Становлення та еволюція економічної теорі

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва

 

 

 

Кафедра економічної теорії

 

 

Курсова робота

На тему: «Становлення та еволюція економічної теорії»

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 3 курсу 1 групи 

Факультету менеджменту  і економіки

Напряму підготовки «Економіка

підприємства»

Трейтяк Ірина Іванівна

Перевірила:

кандидат економічних  наук, доцент 
Пасемко Галина Павлівна

 

Харків  - 2012

План

Вступ

1. Становлення економічної теорії як окремої науки
2. Марксистська (пролетарська) політекономія
3. Виникнення і розвиток неокласичної економічної теорії
4. Характеристика основних економічних теорій ХХ сторіччя
5. Розвиток економічної думки України

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Економічна теорія — наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людини і груп людей у виробництві, розподілі та споживанні життєвих благ з метою задоволення потреб при обмежених (рідкісних) ресурсах, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання. Це наука, яка вивчає економічні закони і економічні відносини.[1]

Економічна теорія, пройшовши складну еволюцію, що диференціюючись на безліч напрямків шкіл, стійко відтворювала суттєву різницю в підходах, безпосередньому предметі, особливості аналізу економічних систем. У результаті, з одного боку, сформувався розгорнутий аналіз функціонування економічних систем в процесі використання обмежених ресурсів і, з іншого - аналіз соціально-економічної структури та змісту економіки в її реальних формах і в тісному взаємозв'язку з іншими відносинами та інститутами суспільства. Все виразніше виступають власні межі та предмет інституційної економіки.

Наприкінці XIX ст, виникла ціла сукупність якісних та кількісних методів, істотно  розширили можливості науки. Дедалі очевиднішим стає той, що об'єкт і  предмет економічної теорії багатогранний, що спроби описати економіку виходячи з одного підходу, одного методу не продуктивні і не перспективні.

В якості основних структурних частин сучасної економічної теорії можна виділити наступні:

1. Теорія раціонального (ефективного) використання обмежених ресурсів. Безпосереднім предметом її є аналіз функціонування економічних відносин на мікрорівні (мікроекономіка) та макрорівні (макроекономіка).

2. Соціально-економічна теорія. Безпосереднім  предметом є її аналіз національної  економіки як соціально-економічної  системи, в єдності економічного і соціального змісту, аналіз економічного ладу і конкретних моделей економіки,

3. Інституційна економічна теорія, яка розглядає зміст економічної  системи через взаємозв'язок економічних  та інших інститутів та їх  вплив на розвиток економіки,

4. Особливе місце займає історія  економічної теорії, яка покликана  не тільки дати історичний  погляд на розвиток економічної  науки, але інтегрувати різні  підходи як ланки єдиного цілісного  погляду на економіку.

Економічна наука тривалий час  за своїм назвою залишалася наукою про багатство, про що можна судити за назвами праць її видних представників - ГТ; "Буа Тільбера (« Міркування про природу багатства, грошей, платежів »), А Тюрго (« Роздуми про створення і розподіл багатства »), Адама Сміта ( «Дослідження про природу і причини багатства народів») та ін.. Однак слід зазначити, що «офіційна вивіска» назв даних праць оманлива - за однією і тією ж назвою науки ховалися ідеї та меркантилістів, і фізіократів (Тюрго), і класичної англійської політекономії (Сміт).

В умовах перехідної економіки зміст  і назва дисциплін, що складають  економічну теорію, визначають, з одного боку, загальносвітові тенденції  розвитку науки, а з іншого боку, особливості об'єкта дослідження - реальної перехідної економіки. З огляду на ключову  роль формування ринкової системи відносин, система поглядів, реалізована в  курсах Economics, або теорія ефективного використання обмежених ресурсів, стає базовим курсом економічної теорії в сучасних умовах. [2]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Становлення економічної теорії як окремої науки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічна теорія тісно  пов'язана з потребами, інтересами, мотивами суспільства та особи, необхідністю раціонального використання всіх видів ресурсів з метою максимально можливого задоволення матеріальних і духовних потреб людини.

У найдавніших письмових  джерелах Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю  розглядаються в основному питання  економічної політики і управління державою. Зокрема, в "Законах царя Хаммурапі" (Месопотамія, Вавілон, XVIII ст. до н.е.) заборонявся продаж за борги  земельних наділів військових та деяких інших категорій підданих; боргове рабство обмежувалося 3 роками не залежно від суми боргу; обмежувався  позичковий відсоток (20% по грошових позичках, 33% - по натуральних), захищалося право  власності та інтереси сторін у господарсько-правових угодах.

У творах мислителів Стародавньої Греції зустрічаються вже ідеї, що стосуються власне економічної теорії (об'єктивні закономірності господарського життя). Зокрема, Ксенофонт (біля 430-355 рр. до н.е.) звертає увагу на залежність майстерності від рівня поділу праці, а сам поділ праці залежить від розміру (місткості) ринку. Гроші  він розрізняє як засіб обігу  і скарб.

