Становлення та еволюція економічної теорі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розвиток економічної  думки України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Економічна думка в  Україні бере початок із суспільно-економічних  поглядів Київської Русі, з таких  пам'яток, як "Руська правда" Ярослава (XI ст.), "Повчання" Володимира Мономаха (XII ст), "Слово о полку Игоревім" (XII ст.), літопису "Повість временних літ" (кінець XI — початок XII ст.), "Київський літопис" (XII ст.), "Галицько-Волинський літопис" (XII—XIIIст.), "Моління Даниїла Заточника" (XIIIст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію пануючого класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обгрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.[7]

У XVI — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка була спрямована на захист національної незалежності українських земель, які захопила шляхетська Польща. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який вбачав ідеал майбутнього суспільства у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.

З другої половини XVII ст. головним центром культури та освіти стала Києво-Могилянська академія. Видатними її діячами були І. Гізель, Л. Баранович, Ф. Прокопович.

У другій половині XVIII ст. суспільно-економічній  думці України були властиві антикріпосницькі ідеї. Так, просвітитель Я. П. Козельський  у творі "Філософські пропозиції" (1768) зазначав, що "не золото та срібло, а працелюбність людей складає  багатство народів".

Найрішучіший протест  проти кріпосництва висловив Г. С. Сковорода  — видатний український мислитель. Найбільшим благом людства Г. С. Сковорода  проголошував свободу. Новий суспільний устрій, створений на основі принципу загального щастя, філософ вбачав у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу і відносини братства між людьми. Здійснення свого соціального ідеалу Г. С. Сковорода пов'язував з вихованням людей, розвитком освіти і культури.[7]

Формування економічної  думки в Україні відбувалось  тернистими шляхами і розцінювалось  різними дослідниками у різні роки неоднозначно. Разом з тим в Україні ще в 20-ті роки і пізніше, в період політичної "відлиги" у 50-60-ті роки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи по вивченню та висвітленню історії суспільно-економічної думки в Україні з кінця 16 і до початку 20 ст.

Проте методологія дослідження, що сформувалася в рамках офіційної ідеології тоталітаризму не могла не позначитись на характері й теоретичному рівні цих досліджень, зроблених оцінках і висновках. Значна політизованість, применшення впливу західної економічної науки або трактування цього впливу переважно з негативного боку, недооцінка національного аспекту, особливостей розвитку української економічної думки не могли не призвести до значних наукових втрат.

В останні роки, з набуттям нарешті Україною довгоочікуваної  самостійності та незалежності, до українських істориків-економістів приходить розуміння необхідності висвітлення реальної картини історії української економічної думки на засадах неупередженого аналізу із застосуванням методологічних досягнень сучасності. З рядом статей щодо цього виступили на сторінках української преси Л. Горкіна, Т. Дерев‘янків, С. Злупко, Н. Петровська, В. Сікора.

Відміна кріпацтва була необхідною передумовою економічного розвитку у 18-19 ст. в Україні, адже до 1796 року чисельність  кріпаків на Україні становила 55.5% населення. Одним з найбільш послідовних критиків кріпосництва був козак (депутат від козаків Хоперської кріпості), виходець із слобідської України Андрій Алейніков. У своїх виступах він прямо вимагав скасування кріпосництва, що в ті часи ні до нього ні після нього ніхто не робив.

Розкриваючи причини масової  втечі селян, Алейніков пропонував, щоб "роботи на фабриці виконувались вільними людьми". Це мало важливе  значення в умовах розпаду феодально-кріпосницького ладу і зародження капіталістичних відносин. Він рекомендує брати приклад з інших держав, де немає кріпосницьких відносин: "Ми бачимо цілу Європу, яка в кріпосних селянах ніякої потреби не має".

 Таким чином, розклад  феодально-кріпосницького ладу, початок  формування капіталістичного укладу  і масові виступи селянства  і козаків справили безпосередній вплив на формування суспільно-економічної думки в тогочасній Україні, а основним питанням, навколо якого зосередилась ідеологічна боротьба - було селянське питання.

Розвитку економічної  науки сприяв професор Київського університету Іван Васильович Вернадський (1821-1884). Він  був прихильником невтручання держави  у приватну ініціативу, вільну конкуренцію, намагався довести, що протекціонізм суперечить "природним" економічним законам. Свої економічні погляди І.Вернадський найповніше викладав у журналі "Економічний покажчик", який був на той час унікальним виданням.

Неможливо не відзначити Володимира Навроцького (1847-1882), який походить з  Теребовлянщини. Після закінчення Львівського  університету він до кінця життя  працював в м.Жешові на посаді державного службовця. Навроцький був талановитим публіцистом, етнографом, але насамперед він був чи не найкращим дослідником економіки Галичини. Сфери дослідницьких інтересів: причини зубожіння галицького селянства в пореформенний (після 1848 р.) період, причини та напрямки трудової міграції галичан. Активно виступає проти пропінації (монополія шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв), вказуючи на погіршення становища селянства. Зокрема, в статті "П'янство і пропінація в Галичині" він пише, що кожен крейцер, одержаний паном від продажу горілки "обмитий не тільки кривавим потом, а й слізьми селянських родин".

У статті "Подвійна крейдка" В.Навроцький розкриває грабіжницький  характер податкової системи Австро-Угорщини, щодо галицького селянства. Влучна, образна  мова та назви економічних статей свідчать про літературну обдарованість В.Навроцького, недаремне ж його вірші входять в антологію поезії, складену І.Франком.[10]

Реформа 1861 року поклала  початок розвитку нових соціально-економічних відносин, а економічна думка того часу розвивалась навколо подальшого економічного і політичного розвитку країни. Ліквідація феодально-кріпосницької системи і перехід до нового способу виробництва пробудили до активного політичного життя широкі верстви населення і зокрема українську національну буржуазію.

Визначне місце в цьому  процесі посідали "громади", які утворились в ряді міст України. Значний вплив на ідеологічний напрям громад мав щомісячний журнал "Основа", який видавався у 1861-1862 рр., а також такі діячі як М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, Т. Рильський, В. Антонович, пізніше М. Драгоманов та інші.

Повної єдності поглядів серед них, звичайно, не могло бути - частина виступала за часткові демократичні перетворення, друга, навпаки, стояла на реакційних позиціях. Редакція "Основи" опублікувала ряд статей на економічні теми - статті про розвиток торгівлі, про ціни на сільськогосподарські продукти.

В період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічної доктрини вважали:

максимальний розвиток приватної  ініціативи, вільної конкуренції,

мінімальне втручання держави в економічне життя.

В другій половині 19 століття розвиток економічної теорії в Україні  відбувався у сфері впливу та самобутньої  інтерпретації на власному суспільно-економічному ґрунті класичної школи політичної економії, західноєвропейських та російських соціалістичних вчень, у тому числі й марксизму; плідний розвиток психологічного напряму (київська психологічна школа) готував ґрунт для наступного розвитку його маргінального та математичного відгалужень, тощо.

На відміну від Заходу, в Україні ще в 90-х роках зберігається досить відчутний вплив концептуальних положень класичної школи, маргіналізм  тільки починає формуватись у  самостійний напрямок, надзвичайно  популярною у наукових економічних колах залишається економічна теорія марксизму.

Один із кращих спеціалістів з історії економічних вчень М. Туган-Барановський, характеризуючи основні тенденції та напрямки розвитку економічної думки у 19 ст., відзначав, що все більше увага економістів переноситься на соціальні явища, породжувані капіталізмом, на розв‘язання питання "про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства".

Саме при відповіді на це питання, вважав вчений, політична економія й розпалась на три основні напрямки, представлені:

по-перше, захисниками нерегульованого  товарно-господарського ладу;

по-друге, виразниками ідей соціалізму як антиподу першого;

і, нарешті, третього, який "прагне зберегти товарно-господарський лад, пом‘якшивши у той же час, шляхом посилення державного втручання  в інтересах слабих, різкість класових антагонізмів".

Перший з визначених напрямків  був представлений у світі класичною політичною економією, на зміну якій прийшла так звана австрійська школа з її теорією граничної корисності. В Україні ж у другій половині 19 ст., власне до початку 90-х років, політична економія все ще знаходилась в ар‘єргарді економічної теорії порівняно з передовими країнами Західної Європи та США. На відміну від провідних країн Заходу для України, як і для Росії, ще в останній третині 19 ст.

Головною залишається  проблема капіталістичного розвитку в  умовах напівкріпосницької самодержавної  імперії. Це значною мірою пояснює  той факт, що політична економія, представлена в Україні у 70-80-ті роки плеядою вчених, передусім - викладачами  Київського, Харківського, Новоросійського  університетів та інших вищих  учбових закладів, серед яких М. Бунге, М. Зібер, А. Антонович, Г. Цехановецький, К. Гаттенбергер, М. Коссовський, М. Вольський та багато інших, продовжувала розвиватися на базі класичної школи та її пізніших відгалужень.

Разом з тим теоретичні уподобання різних вчених розмежовувались, набували все більшої популярності ідеї протекціонізму. Спадщина професіональних українських політекономів того часу свідчить, що серед них залишається все менше беззастережних прихильників загально-філософської концепції класиків щодо "природного права" людини та відповідно індивідуалістичного "економічного егоїзму", натомість, все більшої популярності набувають, з одного боку, ідеї Джона-Стюарта Мілля, а з другого боку - концепції засновників німецької школи - Фрідріха Ліста, Бруно Гільдебранта та ін.

Посиленню уваги українських  політекономів до соціального та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму. Особливо це виявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими були в Україні, зокрема, перший його глибокий коментатор та популяризатор, проф. Київського університету Микола Іванович Зібер та проф. Харківського університету Микола Миколайович Коссовський.

Щодо М. Зібера, він поділяє марксистську точку зору на історичну обумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти "на зміну хаотичному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом" Проте цього методу М. Зібер не сприйняв, далеко відходячи від нього у своїх уявленнях, баченні майбутнього суспільства та шляхів до нього.

М. Коссовський, подібно до М. Зібера, вважав, що історична розробка господарських явищ "розвіяла на порох ілюзії класиків", що "становленням вічних непорушних природних законів є, безперечно, одним з найбільш слабких місць класичної політичної економії". Як і М. Зібер, він не став діалектичним матеріалістом, залишившись у цілому на засадах еволюціонізму.

Щоб краще уявити мотиви, які визначали відношення тих  чи інших українських економістів до марксизму, а також до інших новітніх на той час - австрійської, етичної та соціально-політичної шкіл, потрібно взяти до уваги не тільки їх відданість або критичне ставлення до уявлень класичної школи, але й той складний процес теоретичної переорієнтації, який на Заході, по-суті, вже завершився і який продовжувала бурхливо переживати політична економія в Україні та Росії.

Економічна література того часу відбиває всю складність теоретичних  переживань української політичної думки. Від того, яким теоріям класичної  школи та її відгалужень віддавав перевагу той чи інший економіст, як правило, залежало і його відношення до новітніх на той час шкіл - нової німецької, австрійської та ін., а також марксизму. При цьому марксизм відігравав роль інтенсивного каталізатора у цьому складному процесі вибору й визначення шляхів подальшого розвитку політико-економічного знання в Україні.

Характерною рисою розвитку політико-економічної думки в Україні в останній третині 19 ст. стає все більш відчутний відхід від канонів трудової теорії цінності класиків і разом з тим поглиблення критичного аналізу розвитку цієї теорії марксизмом. Негативну позицію стосовно трудової теорії цінності зайняв проф. М. Бунге - фундатор всесвітньо відомої Київської психологічної школи.

Уже в 50-60-х роках 19 ст. він  глибоко аналізує і критично переосмислює теорії представників пізніших відгалужень класичної школи - Ж. -Б. -Сея, Н. В. Сеніора, Г. Ч. Кері та інших. У 60-70-х роках він вводить у свій курс та підручник "Основания политической экономии" (Київ, 1870) засади психологічної школи, а пізніше викладає її основні концепції у порівнянні з іншими напрямками політекономічного знання у фундаментальній праці "Очерки, политика - экономическая литература" (СПб., 1895). Ідеї М. Бунге розвивав і його учень, професор того ж університету Дмитро Іванович Піхно, видавши такі відомі на той час праці, як "Закон спроса и предложения. К теории ценности" (1886), "Основания политической экономии" (1890) та ін.

Віддаючи данину німецькій  історичній школі, вчені Київської  психологічної школи використання історико-емпіричних підходів поєднували з ідеєю регулюючого впливу держави  в економічному житті. Один із пізніших наступників ідей цієї школи відомий  вчений-економіст Олександр Петрович Білимович головним її достоїнством вважав те, що "в багатьох найбільш основних питаннях як в економічній теорії, так і в економічній політиці вона різко розходиться з іншою школою російських економістів - марксистською в теорії та народницькою в політиці".