Ринкова економіка: суть, поняття, основні умови і особливості її формування в Україні

Рис. 1.1. Залежність пропозиції товарів від витрат виробництва

Інакше кажучи, не менше важливим чинником, істотно впливаючим на обсяг виробництва і пропозиції товарів, є ціни, які встановлюються на ринку. Між розміром пропозиції товару і його ціною існує прямий позитивний зв'язок. А саме: із зростанням ціни на ринку на пропонований товар відповідно збільшується і пропозиція цього товару з боку виробників (продавців); при зменшенні ціни товару скорочується пропозиція. Такий зв'язок між пропозицією і ціною в економічній літературі одержав назву «закон пропозиції» і може бути представлений у вигляді якоїсь кривої. Ця крива свідчить про те, що виробники готові більше запропонувати на ринку товарів за високою ціною і менш зацікавлені у збільшенні випуску і пропозиції товарів, коли ціни стають низькими (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Залежність пропозиції від ціни

 

Пропозиція товарів на ринку  залежить і від якості товарів  конкуруючих фірм, що займаються виробництвом (реалізацією) одного і того ж виду товар. Цілком природно, за інших рівних умов чим більше цих фірм, тим більше і ринкова пропозиція даних товарів, і навпаки. Крім того, кількість запропонованих на ринку товарів залежить також від того, які ціни підприємець може встановити.

Припустимо, що ринок  при ціні, що склалася в даний  момент, на товар пред'являє всі  великі запити. Це спонукає підприємця до організації додаткового виробництва (реалізації) товарів. При цьому підприємець нарощуватиме випуск товарів і їх пропозиції на ринку до тих пір, поки є можливість збільшення ціни, яка покриває витрати і приносить йому прибуток.

Розглянуті окремо поняття  «споживацький попит» і «товарну пропозицію» дозволяють розкрити їх соціально-економічну природу, місце і роль як елемента ринку споживацьких товарів. Проте для

більш повного поняття  ринкового механізму, взаємозв'язку і взаємозв'язку його елементів необхідно  провести аналіз попиту і пропозиції в їх єдності і взаємодії.

Для спрощення такого аналізу необхідно побудувати графік, що відображає зв'язок між попитом  і пропозицією (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Взаємодія попиту і пропозиції

 

З цього графіка видно, що крива попиту і крива пропозиції перетинаються в деякій точці, відповідній обсягу попиту і товарної пропозиції S₁ і значенню ціни P₁; при такому співвідношенні попиту і пропозиції на ринку споживацьких товарів взаємно задовольняються інтереси як виробників, так і споживачів.

Перші бажають привезти і продати на ринку певну кількість товарів S₁ за ціною P₁ другі — купити таку кількість товарів за тією ж самою ціною.

Ціна, при якій пропозиція товарів рівна попиту на нього, називається рівноважною ціною або ціною ринкового клірингу. У такій ринковій ситуації немає ні надлишку, ні недоліку товару, тобто має місце ринкова рівновага. Подібний стан ринку не є постійним, характерним для ринкової економіки явищем. Воно може бути наявним в окремому регіоні в якийсь проміжок часу. Цей стан є ідеальною умовою, до якої мимовільно прагне ринок під впливом ринкового механізму. Насправді, для вільного ринку органічно властиві ситуації перевищення попиту над пропозицією і перевищення пропозиції над попитом, що часто повторюються, зміняючи один одного.

Відносини між цими двома  елементами є звичайним масовим явищем, і рівновага може виникати в певні моменти, важко фіксовані як в часі, так і в просторі. При цьому повернення стану попиту і пропозиції в ринкову рівновагу відбувається кожного разу не в вихідне положення, а в абсолютно інше, характеризуюче вже якісно інший стан ринкової рівноваги.

Здійснимий спрощений  аналіз взаємодії попиту і пропозиції з метою більш детального розуміння дії механізму руху вільного ринку до рівноваги. Для цього пропонуємо розглянути ситуацію, за якої ринкова ціна на споживацький товар т через якісь обставин і умови піднялися вище за її рівноважне значення (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Перевищення пропозиції над попитом

 

Таке підвищення ціни Р₂ цілком природно впливає на поведінку виробників. Вони збільшують виробництво товарів «m» і пропонують їх в більшій кількості на ринок для продажу. Проте реакція споживачів на дане підвищення цін буде зворотна. Споживачі не бажають придбавати товар т за більш високою ціною Р₂. В результаті пропозиція цього товару на ринку перевищує попит на нього, що спричинить за собою затоварювання і необхідність зниження ціни на товар. У цій

ситуації виробники  вимушені скорочувати його випуск, оскільки додаткове виробництво  товару т за більш низькими цінами стає невигідним. При цьому значення обсягу виробництва зміщується вниз по кривій пропозиції. Разом з тим, із зменшенням ринкової ціни на товар т попит на нього починає зростати. Дана взаємодія попиту і пропозиції з ціною відбуватиметься до тих пір, поки попит і пропозиція не урівноважаться, тобто поки значення того і іншого не опиняться в точці ціни рівноваги.

Наступна можлива ситуація такої взаємодії попиту і пропозиції виникає, якщо ринкова ціна Р₂ на товар т встановиться в якийсь період нижче за ціну рівноваги (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Перевищення попиту над пропозицією

 

В такій ситуації процес взаємодії попиту і пропозиції з  ціною вважають зворотним стосовно до описаного вище процесу.

Представлена ситуація на ринку спричинить за собою подальші дії. При підвищенні ціни виробники  втрачають матеріальну зацікавленість випускати товар т в кількостях, що забезпечують задоволення попиту. Це пояснюється тим, що виробництво товару т в об'ємах більших, ніж це мало місце при рівноважній ціні, для виробників, як ми вже переконалися, невигідно. Витрати на виробництво товару т при обсягах, що задовольняють попит, і низькій ціні, що склалася, в більшості випадків виявляться невідшкодованими. В результаті попит на товар т перевищить пропозицію, що спричинить за собою підвищення ринкової ціни на цей товар. Підвищення цін примусить виробників збільшувати виробництво і продаж товару т на ринку, а споживачів зменшити попит на ці товари. Все це продовжуватиметься, як і в розглянутому вище варіанті, до тих пір, поки інтереси виробників і споживачів не співпадуть в точці ціни рівноваги Р₂.

Висловлені нами варіанти взаємодії попиту і пропозиції з  ціною є моделлю найпростішої схеми функціонування ринкового  механізму. Ця модель наочно і більш  ніж переконливо показує, з одного боку, як зміна ціни на товар викликає рух попиту і пропозиції, з іншого боку, як відповідність попиту і пропозиції, що складається в процесі цього руху, у свою чергу впливає на рівень ціни.

Таким чином, представлена модель взаємодії основних елементів  ринкового механізму дає спрощене загальне розуміння цієї взаємодії без урахування глибинних процесів, що визначають зміну в попиті і пропозиції. Як було сказано раніше, на ринкові елементи — попит і пропозиція — крім ціни впливають і багато інших істотних чинників і умов. Тому для більш детального аналізу становища розвитку ринку, а також дослідження будь-яких виникаючих ринкових ситуацій, необхідний комплексний облік усіх чинників і умов, причому з використанням розглянутої нами базової моделі ринкового механізму.

Проведений аналіз ринкової взаємодії попиту і пропозиції та різних ринкових ситуацій, що складаються при цьому, має визначаюче значення для розуміння природи ринкового механізму, умов формування і розвитку ринку споживацьких товарів, а також дає уявлення про процеси, які виникають або можуть виникнути в результаті здійснення державою яких-небудь заходів щодо регулювання ринку і ринкових відносин. Окрім цього, значення ринкових процесів, їх прогнозна оцінка необхідні для обґрунтованої і цілеспрямованої підприємницької діяльності на ринку споживацьких товарів і послуг.

 

3. Організаційно-правові  форми і типи торгових підприємств

У всіх країнах з ринковою економікою існує велика кількість  різноманітних підприємницьких  підприємств, або як прийнято їх називати фірм, класифікація яких здійснюється за якісними і кількісними параметрами.

Основним якісним параметром при такому розмежуванні є форма  власності, на якій засноване підприємство (фірма), наприклад, індивідуальної, приватної, сумісної, державної. Разом з цим  розмежування за якісними параметрами може здійснюватися за характером і змістом діяльності (виробничі, торгово-комерційні, торгово-виробничі); за способом входження в різні міжфірмові спілки (асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, об'єднання і т.д.).

