Ефективність використання трудового потенціалу України

В масштабах народного господарства та на конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці, які зображуються на рис.2.

 

Завдання організації праці

 

В масштабах народного господарства

 

Запобігання економічних і соціальних втрат

 

 

 

 

На конкретному робочому місці

 

Встановлення оптимальних меж і критеріїв поділу і кооперування праці, впровадження методів подолання монотонності і підвищення змістовності праці

 

Організація, раціональне оснащення і планування робочих місць

 

Забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства

Впровадження раціональних форм і методів матеріального і морального стимулювання

 

Регулювання співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального виробництва і невиробничій сфері

 

Раціоналізація трудового процесу, впровадження нових прийомів і методів праці

 

Перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни

Створення належних умов праці для   збереження здоров’я і працездатності людини

Рис. 2 Завдання організації праці

 

 

3. НАПРЯМИ  ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ВИКОРИСТАННЯ  ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УКРАЇНІ

3.1 Шляхи підвищення ефективності  використання трудового потенціалу  України

Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу обумовлені розвитком ринкових реформ. У зв’язку з цим зупинимося на найактуальніших моментах і напрямах формування ринку праці та проблемах зайнятості (рис. 6.5.1).

Рис. 6.5.1. Шляхи та напрями підвищення ефективності  
використання трудового потенціалу

У сучасних умовах важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічна та соціальна політика держави. Її вплив на макро- і мікрорівні на ефективність суспільного виробництва здійснюється через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи та стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання відсоткових ставок для кредитів); запровадження та контролювання економічних правил і нормативів (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності); створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлювання власності і приватизації державних підприємств; комерціалізації організаційних структур невиробничої сфери тощо.

Проте в Україні трудовий потенціал, як про це вже йшлося, все ще використовується неефективно. Існує багато проблем, які знижують його якість.

Економічна проблема ускладнюється прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах економічної діяльності 20—40 % трудоактивного населення, що становить приблизно 3—7 млн чол. У зв’язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з другого боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого — забезпечити продуктивну зайнятість максимальної кількості економічно активного населення, яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв’язати ці нагальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлюва значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створення широкої мережі інкубаторів бізнесу, інноваційних центрів тощо, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів.

Висока регіональна диференціація соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці. Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення.

У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями, університетами та науково-дослідними інститутами, зацікавленими у здійсненні цієї стратегії. Економічно потужні регіони можуть стати стабілізуючим елементом для всієї країни. Така регіоналізація створила б мережі промислових підприємств, сприяла б обміну технологіями та більшій координованості ринку праці і ведення політики щодо трудових ресурсів.

Необхідно також суттєво переглянути політику щодо ринку праці. Проблема «нагромадження робочої сили», коли велика кількість працівників перебуває в неоплачуваній відпустці (у режимі так званого прихованого безробіття), має бути подолана найближчим часом.

Важливим резервом підвищення ефективності використання ресурсів праці як наявних, так і потенційних, є професійно-кваліфікаційний аспект. Мінливість «погоди» на ринку праці потребує не лише високої кваліфікації робочої сили, а й швидкої перекваліфікації відповідно до сучасних технологій і організації виробництва та праці, які змінюються.

Що стосується конкретних дій щодо запобігання масовому безробіттю, то на кожний наступний рік розроблятимуться організаційно-економічні заходи запобігання цьому явищу, виходячи із затвердженої урядом Програми зайнятості населення як концепції. У регіонах на рівні Автономної Республіки Крим, міста Києва та областей також розроблятимуться програми зайнятості населення, а в містах і районах — лише річні організаційно-економічні заходи. Напрями реалізації заходів такі:

• допомога та сприяння у працевлаштуванні на підприємствах, в організаціях і установах різних форм власності;
• профорієнтація, підготовка та перепідготовка кадрів;
• громадські роботи;
• створення малих підприємств і додаткових робочих місць за рахунок або за підтримки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
• підтримка підприємництва;
• диференційний підхід до банкрутств підприємств і збереження робочих місць;
• розвиток Державної служби зайнятості та підвищення якості її роботи в усіх напрямах;
• здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;
• соціальний захист безробітних і членів сімей, які перебувають на їх утриманні.

Механізм регулювання ринку праці буде спрямовано на здійснення випереджувальних заходів щодо можливого зростання безробіття, надання керованого характеру працевлаштуванню, територіально-галузевому перерозподілу, профорієнтації, професійному навчанню та перенавчанню вивільнюваних працівників, використанню Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і т. ін.

 

3.2 Заходи  щодо покращення умов праці

 
Пріоритетними напрямами державної демографічної політики України повинні бути зниження смертності, особливо у працездатному віці, від зовнішніх причин, створення умов для формування здорового образу життя.  
У середньостроковій перспективі треба передбачити: 

1) прийняття додаткових заходів зниження смертності населення від серцево-судинних і онкологічних захворювань, враховуючи профілактику і своєчасне виявлення захворювань на ранкових стадіях; 

2) проведення заходів профілактики нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань, своєчасне їх виявлення, розробка і реалізація з роботодавцем і профспілками заходів, які направлені на покращення умов і охорони праці, включаючи заходи зниження професійного ризику застрахованого з обов’язкового соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворювань і оптимізація страхових тарифів, а також посилення відповідальності суб’єктів трудових відносин – працівників і роботодавців за порушення трудового законодавства.  
У довгостроковій перспективі треба передбачити: 

1) реалізацію програми сприяння розширенню моделей здорового образу життя, спеціальні заходи сприяння зайнятості жінок, які мають дітей, програми ліквідації робочих місць з шкідливими або небезпечними для здоров’я населення умовами праці, заходи з профілактики і своєчасному виявленню професійних захворювань у працівників, створення умов для комфортної життєдіяльності сімей, які виховують дітей;  
2) проведення заходів з реагування на можливі ризики у демографічному розвитку країни і прийняття превентивних заходів зі збереження населення.  
Стратегічною метою державної політики в області розвитку ринку праці у довгостроковій перспективі повинно бути створення умов для забезпечення економіки високопрофесійними кадрами і підвищення ефективності їх використання.  
Через негативні умови праці, виробничий травматизм і професійні захворювання країна несе великі соціальні витрати. Тому роботодавці повинні виділяти кошти на охорону праці у повному обсязі, згідно законодавству. У промислово розвинених країнах усвідомили, що травматизм на виробництві, професійні захворювання й загальне захворювання працівників не можуть сприяти успішному бізнесу, економічному і соціальному розвитку держави. На сьогодні треба робітникам організовувати роботу так, щоб вона була спрямована на: 

- реалізацію основних напрямків державної політики у сфері покращення умов і охорони праці; 

- профілактику і зменшення професійного травматизму і професійних захворювань на підприємствах і організаціях; 

- координацію і методичне забезпечення діяльності регіональних центрів охорони праці, які навчають організації; 

- поширення вітчизняної та зарубіжної інформації про заходи для удосконалення системи охорони праці. Серед важливих проблем економіки праці – покращення соціально-економічних і виробничих умов праці, посилення її творчого характеру, зменшення ручної, малокваліфікованої і тяжкої фізичної праці; більш повне сполучення матеріальних і моральних стимулів, посилення їх впливу на ефективність виробництва. Треба поставити метою використання досягнення інших галузей науки, які вивчають фізіологію і психологію праці, соціологію, гігієну і охорону праці. Також треба використовувати досвід країн Європейського Союзу, де сформована модель якості робочого місця, яка передбачає створення таких умов праці, які є основою успіху економічних процесів. Європейська комісія на її основі запропонувала програму економічних і соціальних реформ, яка передбачає до 2010 року підняти темпи росту ВВП до 3% за рік і створити більш 6 млн. робочих місць. Починаючи підготовку конкретних заходів по забезпеченню безпечних і здорових умов праці важливо визначити: для чого вони будуть проводитися, на кого розраховані, які результати очікувати. У залежності від мети обираються заходи її досягнення, видаються доручення працівникам, створюються комісії. Доцільність розробки і впровадження заходів з охорони праці обґрунтовується економічною ефективністю за такими показниками, як приріст продуктивності праці, зменшення собівартості продукції, умовний річний економічний ефект, приріст прибутку і рентабельності. Ефективність заходів залежить від встановлення строків його проведення, визначення порядку урахування виконаної роботи, попереджувальних дій. Треба детально обґрунтувати технічне оснащення робочого місця, фінансове і кадрове забезпечення. В охороні праці для вирішення завдань забезпечення захисту працівника у процесі трудової діяльності треба застосовувати різні заходи, які дозволять створити необхідний рівень безпеки. Впровадження дистанційного управління, автоматизації, роботизації та інші заходи дозволять визволити персонал від праці в небезпечних зонах. Нормалізація робочої зони досягається шляхом виключення небезпек і приведення шкідливих чинників середовища до нормативних значень. Комплекс заходів по зниженню виробничого травматизму і професійних захворювань на виробництві передбачає [5]: 

1) удосконалення управління охороною і безпекою праці в організаціях;  
2) забезпечення на постійній основі комплексної оцінки робочих місць з позиції потреб ергономіки, санітарно-технічних нормативів і державних нормативних правових актів з охорони праці;