Ринкова економіка: суть, поняття, основні умови і особливості її формування в Україні

Тема 1

РИНОК - ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ТОРГОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

1. Ринкова економіка: суть, поняття, основні умови і особливості її формування в Україні

Уся історія розвитку людського суспільства нерозривно пов'язана з певною якою-небудь діяльністю людини.

Економіка усякого суспільства  є сукупністю різних видів цілеспрямованої трудової діяльності, результатом якої є створення певних продуктів і їх рух до споживачів. У будь-якій економіці присутні три складових — люди, предмети і відносини людей з приводу цих предметів. Отже, будь-які економічні відносини фіксують історично конкретний взаємозв'язок цих складових.

Рушійною силою економічного розвитку суспільства є люди і їх цілеспрямована діяльність. Будь-яка цілеспрямована діяльність людини викликана потребою. Для задоволення постійно виникаючих потреб необхідні відповідні ресурси — природні, людські, виробничі, фінансові. Проте ці ресурси мають обмежені обсяги і нерівномірно розміщені щодо окремих регіонів, що викликає обмеження випуску певного продукту. Ця обмеженість випуску продукту для кожного регіону окремо розв'язується у сфері товарного обігу, шляхом розподілу, проведеного між регіонами відповідно до споживацького попиту.

Як наголошується в  економічній літературі, країни з  ринковою економікою, будь-яке суспільство незалежно від суспільно-політичного ладу постійно стикається і повинне вирішувати такі взаємозв'язані проблеми, як: «Що?», «Як?», «Скільки?», «Як розподілити?», щоб максимально задовольняти потреби людей і суспільства. Проблема «Що?» і «Скільки?» визначає, які товари повинні бути вироблені і в якій кількості? Коли їх необхідно виготовити? Як ці товари треба зробити? Які матеріали і технології необхідно використовувати при випуску того або іншого товару?

Перераховані вище проблеми властиві всім економічним системам незалежно від їх суспільно-політичного ладу. Проте їх розв'язання здійснюється по-різному.

При адміністративно-розподільній економіці всі рішення щодо виробництва, розподілу, обміну і споживання бере на себе держава, закладаючи в народногосподарських планах обсяги виробництва сировини і кінцевого продукту, централізований розподіл проведеного між регіонами на території держави.

В економіці ринкових відносин проблеми «Що?», «Скільки?», «Як?» і «Для кого?» розв'язуються через співвідношення попиту і пропозиції, рівня цін, прибутку і збитків, за допомогою погодження між продавцями і покупцями.

Практика країн з  розвиненою ринковою економікою, де комерція і бізнес є основою розвитку економіки, а ринок виступає стимулом розвитку виробництва, виробила формулу виживання, яка відрізняється своєю простотою і саморегулюванням. Згідно з цим, кожний суб'єкт на ринку (будь то індивідуал, будь то підприємство-фірма), роблячи свій бізнес виступає то як продавець, то як покупець. У процесі цього визначаються ціни і обсяги виробництва. В цьому випадку, розв'язуючи першу проблему «Що проводити?» підприємства виготовлять товари, які приносять їм максимальний прибуток; друга проблема «Як проводити?» — визначається конкуренцією між виробниками і розв'язується шляхом технічного переозброєння виробництва, використовування нової техніки і технологій, які забезпечать більш високу якість продукції і зменшення затрат. Третя проблема «Для кого?» і «Скільки?» розв'язується співвідношенням попиту і пропозиції, прибутками соціальне-економічних груп населення.

Підприємства торгівлі, розв'язуючи названі проблеми, визначають які товари необхідно закупити, в  яких обсягах, у яких постачальників, за якими цінами, на яких умовах тощо. Перераховані процеси є типовими для ринкової економіки.

Отже, під ринковою економікою необхідно розуміти таку систему організації господарства, при якій взаємодії виробників і споживачів, продавців і покупців, а отже, і розв'язання всіх основних проблем здійснюється через ринковий механізм, а саме через його елементи — пропозицію, попит і ціну товару.

Нормальний стан економіки  забезпечує можливість здійснення двоєдиного процесу, що включає зміну товарної форми суспільного продукту на грошову, так і грошової на товарну. Очевидно, що невід'ємним елементом товарного господарства є ринок.

У економічній літературі суть ринку має найрізноманітніші  погляди і визначення. Ринок — це «сукупність існуючих і потенційних покупців товару». «Ринок — це інститут або механізм, що зводить разом покупців (пред'явників попиту) і продавців (постачальників) окремих товарів і послуг». Ринок – це механізм стихійного обліку і підтримки попиту і пропозиції, або механізм обліку і виявлення суспільних споживачів. Ринок – невід'ємний інструмент товарного господарства, як сферу, де відбувається обмін вироблених продуктів.

