Управління факторами виробництва

Серед проблем, які виникають у процесі поєднання факторів виробництва, виділяють такі:

• забезпечення збалансованого розвитку засобів виробництва і трудових ресурсів, їхньої взаємної якісної та кількісної відповідності;
• формування і підтримка мотивації до впровадження більш прогресивних засобів виробництва;
• забезпечення заміни ручної, малокваліфікованої праці на технічно і технологічно оснащену, що дає змогу значно зменшити витрати всіх ресурсів на одиницю створеного продукту;
• досягнення доцільних пропорцій при формуванні техніко-технологічної бази виробництва і підготовці сучасного працівника;
• пошук і впровадження нових, прогресивних форм включення працівників у виробничій процес;
• створення і утримання на належному рівні механізму економічного управління процесом поєднання і використання фактора виробництва, за якого б досягався найбільший результат при найменших витратах.

1.3. Економічні ресурси та їх рух.

 

Як відомо, до головних економічних ресурсів, або впроваджених факторів виробництва, відносяться праця, капітал, земля. Економічні ресурси відіграють важливу роль на мікроекономічному рівні. Від їхнього раціонального використання залежить прибуток власників факторів виробництва, зниження витрат і цін на кінцеву продукцію, результативність роботи підприємства.

Попит та пропозиція економічних ресурсів.

Попит на економічні ресурси  складається так, як і на товари, але йому притаманна специфічна риса: попит на економічні ресурси є похідним (залежним), пов’язаним головним чином із попитом на продукцію, яка виробляється з використанням цього ресурсу. Попит на ресурс поширюється або скорочується в залежності від того, збільшується чи зменшується попит на продукцію у виробництві якої використовується даний ресурс.

Використання кожної додаткової одиниці якогось ресурсу  при незмінній величині інших ресурсів дає збільшення загальної кількості продукції, яке, як відомо, називається граничним продуктом факторів виробництва. Для подальшого аналізу введемо поняття граничного продукту в грошовому вираженні (MRP), який є граничним доходом, отриманим від використання додаткової одиниці ресурсу, і знаходиться за формулою:

 

MRP=MP*MR    (1.1)

 

де      МР – граничний продукт факторів виробництва,

MR – граничний дохід, тобто зміна в підсумованому доході, викликана продажем додаткової одиниці продукції.

Але використання додаткової одиниці ресурсу збільшує витрати  фірми. Якщо величина інших ресурсів не змінюється, то приріст витрат фірми в наслідок використання додаткової одиниці ресурсу називається граничними витратами на ресурс (МRC). Вони вираховуються шляхом поділу величини змін в загальних витратах на даний ресурс на величину змін в кількості використаного ресурсу. Придбаючи ресурси, фірма буде прагнути мінімізувати витрати. Цього вона досягне, якщо для використаних факторів виробництва (наприклад, праці і капіталу) виконується рівність:

 

 

   (1.2)

 

 

Де MPk / Pk - відповідно граничні продукти капіталу та праці,

 MPl / Pl - ціни одиниці капіталу та праці.

Оскільки використання додаткової одиниці капіталу і труда  дає один і той же MR, то рівність 1.2 рівнозначна слідуючому:

 

   (1.3)

 

Як відомо, у разі використання ресурсів, фірма повинна вводити  змінні фактори до тих пір, доки граничний  продукт в громовому вираженні (тобто граничний дохід, отриманий від використання додаткової одиниці ресурсу) не зрівняється з граничними витратами на ресурс або MRP=MRC. Якщо ціни на ресурс залишаються незмінними і не залежать від дій фірми, то MRC рівняється ціні одиниці ресурсу, і тоді MRP_k=P_k, а  . Отже, рівність 1.3 прийме вид:

 

   (1.4)

 

Коли фірма в змозі  змінити ціни ресурсів, рівність 1.4 буде мати вигляд:

 

   (1.5)

 

Використання кожної подальшої одиниці ресурсу пов’язано  із змінами, по-перше, граничного продукту в грошовому вираженні (приріст доходу фірми в наслідок продажу продукції, виробленої додатковою одиницею ресурсу), по-друге, витрат (що відображається в граничних витратах). Фірма прагне до такого використання ресурсу, яке забезпечує оптимальне сполучення граничних витрат на ресурс і величини граничного продукту даного ресурсу в грошовому вираженні. якщо останній перебільшує граничні витрати, то фірма буде збільшувати попит на економічний ресурс. Якщо ж приріст витрат на ресурс стає більше граничного продукту в грошовій формі, то фірма змушена скорочувати попит на ресурс .

Еластичність попиту на економічні ресурси.

