Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів –важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

Зміст

Вступ

Розділ 1. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів –важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

1. Поняття «основні виробничі фонди» та методи їх оцінки
2. Показники використання основних засобів
3. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів

Розділ 2. Визначення ефективності використання основних виробничих фондів

2.1. Показники наявності та стану основних виробничих фондів підприємства

2.2.  Показники, що характеризують  рух ОВФ підприємства

2.3.Показники, що характеризують  оснащеність підприємства ОВФ

2.4.Показники,що характеризують  озброєння працівників ОВФ

2.5.Показники, що характеризують  використання основних виробничих фондів в часі

2.6. Узагальнені  показники

Розділ 3. Заходи по підвищенню ефективності використання основних виробничих фондів підприємства в часі

3.1. Підвищення ефективності використання  річного робочого часу

3.2. Підвищення ефективності використання  внутрізмінного часу

3.3.Підвищення ефективності  за рахунок збільшення змінності  використання основних виробничих  фондів

3.4. Підвищення ефективності використання календарного часу

3.5. Вплив підвищення ефективності  використання основних виробничих  фондів на господарську діяльність підприємства

Висновок

Список літератури

 

Вступ

Забезпечення  певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе  за умови інтенсифікації відтворення  та ліпшого використання діючих ОВФ  підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню  належного технічного рівня кожного  підприємства, а, з іншого – дають  змогу збільшувати обсяг виробництва  продукції без додаткових інвестиційних  ресурсів, знижувати собівартість виробів  за рахунок скорочення питомої амортизації  й витрат на обслуговування виробництва  та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Головною  ознакою підвищення рівня ефективного  використання ОВФ того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва  продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого  апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього  екстенсивного завантаження, а з  іншого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю  сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого  використання ОВФ підприємства можна  умовно побілити на дві групи:      

1) збільшення екстенсивного завантаження;

2) підвищення  інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин  та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично  не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного  напрямку, як правило, не потребує капітальних  витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату  зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок  інтенсифікації додаткового економічного ефекту.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передусім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого  устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і  свідчить про наявність достатньо  великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну  змінність роботи металообробного  устаткування до раціонального рівня (1,7 – 1,8), то можна буде збільшити  випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30 відсотків.

Значному  поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових  підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективного використовуваного  устаткування та організація завдяки  цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах  різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і  більше відсотків.

Вирішальне  значення для підвищення рівня інтенсивного використання ОВФ має своєчасна  заміна та модернізація фізично спрацьованого  й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно  високого технічного рівня виробництва  на підприємствах треба щорічно  замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого  парку машин, устаткування та інших  видій знарядь праці.

До  важливих факторів, що зумовлюють зростання  продуктивності устаткування за одиницю  часу, належать також запровадження  нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей  властиві  специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання  робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад,  киснево-конвертерного  методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску –  у хімічній промисловості тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням  температури дуття й тиску  під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже  на третину.

Значного  підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна  досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових  і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання     високопродуктивного  автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах  машинобудування виготовлення конструктивно  й технологічно однорідних деталей  на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.

Досить  істотні резерви ліпшого екстенсивного  та інтенсивного використання ОВФ можна  реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних  агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот  підприємств різних галузей промисловості  та будівництва, середній фактичний  період освоєння виробничих об'єктів  становить 5-6 років. Проте технічно та економічно обгрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної – за один рік і  навіть швидше.

За  умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання ОВФ, усього майна підприємств. Дійова система  таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах  різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому  її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці  залежно від кінцевих результатів  виробництва; більш гнучка амортизаційна  та інвестиційна політика; державна підтримка  великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів – важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

1.1. Поняття «основні виробничі  фонди» та методи їх оцінки.

Основні виробничі  фонди – це матеріальні активи, які утримує підприємство, щоб  використати у виробництві або  при поставці товарів, наданні послуг, здати в оренду іншим особам або  здійснювати адміністративні та соціально-культурні функції, очікуваний період використання яких більше  одного року або більше одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

У промисловості  залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяють  на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової  продукції. До непромислово-виробничих фондів – засоби праці непромислових  підприємств (підприємств сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та інші).

Основні фонди  неоднорідні і різняться між  собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і  роллю у виробництві. Все це обумовлює  необхідність їх класифікувати.

Класифікують  основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим  складом.

Видова класифікація основних фондів, що застосовуються в  бухгалтерському обліку (згідно з  П(С)БО7), така:

1. Інвестиційна нерухомість;
2. Земельні ділянки;
3. Капітальні витрати на поліпшення земель;
4. Будинки та споруди та передавальні пристрої;
5. Машини та обладнання;
6. Транспортні засоби;
7. Інструменти, прилади та інвентар (меблі);
8. Тварини;
9. Багаторічні насадження;

     10) Інші основні засоби.

Група основних фондів «Земельні ділянки»  відображає вартість земельних ділянок, які  було придбано відповідно до Указу  Президента від 19 січня 1999р. №32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення».

До групи  «Капітальні витрати на поліпшення земель» відносять витрати неінвентарного характеру (не пов’язані зі створенням споруд) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капіталовкладень .

Група «Будинки та споруди» охоплює будинки та будови, у яких відбуваються основні «допоміжні»  та обслуговуючі процеси, адміністративні  будівлі та господарські споруди; житлові  будинки; Споруди (інженерно-будівельні об’єкти – нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо).

До групи  «Транспортні засоби» належать засоби пересування, призначенні для переміщення  людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є  транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

До групи  «Інструменти, прилади та інвентар»  відносять: ріжучі, ударні, давлючі  та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи  ручні механізовані знаряддя, які  працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для оброки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи також належать меблі.

До групи  «Тварини» належать робоча та продуктивна  худоба. Робоча худоба – це коні, верблюди, віслюки та інші робочі тварини. Продуктивна  худоба – корови, бики-плідники, буйволи  та яки, жеребці-плідники та племінні кобили та ін.

До групи  «Багаторічні насадження» відносять  усі штучні багаторічні насадження від їх віку.

До групи  «Інші основні засоби» належать усі основні засоби, що не увійшли  до зазначених вище груп.

Відповідно  до податкового обліку основні засоби класифікують за функціональним призначенням на чотири групи (пп.8.2.2. закону України  «Про оподаткування Прибутку підприємства»  у редакції від 22.05.97р. №283/97-ВР):

1група –  будівлі, споруди, їх структурні  компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки  та їх частини (квартири і  місця загального користування), вартість капітального поліпшення  землі;

2 група –  автомобільний транспорт та вузли  (запасні частини) до нього;  меблі, побутові електронні, оптичні,  електромеханічні прилади та  інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування і приладдя  до них;

3група –  будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1,2;

4група –  ЕОМ, інші машини для автоматичного  оброблення інформації, пов’язані  з ними засоби зчитування або  друку інформації, інші інформаційні  системи, комп’ютерні програми, телефони ( у т.ч. стільникові), мікрофони  і рації, вартість малоцінних  товарів.

Згідно з  наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі  виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну  частини.

До активної частини відносять основні фонди, що беруть безпосередню участь у процесі  виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для  вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні  фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють  умови для нього.

Співвідношення  різних груп основних фондів у загальній  їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.

Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.

Технологічна  структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім  від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення  основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне  розташування підприємства.

Поліпшення  структури основних фондів досягається  за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізація та модернізація виробництва; правильна розробка проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації не використовуваного або мало використовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить  правильніші пропорції між окремими  групами.