Природни монополії

1.2. Класифікація природних монополій

Аналіз сутності природних монополій у попередньому пункті дає нам можливість констатувати, що за своїм економічних  змістом  природна монополія більш складне явище, ніж інші її види монополій. Більша частина її функціонування лежить за межами традиційної канви аналізу ринкової влади і монополій,  тому природну монополію можна розглядати як неспроможність ринку. Оскільки  в такому випадку,  механізм конкуренції не працює, то діяльність суб’єктів природних  монополій потребує жорсткого контролю. Саме тому ідентифікація природних монополій має вирішальне значення для формування оптимальних та ефективних механізмів державного регулювання. Існують наступні критерії віднесення підприємств до категорії суб’єктів природних монополій: 

 1) відсутність можливостей для створення економічно ефективного альтернативного джерела постачання товарів і послуг внаслідок високих витрат на створення аналогічного альтернативного джерела товарів; тривалих строків окупності будівництва нового джерела постачання аналогічних товарів; високої вартості стаціонарних мереж або іншого стаціонарного обладнання, яке використовується для задоволення попиту відповідної кількості споживачів; 

2) унікальність споживчих властивостей товарів і послуг суб’єкта господарювання: необхідність отримання ліцензії на здійснення відповідної діяльності; тривалий строк окупності мереж; додаткові витрати на переключення споживання; безперервність надання послуг; доцільність запровадження регулювання цін [14, c. 273].

Природні  монополії класифікуються за наступними критеріями: за територіальними межами ринків, за галузевою належністю, за часовою прив’язкою, за ступенем поєднання з іншими видами монополій, за формами власності [25].

Важливо враховувати, що сфери діяльності природних монополій, визначені ст. 5 Закону України “Про природні монополії”, і товарні  межі ринків не співпадають. У зв’язку  з цим процес ідентифікації природних монополій має доповнюватись також їх класифікацією за критеріями, важливими для цілей регулювання. Таку класифікацію доцільно здійснювати за територіальними межами ринків, галузевою приналежністю, часовою прив’язкою, ступенем поєднання з іншими видами монополій та формами власності (див. дод. А)

Вибір критеріїв  класифікації зумовлений значенням  класифікаційних параметрів для  визначення товарних ринків взагалі  і ринків природних монополій зокрема. Так, просторовий і галузевий критерії характеризують географічні і товарні межі ринків.  Залежно від географічних меж ринку, виділяють загальнодержавні природні монополії (наприклад, транспортування нафти i нафтопродуктiв, природного i нафтового газу трубопроводами тощо) і локальні природні монополії (наприклад, водо-, теплопостачання та водовідведення).  Галузевий критерій у випадку природної монополії набуває особливого значення, оскільки основною причиною економії на масштабі виробництва є технічна економія (зниження питомої вартості машин і обладнання по мірі збільшення їх потужності), тісно взаємопов’язана з технологією виробництва, галузевою приналежністю ринку. 

 Вагоме значення для  природної монополії має фактор  часу. Оскільки природні монополії  є продуктом історичного розвитку  країни, то виникає об’єктивна потреба щодо поділу природних монополій за критерієм їх фіксації в часі. Під пропонованим часовим критерієм мається на увазі ступінь впливу науково-технічного прогресу, а також зміни попиту, появу субститутів на стан конкурентного середовища на досліджуваному ринку. НТП може стимулювати розширення меж ринку тощо. До найбільш “закріплених” природних монополій відносять, як правило, водопостачання, оскільки в цій галузі застосовувані технології передачі води не підпадають під вагомі зміни, і навряд чи такі зміни коли-небудь взагалі будуть можливі. До “незакріплених” природних монополій сьогодні можна віднести телефонний зв’язок і централізоване теплопостачання.  Потрібно враховувати і той факт, що на ринках, які перебувають у стані природної монополії, діють суб’єкти господарювання, в яких така діяльність є основною (наприклад, комунальні підприємства, залізниці, підприємства електроенергетики та газопостачання тощо), та суб’єкти господарювання, в яких діяльність у сфері природних монополій не є основною і не займає за загальним обсягом надання послуг значної питомої ваги (заводи, сільгосппідприємства тощо). 