За призначенням у галузі торгівлі — оптові, роздрібні, оптово-роздрібні.

Основним кількісним параметром класифікації підприємств-фірм виступає чисельність працівників  і обсяг продукції, що випускається і реалізовується.

Відповідно до цього  критерію всі підприємства (фірми) діляться на малих (до 200 чоловік), середніх (не більше 500) і крупних (понад 500 чоловік). Інший критерій — річний оборот капіталу — в Україні поки що не визначений. У Німеччині, наприклад, до малих відносяться підприємства з річним оборотом не більше 25 тис. євро.

Досвід формування комерційних  підприємств західних країн показує, що які б критерії в класифікації не використовувалися, зрештою все зводиться до одиничного або групового виробництва і володіння. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що основними організаційними формами підприємств є індивідуальні і колективні.

Особливість індивідуального  підприємництва полягає в тому, що бізнесмен діє на свій страх і  ризик, під повну особисту відповідальність. До них відносяться підприємства засновані на приватній власності і праці фізичної особи (індивідуальні, приватні, сімейні).

Індивідуальне підприємство ґрунтується на власності окремого громадянина, без права найму робочої сили.

Сімейне підприємство ґрунтується на власності і праці громадян — членів однієї сім'ї, що проживають разом і що ведуть сумісне господарство.

Приватне підприємство ґрунтується на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили.

Особливість колективного підприємництва полягає в тому, що партнери, члени колективу, несуть солідарну відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності. Колективне підприємництво здійснюється на основі різних форм колективної і державної власності і виступає на ринку у вигляді акціонерних товариств, різних господарських товариств, фірм, об'єднань і т.д., які відрізняються методами формування Статутної фундації і складом засновників.

Акціонерне товариство відповідно до Закону України «Про господарські товариства» признається (визначається) як товариство, статутний капітал якого поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Загальна номінальна вартість випущених акцій, складова статутна фундація (капітал) товариства, не може бути менше суми еквівалентної 1250 мінімальних заробітних плат, визначуваній на момент створення акціонерного товариства.

Акціонери відповідають за зобов'язання товариства тільки в  межах акцій, що належать їм. Акціонерні товариства бувають закритого і  відкритого типу.

Закрите АТ є підприємством (фірмою), акції якого розподіляються між власниками, засновниками і не можуть розповсюджуватися у вільному продажу. Це товариство може бути реорганізовано у відкрите відповідно до чинного законодавства шляхом внесення змін в Статут товариства і таким чином одержати право на вільний продаж акцій.

Відкрите АТ е фірмою, акції якого розповсюджуються (а не розподіляються) по відритій підписці, а також шляхом купівлі-продажу на біржі. Купити акцію і стати акціонером може будь-яка людина. Такий тип АТ є найпоширенішим в країнах з ринковою економікою.

Товариство  з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — це таке товариство, яке має статутну фундацію, розділену на частини (частки), розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність за результати господарсько-фінансової діяльності в межах їх внесків. На обмежений характер відповідальності указує абревіатура «ЛТД», яка часто ставиться в назві тієї або іншої фірми. Це одна з найпоширеніших форм партнерства на Заході.

Мінімальний розмір статутної  фундації ТОВ не повинен бути меншим суми, еквівалентної 1625 мінімальних заробітних плат, визначуваній на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

ТОВ функціонує на основі Статуту і засновницького договору, прийнятого на зборах всіх учасників. Самим найвищим органом управління ТОВ є збори учасників. Загальні збори обирають свого голову і встановлюють термін виконання ним своїх повноважень. Звичайно збори збираються 2 рази на рік. Вони вважаються повноважними, якщо на них присутні 60% голосів, а з питань вимагаючих одноголосності — всі учасники. Одноголосність потрібна для визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів і звітів про їх виконання, змін у статуті, виключенні учасників з товариства.

У товаристві створюється  виконавчий орган — дирекція, підзвітна зборам учасників і здійснююча поточну діяльність. Контроль за діяльністю дирекції здійснює ревізійна комісія, яка обирається на зборах учасників.