Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів –важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

Галузева  структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у загальній  їх вартості.

Вікова структура  основних фондів являє собою  співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.

 Оцінка основних фондів підприємства  є грошовим вираженням їхньої  вартості. Вона необхідна для  правильного визначення загального  обсягу основних фондів, їхньої  динаміки і структури, розрахунку  економічних показників господарської  діяльності підприємства за певний  період.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим зношенням  засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує  кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно  від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого  устаткування, крім оптової ціни, включає  витрати на його транспортування  й установку на місці використання.

Відновлена  вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але  за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного  регулювання процесу відтворення  основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності щодо вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться  їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Останню переоцінку основних фондів народного господарства України  проведено за станом на 1 травня 1992 р.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються  на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої  послуги). Вона є розрахунковою величиною  і визначається як різниця між  повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою зносу основних фондів. Залишкова  вартість основних фондів на час їхнього  вибуття (спричиненого зношуванням) має  назву ліквідаційної вартості. У  практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків  ліквідації спрацьованих основних фондів.

Балансова вартість групи  основних фондів підприємства на початок  розрахункового року (БВ_оф) обчислюється за формулою

БВ_оф = БВ_о + В_ноф + В_кр + В_рек – В_в – АВ_о,  

де БВ_о — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

В_ноф — витрати на придбання нових основних фондів;

В_кр — вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

В_рек — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

В_в — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВ_о — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Згідно з п. 144.1 ПКУ амортизації  підлягають:

– витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів  для використання в господарській  діяльності;

– витрати на самостійне виготовлення основних засобів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, у  тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті  на виготовленні таких основних засобів;

– витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших  видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок  звітного року;

– витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне  капітальне поліпшення землі;

– капітальні інвестиції, отримані платником  податку з бюджету, у вигляді  цільового фінансування на придбання  об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови  визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації щодо такого об'єкта відповідно до положень пп. 137.2.1 Кодексу;

– сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної за ст. 146 Кодексу;

– вартість безоплатно отриманих  об'єктів енергопостачання, газо- і  теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами  на вимогу спеціалізованих експлуатуючих  підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Не підлягають амортизації та повністю належать до складу витрат за звітний  період витрати платника податку  на:

– утримання основних засобів, що перебувають на консервації;

– ліквідацію основних засобів;

– придбання (виготовлення) сценічно-постановочних  предметів вартістю до 5 тисяч гривень  театрально-видовищними підприємствами – платниками податку;

– витрати на виробництво національного  фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Також не підлягають амортизації та проводяться коштом відповідних  джерел фінансування:

– витрати бюджетів на будівництво  та утримання споруд благоустрою  і житлових будинків, придбання й  збереження бібліотечних та архівних фондів;

– витрати бюджетів на будівництво  та утримання автомобільних доріг  загального користування;

– витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду  України, а також бібліотечного  фонду, що формується та утримується  за кошти бюджетів;

– вартість гудвілу;

– витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також  на реконструкцію, модернізацію або  інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Згідно з пп. 145.1. ст. 145 ПКУ значно розширено класифікаційні групи  з 4-х (за чинними нормами) до 16-ти. При  цьому кожній класифікаційній групі  присвоєно мінімально допустимий строк  корисного використання (залежно  від групи становить 5 – 20 років).

Для визначення переліку об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за новими групами з метою  нарахування амортизації кожне  підприємство має провести інвентаризацію основних засобів станом на 01.04.2011 р.

Облік основних засобів тепер необхідно  вести за кожним об’єктом, а не за групами. Нараховувати амортизацію  потрібно по-новому: по-перше, щомісяця, а не раз на квартал, а по-друге, окремо щодо кожного об’єкта основних засобів. Амортизація нараховується  за п’ятьма методами:

- прямолінійним, за яким річна  сума амортизації визначається  діленням вартості, яка амортизується,  на строк корисного використання  об'єкта основних засобів;

– за методом зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації  визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації  та річної норми амортизації. Річна  норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості  років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної  вартості об'єкта на його первісну вартість;

– за методом прискореного зменшення  залишкової вартості, за яким річна  сума амортизації визначається як добуток  залишкової вартості об'єкта на початок  звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації  та річної норми амортизації, яка  обчислюється відповідно до строку корисного  використання об'єкта і подвоюється. Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні  амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 «Машини  та обладнання» та 5 «Транспортні засоби»;

– кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток  вартості, яка амортизується, та кумулятивного  коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт обчислюється діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на кількість років його корисного використання;

– виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток  фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Передбачено особливі правила нарахування  амортизації для деяких активів, а саме: амортизація об'єктів груп 9, 12, 14 та 15 нараховується за прямолінійним  та виробничим методами, також амортизація  малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, а решта 50% вартості, яка амортизується, – у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) унаслідок невідповідності  критеріям визнання активом або  в першому місяці використання об'єкта – у розмірі 100% його вартості.

Згідно з пп. 145.1.7 ПКУ на основні  засоби груп 1 «Земельні ділянки» та 13 «Природні ресурси» амортизація  не нараховується.

Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним  року потрібно враховувати абсолютні  величини введення в дію та вибуття  протягом звітного року, оскільки останні  мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.

 

1.2. Показники використання  основних засобів підприємства

 

Показники використання основних виробничих фондів переважно  поділяються на дві групи: натуральні та вартісні. Іноді додатково відокремлюють  ще одну групу показників – умовно-натуральні.

До натуральних  показників належать продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така  продуктивність називається технологічною і  вимірюється в натуральних одиницях (шт./рік;  км/рік; т/рік). Вона заноситься в технічний паспорт основного  фонду. Натуральні показники використання основних виробничих фондів є найбільш вірогідними, але вони не дають змоги  реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Так, неможливо  порівняти продуктивність доменної печі та металорізального верстата. З  метою усунення таких незручностей на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. Їх сутність полягає в тому, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі спочатку розраховують індекси  зведення, а потім, з урахуванням  цих індексів – продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують  продуктивність в умовно-натуральних  одиницях.

Натуральні  та умовно-натуральні показники використання основних фондів застосовують для активної їх частини. Проте визначити в  натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо майже неможливо. З огляду на це для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовують вартісні показники.

1. Показники, що характеризують технічний стан  основних виробничих фондів:

1.1.Коефіцієнт  оновлення - характеризує інтенсивність  введення в дію нових виробничих  потужностей.

де - вартість введених основних фондів;

- первісна вартість всіх основних  фондів на кінець року.

Коефіцієнт вибуття – характеризує інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду.

де  - вартість основних фондів, що вибули;

- первісна вартість всіх основних  засобів на початку року.

Коефіцієнт зносу показує, яка частка вартості основних фондів підприємства вже перенесена на вартість готової продукції. Інакше кажучи, характеризує ступінь зносу основних фондів.

 де  - вартість зносу.

Коефіцієнт придатності – характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається відношенням до їх первісної вартості на року.

де  - недоамортизована вартість основних фондів;

Слід пам’ятати , що:

2. Узагальнюючі показники, що характеризують використання основних виробничих фондів:

2.1. Фондовіддача  – показує, яка частка валового  доходу припадає на 1 гривню вартості  основних виробничих фондів.

де  - середньорічна вартість основних фондів;

ВП - випуск товарної продукції.

2.2. Фондоозброєність  – характеризує ступінь озброєності  фондами одного працівника і  показує, яка частина  загальної  вартості основних фондів підприємства  припадає на одного середньооблікового  працівника:

де  - середньооблікова чисельність працівників.

2.3. Фондомісткість  – характеризує, яка частка вартості  основних виробничих фондів припадає  на 1 гривню валового доходу підприємства. Цей показник обернений до  фондовіддачі і визначається  за формулою:

2.4. Рентабельність  основних виробничих фондів показує,  який прибуток отримують з  кожної гривні основних фондів.

де  - балансовий прибуток.

3. Приватні показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів: