Теорія глобалізації сучасного всесвітнього господарства

      А отже, перший висновок – це те, що не для всіх країн глобалізація виросла з внутрішніх тенденцій; хтось “застав її” у цьому світі як даність. Тобто, глобалізація є процесом керованим, і успіх у керуванні нею залежить від уміння “сторін” домовлятися між собою. Такими сторонами є, передусім, вагомі економічні структури. Адже виявилося, що домовляється і погоджується між собою не все людство відразу, але передусім люди багаті. Йдеться передусім про ТНК – транснаціональні корпорації, організації, які спритно використовують міжнаціональну нерівномірність у розподілі та вартості природних, людських та технічних ресурсів. За даними Світового банку, 140 країн світу є біднішими ніж найменша з 29-ти найбагатших ТНК. Тобто, перевагами глобалізації скористалися, головним чином, багаті, “більш глобальні” країни, бідні ж стали іще біднішими, приреченими на роль постачальників сировини та дешевої робочої сили, а також приречені на погіршення умов навколишнього середовища.

ПУНКТ 2

ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

      В наш час ми можемо спостерігати  значні відмінності між рівнями  добробуту індустріальних країн та країн, що належать до третього світу. Для того щоб зрозуміти причину глобальної нерівності, що виникла протягом останніх століть, були вироблені три теоретичні підходи:

• імперіалізм;
• теорія залежності;
• теорія світової системи.

      Ці три теоретичних підходи до глобалізації можуть вважатися класичними, але це звичайно не всі теорії, які були висунуті. Існує ще цілий ряд таких теорій, наприклад: теорія модернізації, теорія стадій росту, концепція взаємозалежності національних господарств, концепція рівного партнерства і ін. Кожна з них стосується в основному економічної сфери і націлена на те, щоб розкрити механізми експлуатації та несправедливості.

      Всесвітнє господарство як глобальна система є категорією історичною, розвиваючою, і динамічною. Його еволюція, перехід з однієї фази розвитку в іншу висувала на передній план теоретичні концепції, що пояснюють ці зміни. Історично світове господарство розглядалося як система національних господарств або певних їх груп. Тому в увазі аналізу багатьох концепцій знаходиться становище національних господарств у світовій системі. Загальна посилка цих теорій полягає в тому, що національні господарства займають в світі нерівне становище. У число провідних концепцій глобальної системи входять теорії імперіалізму та неоімперіалізму, модернізації та неоеволюціонізму, теорії залежності, стадій росту, теорії світової системи, способів виробництва, взаємозалежності, партнерства.

      Теорія імперіалізму. Ця теорія вперше була запропонована англійським істориком Дж. Е. Гобсоном і підтримана радянським вождем Леніним, який знаходився під впливом ідей Маркса. Засновниками цієї теорії також є О. Бауер і Р. Гільфердінг.

      Теорії імперіалізму і неоколоніалізму пояснюють структуру світу як боротьбу між провідними державами за нові ринки, джерела сировини, сфери застосування капіталу, за посилення їхнього політичного та культурного впливу. Під імперіалізмом розуміється та стадія розвитку, «коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, набув великого значення вивіз капіталу, почався розділ світу міжнародними трестами і закінчився поділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами » (В. І. Ленін). Теорія має кілька напрямів, зокрема, соціал-ліберальний, представником якої був Дж. Гобсон, досліджував процеси в Британській імперії.

      З точки зору Гобсона, колоніалізм з'явився наслідком спроб знайти нові ринки для інвестицій, оскільки можливості західного виробництва перевершували можливості вигідної реалізації на власних ринках. Відповідно до його теорії, більшість населення може дозволити собі купити лише відносно невелику частину вироблених товарів, тому весь час існує гостра потреба як у нових ринках збуту, так і в способах здешевлення виробництва за допомогою пошуків дешевої сировини і робочої сили в інших частинах світу. 
      Зазначений процес сприяв як економічному розвитку західних країн, так і зубожіння більшої частини решти світу, оскільки при цьому з не індустріальних регіонів викачували ресурс. Саме з цього почався все зростаючий розрив між багатством і бідністю Заходу третього світу.

      Марксистська теорія імперіалізму вплинула на багато світових теорії. Після краху колоніальних імперій популярність теорії імперіалізму скоротилася. Тим не менш, якщо імперіалізм - прояв експансії капіталу, а не просто система колоніального підпорядкування, то тоді деякі форми економічного імперіалізму можуть існувати й після розпаду колоніальних імперій. 
      Неоімперіалізм. Пізніше, автори, скориставшись ідеями Леніна і Гобсона, створили теорію неоімперіалізму. Їх більше цікавить сучасне суспільство, а не той період, який аналізували Гобсон і Ленін. Старі колоніальні імперії, подібні Британській, зовсім або майже зовсім зникли, практично всі колишні колоніальні райони стали країнами з самостійним управлінням. Однак, як стверджує ця теорія, індустріальні держави утримують контроль над рештою світу завдяки своєму лідерству у світовій торгівлі, впливу великих корпорацій, що діють у глобальному масштабі. Західні країни здатні зберігати своє привілейоване становище нескінченно довго, забезпечуючи контроль над цінами в світовій торгівлі.

