Стратегия предприятия

Мінистерство освіти и науки України

Східноукраїнский національний Університет

імені В.Даля

Рубіжанска філія

Інженерно економический факультет

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

 

СТРАТЕГІЯ ПІДРПРИЄМСТВА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

 

Вариант 13

 

 

 

 

 

 

                                                 Група                Ез-72б

 

                                            Студент Мордасова О.Ю.

 

                                                       Залікова книжка №  02194

       Сдана

 

                Підпис_________________

 

 

 

2006, осіній

 

 

 

План.

 

 

1. Зв»язок стратегії та поточних  планів підприємства.

2. Стратегічні альтернативи розвитку  підприємства.

3. Практичне завдання.

4. Тести

5. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Зв»язок стратегії та поточних  планів підприємства.

 

Стратегічне управління - це таке управління організацією, що спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує і проводить своєчасні зміни в організації, що відповідають виклику з боку оточення і що дозволяють добиватися конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість організації вижити в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей.

Практика бізнесу показує, що успішну стратегію не можна скопіювати і єдиної стратегії для всіх фірм не існує. Тому ефективне управління неодмінно вимагає від менеджерів стратегічного мислення й уміння розробляти і реалізовувати стратегію.

Стратегічне управління називають  ринковим стратегічним управлінням. Включення в термін «стратегічне управління» слова «ринок» означає, що розробка стратегії повинна більшою мірою відштовхуватися від ринку і зовнішнього середовища, а не від внутрішньої орієнтації фірми. Тобто фірма повинна мати зовнішню орієнтацію (на споживачів, конкурентів та інші фактори зовнішнього середовища), реалізуючи маркетинговий, або ринковий підхід до управління. При цьому процес стратегічного управління має бути випереджальним, а не реактивним. Тому менеджерам треба намагатися впливати на події в зовнішньому середовищі і змінювати їх в інтересах фірми, а не просто реагувати на них.

Слід зазначити, що можливості стратегічного  управління не безмежні, і цей тип управління, як і всі інші, не універсальний для будь-яких ситуацій і завдань.

Терміни «стратегічне управління» і «стратегічний менеджмент» використовуються надалі як синоніми.

Стратегічне управління являє  собою одну з підсистем менеджменту організацій, що виконує велику кількість завдань стосовно стратегічного аналізу, розробки, реалізації і контролю реалізації стратегії організації.

Система стратегічного  управління повинна давати відповіді  на три найважливіших питання: яка  місія і цілі організації, який існуючий і майбутній профіль бізнесу, яким займається організація, що керівництво  має зробити, щоб забезпечити виконання місії і досягнення поставлених цілей?

Предмет стратегічного  управління - базисні процеси в організації і за її межами, вишукування і нарощування стратегічного потенціалу організації.

Щоб скласти грамотне і  ємне уявлення щодо сутності стратегічного управління, звернемося до змісту первинної концепції стратегічного управління. Розробник цієї концепції Ігор Ансофф пов'язує її з двома протилежними типовими стилями поведінки організацій: прирістним і підприємницьким.

Прирістний стиль спрямований на мінімізацію відхилень від традиційної поведінки як усередині організації, так і за її межами.

Підприємницький стиль, що зустрічається набагато рідше, прагне до безупинної зміни досягнутого  стану.

Зіставлення й аналіз характеристик  показує, що прирістна організація буде неефективною в здійсненні підприємницького способу дій і навпаки.

У цитованій вище роботі підкреслюється, що перехід від одного стилю до іншого (від прирістного  до підприємницького) звичайно пов'язаний із серйозними змінами, дуже трудомісткий і призводить до конфліктів і напруження в організації. Але автор доводить, що при різких змінах середовища діяльності комерційні фірми повинні бути готовими застосовувати обидва методи одночасно.

На доповнення до двох типів організаційної поведінки  І. Ансофф виділяє два види управління: стратегічний і оперативний. Діяльність зі стратегічного управління пов'язана з постановкою цілей і завдань організації і з підтримкою продуктивних взаємин між організацією та її бізнес-середовищем, що дозволяють їй досягти своїх цілей, відповідають її внутрішнім можливостям і дозволяють залишатися сприйнятливою до зовнішніх викликів.

Система стратегічного  управління дозволяє досягти таких  основних результатів:

1 Створити системний  потенціал для досягнення цілей  організації. Цей потенціал складається: з фінансових, сировинних і людських ресурсів, що входять в організацію; виробленої продукції (послуг), що затребуються ринком; сформованого позитивного іміджу організації.

2 Другим результатом  є  структура організації та  її внутрішніх змін, що забезпечують чутливість до змін зовнішнього середовища і відповідну адаптацію.

Як бачимо, стратегічне  управління спрямоване на створення  конкурентних переваг фірми і  утвердження ефективної стратегічної позиції, що забезпечать майбутню життєздатність організації в мінливих умовах.

Призначення оперативного управління - використовувати вже  існуючу стратегічну позицію  організації для досягнення конкретних тактичних цілей. У комерційній фірмі менеджери, які займаються стратегією, забезпечують постійний потенціал прибутковості організації, а менеджери, які займаються поточними операціями, відповідають за перетворення потенціалу в реальний прибуток. Кінцевим результатом діяльності системи оперативного менеджменту є постачання товарів (послуг) споживачам за конкретні ціни.

Порівняння характеристик  стратегічного й оперативного управління наведено в табл. 1.7.

 

Таблиця 1. 7 - Порівняння оперативного і стратегічного управління

 

Характеристика	Оперативне  управління	Стратегічне управління
Місія, призначення	Виробництво товарів і послуг з метою одержання доходу від їх реалізації	Виживання організації  довгостроковій перспективі через  установлення динамічного балансу з оточенням, що дозволяє вирішувати проблеми зацікавлених у діяльності організацій осіб
Об’єкт концентрації уваги менеджменту	Погляд усередину  організації, пошук шляхів більш  ефективного використання ресурсів	Погляд назовні  організації, пошук нових можливостей  у конкурентній боротьбі, відстеження  й адаптація до змін в оточенні
Урахування  фактора часу	Орієнтація  на короткострокову і середньострокову перспективу	Орієнтація  на довгострокову перспективу
Основа побудови системи управління	Функції й  організаційні структури, процедури, техніка і технологія	Люди, системи  інформаційного забезпечення, ринок
Підхід до управління персоналом	Погляд на працівників як на ресурс організації, як на виконавців окремих робіт і функцій	Погляд на працівників як на основу організації, її головну цінність і джерело  її благополуччя
Критерій  ефективності управління	Прибутковість і раціональність використання виробничого  потенціалу	Своєчасність  і точність реакції організації  на нові запити ринку і зміни залежно  від зміни оточення

 

Аналіз табл. 1.1 показує, що основною ідеєю переходу від оперативного управління до стратегічного є ідея необхідності перенесення уваги вищого керівництва з «внутрішніх» проблем організації на проблеми зовнішнього середовища, щоб вчасно реагувати на зміни, які відбуваються в ній.

Ефективність стратегічного  й оперативного управління значною  мірою визначається створенням і підтримкою адекватної організаційної архітектоніки, а також відповідних підсистем персоналу і мотивації. Як видно з табл. 1.8, зазначені аспекти зовсім різні для двох типів управління. Стратегічна соціальна архітектоніка є гнучкою, спрямована на зміни і не має жорстких структур, а оперативна архітектоніка набагато стійкіша, ніж зміни, і спрямована на високу ефективність виробництва.

 

Таблиця 1.2 - Зіставлення архітектоніки організацій

 

Аспекти	Архітектоніка
	Оперативна	Стратегічна
Культура	Орієнтована на виробництво / маркетинг: успіх = агресивна  конкуренція + ефективне виробництво	Орієнтована на стратегію / гнучкість: успіх = винахідливість + передбачення / створення потреб
Менеджер	Повинен вміти  одержувати прибуток, досягти поставлених цілей і контролювати	Підприємець, “провідник” нововведень і доброзичливий лідер
Система управління	Довгострокове планування Контроль сформованої діяльності	Стратегічне планування; стратегічне управління; стратегічний контроль
Інформація	Тенденції попиту і прибутковості	Нові проблеми і можливості
Структура	Функціональна / дивізіональна Стабільна	За проектами / матрична Динамічна
Влада	Децентралізована Зосереджена у виробництві і маркетингу	Зосереджена в загальному керівництві, НДДКР, нових підприємствах і стратегічному плануванні

 

Між типами організаційної поведінки і видами управління існує  тісний зв'язок: стратегічне управління вимагає підприємницької поведінки, а оперативне управління - прирістної. З вищевикладеного випливає, що для  гармонійного розвитку організаціям необхідно вміти проектувати гнучкі організаційно-структурні форми, що відповідають двом типам організаційної поведінки і двом видам управління одночасно.

Отже, виділимо основні  особливості стратегічного управління.

1. Стратегічне управління не може дати точного і детального опису стану фірми та її положення у бізнес-середовищі. Скоріше, це сукупність якісних характеристик фірми, що стосуються майбутнього стану, її положення в конкурентному середовищі,  потенціалу необхідного для виживання.

2 Система стратегічного  управління - це певна філософія чи ідеологія бізнесу і менеджменту, що не повинна зводиться до набору формалізованих правил, процедур і схем. При розробці стратегії необхідне поєднання інтуїції і мистецтва, високого професіоналізму і творчості менеджерів і залучення  всіх працівників до реалізації стратегії.

3 Для впровадження системи  стратегічного управління необхідні великі витрати часу і ресурсів, треба також створити спеціальний підрозділ, що буде відповідати за всі питання, пов'язані зі стратегічним аналізом і постійним моніторингом зовнішнього середовища, розробкою і виконанням стратегії.

4 У ринкових умовах  помилки при виборі стратегії  не можна виправити жодними ефективними прийомами оперативного менеджменту, що призводить до поразки в конкурентній боротьбі.

 

 Практика проведення таких змін показує, що найбільші труднощі виникають при проведенні змін в організаційній структурі і культурі організації . Поведінка менеджерів, відповідальних за реалізацію стратегії, і реакція співробітників на зміни можуть сильно відрізнятися. Роль менеджера полягає у проведенні необхідних організаційних змін, спрямованих на адаптацію фірми до зовнішнього середовища. При цьому він зобов'язаний, з одного боку, передбачати події, ініціювати зміни, допомагати підлеглим усвідомити свої вигоди в результаті змін, а з іншого боку - менеджер несе відповідальність за групову рівновагу в організації.

Реакції співробітників на зміни мають складний характер. Насамперед зміни впливають на установки кожного працівника і викликають певні реакції, що залежать від ставлення до змін. Реакції людей на зміни можуть варіюватися в широких межах. Одні співробітники відслідковують тільки меркантильні інтереси, інші максимум часу приділяють витратам, треті вітають зміни, а деякі можуть побоюватися навіть позитивних наслідків змін. Таким чином, організаційні зміни не завжди однаково прийнятні і вигідні і менеджерам, і працівникам. Тому зміни дуже часто зустрічають опір, носіями якого можуть бути як керівники різних рівнів, так і рядові співробітники, якщо передбачувані чи вже проведені зміни стосуються їхніх інтересів.

Під опором змін розуміються  ті чи інші вчинки працівників, спрямовані на дискредитацію, затримки або протидію у здійсненні змін в організації, необхідних на етапі виконання стратегії. До основних причин опору звичайно відносять: