Сучасна ринкова економіка та її структура

На підставі вивчення численних  фактів установлено, що сучасний ринок  нейтралізує соціальні відносини, він абстрагується від суспільних зв'язків. Однорідний продукт (пиво, картопля, зубна щітка і т.д.) із погляду споживацьких властивостей є для всіх однаковим. Соціальний статус покупця при встановленні ціни вирішального значення не має.

Сучасний ринок витісняє також із повсякденного економічного життя прояви почуттів і настроїв, таких, як любов, ворожнеча, гнів або солідарність. Емоції стають непотрібною перешкодою для суто економічних відносин, і тому емоційність, відвертість у виявленні своїх почуттів стають непотрібними. Хто на робочому місці виражає свою потребу в щиросердній теплоті або схильність до інтимної близькості, той має смішний і безглуздий вигляд. Це стає несумісним із доводами здорового глузду й не вкладається в рамки даної системи відносин. Економіка як система вимагає формування власного ексклюзивного стилю взаємодії та взаємовідносин (комунікацій) між людьми, непридатного в інших сферах громадського життя. Цей стиль поведінки емоційно нейтральний, він орієнтований виключно на раціональні критерії.

Іншою найважливішою  особливістю ринку є забезпечення ним обмінюваності, можливості реалізації товарів. Для виникнення максимально сприятливих умов реалізації товарів мають існувати необмежені можливості їх порівняння між собою. Ринок має потребу в об'єктивному визначенні рівності й нерівності, якого не мають інші суспільні підсистеми, - це гроші. Ринкові відносини ґрунтуються саме на формально порівнянних одиницях розрахунку. У такий спосіб ринок (і тільки він) створює можливість відбити соціальні відносини в одиницях виміру, що базуються на об'єктивному порівнянні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.6. Сучасний підхід до проблеми планування і прогнозування національної економіки

Національна економіка  є системою суспільного відтворення  країни, що історично склалася, взаємозв'язаною системою галузей і видів виробництв, що охоплює форми суспільної праці, що існують в народному господарстві. Національна економіка складається з ряду крупних сфер: матеріальне і нематеріальне виробництво, невиробнича сфера.

Найважливішою складовою  частиною національної економіки є  матеріальне виробництво, в якому  створюються необхідні для життя  і розвитку суспільства засобу виробництва і предмети споживання. У матеріальне виробництво входять такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок. Найбільшою галуззю матеріального виробництва є промисловість, що складається з двох груп галузей, - добувною і оброблювальною.

Світовий досвід показує, що при становленні ринкової економіки  відбувається структурна перебудова національної економіки, міняється її збалансованість. Тому розробляються і здійснюються заходи по плануванню національної економіки, виходячи з їх раціональності, доцільності по відношенню до народного господарства в цілому або окремим економічним структурам. У макроекономічному плануванні особливу роль грає економічне прогнозування, оскільки дає можливість вірогідного бачення досліджуваного об'єкту в майбутньому. Економічний прогноз може стати надійною основою для ухвалення державних рішень. Державне регулювання економічних процесів обумовлене об'єктивною необхідністю забезпечення суспільного контролю за розвитком соціально економічних процесів і положенням держави як носій законодавчої і адміністративної влади.

У сучасній ринковій економіці  немає єдиної моделі планування, яка  була б придатна для всіх економічних  систем. Ключові чинники, що визначають вид планування, залежать від співвідношення державного і приватного впливу на суспільно-політичні і соціально-економічні процеси. У сучасній зарубіжній літературі виділяються наступні типи макроекономічного планування: директивне (адміністративно-командне), индирективное, регулятивне, індикативне і стратегічне.

Регулятивне планування характерне для змішаної економіки. На господарській арені в даному випадку виступають два головні  суб'єкти: держава і приватний  сектор економіки. При цьому долі державної і приватної власності або однакові, або один з секторів є переважаючим, але урізаний іншим сектором. У такій системі взаємодіють план і ринок, при цьому державний сектор спланований централізований, а приватний - індивідуально. Державний сектор впливає на приватний і направляє його розвиток за допомогою податкової і кредитної систем. Приватний сектор надає сприяння державному у виконанні планових нормативів. Взаємодія між державним і приватним секторами може здійснюватися як на основі обов'язкового дотримання важелів економічного механізму, так і на договірних принципах.

Стратегічне планування. Воно орієнтоване на довгострокову  перспективу і визначає основні напрями соціально-економічного розвитку країни. При цьому уряд вибирає пріоритети розвитку національної економіки, що веде роль в реалізації яких повинно грати державу. При цьому метою стратегічного планування можна вважати забезпечення економічного потенціалу країни, достатнього для стійкого розвитку національної економіки. У промислово розвинених країнах стратегічне планування виявляється у великій увазі до розвитку освіти, науки, наукоємних галузей промисловості.

Економічне прогнозування  є системою наукових досліджень про  можливі напрями майбутнього розвитку економіки і її окремих сфер. У макроекономічному плануванні воно грає особливу роль, бо дає можливість імовірнісного бачення досліджуваного об'єкту в майбутньому. Наукове прогнозування виступає формою наукового передбачення. Воно, як правило, передує розробці соціально-економічних і науково-технічних програм і планів.

Структурні зміни відбуваються нерівномірно, різними темпами. Якщо одні країни енергійно приступають до перетворень, то в інших, наголошуються незначні зміни. Метою перетворень є не тільки встановлення ефективної економічної структури народного господарства, але і припинення спаду виробництва, вирішення соціальних проблем і зрештою – формування ринкових відносин. Це досягається шляхом ліквідації збиткових виробництв, створенням нових високоефективних робочих місць, переорієнтацією виробництва на випуск експортної конкурентоздатної продукції, а також величезним вкладенням фінансових коштів, в т. ч. іноземних інвестицій. Для ліквідації загальної незбалансованості необхідне енергійніше проведення ринкових реформ, формування оптимальної структури народного господарства адекватною внутрішнім потребам кожної країни і запитом світового ринку. Для сучасної внутрішньополітичної обстановки нашій країні не можна удаватися тільки до реалізації економічного прогнозу переходу до ринку, необхідне опрацьовування і складання політичного прогнозу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.7. Моделі сучасної ринкової економіки

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до право ліберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки  України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість —з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості  підприємств в Україні, які б  формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна  має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Смітта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Допускаючи іноземний  капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного  періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має  ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискорено, але без «шоку».

По-елементний, еволюційно-радикальний  шлях поєднує поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні — нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську систему і поступово вводити ринкові елементи.