До сфер природної  монополії відноситься велика кількість  видів господарської діяльності: транспортування речовин трубопроводами; передача та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів тощо. Також можна відмітити, що окремі галузі виробництва, які традиційно розглядаються як природні монополії, є неоднорідними і включають низку підгалузей, що не володіють ознаками природних монополій. За критерієм розрізняють чисті, змішані і квазіприродні монополії. В якості чистих природних монополій можна назвати водопровідно-каналізаційне господарство тощо. Прикладами змішаних природно-організаційних природних монополій є Укрзалізниця, НАК “Нафтогаз України”. До квазіприродних природних монополій можна віднести міжміський та міжнародний телефонний зв’язок. 

Доцільним є  відокремлення природних монополій  за формами власності. Форма власності  суб’єкта природної монополії має  вагоме значення для вибору організаційної форми державного регулювання природних  монополій (створення спеціальних органів регулювання, регулювання через відносини власності). 

Таким чином, можемо констатувати, що класифікація природних монополій має велике теоретичне і прикладне значення. Саме вона є основним критерієм вибору заходів державного регулювання конкретного суб’єкта природної монополії.

1.3. Особливості функціонування природних монополій

Як  свідчить проведений аналіз, природні монополії можуть сприяти підвищенню економічної ефективності, якщо вони забезпечують більш низький рівень цін порівняно  з  тим, який може встановлюватись  за наявності конкуренції. Але потрібно  відмітити ще  один  вагомий чинник, який слід враховувати при визначенні  сутності  природної монополії. Мова йде про  соціальну ціну, яку сплачує суспільство за функціонування природних монополій в економіці. Адже їхня діяльність пов'язана  як із соціальними вигодами, так із соціальними витратами.

На рис. 1.2 зображені криві попиту і затрат для монополії, що характеризується позитивною економією від масштабу виробництва. Якщо припустити, що природна монополія є нерегульованою, то максимізуючи прибутки, вона, очевидно, обере обсяг виробництва ( ), за якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці (MC=MR).

За таких умов ціна дорівнюватиме , а прибуток фірми дорівнюватиме площі прямокутника . Оскільки максимальна ціна перевищує середні витрати, то це призведе до виникнення нерівності в суспільному добробуті, яке виражається, з одного боку, в отриманні невиправдано високого економічного прибутку і, відповідно, у соціальних втратах споживачів, а з іншого боку, у зменшенні надлишку споживача на величину, яка дорівнює площі трикутника АВС [38, c. 78].

Рис. 1. 2 Формування ціни на монопольному ринку.

Джерело: [2, c. 60].

Нова технологія створює можливості для впровадження конкуренції у багатьох галузях  природних монополій. Зокрема поява на ринку якісних замінників значно обмежує економічну неефективність, породжену природною монополією. Економічна влада на ринках природних монополій може послабитися також конкуренцією між різними типами мереж. Наприклад, на ринку пасажирських перевезень наявна конкуренція між автомобільним і залізничим транспортом. У зв’язку з цим доцільно зазначити, що у визначенні природної монополії має бути наявна часова співвіднесеність з реальною економічною ситуацією, і,  в першу чергу, зі ступенем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин на певний момент часу.

Для ринків природних  монополій монополістична організація  є оптимальним їх станом з погляду досягнення ефективності виробництва та економії суспільних втрат. Слід також  зазначити, що, володіючи практично безальтернативною ринковою владою, якій не загрожує конкуренція (принаймні, у середньостроковому періоді), у суб’єктів природних монополій немає реальних стимулів до ефективного управління та ощадливого господарювання (поліпшення якості послуг та обслуговування споживачів, підвищення продуктивності праці, запровадження інновацій). Тому, за таких умов цілком можливо менш ефективне розміщення ресурсів, ніж за умов конкурентної боротьби [14, c. 97].

У природній  монополії переваги стають недоліками і навпаки. Ця форма економічної  організації є іманентно суперечливою, причому економічна наука не може однозначно визначити, що переважає – “плюси” чи “мінуси”.

Таблиця 1.1.

Порівняння позитивних та негативних якостей, притаманих природним монополіям

Джерело: [2, c. 65].