Чуттєвість попиту на ресурси, його реакцію на зміну цін ресурсів визначають три фактори:

А) Еластичність попиту на кінцеву продукцію:

При інших рівних умовах, чим вище еластичність попиту на готову продукцію, яка виробляється із використанням даного ресурсу, тим більш еластичним буде попит на цей ресурс. Коли зріст ціни на товар викликає значне падіння попиту на нього, тоді суттєво знижується потрібність в необхідних для виробництва цього товару ресурсах. Якщо в наслідок підвищення ціни на кінцеву продукцію відбувається лише незначне скорочення попиту на неї, тобто попит нееластичний, то і реакція в попиті на ресурси буде незначною.

Б) Взаємозмінюваність ресурсів;

Еластичність попиту на ресурс буде високою, якщо при підвищенні ціни на нього існує можливість заміни даного ресурсу. Цю заміну можливо здійснити або шляхом прямого, безпосереднього використання іншого ресурсу замість того, що використовувався раніше, або шляхом вдосконалення технології виробництва. Наприклад, еластичність попиту на бензин залежить від того, що його можна замінити у двигунах внутрішнього згорання газом (пряма заміна), а також від того, що можна розробити модель автомобіля який потребляє менше бензину (вдосконалення технології виробництва).

В) Частка ресурсів в загальних витратах.

Еластичність попиту на ресурс залежить від частки даного ресурсу у витратах виробництва готової продукції. Якщо якийсь ресурс займає доволі велику частку, порівняно з іншими ресурсами, у загальних витратах виробництва і якщо саме на цей ресурс відбувається суттєве підвищення цін, то воно викликає зниження попиту на цей ресурс. Еластичність попиту на ресурс тим вище, чим більше частка даного ресурсу в загальних витратах виробництва. Наприклад, фірма виробляє взуття. Витрати на шкіру складають 50% від загальних витрат на виробництво, а витрати на барвники - 10%. Тоді, 10%-кове підвищення ціни на шкіру призведе до підвищення ціни готової продукції (взуття) на 5% (10% від 50%=5%). З іншого боку, аналогічне 10%-кове підвищення ціни на барвники призведе до зростання цін на взуття лише на 1% (10% від 10%=1%).

Пропорція економічних  ресурсів.

Загальна пропорція  ресурсів в якийсь період є визначеним. Дійсно, кількість ресурсів змінюється, але інколи і не дуже різко. Очевидно, що більшість природних ресурсів є обмеженими, але при цьому все одно вони не суворо фіксовані. Адже є можливість відкриття нових родовищ, розробки натуральних або штучних замінювачів. Обмеженість, але не сувора фіксованість притаманна усім виробничим ресурсам.

Пропозиція капіталу, під яким розуміють пропозицію станків, обладнання, виробничих будівель, не є фіксованою, тому що обладнання, машини можна виробити, а будівлі збудувати.

Пропозиція землі як фактора виробництва є також не суворо фіксованою. Хоча кількість землі обмежена, але можна збільшити пропозицію землі шляхом іррігаційних, меліоративних та інших робот.

Пропозиція праці передбачає загальну кількість часів, які може відпрацювати працездатна частина населення. Пропозиція праці залежить від багатьох факторів, таких, як оплата праці, тривалість робочого дня, тижня, трудової діяльності, можливості отримання різних видів допомог (по догляду за дітьми, інвалідами, по безробіттю і тощо). Отже, пропозиція праці, хоча і обмежена певними рамками, але також не фіксована.

Мобільність ресурсів.

Великий вплив на пропозицію ресурсів виявляє їх мобільність, під якою розуміють можливість фактора виробництва змінювати сферу свого використання. Той ресурс, що під впливом будь-яких причин легко переміщується з одної області використання в іншу, називається мобільним. Якщо навпаки – немобільним. Фактори виробництва, що мають високу мобільність, володіють еластичною пропозицією, відповідно, пропозиція немобільних факторів нееластична.

На мобільність ресурсів впливає часовий фактор – чим  довше інтервал, який розглядається, тим більшою мобільністю володіють економічні ресурси. Наприклад, капітал у невеликих по тривалості періодах частіше немобільний, бо станки, обладнання, будівлі використовуються для виробництва конкретного виду товарів і послуг, і в короткому за часом періоді важко переналагодити їх на виробництво іншої продукції.

Стосовно землі, то не зважаючи на свою повну немобільність  у фізичному смислі, вона володіє високою мобільністю в економічному плані: одну і ту ж ділянку землі можна використовувати під час одного сезону для зрощування картоплі, а на наступний рік – капусти тощо. Її можна продати під будівництво. Але, якщо на ділянці вже щось збудовано, то вона вже менш мобільна. Оскільки ділянки землі неможливо фізично перемістити, то це відіграє певну роль в ціні землі, коли іде мова про її містознаходження.

