Ринкова економіка: суть, поняття, основні умови і особливості її формування в Україні

Товариство з додатковою відповідальністю характеризується тим, що засновники цього товариства, на противагу товариства з обмеженою відповідальністю, несуть солідарну відповідальність за зобов'язання товариства не тільки внесками до статутного фонду, а й усім своїм майном в кратному розмірі до вартості внесків.

Повне товариство створюється на основі пайової власності його засновників, що займаються сумісно підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання товариства всім своїм особистим майном.

Командитне товариство — об'єднання декількох громадян і (або) юридичних осіб, створене на основі договору між ними для спільної господарської діяльності, яке включає дійсних членів і членів-вкладників командиторів. Дійсні члени товариства несуть повну солідарну відповідальність за його зобов'язання всім своїм майном, а члени-вкладники (командитори) — в межах їх вкладів у капітал товариства.

У російській економіці  ця форма підприємництва відома під  назвою «товариства на віру». В Україні набула обмеженого поширення. Фермерське (селянське) господарство є формою підприємництва громадян України, які займаються виробництвом, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції. Воно створюється звичайно, з найближчих родичів, які компактно проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію та досвід роботи в сільському господарстві.

Виробничий кооператив — організаційно-правова форма  колективного підприємництва, створювана добровільним об'єднанням не менше 5 (п'яти) громадян на основі їх особистої праці.

Майно кооперативу формується з паїв вступаючих в нього членів, які несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу. Найбільше поширення кооперативи набули в будівництві житла, сільському господарстві, виробництві споживчих товарів, рибальстві.

Державне підприємство — виробниче підприємство, створюване державою для виконання певних завдань. До таких можна віднести: залізницю, пошту, оборонне підприємство і ін.

Розглянуті товариства є формою функціонування підприємницьких підприємств (фірм), заснованих на колективній власності і партнерських відносинах. Спільними у них е способи і методи організації, наявність найвищого органу — освіти, виконавчого (дирекція), контрольного (ревізійна комісія) органів.

Відмінності — у відповідальності за результати господарсько-фінансової діяльності, в наявності документів, що регламентують їх роботу (ТОВ керуються статутом і засновницьким договором, а командитне — засновницьким договором).

З метою підвищення ефективності своєї роботи підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об'єднуватися в:

асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого із її учасників;

корпорації — договірні об'єднання, створені на основі подібності виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного із учасників;

консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети;

концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі і т.д. на підставі повної фінансової залежності один від одного або групи підприємців.

Виробничі об'єднання (ВО) — об'єднання промислових підприємств на основі однорідних технологій виробництва продукції, з централізацією фінансових, виробничих і облікових функцій.

Науково-виробничі  об'єднання (НВО) — об'єднання наукових, технологічних, конструкторських і виробничих підприємств на чолі з науково-дослідницькою організацією. НВО покликане забезпечити впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу і створення безперервності циклу серійного випуску виробів: наука — технологія — дослідний зразок - масове виробництво.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) — об'єднання промислових підприємств, наукових, конструкторських організацій, товариств страховок і торгових підприємств на чолі з банком.

Об'єднання підприємств  має свої позитивні і негативні  аспекти діяльності. Переваги: централізація  інвестицій, а отже, відносне скорочення їх обсягів (з розрахунку на одиницю потужності), обмеження ділового ризику, більш ефективне використовування матеріально-технічної бази і фінансових ресурсів, скорочення витрат виробництва, доступ до високих технологій, активне просування продукції на ринку. Недоліки: наявність бюрократичної верхівки, можливі внутрішні суперечності, великі терміни освоєння вкладених засобів.

Перераховані типи підприємств, засновані на колективній формі  власності і партнерських стосунках, як в країнах Заходу, так і в  Україні функціонують у сфері  середнього і крупного бізнесу.

Проте в галузях ринкової економіки наймасовішим сектором, який визначає темпи економічного розвитку, складає основу сучасної ринкової інфраструктури, є малий бізнес. В умовах економіки України розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний для створення нормальних конкретно-ринкових відносин і активізації структурної перебудови, що передбачає в першу чергу розвиток виробництва товарів народного споживання, торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, де переваги дрібних підприємств виявляються особливо явно.

Суб'єктами малого бізнесу  виступають як окремі громадяни, так  і підприємства.

Малий бізнес включає  підприємства індивідуальні, сімейні, приватні, фермерські господарства, які можуть функціонувати на правах малого підприємства сюди входять і малі підприємства незалежно від форм власності, якщо кількість працюючих не перевищує:

• у промисловості і будівництві — до 200 чоловік;
• в інших галузях виробничої сфери — до 50 чоловік;
• у науці і науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;
• у роздрібній торгівлі і громадському харчуванні — до 15 чоловік;
• в інших галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік,
• МП можуть створюватися як на новому місці, так і шляхом виділення з якогось підприємства.

Перспективність підприємств  малого бізнесу зумовлена такими чинниками:

• низькими витратами на виробничу інфраструктуру і управлінські потреби;
• більш повним завантаженням і високою продуктивністю живої праці і обладнання, невеликими інвестиціями в устаткування;
• високою швидкістю обігу авансованого капіталу;
• швидкою адаптацією до особливостей і характеру місцевого ринку;
• низькими питомими витратами на транспорт і послуги;
• мобільністю в ухваленні виробничих рішень під впливом кон'юнктури ринку — перепрофілювання виробництва.

1.4. Нормативна  база і механізм створення  підприємств малого бізнесу

Процесу створення підприємств  малого бізнесу передує вибір  діяльності майбутнього підприємства, основними з яких є.

У сфері виробництва: виробництво продукції виробничо-технічного призначення, товарів народного споживання, продуктів харчування, будівельних матеріалів, різноманітного устаткування, електроприладів, вимірювальної техніки і т.д.

У сфері послуг: громадське харчування, побутове обслуговування, транспортні, лікувальні послуги, глядацько-розважальні  заходи, комерційну демонстрацію відео-

і кінопродукцію, комерційні змагання, організацію і проведення виставок, ярмарків, конкурсів, аукціонів, туристичні послуги, послуги з приватизації, створення фірм, агентські послуги, аудиторські послуги, патентно-ліцензійні, технічні, складські і ін.

У сфері комерційної  діяльності: роздрібна і оптова торгівля, створення універсальних, спеціалізованих магазинів, салонів, торгівлі за зразками, торгове-закупівельна діяльність, торгове-посередницька діяльність, організація торгових будинків, біржова діяльність, створення комерційних банків, фінансових груп і ін.

Вибір ідеї і виду діяльності повинен забезпечити проектованому  підприємству:

• високий рівень рентабельності (прибутків);
• швидку окупність проекту;
• можливості реалізації продукції, що випускається, у великих обсягах;
• якнайменший ризик (обмеженість ризику);
• невисокий рівень капіталоємності;
• підтримка з боку авторитетних органів на місцях (місцевих комітетів, податкової і фінансових служб району).

Окрім ідеї і вибору виду діяльності необхідно підібрати форму організації і функціонування, для чого розв'язуються такі задачі:

• знайти свою «господарську нішу», тобто місце в навколишній сфері, в ринку;
• визначити час і регіон, де буде створено підприємство;
• визначити напрям і спеціалізацію підприємства;
• зафіксувати форму підприємництва (індивідуальне чи колективне);
• проаналізувати ресурсну, сировинну базу, дати їй експертну оцінку;
• вибрати технологію виробництва;
• аналіз споживачів і конкурентів в районі діяльності підприємства;
• розробити цінову політику на свою продукцію;
• вивчити пільги, труднощі, обмеження;
• розробити канали збуту;
• налагодити рекламу.

Завести власну справу можна декількома шляхами:

• Організувати індивідуальне підприємство з правом юридичної особи або без такого права, реєструючись як суб'єкт індивідуальної трудової діяльності.
• Створити сімейне або приватне підприємство.
• Стати засновником (учасником) акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю.
• Купити існуючі підприємства.

Проте, незалежно від  типу підприємства, процедура їх утворення в основному однакова для всіх.

Одним з основних етапів створення підприємницької структури  є розробка засновницьких документів.

До основних засновницьких  документів, які визначають статус юридичної особи є Статут і  Установчий договір. Створення малих підприємств, фірм, товариств, банків, фінансових груп, бірж, асоціацій, концернів і інших підприємницьких структур без цих документів неможливе. І незважаючи на те що для одних, тобто тих, які створюватимуть індивідуальні, приватні, сімейні фірми, що працюють на правах МПі використовуючи індивідуальну форму бізнесу, необхідним документом є Статут підприємства, для інших — компетентного товариства, що використовує колективну форму бізнесу — Установчий договір, а

для третіх — акціонерних  ТОВ і різних об'єднань підприємств. Необхідно мати і той і інший документ, процедура і механізм їх організації однакові.

Статут і Установчий договір мають самостійне значення і однакову юридичну силу, тому вони повинні затверджуватися і змінюватися в одному і тому ж порядку. Окремі найпринциповіші положення цих документів дублюються і їх слід формулювати ідентично. Це стосується найменування підприємства і його місцезнаходження, розміру статутної фундації; розміру і складу внеску кожного учасника; порядку і термінів внесення вкладів; розподіли прибутку; умовам ліквідації. Необхідно виходити з того, що при суперечливості формулювань перевагою володіють положення Установчого договору.

Чинне законодавство  не містить якихось спеціальних  вимог до розмежування змісту вказаних документів. Проте в Законі України «Про підприємства» названі обов'язкові положення Статуту кожного підприємства. В ньому повинні бути відображені: власник і найменування підприємства; його місце знаходження; порядок їх формування і компетенції; повноваження трудового колективу і його виборних органів; порядок утворення майна; умова реорганізації і ліквідації підприємства.

Задача Статуту —  дати повне уявлення про цільовий статус підприємства як самостійного господарюючого суб'єкта, який доповнює і конкретизує багато положень засновницького договору. Таке призначення Статуту виявляється і в його структурі, яка на відміну від договору більш детальна і звичайно складається з таких розділів: «Загальні положення», «Предмет», основні ідеї і напрями діяльності», «Зовнішньоекономічна діяльність», «Права фірми», «Майно фірми», «Фундації фірми», «Виробничо-господарська діяльність», «Управління фірмою і його трудовим колективом», «Організація і оплата праці», «Розподіл прибутку (доходу) і відшкодування збитків», «Облік, звітність і контроль», «Припинення діяльності фірми (реорганізація і ліквідація)».