Управління факторами виробництва

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ І. Теоретчні  основи управління факторами виробництва…………5

1.1. Фактори виробництва: види, типи, функції…………………………...5

1.2. Поєднання факторів  виробництва……………………………………...9

1.3. Економічні ресурси та їх  рух………………………………………….10

Розділ ІІ. Аналіз ефективності використання факторів виробництва…...23

2.1. Аналіз ефективності  використання трудових ресурсів……………...23

2.2. Аналіз  стану, структури та  ефективності використання основних  фондів підприємства…………………………………………………………………31

2.3. Аналіз  матеріальних  ресурсів та ефективності їх  використання……38

Розділ ІІІ. Шляхи підвищення ефективності використання факторів виробництва………………………………………………………………….43

Висновки……………………………………………………………………..49

Список використаної літератури……………………………………………51

Додатки……………………………………………………………………….52

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Мета та завдання виконання курсової роботи : показати знання студента по політичній економії на сучасному етапі фінансово-економічного розвитку, а також вміння і здатність студента використовувати отримані знання з політичної економії в практичній  роботі, працювати з фактичними фінансовими даними і джерелами, розробляти логіко-структурну схему курсової роботи, аналізувати і критично оцінювати різні аспекти економічної діяльності  під час виконання курсової роботи, грамотно обґрунтовувати власні вивсновки пропозиції.

Під об'єктом дослідження  розуміються економічні відносини, діяльність або явище, які мають  вплив на використання факторів виробництва.

Предметом дослідження є організація процесу управління факторами виробництва та можливість підвищення ефективності їх використання.

Виробництво в економічному розумінні  – це спосіб поєднання факторів виробництва: землі, праці, капіталу (будов, устаткування, обладнання) – та їх узгодженого, цілеспрямованого використання, а також поєднання різних сфер, галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці.

В економічному плані фактори виробництва  – це природні, людські і створені людиною чинники виробництва  життєвих благ. Вони включають безліч об'єктів: обладнання і інструменти, машини і механізми, будівлі і споруди виробничого призначення, сировину і матеріали, паливо і енергію, засоби транспорту і зв'язку, землю і дороги, трубопроводи і лінії електропередач, нарешті, незліченні види праці та інше, словом, все, що застосовується у виробництві. Науковий аналіз факторів виробництва, або як їх ще називають ресурсів виробництва, виходячи із їх незліченності, вимагає класифікації цих чинників.

Передусім виробничі ресурси можна поділити на дві категорії:

1. матеріальні ресурси (природні та інші матеріальні об'єкти, що застосовуються у виробництві);
2. людські ресурси (чинники виробництва, пов'язані із властивостями людини).

Матеріальні ресурси  включають землю, або природні ресурси, і капітал, а людські ресурси – працю і підприємницькі здібності людини. Отже, можна виділити чотири види виробничих ресурсів: земля (природні ресурси), капітал, праця і підприємницькі здібності.

Земля в економічній  теорії об'єднує усю сукупність природних ресурсів. Це і корисні копалини, і багатство ґрунтів, вод, атмосфери і клімату, і власне земельні ділянки, на яких розташовується виробництво, їх можна згрупувати таким чином: земля, сировинні матеріали, паливо і енергія.

Капітал, або інвестиційні ресурси – це матеріальні чинники виробництва, створені людиною, тобто інструменти і обладнання, машини і механізми, виробничі будівлі і споруди, транспорт і комунікації тощо. Процес виробництва нагромадження названих чинників називають інвестуванням.

Варто наголосити, що капітал  у грошовій формі не є виробничим ресурсом. Гроші, як такі, нічого не виробляють, вони стають реальним капіталом – інструментами, устаткуванням, технікою та іншим – лише коли інвестуються у виробництво.

Виробничі ресурси (земля, праця людей, обладнання, устаткування) у кожний конкретний момент часу обмежені за кількістю, а також за виробничими потужностями. Бажання ж людей задовольняти свої потреби якомога повніше необмежені. Проте як би ми не бажали забезпечити вищий рівень споживання, це наше бажання наштовхується на межу наявних ресурсів.

 

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРТИЧНІ  ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФАКТОРАМИ ВИРОБНИЦТВА.

 

1.1. Фактори виробництва: види, типи, функції.

 

Види факторів виробництва  зумовлені різноманітністю виробничої діяльності людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори виробництва сільськогосподарського призначення, або такі, що належать до промисловості, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об’єктивною підставою суспільного поділу праці.

Основними факторами виробництває речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Воно має в основі три компоненти (фактори): робочу силу людини, предмети праці і засоби праці. Але на сьогодні вчені виділяють ще два фактори – інформацію та підприємницькі здібності (підприємницький хист).

Робоча сила - це здатність людини до праці.

Предмет праці -те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага.

Засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування.

Інформація стає домінуючим чинником серед факторів виробництва, перестає бути безкоштовним товаром, враховуючи попит на неї. Завдяки інформації відбувається соціально-технологічна трансформація індустріального  суспільства.

Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. І хоча носієм підприємницьких здібностей також виступає людина, їх не можна прирівняти до праці. Далеко не кожен з нас має дар підприємця. тому підприємництво вважають особливим людським ресурсом, що об'єднує всі інші ресурси в єдиний процес виробництва товарів або послуг.

Для типів факторів виробництва  характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (матеріально-речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці.

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості – суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в сукупному вигляді – це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва – однотипний, але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв’язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особливого).

Матеріально-речові фактори поділяються  на засоби виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об’єднуються поняттям “земля”. Особисті фактори визначається поняттям «праця».

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст Уільям Петті ще у XVII столітті підкреслював, що земля – мати багатства. Поняття “земля” як фактор виробництва має широкий зміст: вона є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля – це й основний засіб праці, і предмет праці.

Праця як фактор виробництва охоплює  людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничій досвід тих, хто зайнятий у виробництві. Відомо, що з розвитком суспільного виробництва вдосконалюються і істотно змінюються засоби виробництва, виникає автоматизоване і роботизовано виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а де в чому і зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу, вдосконалюються, відповідно виникає потреба у вищій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв’язує дедалі складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, зростає екологічна складність виробництва внаслідок зростання промислового навантаження на природу, порушення стійких зв’язків в екологічному середовищі, зростання потенційно негативного впливу виробництва на природу. По-п’яте, зростає частка ризикових виробництв (атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.

Капітал як фактор виробництва являє  собою майно (засоби виробництва), що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді коли його власниками одержуються доходи від користування та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці  – перебуває у процесі постійних змін. 

Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.

Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу  розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає  знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.

Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Вони є своєрідним продовженням людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.

Функція виробництва  як особистого фактора виробництва  полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу.

Функція засобів виробництва  полягає в тому, щоб бути провідником  продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи.

Пасивною частиною засобів  праці, значення якої від цього не зменшується, є засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв’язку інформації та інші комунікаційні системи.

Друга частина засобів  виробництва – предмет праці  – це річ (природна чи вироблена  попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт.

Усі зазначені функції  засобів виробництва і працівників  є необхідними у виробничому  процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенційний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючого та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили – людини.

 

1.2. Поєднання факторів виробництва.

 

Функціонуванню і взаємодії  факторів виробництва передає їхнє поєднання. Процес виробництва передбачає об’єднання людей певним чином між собою та з відповідними речовими факторами виробництва. Характер і спосіб поєднання факторів виробництва – це однопорядкові, але нетотожні категорії. У характері поєднання факторів виробництва відображається сукупність важливих соціально-економічних відносин, а у способі поєднання – конкретно-історична комбінація засобів виробництва та робочої сили, порядок їх застосування, тобто особливості продуктивних сил.

У характері відбивається соціально-економічне, а у способі – організаційно-трудове поєднання факторів виробництва. Першому відповідають економічні відносини (виробництво, розподіл, обмін, споживання), в основі яких знаходяться відносини власності або майнові; другому – організаційно-трудові відносини (спеціалізації, кооперації, наукової організації праці, управління стандартами, якістю тощо), які походять з відносин організації безпосереднього використання факторів виробництва як елементів продуктивних сил.