Платон (428 або 427-348 або 347 рр. до н.е.) в творах "Держава" і "Закони" робить одну з перших спроб створити проекти ідеального суспільства. У "Політиці" або "Державі" Платон систематизує потреби людини і пов'язує їх задоволення з поділом праці, зазначаючи, що потреби і поділ  праці є причинами виникнення міст. Гроші, на його думку, виконують  не лише функції засобу обігу та скарбу, але і міри вартості. У  трактаті "Закон" філософ торкається проблеми співвідношення багатства  і бідності.

Найвищого рівня економічна думка античності досягла в творах Арістотеля (384-322 рр. до н.е.) "Нікомахова етика" та "Політика". Господарську діяльність, спрямовану на задоволення  потреб, він назвав економікою (ойкос - дім, номос - закон). Ту ж частину  господарської діяльності, що спрямована на збагачення, Арістотель називає  хрематистикою (від хрема - майно, багатство) і зазначає, що жадоба наживи не знає меж. Філософ засуджує хрематистику і, відповідно, її основу - лихварство і торгівлю з метою збагачення. Торгівля задля задоволення власних потреб визнається необхідною. Арістотель одним з перших звернувся до аналізу суті процесу обміну. "Все, що бере участь в обміні, має бути певним чином зіставним", - пише філософ. І досі в економічній науці немає єдиного погляду на те, що ж саме робить товари сумірними. Одні (зокрема Д.Рікардо, К.Маркс) вважають, що основою сумірності є затрачена людська праця, інші (зокрема Тюрго, маржиналісти) - її вбачають у потребах, у товарах та їхній корисності.[20]

Економічна думка середньовіччя  переважно ґрунтувалася на господарських  ідеях Біблії, Корану та інших релігійних джерелах. Пануюче натуральне господарство не вимагало глибоких теоретичних узагальнень.

Одвічність цих проблем наштовхує на думку про стародавнє походження економічної теорії як особливої самостійної галузі знань. Саме так тлумачили питання про виникнення економічної теорії перші історики світової економічної думки євроцентристського напряму. Це праці: А. Бланкі "Історія політичної економії в Європі з стародавності до теперішнього часу в 2 т, (Париж, 1837-1838), Л. Реньє "Політична економія і землеробство: кельтів, германців та інших народів Європи, персів та фінікінян, арабів та іудеїв, єгиптян та карфагенян", в 4 т. (Женева - Лозанна - Париж, 1818-1823), А. Вільнев-Баржемон "Історія політичної економії, або Історичні, філософські і релігійні етюди про політичну економію стародавніх і сучасних народів" (Париж, 1841).

Трудність визначення начал  економічної науки і її засновників  полягає в тому, що протягом багатьох віків теоретико-економічні трактування  не становили особливої науки. Тому економічний матеріал був розкиданий по творах про політику, мораль, право, історію тощо. У зв'язку з цим видатний австро-американський вчений Й. А. Шумпетер (1883-1950) розмежовував економічну думку - погляди, що переважають в будь-який певний час в будь-якому суспільстві, і економічний аналіз як результат наукових зусиль. "Істо-рія економічної думки розпочинається з письмових джерел національних теократій стародавнього світу, - вважав він. - Однак історія економічного аналізу розпочинається лише з греків"". 
В історичному розвитку будь-якого знання практика передує мистецтву, а мистецтво - науці. Це повною мірою стосується економічної теорії. Тривалий час вона була практикою в руках народів та урядів, потім формувалась в деякі загальні приписи, правила, рецепти для окремих випадків і завдань (перетворення на мистецтво) і лише після тривалого процесу розвитку почала давати цілісне пояснення економічного життя і оформилась як самостійна наука. 
У працях давньогрецьких мислителів зустрічаються перші спроби теоретичного осмислення принципів організації та управління господарством, аналізу понять "поділ праці", "товар", "обмін", "гроші" тощо. Ксенофонт (близько 430-355 р. до н. е.) і Арістотель (384-325 р. до н. е.) ввели термін "економія" ("ойкономія"). Буквально він означав мистецтво про ведення домашнього господарства ("домоводство") і точно відповідав своєму змісту.[15]

Старогрецька "ойкономія" - це звід міркувань і порад щодо управління домом, рабовласницьким  господарством, система правил його організації. Арістотель протиставив природності "ойкономії" протиприродність "хремастики" (від слова "хрема" - май-но, володіння) як мистецтва наживи. 
Таке протиставлення відбивало погляди аристократії, яка пов'язувала свої перспективи із землеробством і протиставляла себе класу торговців. Арістотель розділив також політику і економіку: перша займалась державними питаннями, а друга - питаннями ведення рабовласницького помістя. Потрібен був тривалий час і значний соціально-економічний розвиток для подолання протиставлень, про які йшлося. 
У середні віки, коли також панувало натуральне виробництво, економія як настанови з організації та управління феодальним помістям була близька до ксенофонто-арістотелівської "ойкономії". У зв'язку з утворенням централізованих держав виникла потреба в обгрунтуванні їхньої економічної політики. Вона задовольнялася політичною економією (від слів "політикос" - державний, суспільний і "ойкономія"). 
Цей термін ввів французький дворянин А. Монкретьєн (1575- 1621) в своїй головній праці "Трактат політичної економії" (Руан, 1615). Автор виклав свої поради королю Людовіку XIII щодо ведення державного господарства, збереження та примноження багатства (збирання податків і мита, заходи щодо розвитку торгівлі, ремесла тощо). З самого початку А. Монкретьєн та інші автори під політичною економією мали на увазі не стільки економічну теорію, скільки рекомендації щодо економічної політики держави. У зв'язку з цим на відміну від попереднього "домоводства" рання політична економія - це "державоводство", зібрання правил та настанов з організації та управління державним господарством.

Парадокс подальшого розвитку науки полягав у тому, що за власне економічною теорією, покликаною вивчати  об'єктивні економічні закони, міцно  закріпився термін політична економія. Про це свідчать назви основних праць таких провідних економістів, як Д. Рікардо ("Начала політичної економії та оподаткування", 1817), С. Сісмонді ("Нові начала політичної економії", 1819), Ж. Б. Сей ("Трактат з політичної економії", в 2т., 1803 р., "Катехізис політичної економії", 1817 р., "Повний курс практичної політичної економії", в 6т., 1828- 1829), Дж. С. Мілль ("Основи політичної економії", 1848), Т. Ф. Степанов ("Записки про політичну економію", в 2 т., 1844, 1848), І. Я. Горлов ("Начала політичної економії", в 2 т., 1859, 1862) та ін.

Становлення політичної економії (економічної теорії) як самостійної науки відбулося в XVII-XVIII ст. Й. А. Шумпетер підкреслював, що неможливо встановити точну дату її народження. Існування сучасної йому економічної науки він вважав загальновизнаним у результаті тривалого процесу, який протікав між серединою сімнадцятого і кінцем вісімнадцятого віків. На думку К. Маркса, політична економія "як самостійна наука виникла лише в мануфактурний період". Дещо іншу позицію займав глава так званої нової (молодої) німецької історичної школи Г. Шмоллер (1838-1917). Він вважав, що в особливу науку про народне господарство розрізнені частини, які належали до економічного знання, могли поєднатися лише в XVII-XIX ст. Визначний французький вчений-енциклопедист Ж. А. Кондорсе (1743-1794) у дослідженні "Ескіз історичної картини прогресу людського розуму" (1794) відзначав панування індиферентизму до політичної економії ще на початку XVIII ст. Розвиток політичної економії вчений відносив лише до другої половини століття, пов'язуючи його з іменами англійських економістів Дж. Стюарта, А. Сміта і особливо французьких фізіократів. 
Природно,: що в працях економістів здавна важливе місце належить з'ясуванню причин більш пізньої, порівняно з іншими галузями знань, появи економічної теорії як самостійної науки. Поряд із західноєвропейськими вченими одними з перших у світовій літературі дослідили це питання відомі українські вчені - професори Т. Ф. Степанов (1795-1847), І. В. Вернадський (1821-1884), М. М. Вольський (1834-1876) та ін. 
Можна виділити три причини такого стану. Перші стосувалися особливостей психології людського мислення, другі - природи та сутності предмета економічної науки, треті - загальних умов розвитку людського знання взагалі та економічного зокрема.

При з'ясуванні причин першого  роду було зроблено висновок, що наочність, звичність, щоденність (буденність) процесів та явищ економічного життя заважали ранній появі особливої науки  про 
них. З наукової точки зору вони тривалий час вважалися нецікавими проблемами або не "проблемами взагалі". 
До причин другого роду належали такі необхідні умови для виникнення економічної теорії як самостійної науки: тривалий історичний досвід господарювання, наявність багатого запасу пережитих фактів; значний розвиток методів дослідження, пізнавальної могутності та освіти взагалі; високий ступінь розвитку і вдосконалення інших наук (природничих, політичних, історії, філософії тощо), які дають ряд основоположних посилок, засновок для побудови системи економічних знань. 
Причини третього роду криються в специфіці співвідношення практики, мистецтва і теорії, коли вона розглядається в процесі історичного розвитку. 
Слід звернути увагу на дві обставини. По-перше, подальші дослідження питання, що розглядається, виявили в XX ст. вражаючу подібність дослідження напрямів мислення і аргументів економістів минулого і сучасності. По-друге, незважаючи на достатню кількість оригінальних досліджень у минулому і сьогодні, питання про причини порівняно пізнього виникнення економічної теорії до цього часу залишається по суті відкритим. У фундаментальній праці "Економічна думка в ретроспективі" англійський професор економіки М. Блауг знову повертається до нього. Вчений констатує, що економічна теорія як самостійна галузь дослідження не виникає до XVII ст. Він висуває ряд можливих причин: економічні угоди в попередні століття не інтегрувались на національному або навіть ре-гіональному рівні; економічні системи строго обмежувалися воєнними або політичними міркуваннями; економічні мотиви впливали лише на деякі аспекти суспільної поведінки.