Тобто природна монополія характеризується певними суперечностями. З одного боку, нарощування обсягів виробництва супроводжується збільшенням суспільної вигоди у вигляді споживчого надлишку. З іншого боку, вона може призводити до додаткових витрат, оскільки суб'єкти господарювання у зв'язку з домінуючим становищем мають можливість визначати характер господарських взаємовідносин, нав'язувати “правила гри” на ринку своїм контрагентам. Це споріднює природні монополії з іншими видами монополій і робить їх небезпечними для суспільства. У зв'язку з цим виникає необхідність спеціального регулювання ринків природних монополій за участю органів державного регулювання, управління та контролю. 
РОЗДІЛ 2. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

2.1. Сучасний стан природних монополій в Україні

Огляд поточного  стану ринків природних монополій в Україні засвідчив,  що  вони становлять найчисленнішу групу в системі вітчизняних монополізованих ринків. На них  припадає 38,67 % загальної кількості монополізованих товарних  ринків [1] . До  суб’єктів природних монополій  в України відносяться суб’єкти підприємницької діяльності на загальнодержавному ринку та регіональних ринках з послуг централізованого водопостачання, водовідведення, телепостачання, газопостачання та енергопостачання (див. Додаток Б). Слід зазначити, що в 2000-2012 рр. кількість природних монополій на загальнодержавних ринках скоротилася на два суб’єкти господарювання. Проте, це не сприяло значному зменшенню впливу на товарні ринки, адже в структурі природних монополій більша частка сконцентрована на місцевих ринках – близько 83%, або ¼ всіх монополізованих товарних ринків.

Протягом  останніх двох років до списку суб’єктів природних монополій, крім перерахованих у додатку Б, віднесено також Українське державне підприємство “Укрхімтрансаміак” та виключено зі списку ВАТ “Укртелеком”. Це стало наслідком приватизації компанії 11 березня 2011 р.

Станом  на 1 січня 2010 р. в Україні функціонувало 2384 суб’єкта природних монополій, в тому числі 2375 – на регіональних ринках. Їх розподіл за галузями функціонування наведений у Додатку В. За останні роки кількість суб’єктів природних монополій, що діють на регіональних ринках скоротилась і склала у 2010 р. 1633 од., а на 1 жовтня 2011 р. 1602 од., що стало наслідком виключення суб’єктів господарювання, які надавали місцевий телефонний зв’язок та канали електрозв’язку  [15].

Найсуттєвіший вплив природні монополії мають на підприємства добувної, текстильної, хімічної, металургійної промисловості, зайняті виробництвом готового одягу та хутра, інших неметалевих мінеральних виробів, транспортного устаткування, а також з виробництва електроенергії, газу та води, а найменший відсоток підприємств, що відчувають тиск природних монополій, зареєстровано у вторинній переробці, видавничій справі та поліграфічній промисловості.

Слід  зауважити, що  природним монополіям в Україні надана значно більша свобода, ніж це прийнято у країнах з високорозвинутою ринковою економікою. Причинами такого стану є як економічні, так і політичні та соціальні фактори [30, c. 215].

По-перше, необхідно зазначити, що нинішні галузі природних монополій – це результат радянської економічної політики, яку значною мірою визначало прагнення до концентрації виробництва. В Україні підрозділи, які є справді природними монополіями, у більшості галузей досі не виділені із їх загальної структури як незалежні організації. Такі монополісти, як НАК “Нафтогаз України”, “Укразалізниця” структурно включають у себе як природно монопольні сегменти, так і підприємства, що за своєю суттю та економічним змістом не є такими і можуть ефективно функціонувати на конкурентних засадах. З одного боку, така практика є позитивною, оскільки певною мірою сприяє зниженню трансакційних витрат, пов’язаних з корпоративним управлінням, та досягненню ефекту синергії. Однак, з іншого боку, наявність неосновних та допоміжних виробництв у структурі компаній - природних монополій дає можливість опосередковано перетягнути на себе у вигляді капітальних інвестицій оборотні кошти, що не тільки “обґрунтовує” підвищення тарифів на послуги, але й зменшує базу оподаткування і, відповідно, надходження до бюджету держави.

По-друге, у процесі реалізації регуляторної політики у різних секторах природних  монополій в Україні спостерігається  надмірна політизованість підходів. Нерідко рішення на законодавчому  та виконавчому рівнях приймаються в інтересах самих монополістів та окремих політичних груп, а не  в інтересах суспільства.