно кращі, ніж удома, фінансові результати, які можна отримати за кордоном. Кількість стимулів для індивідуальних проектів ПІІ є набагато більшою;

• учасники та методи здійснення цих форм інвестицій відрізняються так само, як і віддача та ефект від інвестування.

Існує значний  дефіцит статистичних даних про  загальний обсяг ПІІ. Тому точний підрахунок кумулятивного (нагромадженого) обсягу прямих іноземних інвестицій в історичній ретроспективі практично неможливий. Ці дані існують лише як приблизна оцінка. Відсутність національної статистики щодо ПІІ, а також різна методологія класифікації прямих іноземних інвестицій не дають змоги порівнювати нагромаджені обсяги експорту капіталу з різних країн. Найбільш систематизовані дані про щорічні прямі іноземні інвестиції дає статистика платіжного балансу країни.[21,159]

Узагальнені дані про нові припливи капіталу по всіх країнах дає, зокрема, статистика МВФ (Balance of Payments Statistics Yearbook). Детальну інформацію про міжнародний рух прямих іноземних інвестицій містить щорічне видання Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) "Звіт про іноземні інвестиції" (UNCTAD.World Investment Report). Ця публікація не тільки надає інформацію про нові щорічні припливи та відпливи ПІІ по окремих країнах та групах країн, а й оцінює кумулятивний обсяг нагромаджених прямих інвестицій.

Серед окремих  країн найбільш детальні та систематизовані  дані про експорт та імпорт ПІІ  публікують США. Статистично-аналітичне видання Департаменту торгівлі США — Survey of Current Business — містить дані не тільки про щорічний рух нових інвестицій (приплив капіталу в США та вивіз прямих інвестицій американськими корпораціями), але й оцінює кумулятивний обсяг ПІІ США за останні роки.

Більшість статистичних видань містять дані про прямі іноземні інвестиції як у поточних ринкових цінах, так і в "історичних" цінах. Для перерахунку зарубіжних активів на визначену поточну дату використовують поточні котировки акцій дочірніх компаній ТНК.

Статистика США, наприклад, розрізняє доларову вартість і балансову вартість ПІІ.

• Доларова вартість прямих іноземних інвестицій — це вартість, що зареєстрована в бухгалтерських звітах материнських компаній США.

• Балансова вартість ПІІ — це початкова вартість на момент

інвестування, тобто  оцінка інвестицій в "історичних цінах"

без урахування інфляції.

Зрозуміло, що поточна  вартість ПІІ та балансова "історична" вартість ПІІ будуть суттєво розрізнятися. В цьому й полягає одна з проблем підрахування нагромадженого (кумулятивного) обсягу прямих іноземних інвестицій.

Особливістю операцій ТНК в останні  десятиріччя стала наявність кількох тривалих циклів збільшення міжнародної інвестиційної діяльності. Цей період дістав назву "глобальні інвестиційні цикли", або "глобальні інвестиційні хвилі". Кожна хвиля характеризується різким збільшенням вивозу прямих інвестицій. Спостерігається тенденція, що кожні 10 років після динамічного зростання ПІІ відбувається 2—3-річний спад.[17,127]

Протягом останніх 25 років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978-1981 pp., 1986-1990 pp., 1993-2000 pp. Кожний з циклів характеризувався все більш значним зростанням прямих іноземних інвестицій. Якщо в 1980—1985 pp. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2%, то в 1986-1990 pp. - 26%, а в 1995-2000 pp. - понад 30%.

Максимальна динаміка першої глобальної хвилі припливу інвестицій спостерігалася в 1981 p., але в 1982—1983 pp. відбувся спад. Пік другого циклу інвестиційного буму припав на 1990 p., після чого щорічний обсяг вивозу прямих інвестицій дещо знизився і почав зростати з 1992 p. Зазначений п'ятирічний цикл швидкого зростання зарубіжних інвестицій набагато перевищив аналогічні показники попереднього циклу, що спостерігався в 1978—1981 pp.

Третій інвестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть Азійська фінансова криза 1997 p.) і масштабним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли в цей час 6,6 трлн дол.), а й мав свою особливість. Під час першої глобальної хвилі головну роль відігравали інвестиції ТНК у нафтодобувний сектор, у період другого інвестиційного циклу головною сферою інвестицій були промислове розвинуті країни. Останній (третій) інвестиційний бум характеризувався активною участю у ньому компаній телекомунікаційного сектора та збільшенням ролі країн, що розвиваються.

Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Щорічний приплив нових  прямих іноземних інвестицій постійно зростав і досягнув у 2000 р. рекордного рівня — 1150 млрд дол.

Хвилеподібне глобальне зростання  припливу прямих іноземних інвестицій було викликане низкою короткочасних та довгострокових факторів.

Серед них треба виділити передовсім циклічні фактори. В теоретичному плані доведено, що існує стабільний позитивний зв'язок між потоками глобальних ПІІ та рівнем і темпами зростання світового ВНП. Підраховано, що кореляція між темпами зростання світових прямих інвестицій і ВНП у період 1971— 2000 pp. становила 0,3.

Як показують емпіричні дослідження, коливання економічної активності, пов'язані з економічним циклом у країнах, що вивозять капітал, і в країнах, які приймають іноземні інвестиції, суттєво впливають на інвестиційну стратегію ТНК. Зростаюча взаємозалежність світової економіки веде у своїй тенденції до посилення уніфікації умов економічного зростання як у країнах базування ТНК, так і за кордоном (хоч іноді вони можуть не збігатися). Циклічні коливання у країні базування впливають на інвестиційні плани ТНК, на їхню здатність мобілізувати необхідний капітал для здійснення зарубіжних інвестицій.[21,160]

З погляду пропозиції на ПІІ впливає  наявність інвестиційних ресурсів, джерелами яких є корпоративні прибутки або позики. Стан цих джерел, своєю  чергою, залежить від внутрішніх економічних умов країни вивозу капіталу. Економічний спад, наприклад, призводить до зменшення прибутку материнських компаній. скорочення "домашнього", а іноді й зарубіжного виробництва. відстрочення нових інвестицій. Водночас стабільні темпи зростання (як країн базування, так і країн, що приймають) позначаються на розширенні інвестиційних планів фірм і стимулюють зростання зарубіжних інвестицій. З погляду попиту зростаючі зарубіжні ринки заохочують ТНК інвестувати, тоді як депресивні ринки справляють протилежний вплив на інвестиційні рішення. Зростання взаємозалежності між країнами базування ТНК та економіками-реципієнтами ПІІ робить відчутнішим вплив їх економічних циклів на рух міжнародних інвестицій.

Позитивний взаємозв'язок між зростанням ВНП та ПІІ підтверджується емпіричними даними для групи промислове розвинутих країн із ринковою економікою. Високі й стабільні темпи зростання цих країн у другій половині 80-х років зумовили значне збільшення експорту прямих інвестицій у цей період. Але уповільнення зростання в 1990 p. і економічний спад у США, Великій Британії, Канаді перервали період дуже високих темпів збільшення зарубіжних капіталовкладень. Відновлення економічної динаміки в середині 90-х років знову викликало новий сплеск ПІІ.