Усі ці численні визначення ринку розкривають той або  інший його бік, залежно від напряму проведеного дослідження. Узагальнюючи вищезазначене, можна сказати, що «Ринок — певна система економічних відносин» між продавцями і покупцями у сфері обміну, що включає такі атрибути як пропозиція, попит, ціна, ринковий механізм». Ринок як сфера обміну є однією із стадій процесу суспільного відтворювання — ця зв'язуюча ланка його початкової (виробництво) і кінцевої (споживання) стадій. Запропоновані виробниками (продавцями) для реалізації на ринку товари і представлена на ньому потреба покупців у цих товарах утворюють два основні елементи ринку — пропозицію і попит.

При цьому взаємозв'язок між виробництвом і споживанням знаходять ринковий вираз у відносинах попиту і пропозиції. Визначальним елементом в системі цього ринкового механізму виступає ціна, зміна якої здатна формувати як попит, так і пропозицію. Причому це формування здійснюється не безпосередньо, а через економічні інтереси виробників і споживачів. Так, якщо попит випереджає пропозицію, відбувається збільшення ціни, що у свою чергу спонукає виробництво збільшувати обсяг випуску товарів. І навпаки, при значному збільшенні пропозиції стосовно попиту ціна на товари знижується, що спонукає виробників скорочувати виробництво таких товарів.

Крім того, необхідно  відзначити, що попит і пропозиція як елементи єдиного ринкового механізму пов'язані не тільки ціною. Кожний з них, залежно від конкретних обставин, може безпосередньо впливати на інший. Наприклад, зростання пропозиції якісно нових товарів на ринку спричиняє розширення попиту. З іншого боку, збільшення або зменшення попиту на які-небудь товари може стати причиною зміни пропозиції цих товарів. Цей процес функціонування ринкового механізму може існувати і діяти за наявності нормальних ринкових відносин, які регламентуються такими основними умовами:

Наявність нормативне-правової бази, що забезпечує ринкові відносини і реалізацію всіх умов, що створюють основу його ефективного функціонування. Ця умова забезпечується дотриманням прийнятих Законів України, Указами Президента і постановами Кабінету Міністрів. Найзначніші з них, які безпосередньо визначають функціонування ринкового механізму, це закони України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про товарну біржу» та ін.

Наявність різноманітних  форм власності і рівноправність всіх її видів, при яких забезпечується економічна відособленість товаровиробників, що мають у своєму розпорядженні право володіння і розпорядження засобами виробництва і результатами своєї праці: У цей період в Україні, як і в усіх країнах з ринковою економікою на ринку рівноправно функціонують велика різноманітність комерційних структур приватної, колективної, державної, сумісної форм власності.

Повна оперативно-господарська самостійність, що передбачає наявність прав юридичної особи, наявність розрахункових і інших рахунків у банках, самостійне використання, наявність у них основних і обігових засобів, самостійно здійснюють свою торгово-оперативну діяльність: купують і реалізують товари, комплектують кадри, складають плани розвитку матеріально-технічної бази, встановлюють систему заохочення своїх працівників тощо.

Неприпустимість адміністративного  втручання державних органів  управління в господарську діяльність і підприємництво підприємств незалежно від форм власності. Повинна бути забезпечена максимальна свобода комерційної діяльності суб'єктів ринку, які беруть на себе ризик і несуть всю повноту майнової відповідальності за результати своєї праці.

Як було відзначено раніше, господарський механізм ринкової моделі складається із трьох основних елементів: пропозиція, попит і ціна. Разом з цими елементами існує щось, що виступає рушійною силою і каталізатором життєдіяльності будь-якого ринку — конкуренція. Широка, в рамках встановлених законодавством конкуренція товаровиробників як суб'єктів ринку, стимулює збільшення виробництва, розширення асортименту і покращення якості продукції. Наявність конкуренції підвищує активність підприємств щодо зниження витрат на продукцію, що випускається, що у свою чергу забезпечує стабілізацію і зниження роздрібних цін. Розвиток і формування здорової конкуренції можливі за наявності на ринку великого числа учасників комерційних операцій (особливо товаровиробників), щоб хтось з них не міг в односторонньому порядку нав'язувати і диктувати ціни і умови при укладенні договорів і операцій на поставку товарів.

Вільне ринкове ціноутворення. Ця умова є основою для ефективного  функціонування ринкового механізму. Ціни на ринку повинні формуватися вільно, виходячи з взаємодії і співвідношення попиту і пропозиції, а також умов витрат, пов'язаних з організацією руху товару. Державний контроль за цінами допустимий у певній обмеженій сфері товарів і послуг, коли це диктується інтересами суспільства і економіки.

Створення можливості для  нових підприємств вільно і швидко затверджуватись на ринку. Ця умова передбачає відсутність різних обмежень і бюрократичної «тяганини» з боку місцевих органів управління, які повинні сприяти оперативному процесу реєстрації підприємства. Відповідно до чинного законодавства в Україні державна реєстрація проводиться заявочним порядком протягом 5 (п'яти) робочих днів. Фактично період реєстрації більшості комерційних структур затягується на 20—30 і більше днів. Тому для реалізації цієї умови ринкових відносин в Україні належить зробити ще багато що.

Наявність належної інфраструктури ринку, яка б забезпечила вільну взаємодію між суб'єктами ринкових відносин — продавцями і покупцями. Ринкова інфраструктура є сукупністю організаційно-правових форм (кредитна, податкова, митна системи, системи страхування підприємництва, системи комунікації та ін.) і суб'єктів ринку (підприємства роздрібної і оптової торгівлі, оптові ярмарки, виставки, аукціони, різного роду біржі, комерційні банки, податкові інспекції, рекламні фірми і ін.), які забезпечували б функціонування ринку.

Розподіл ринкових відносин повинен здійснюватись на ті галузі господарства, де їх використовування дає більш високу ефективність в порівнянні з адміністративними формами регулювання. В першу чергу це роздрібна і оптова торгівля, побутові послуги, легка і харчова промисловість, агропромисловий сектор, відпочинок, туризм та ін. Разом з цим за рамками ринкового сектора повинні залишатися ті види діяльності, які недоцільно, з погляду перспектив розвитку суспільства, комерціалізувати.

До таких видів діяльності необхідно віднести оборонний комплекс, фундаментальна наука, освіта, охорона здоров'я, культура тощо. При цьому необхідно відзначите що деякі з них (освіта, охорона здоров'я, культура) можуть бути частково, в певних межах, комерціалізовані.

Вище перераховані умови  формування і розвитку ринку товарів і послуг є загальними в класичному розумінні ринку як однієї з основних ланок суспільного відтворювання і способу господарювання.

Досвід зарубіжних країн  з розвиненою ринковою економікою показав її високу ефективність і великі потенційні можливості в забезпеченні збалансованості економіки, формування структури виробництва, відповідної запитам споживачів.

Разом з цим необхідно  відзначити і істотні недоліки ринкової системи. Ринковий механізм не забезпечує соціальної справедливості, призводить до великої і невиправданої диференціації доходів різних груп населення. У багатьох випадках доходи не відповідають вкладеній праці і капіталу і можуть бути одержані за рахунок всякого роду сумнівних операцій і привласнення результатів чорної праці.

Ринкова економіка з її механізмом саморегулювання не здатна також забезпечити повну зайнятість робочої сили. Особливо великі економічні виграти безробіття, пов'язані перш за все з втратами через неможливість максимального використовування виробництва товарів і послуг. Через безробіття суспільство несе і прямі витрати, виплачуючи допомоги безробітним, щоб забезпечити мінімум засобів для їх існування.

Одним з істотних недоліків  ринкової системи є те, що її механізм не здатний враховувати всі суспільні  потреби. Це насамперед все відноситься до таких важливих складових у житті суспільства, як підтримання громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, створення єдиної транзитної системи, ліквідація забруднень навколишнього середовища і ін. Річ у тому, що ціновий механізм стосовно цих споживачів не працює, і вони не є предметом комерційних операцій купівлі-продажу.

Ці недоліки ринкової системи викликають необхідність державної  дії на ринкові процеси, шляхом використовування системи заходів і прийомів їх регулювання. Це дозволяє, зберігаючи переваги ринку, мінімізувати властиві йому недоліки. Політика державного регулювання використовується в економіці більшості розвинених країн світу. Державне і суспільне регулювання ринку спрямоване в основному на зниження таких негативних явищ, як безробіття, інфляція, надмірна майнова диференціація, нерівномірність розвитку деяких регіонів, екологічну безпеку навколишнього середовища тощо.

З цього видно, що зараз  не можна йти по шляху розвитку і насадження тільки ринкового механізму господарювання. Економіка суспільства повинна базуватися на оптимальному «синтезі плану і ринку» — так стверджує відомий американський економіст В.В. Леонтьев. Ідея синтезу двох типів господарських механізмів — планового і ринкового одержала успішне втілення в економіці Японії і Південної Кореї. Японські учені вважають, що Японія обігнала США і країни Західної Європи по темпах розвитку економіки завдяки перш за все запровадженню елементів планування в систему господарювання. Тут, безумовно, йдеться не про централізоване директивне планування, а про використання державою окремих економічних регуляторів і методів.