Становлення та еволюція економічної теорі

В останній чверті XVIII ст. політична економія (синонім економічної теорії) відокремлюється від політики, права, моральної філософії, в межах яких вона до цього часу формувалася. Визначаються її предмет, метод, завдання. На початку XIX ст. запроваджується самостійний університетський курс політичної економії. Одним з перших в Європі такий курс почав читатися в Російській імперії. Так, статут Академії наук Росії 1803 р. вперше визначив її завданням вдосконалення поряд з іншими науками політичної економії та статистики. Наступного року політичну економію ввели як самостійну навчальну дисципліну в навчальні плани університетів Росії, в тому числі в Україні, а згодом - навіть гімназій та ліцеїв. Тим самим дістав офіційне підтвердження факт диференціації та розмежування суспільних наук. Такий самий розвиток відбувався у Великобританії, Франції, пізніше - в Німеччині та інших країнах Західної Європи.

Отже, реальний процес становлення  економічної теорії як самостійної наукової дисципліни і формальний момент її визнання та початку викладання як самостійної навчальної дисципліни не збігався в часі та просторі. Це посилювало хибні уявлення щодо періоду формування економічної науки. 
Протягом першого століття існування економічної теорії були спроби заперечити необхідність особливої самостійної економічної науки, "розчинити" її в соціології тощо (О. Конт, Г. Спенсер, Д. Інгрем та ін.). Проте їх було критично переборено та успішно подолано, і вони залишились моментом в історії економічної теорії. Водночас виявилася характерна риса процесу розвитку економічної теорії - постійна незадоволеність її станом, дискусійність питань. Й. Шумпетер відзначав: "В усі часи, включаючи і наш, стан економічної теорії, на думку сучасників, не виправдовував обгрун-тованих сподівань і заслуговував справедливої критики"*. 
У XIX ст. загальновживаною назвою науки стала "політична економія", хоча спочатку в різних країнах пропонувались й інші терміни ("наука про народне господарство", "національна економія", "соціальна економія" тощо). 
На зламі XIX і XX ст. поряд з терміном "політична економія" з'явився новий "economics" (з англ. - економіка). Сьогодні цілий ряд авторитетних вчених-економістів виходять з того, що обидва терміни є синонімами. Так, в одній з найавторитетніших енциклопедій з економічних наук чотиритомнику "Нью Пелгрейв" (1987) вміщено спеціальну статтю проф. П. Гроеневегена про походження, зміни значення і сучасне співвідношення термінів "політична економія" та "економіко", де автор щодо обох цих термінів зазначає: "Відсутнє точне значення, пов'язане з обома термінами... Політична економія - дуже відповідна назва для зусиль деяких сучасних економістів відродити як практичні, так і теоретичні аспекти класичної традиції... На підході до XXI ст. обидва терміни вижили. Протягом їх існування обидва зазнали змін значення. Як би там не було, їх все ще можна по суті розглядати як синоніми - риса термінології, що відбиває цікаву особливість економічної науки

До таких самих висновків  прийшли і вчені України. "Економічна теорія, або економіка (economics) і політична економія - це не різні економічні науки..., а різні назви однієї й тієї самої науки, що розвивається", стверджує проф. І. Тивончук в статті "Про предмет і класифікацію сучасної економічної науки" (Економіка України. - 1995. - № 10. - С. 59). 
Проте в цілому сучасна економічна теорія за своїм змістом не є тотожною ні політичній економії, ні "економіко". Кожна з останніх 
має свій аспект дослідження і викладу. В центрі уваги "економіко" знаходяться проблеми ефективності використання обмежених ресурсів, а .політичної економії - економічні виробничі відносини у співвідношенні з вартісними та соціальними категоріями. Сьогодні політекономічний аспект економічної теорії (позбавлений догматизму і традиційності) полягає в розкритті діалектичного взаємозв'язку економічних виробничих відносин з ефективним використанням виробничих ресурсів та організації господарського життя для зростання суспільного багатства. 
Досвід людської цивілізації, розвиток якої з часом все більше прискорюється, свідчить, що розвиток економічної теорії тісно пов'язаний з розвитком економічної системи суспільства.[3]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Марксистська (пролетарська) політекономія

 

 

 

 

 

 

 

 

Серед ключових питань методології  історії науки особливе місце  належить проблемі вироблення теоретико-методологічного  підходу до вивчення реального процесу  руху наукового знання, з'ясування загальних  закономірностей і специфіки функціонування та прогресу науки, зокрема економічної теорії. У найзагальнішому вигляді ця проблема отримує розв'язання в моделях розвитку науки. 
Протягом другої половини XIX-XX ст. наука збагатилася низкою таких моделей. Серед них особливе місце належить концепції розвитку політичної економії, яка розвивалася на основі вчення К. Маркса. Її ключові положення - історичність форм суспільного виробництва, суспільні суперечності, класова боротьба, класові інтереси, криза, класична і "вульгарна" політекономія - несуть на собі відбиток основних ідей економічного вчення К. Маркса. 
Сутність Марксової концепції така: "Розвиток політичної економії і породженої нею самою антитези іде в ногу з реальним розвитком властивих капіталістичному виробництву суспільних суперечностей і класової боротьби".

Характерною ознакою буржуазної політичної економії, за К. Марксом, є її позаісторизм та метафізика - розгляд підприємницького ладу, можливості розвитку якого в соціальне орієнтованому напрямі він не розрізняв, не як історично минущого ступеня розвитку, а, навпаки, як абсолютної, кінцевої форми суспільного виробництва. Безпосередньо звідси вчений робив висновок, що "вона може лишатися науковою лише до того часу, поки класова боротьба перебуває в прихованому стані або виявляється лише в одиничних проявах"*. Отже, науковий аналіз економічних явищ та процесів у межах буржуазного, тобто підприємницького, кругозору ставився в нерозривний зв'язок із загостренням класової боротьби, зміною становища в системі підприємництва різних класів та соціальних груп. Конкретним моментом кризи наукової (класичної) політекономії К. Маркс вважав 1830 р., пов'язуючи його із завоюванням буржуазією у Франції і Великобританії політичної влади. Починаючи з цього моменту, класова боротьба, практична і теоретична, набирає все більш яскраво виражених і загрозливих форм. Водночас, на думку К. Маркса, настала смертна година для наукової буржуазної політичної економії. Йшлося уже не про те, правильна чи неправильна та чи інша теорема, а про те, корисна вона для капіталу чи шкідлива, зручна чи не зручна. Неупереджене дослідження поступається місцем перед сутичками найманих писак, безсторонні наукові досліди замінюються упередженою, догідливою апологетикою. Отже, класичну школу замінила вульгарна буржуазна політекономія. Одночасно формується антитеза останній - пролетарська політична економія. 
У концепції К. Маркса історично вихідними моментом і теоретичною основою виникнення вульгарної буржуазної політекономії була класична школа. Таке парадоксальне, на перший погляд, положення пояснюється тим, що класичній школі, згідно з вченням К. Маркса, властива двоїстість - переплетіння наукових і вульгарних (ненаукових) елементів в її методології та теорії. Така двоїстість пронизує класичну економічну теорію з самого початку її існування.

Однак своєрідна кристалізація вульгарних елементів в особливий вид економічної теорії відбувається лише на певному історичному етапі розвитку. "Тільки після того як політична економія досягла певного ступеня розвитку і вилилась у сталі форми, тобто після А. Сміта, - наголошував К. Маркс, - від неї відділяється як окремий вид політичної економії той її елемент, що є лише відображенням зовнішності явища, як уявлення про нього відділяється її вульгарний елемент". Класична політекономія, за словами К. Маркса, досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. На противагу їй вульгарній політекономії іманентне властиві розгляд лише зовнішніх, поверхових явищ конкуренції, затушовування суперечностей підприємницького виробництва, його апологетика тощо. Отже, для К. Маркса та його ортодоксальних при 
бічників посткласична економічна теорія - це вульгарна (неовульгарна) теорія, синонім ненауковості, примітивно-поверхової описовості, апріорної орієнтації на спотворення реальності. В цілому вона втілювала принципово інші, ніж класична школа, методологію, пріоритети, системи цінностей, погляди на економіку тощо.

Узагальнюючи, можна зробити  висновок, що підхід К. Маркса до історії  політичної економії - це підхід з позиції розвитку підприємництва у буржуазній формі і загострення його суперечностей, зміни положення в суспільстві буржуазії та пролетаріату. Ортодоксальні марксисти абсолютизували Марксові положення і механічно перенесли їх на сучасність. Це класичний приклад поширеного серед прихильників марксизму прийому використання ідей свого вчителя, висунутих для конкретно-історичних умов, поза системою просторово-часових координат. Марксова теза про кризу класичної політекономії була догматично сприйнята як констатація кризи буржуазної політекономії взагалі. На сторінках ортодоксальної марксистської літератури надовго запанувало сумнівне поняття "перманентної кризи" посткласичної економічної думки Заходу.

Відкидання ортодоксальним марксизмом науковості плюралістичної економічної думки має своє підґрунтя. Людина, як відомо, є біосоціальною істотою. Виходячи з ще зовсім короткого порівняно з розвитком життя на Землі строку людської цивілізації (приблизно 10 тис. років), у відносинах величезної більшості людства превалюють біологічні основи. Проте ортодоксальний марксизм, виступаючи з месіанських (від давньоєвр. месія - спаситель), рятівних засад, сконцентрував увагу саме на соціальних відносинах людей, насамперед економічних. Ортодоксальний марксизм визначає свою теоретичну побудову, в тому числі соціально-економічного розвитку, як єдиний шлях розвитку до соціального буття людини, відки-даючи плюралістичні концепції як вузькокласові, що відображають інтереси невеликої меншини, і тупикові. Звідси непримиримість і нетерпимість до інших теорій розвитку відносин між людьми, зокрема економічних. 
Відношення до Марксової концепції розвитку політичної економії в світовій економічній науці ніколи не було однозначним. Представники немарксистської економічної думки критично розцінюють розглянуту тут концепцію. Типові прийоми критики містять роботи багатьох західних істориків економічної думки (Й. Шумпетера, М. Блауга та ін.). 
В економічній літературі колишніх країн командно-адміністративної системи Марксова концепція безроздільно панувала до кінця 80-х років. Вона обумовила однобічний, конфронтаційний, зверхній характер відношення ортодоксальних марксистів до економічної думки Заходу. Все це призвело до свідомої самоізоляції марксистської теорії від світової, обмежило наукове вивчення немарксистських концепцій зарозумілим "викриттям" їх, завдало величезної шкоди розвитку економічної науки в колишньому СРСР та інших командно-адміністративних країнах.               

Принциповою спробою модернізувати  Марксову концепцію була теза про  дві функції сучасної буржуазної політекономії - ідеологічну та практичну. Якщо в колишньому СРСР лише наприкінці 80-х років розпочався обережний перегляд тоталітарного напряму марксистської концепції розвитку економічної теорії в цілому, то в Китаї, Чехословаччині, Польщі, Угорщині, а також в середовищі компартій європейських та інших країн він розпочався значно раніше. Вчені дійшли важливого висновку: аналіз сутнісних відносин (які також знаходяться в процесі трансформації) не вичерпує предмета економічної теорії. Він має містити також дослідження поверхових, але реальних і важливих відносин, взаємозв'язків (зокрема, господарського механізму та його ефективності). На цій підставі було критично подолано положення про "вульгарно-апологетичний" характер сучасної економічної теорії Заходу, її "перманентну кризу".

На противагу самоізоляції економічної думки в колишніх командно-адміністративних країнах прийшло усвідомлення необхідності критичного переосмислення та реінтеграції її в світову, глибокого вивчення сучасної західної теорії.

Як відомо, трьома джерелами  марксизму в цілому були класична німецька філософія, класична англійська політична економія та французький  утопічний соціалізм. Щодо діалектики класичної німецької філософії, то вона загалом вписалась в марксистську теорію. Проте класична англійська політична економія з її ринковими, приватнопідприємницькими засадами не могла бути поєднана в практичному житті з французьким утопічним соціалізмом, з його соціальною і економічною справедливістю, рівністю, заснованими на суспільній власності, тощо. Практика, яка є критерієм істини, на прикладі розвитку країн командно-адміністративної системи довела це. Утопія залишилась тим, чим вона й має бути - нереальною, місцем, якого не існує в умовах сучасного етапу розвитку людської цивілізації. Без реального ринкового господарства губився особистий інтерес людини до напруженої праці.

Щодо Марксової економічної  теорії, то вона потребує сьогодні не бездумного відкидання, а розвитку відповідно до сучасних умов людської цивілізації  зі збереженням позитивних її засад (виділення дослідження економічних  відносин у зв'язку з соціальними, ідея соціальної спрямованості економічної  теорії на захист інтересів людей  праці, системність аналізу, аналітичний  пошук з поєднан- 
ням історичного і логічного, наукової абстракції і соціального експерименту і багато інших) як однієї з плюралістичних концепцій, що спрямована на соціальне буття людини. Тим більше, що сьогодення яскраво свідчить про необхідність використання різноманітних підходів як в економіці, так і в духовному світі людини в цілому. Про це свідчить навіть приклад взаємодії релігійних конфесій. Так, раніше непримиримі конфесії християнства знаходять точки співвідношення між собою та іншими релігійними напрямами, в тому числі іудаїзмом, мусульманством тощо. Водночас посилюють-ся також фундаменталізм, ортодоксальність в цих конфесіях, які намагаються доводити протиріччя до антагонізму.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Виникнення і розвиток неокласичної економічної теорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічна неокласична  теорія (neoclassical economics) - переважний в 20 ст. напрямок економічної науки, прихильники якого звертають особливу увагу на самостійну господарську діяльність окремих людей і виступають за обмеження (або навіть за повну відмову від) державного регулювання економіки. Синонімом поняттю "неокласична економічна теорія" часто вважають "економічний лібералізм".

Місце неокласики в історії  економічної теорії. Першою цілісної школою економічної теорії стала  ситуація, що склалася в кінці 18 ст. класична політична економія. Її засновник, англійський економіст Адам Сміт, у своїй книзі «Багатство народів» (1776) вперше представив у систематизованої формі знання про об'єктивних закономірності господарської життя.[11]

Саме А.Сміт придумав модель "людини економічного", яка донині залишається фундаментом економічної теорії. В основі всіх економічних процесів, на його думку, лежить егоїзму. Загальне благо стихійно складається внаслідок самостійних дій окремих індивідів, кожен з яких прагне до раціональної максимізації своєї вигоди. Звідси випливає концепція "невидимої руки ринку", що залишається прапором і сучасних економістів-неокласиків. Відповідно до цієї концепції, яка прагне примножити лише свою особисту добробут індивід більш ефективно служить в ринковому господарстві інтересам суспільства, ніж якщо б він свідомо прагнув служити суспільному благу. Оскільки "невидима рука ринку" забезпечує оптимальну організацію виробництва, його свідоме регулювання є не тільки зайвим, але і шкідливим. Тому державі в економіці прихильники класичної політекономії відводили роль "нічного сторожа" - гаранта дотримання ринкових правил гри, але не її учасника.

У 2-ой половині ХІХ ст. шлях розвитку економічних ідей роздвоївся (мал. 1). Аналізом соціальних проблем економіки займалися в основному послідовники марксистської політичної економії (з 20 в. - також іінституціоналізму). Вивчення ж власне механізму функціонування ринкового господарства стало прерогативою прихильників неокласичної економічної теорії (неокласики). Обидва ці напрямки вийшли з класичної політекономії, але якщо прихильники першого напряму піддали критичного перегляду принципи раціонального егоїзму і "невидимої руки" ринку, то прихильники другого, навпаки, продовжували вважати їх основою справді наукового аналізу.