Особливістю праці є  той факт, що її пропозиція практично  завжди пов’язана з необхідністю фізичної присутності власника цього ресурсу – робітника на місті використання своїх виробничих функцій. Для землі і капіталу це не є необхідним – власник землі і капіталу  може знаходитися далеко від самого фактора виробництва, але отримувати дохід від його використання іншими. Цому на мобільність трудових ресурсів в значний мірі впливають неекономічні фактори – вид праці, престижність професій, колектив співробітників, віддаленість від місця проживання тощо. Але, неодмінно, заробітна платня (ціна ресурсу) має також велике значення для переміщення кадрів. Стримуючим фактором до розширення пропозицій спеціалістів будь-якої професії є такі причини: відсутність здібностей до професії у деяких людей, необхідність вивчення та інші. Наприклад, кваліфікованому інженеру 45-ти років важко перевчитися на бухгалтера і зовсім неможливо у цьому віці стати професійним спортсменом.

Взаємозмінюваність  виробничих факторів.

Теорія факторів виробництва в певний мірі на використання математичного, модельного апарата, який є факторні моделі у вигляді математичної залежності, яка пов’язує величину отримуємого результату виробництва із значенням виробничих факторів, які обусловили цей результат. Найбільш поширеним видом таких факторних моделей стали виробничі функції. Типовим виглядом такої функції є залежність, формула, яка зв’язує максимальний випуск продукції (об’єм виробництва) Q із факторами, від яких залежить цей випуск

 

Q=Q(L, K, M, T…)  (1.6)

 

де L, K, M, T – фактори виробництва: праця, капітал, матеріали, технічний рівень.

Обчислення виробничої функції фірми – пошук оптимального варіанту з інших, які передбачають різноманітні сполучення факторів, які дають один і той самий максимально можливий об’єм випуску продукції. В умовах зростаючих грошових витрат фірми, тобто витрат на придбання факторів виробництва, обчислення виробничої функції зосереджено на пошуках такого варіанту, який забезпечив би максимізацію прибутку при найменших витратах. Умовою рівноваги фірми виступає рівність граничних витрат і граничного доходу:

 

MC=MR   (1.7)

 

Мінімальні витрати визначаються на стадії обчислень виробничої функції методом заміщення, витискування дорогих або тих, що зросли в ціні факторів виробництва альтернативними, більш дешевими. Заміщення здійснюється за допомогою порівняльного економічного аналізу заємозамінюємих та взаємодоповнюємих факторів виробництва і їх ринкових цін. Задовільним буде такий варіант, в якому комбінація факторів виробництва і заданий об’єм випуску продукції відповідають критерію найменших витрат виробництва.

Методика подібного пошуку грунтується не тільки на співвідношенні ринкових цін факторів виробництва, а й цін граничного продукту, отриманого від використання кожного даного ресурсу. Критерій ефективності досягається при рівності ціни кожного ресурсу і ціни граничного продукту, виробленого за його допомогою.

Витрати виробництва  на випуск певного об’єму продукції  будуть мінімальними, якщо граничний продукт і витрати на його випуск однакові. Правило найменших витрат має вигляд:

 

   (1.8) 

де МРа – граничний  продукт фактора А

МРв - граничний продукт  фактора В

Ра – ціна фактора  А

Рв – ціна фактора  В

Очевидно, що якщо МРа/Ра >МРв/Рв, доцільно зменшити на фактор виробництва, т. його граничний продукт вище. Таким чином може бути досягнена мінімізація витрат на даний об’єм випуску продукції.

Як відобразиться подібний перелив витрат на ринках факторів виробництва? Попит та високі ціни на фактори виробництва спонукають до здійснення заміщення. На ринках факторів виробництва відбувається своєрідний перелив попиту від дорогих до більш дешевих по ціні факторів виробництва.

Ізокванта – це крива, на якій розташовані усі сполучення факторів виробництва, які використовуються у виробництві і забезпечують однаковий об’єм . Кривина ізокванти характеризує можливість взаємної заміни факторів виробництва при збереженні однієї і тієї ж кількості виробляємої продукції.

Виробнича функція із завданими постійними пропорціями  факторів виробництва є виключенням. Постійні пропорції значать, що для збільшення об’єму виробляємої продукції потребується пропорційне збільшення витрат факторів виробництва.

Гранична  норма технічної заміни та кривина  ізоквант

Аналіз ізоквант можна  використовувати для визначення можливості заміщення одного фактора іншим в процесі їх використання. Кутовий коефіцієнт кожної ізокванти вказує, яким чином відбувається заміщення при збереженні постійного об’єму виробництва. Абсолютне значення кутового коефіцієнту називається граничною нормою технічної заміни (MRTS). Вона завжди є позитивною величиною. В математичній формі це: