Поняття та зміст прямих іноземних інвестицій

Наявність розвинутого внутрішнього ринку капіталу є важливою передумовою створення конкурентоспроможного інвестиційного клімату країни. Нерозвинутість фондового ринку, фінансової інфраструктури значно ускладнює процес залучення іноземних інвестицій.[21,539]

Звичне оточення іноземного інвестора  охоплює ефективні зв'язки з банками, фінансовими, аудиторськими, консалтинговими та юридичними компаніями. Наявність таких бізнес-структур та якість їхніх послуг можуть суттєво впливати на мотиви приходу ТНК у країну. Значні резерви поліпшення інвестиційного клімату пов'язані з удосконаленням податкової системи. Мінливість та складність податкового законодавства, суперечливість та неузгодженість окремих його аспектів розцінюються іноземними інвесторами як значна перешкода для ефективної діяльності в Україні. Вимагає значного поліпшення рівень функціонування технічної (системи телекомунікацій) та транспортної інфраструктури країни.

Інституційні та організаційні аспекти поліпшення інвестиційного клімату

Залучення значного обсягу іноземних інвестицій вимагає реалізації послідовної стратегії держави в цій сфері, координації дій органів влади та управління. Водночас необхідно створити ефективний механізм регулювання ПІІ на всіх стадіях їх здійснення. Однією з перешкод припливові прямих інвестицій, особливо відомих транснаціональних фірм, є надмірно високий рівень регулювання підприємницької діяльності державними органами всіх рівнів. Складність і тривалість отримання численних дозволів, ліцензій, сертифікатів значно утруднює інвестиційний процес в Україні.

Отже, поліпшення інвестиційного клімату  та підвищення інвестиційної активності в Україні вимагає реалізації комплексу заходів, серед яких слід зазначити такі:

• розробка довгострокової політики держави щодо залучення ПІІ;

• створення інституційного механізму, спрямованого на залучення прямих інвестицій та регулювання діяльності зарубіжних компаній;

• забезпечення надійного правового  захисту функціонування іноземних  інвесторів;

• стабільність законодавчої системи та передбачуваність регулятивних заходів;

• прискорення ринкової трансформації  економіки, подальше здійснення економічних  реформ;

• зменшення рівня бюрократизації, боротьба з корупцією, дерегуляція підприємницької діяльності.

Національна політика України щодо інвестиційної діяльності іноземних фірм повинна мати комплексний характер і враховувати багато аспектів, що формують бізнес-середовище діяльності таких компаній.

Основними напрямами державної  інвестиційної політики є:

• політика щодо іноземної власності (питома вага іноземної власності в спільних підприємствах, спеціальний режим допуску іноземної власності в деяких секторах економіки, умови приватизації державної власності іноземними інвесторами, а також умови користування землею та іншими природними ресурсами);

• податкова політика (система  податків з диференціацією об'єктів і суб'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг);

• бюджетна політика (у випадках споживання безпосередньо державою товарів чи послуг іноземних інвесторів);

• фінансово-кредитна політика (в тому числі надання субсидій);

• валютна політика (конвертування  національної валюти, правила використання іноземної валюти, обмеження щодо обміну та переказу одержаних прибутків за кордон);

• торговельна політика (контроль над цінами, тарифи, кількісні обмеження та імпорт, наявність вимог про походження товару, наявність вимог щодо забезпечення певної частки експорту та/або продажу на місцевому ринку, фінансування експорту, участь у системі угод про вільну торгівлю);

• вимоги щодо забезпечення використання певної частки місцевих компонентів;

• вимоги у сфері передачі технології;

• специфічні заходи галузевого характеру (ліцензування та проведення експертизи інвестиційних проектів);

• політика щодо конкуренції та обмежувальної  ділової практики; різноманітні вимоги процедурного характеру.

Національна програма залучення іноземних  інвестицій в економіку України повинна чітко визначити галузеві механізми регулювання операцій іноземних фірм у стратегічно важливих галузях. Вона має максимально заохочувати впровадження іноземними компаніями сучасної технології, передових методів управління, орієнтувати транснаціональні компанії на розвиток експортної діяльності та підвищення кваліфікації працівників. Важливим соціальним орієнтиром такої програми є стимулювання внеску іноземних інвесторів у вирішення проблеми зайнятості, особливо в слаборозвинутих районах країни.[21,541]

 

Висновки

 

Прямі іноземні інвестиції (foreign direct investment) — це реальні капіталовкладення в підприємства, землю, обладнання, технологію або послуги, що створюють матеріальну базу для розширення бізнесу за національні кордони. Ключовою ознакою прямих іноземних інвестицій є набуття довгострокового економічного інтересу, коли інвестор отримує чи зберігає контроль над об'єктом вкладення капіталу.

На відміну від прямих інвестицій портфельні інвестиції (foreign portfolio investment) являють собою вкладення капіталу в іноземні цінні папери, тобто суто фінансові активи (облігації, акції), що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Вертикальні прямі інвестиції — це прямі інвестиції в галузі, що належать до різних стадій виробництва окремого продукту. Вони дають ТНК змогу заміняти окремі частини внутріфірмових систем виробництва та збуту на неефективних ринках. Наприклад, вертикальні прямі інвестиції дають можливість фірмі розмістити у двох пунктах знаходження спеціалізоване низьковитратне обладнання без ризику, що його потужності будуть не завантажені (що, наприклад, можливо внаслідок незгод або конфліктів у разі зв'язків між незалежними, тобто неафілійованими, підприємствами). Вертикальні ПІІ ведуть до утворення вертикально інтегрованого міжнародного виробництва.

Горизонтальні прямі інвестиції — це прямі інвестиції за рубіж, але в межах однієї галузі. Горизонтальні прямі інвестиції дають ТНК змогу використовувати такі свої переваги, як технологія, ноу-хау, і не нести додаткових переговорних (організаційних) витрат, що зазвичай відбувається, коли фірма вступає у зв'язки з незалежними компаніями. Такий тип прямих іноземних інвестицій є основою формування горизонтально інтегрованого міжнародного виробництва транснаціональних корпорацій.

Інвестиційний цикл при здійсненні ПІІ охоплює довгостроковий комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до заключної стадії реалізації інвестиційного проекту, тобто виходу на заплановані показники окупності.

Інвестиційний цикл складається з  трьох основних періодів:

1) передінвестиційна фаза;

2) фаза інвестицій — вкладення  капіталу;

3) експлуатаційна фаза — отримання прибутку на вкладений капітал.

Ризикованість ПІІ означає, по-перше, що точна величина майбутніх прибутків невідома (через непередбачуваність довгострокової ситуації на ринку), по-друге, що "винагорода" за інвестиції може бути взагалі відсутня і проект виявиться неприбутковим, по-третє, що існує ймовірність втрати не тільки доходів, а навіть частини інвестованих первісних коштів.

Особливістю операцій ТНК в останні  десятиріччя стала наявність кількох тривалих циклів збільшення міжнародної інвестиційної діяльності. Цей період дістав назву "глобальні інвестиційні цикли", або "глобальні інвестиційні хвилі". Кожна хвиля характеризується різким збільшенням вивозу прямих інвестицій. Спостерігається тенденція, що кожні 10 років після динамічного зростання ПІІ відбувається 2—3-річний спад.

Протягом останніх 25 років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978-1981 pp., 1986-1990 pp., 1993-2000 pp. Кожний з циклів характеризувався все більш значним зростанням прямих іноземних інвестицій. Якщо в 1980—1985 pp. середні темпи зростання вивозу прямих капіталовкладень становили 2%, то в 1986-1990 pp. - 26%, а в 1995-2000 pp. - понад 30%.

Максимальна динаміка першої глобальної хвилі припливу інвестицій спостерігалася в 1981 p., але в 1982—1983 pp. відбувся спад. Пік другого циклу інвестиційного буму припав на 1990 p., після чого щорічний обсяг вивозу прямих інвестицій дещо знизився і почав зростати з 1992 p. Зазначений п'ятирічний цикл швидкого зростання зарубіжних інвестицій набагато перевищив аналогічні показники попереднього циклу, що спостерігався в 1978—1981 pp.

Третій інвестиційний бум став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть Азійська фінансова криза 1997 p.) і масштабним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії досягли в цей час 6,6 трлн дол.), а й мав свою особливість. Під час першої глобальної хвилі головну роль відігравали інвестиції ТНК у нафтодобувний сектор, у період другого інвестиційного циклу головною сферою інвестицій були промислове розвинуті країни. Останній (третій) інвестиційний бум характеризувався активною участю у ньому компаній телекомунікаційного сектора та збільшенням ролі країн, що розвиваються.

 

Список використаних джерел

 

1. Томпсон  А., . Стрикленд А. Дж Стратегический менеджемент М., 1998
2. Гончаров В. В поисках совершенства управления: руководство для высшего управленческого персонала. М.,  1997  - том 1
3. Ломакин В.К.. Світова економіка. М.: Изд. об'єднання “ЮНИТИ”, 1998.
4. Горчакова И. Н. Международные экономические организации. М., 2000. Ковалевсъкий В. В., Козак Ю. Г., Грищенко С. Г., Новацький В. М., Макогон Ю. В.
5. Гіл Ч.В,Л. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку. К 2001.
6. Дэниеле Дж. Д., Радеба Л. X. Международный бизнес: внешняя среда и деловые операции. М., 1998.
7. Ленский Е.В., Цвєтков В.А.. Транснаціональні фінансово-промислові групи і міждержавна економічна інтеграція: реальність і перспективи. М.: АФПИ щотижневика “Економіка і життя”, 1998.
8. Халевинская Е., Крозе И.. Світова економіка. М.: Юрист, 1999
9. Ансофф И.. Стратегическое управление . М., 1989.
10. Киреев А.П. Международная экономика: Учебное пособие для вузов. В., 2000. Ч1: Международная экономика: движение товаров и факторов производства. 
11. Майэр Дж. М., Олесневич Д.Л. Міжнародне середовище бізнесу: Конкуренці та регулювання у глобальній економіці/ Д.Л. Олесневич (наук. ред.) К., 2002
12. Міжнародні організації: Навч. посібник / Ю. Г. Ковалевський, В. В. Козак (ред.). Одеса, 2001.
13. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран: Учебник/ Под ред. В.П. Колесова и М.Н. Осьмовой. М., 2000.
14. Міжнародні фінанси: Підручник/ О.І. Рогач. А.С. Філіпченко, Т.С. Шемет та ін., за ред. О.І. Рогача, К., 2003.
15. Абрамычев  Н. Лихачёв В. “ТНК: проблемы управления” - М, 1996
16. Нікбахт І., Гроппелі А. Фінанси. К., 1992.
17. Овчинников Г.П. Международная економіка: навчальний посібник. Санкт-Петербург: Видавництво “Полиус”, 1998 р.
18. Оффшорный бизнес за рубежом и в России: налоги, финансы, инвестиции: Учеб. пособие. Никосия; Хельсинки, 1995.
19. Петер Дж. Практическая энциклопедия международного налогового и финансового планирования. М., 1999.
20. Прямі іноземні інвестиції та технологічний трансфер у пострадянських країнах / Д. Дайкер (ред.). К., 2003.
21. Рогач О.І. Міжнародні інвестиції : Навчальний посібник., К. Либідь. 2005.
22. Рогач О.І. Транснаціональні корпорації та економічне зростання: Навч. посібник. К., 2001.
23. Рогач О. І., Шнирков О. І. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки: Навч. посібник. К., 1999.
24. Рут Ф.Р., Філіпченко А. Міжнародна торгівля та інвестиції. К., 1998.
25. Світова економіка: Підручник/ А.С. Філіпченко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. К., 2000.
26. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004 — 2015). К., 2004. Україна в процесах міжнародної інтеграції / За ред. В. Р. Сіденка. X., 2003.
27. Суторміна В. М., Федосов В. М., Рязанова Н. С. Фінанси зарубіжних корпорацій. К., 1993.
28. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть: Навч. посібник / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. - К., 2002.
29. Цыганкова Т. М., Гордєєва Т. Ф. Міжнародні організації: Навч. посібник. 2-ге вид., перероб. і доп. - К., 2001.
30. Энг М.В., Лис Ф.А., Мауер Л.Дж. Мировые финансыв. - М.. 1998.
31. Ю. Авраменко. Совместное предпринимательство в стратегии транснациональных корпораций - М., 1998