      Теорія залежності. Вона вперше була сформульована в результаті аналізу ситуації, що склалася в Південній Америці. У відповідності з теорією залежності, світове співтовариство розвивалося нерівномірно, в результаті чого ядро ​​індустріального світу (Сполучені Штати, Європа і Японія) грає домінуючу роль, а країни третього світу знаходяться в залежності від цього ядра. Причини і природа цієї залежності визначаються тим, на якій стадії перебуває процес колонізації конкретної країни і хто її проводив. Залежність зазвичай виражається в тому, що економіка країн третього світу базується на виробництві товарних культур для розвинених країн.

      Наприклад, Бразилія була і залишається найбільшим виробником і експортером кави. Як приклади інших товарних культур можна назвати цукор, каучук і банани. Ведення сільського господарства виключно традиційними методами, а також вирощування товарних культур для експорту завадило розвитку в південноамериканських країнах сучасного промислового виробництва. У міру того як вони все далі відстають від індустріальних держав Європи та Північної Америки і потрапляють у залежність від їх постачання промислових товарів, в цих країнах починається стагнація. 
      Економіст Андре Гандер Франк стосовно еволюції країн третього світу вжив вислів "розвиток недорозвиненості". Ці країни, як він вважає, зубожіли саме в результаті того, що вони займають по відношенню до індустріальних країн підлегле становище. Індустріальні країни багатіли за рахунок третього світу, який вони самі створили завдяки своїй колоніальній і неоімперіалістичній політиці. За визначенням Франка, "розвиток і недорозвиненість - це дві сторони однієї медалі". Багаті країни утворюють центральну метрополію, навколо якої групуються сателіти (третій світ), чиє економічне існування залежить від більш розвинених країн, тоді як самі вони зубожіють. 
      Теорія залежності або, точніше, - метатеорія залежності стала найбільш впливовою в 60 - 70-е. Метатеорія залежності і периферійного розвитку була висунута групою латиноамериканських економістів і соціологів. Її засновник - відомий аргентинський економіст Р. Пребіш.

      Метатеорія ділиться на три напрямки: залежної нерозвиненості, залежного розвитку і відтворення залежності. Її вихідний момент - посилка про те, що капіталістична система в світовому масштабі одночасно породжує економічний розвиток і слаборозвиненість на міжнародному, національному та локальному рівнях. Прихильники концепцій залежної нерозвиненості стверджують, що капіталістична система активно сприяє недорозвиненості країн, що розвиваються і що справжній розвиток неможливий, поки ця система існує. Так, А. Франк вказував, що метрополія привласнює економічний надлишок своїх сателітів і використовує його для власного розвитку. Сателіти ж залишаються слаборозвиненими, оскільки не мають доступу до свого ж надлишку, а також внаслідок поляризації суспільства та експлуататорських протиріч, що вносяться і підтримуються метрополією всередині країни-сателіта. Поєднання цих протиріч стимулює процес розвитку метрополій і обумовлює процес «суброзвитку» сателітів.

      Теорія світової системи. Ця теорія, розроблена Еммануелем Валлерштайном, є найбільш складною спробою інтерпретації картини світової нерівності. За Валлерштайном, з шістнадцятого століття до наших днів йшов процес формування системи глобальних економічних і політичних зв'язків, заснованих на експансії капіталістичної світової економіки. Ця економіка передбачає існування країн ядра, країн напівпериферії, периферії і зовнішньої арени. Держави ядра - ті, в яких раніше всього виникли сучасні види підприємництва, а потім почався процес індустріалізації: Великобританія, Нідерланди, Франція і приєдналися пізніше країни Північно-західної Європи, наприклад, Німеччина. На території країн ядра зародилося промислове виробництво, виникли передові для того часу форми сільського господарства, сформувалися централізовані уряди.

      Держави, розташовані на півдні Європи, навколо Середземного моря (такі, як Іспанія), стали напівпериферією країн ядра. Вони були пов'язані з північними країнами відносинами торгової залежності, але їхня економіка не розвивалася. Ще пару століть тому периферія - "зовнішня межа" світової економіки - проходила по східному краю Європи. З цих районів, наприклад з тих, де зараз розташована сучасна Польща, сільськогосподарські культури надходили безпосередньо до країн ядра.

      Значна частина Азії та Африки в той час належала до зовнішньої арени - її не зачіпали торговельні зв'язки, які формувалися в країнах ядра. У результаті колоніальної експансії і подальшої діяльності великих корпорацій країни Азії та Африки були залучені в систему світової економіки. Сьогодні країни третього світу становлять периферію великої світової системи, в ядро ​​якої увійшли і придбали домінуюче становище Сполучені Штати і Японія. Радянський Союз і країни Східної Європи (суспільства другого світу), з їхніми плановими централізованими економічними системами, були єдиною великою групою країн, в певній мірі випадають зі світової економіки.

      Валлерштайн стверджує, що оскільки країни ядра домінують у світовій системі, вони в стані організувати світову торгівлю так, щоб вона відповідала їхнім інтересам. Він згоден з прихильниками теорії залежності в тому, що країни першого світу придбали можливість експлуатувати ресурси країн третього світу у своїх власних цілях.

      Концепція містить також положення про державну залежність, згідно з якою розрив між центром і периферією визначає основне протиріччя світової системи.

      Концепція світової системи також тісно пов'язана з теорією нового міжнародного поділу праці (НМРТ) Ф. Оробела, яка звертає увагу на наслідки змін в глобальній виробничій стратегії ТНК за останні десятиліття. Прихильники НМРТ також ділять світову систему на центр, периферію та полуферію, в яких поділ праці включає максимізацію прибутку ТНК та вирішення проблем провідних промислових країн. Вони не бачать перспектив справжнього розвитку країн, що розвиваються, але звертають увагу на вивчення інтересів різних груп країн.

ПУНКТ 3

НАСЛІДКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ  ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ВПЛИВ НА УКРАЇНУ

      Глобалізація, з одного боку, уніфікує соціальний простір, а з другого – веде до більш чіткої стратіфікації світової спільноти. Формується система, що складається з країн «ядра» глобалізації та країн «периферії» глобалізації. На жаль, Україна не є суб’єктом глобалізації і відноситься в цьому аспекті до периферійних держав. Це обумовлено як рівнем її соціально-економічного розвитку, так і місцем та роллю держави в сучасній світовій політичній «грі подій та впливів».

      Постає питання: які ж проблеми встають перед Україною у зв’язку з глобалізацією світу?

      Насамперед, це послаблення ролі держави і посилення впливу на внутрішні українські процеси основних суб’єктів глобалізації, а саме, країн «Великої вісімки» (G8 - США, Канада, Англія, Франція, Германія, Італія Японія, Росія), ТНК – транснаціональних кампаній (наприклад, Газпром), а також міжнародних організацій та об’єднань( ООН, НАТО, ЄС, СОТ, ВВФ, ФІФА, CНГ тощо). Наслідком глобалізації є утворення наднаціональних інститутів і перехід у їхню компетенцію цілого ряду політичних, економічних, соціальних функцій, виконуваних раніше органами національних держав. Це призвело, з одного боку, до збільшення числа національних державно-правових інститутів, орієнтованих на задоволення потреб наднаціональних організацій, а з іншого – ліквідацію функціонально непотрібних у нових умовах державних установ України.

      Далі, посилюється транснаціоналізація ринків (фінансових, матеріальних, людських, енергетичних) та інших ресурсів. І Україна зіштовхується з проблемою неконкурентоспроможності своєї продукції. Застосування нових науковоємких та комунікаційних технологій, інформатизація суспільного виробництва змінює зміст та формат значного масиву суспільних відносин. Людина все більш дистанціюється від формально усталених, звичаєвих процедур повсякденного життя, створюючи свій стиль і свою наповненість життя певними подіями, переживаннями та дозвіллям за допомогою новітніх технологій.

      Лібералізм (свобода норм, вибору напрямків соціальної активності, вільний ринок, скасування кордонів та митних перешкод) поширюється як світоглядна орієнтація людини і суспільства, що раціонально діє і оптимально розвивається на сучасному відрізку часу. Дійсно, лібералізація обміну, нові форми міжнародного розподілу праці, ріст руху капіталів, посилення конкурентної боротьби дозволяють досягати економічного росту в багатьох країнах світу, сприяють розширенню зайнятості, зниженню рівня бідності і підвищенню добробуту. Можна сказати, що процеси глобалізації, безсумнівно відкривають нові можливості людського розвитку, пов'язані із всесвітнім розповсюдженням новітньої технології і форм виробничої організації, які одночасно забезпечують високий матеріальний статус працівника, що вимагають від нього наукових знань і мобілізують його творчу ініціативу й інтелектуальні здібності. Однак ці нові можливості розподіляються вкрай нерівномірно, залишаються недоступними переважній більшості людей, які живуть за межами розвинених країн, в тому числі й багатьом українцям.