Теорія глобалізації сучасного всесвітнього господарства

ПУНКТ 4

МОЖЛИВОСТІ  ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ  ВПЛИВУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ВСЕСВІТНЄ ГОСПОДАРСТВО

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни –  глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії  у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних  масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток “людського капіталу”.

На іншому полюсі світової економіки  – більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становлення системи глобального управління ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, який не є еквівалентним.

Глобалізація  тісно пов’язана з регіоналізацією  світового господарства. Глобалізація, яка охопила весь світ, викликає неоднозначну реакцію з боку окремих країн. Багато хто з них вживають захисні дії проти тиску з боку лідерів глобалізації.

1. Регіональна  інтеграція vs. глобалізація. Останнім  часом проблема співвідношення  глобалізації та регіональної  інтеграції все більше виходить  на перший план. Вона зачіпає  широкий спектр не лише геополітичних, геоекономічних, геоцивілізаційних питань, але і політико-економічних, фінансових, валютних та інших проблем. Їй приділяють увагу як науковці, експерти та аналітики різних напрямів, так і практикуючі політики, свідченням чого, приміром, служить нарада світової «двадцятки» 1 квітня 2009 р. в Лондоні, на якій обговорення даного питання прийняло загострений характер, викликаний регіональними економічними заходами протекціоністського плану, дратуючи лідерів глобалізації. Регіональна інтеграція все виразніше перетворюється в захисний механізм від викликів глобалізації.

2. Розвиток сучасного світу характеризується неоднозначними, суперечливими тенденціями. Це виражається в тому, що світ об'єднується і одночасно роз'єднується. У наявності дія як доцентрових, так і відцентрових тенденцій. Доцентровий вектор руху представлений у глобалізаційних процесах, відцентровий - в регіональній інтеграції, у зближенні сусідніх країн, у згуртуванні локальних цивілізацій.

      Здавалося б, глобалізація, як передбачається за змістом цього терміна, повинна свідчити про наростаючу співпрацю, сприяти єднанню світу. Ми ж разом із збільшеною та всеохоплюючою вселенською інформатизацією, економічною взаємозвязаністю світу і наростанням загальних проблем навколишнього середовища стаємо в той же час свідками його поділу, перш за все, на регіональній і цивілізаційно-культурній основі, так як протиріччя між різними регіонами і цивілізаціями в останні роки не стільки вирішуються, скільки поглиблюються. У тому числі суперечності економічні.

      Безумовно, глобалізація - об'єктивний і закономірний процес розвитку людства, реальність сучасного світу. Глобалізаційні процеси характеризуються все більшими масштабами, проникненням у різноманітні сфери життєдіяльності, наростаючими темпами цього проникнення.

      Разом з тим потрібно віддавати собі звіт в тому, що глобалізація в сучасному вираженні - процес переважно суб'єктивний, керований у своїх інтересах країнами і силами, нерідко на шкоду переважній більшості інших держав і решті населення планети.

      Факт керованості процесом глобалізації, визнання її не лише об'єктивного, але і суб'єктивного характеру підтверджується ідеологом американської політики З. Бжезинським, визнають, що світ вже глобалізований Сполученими Штатами і що вже «з'явилася перша глобальна політична столиця у світовій історії - Вашингтон», звідки за допомогою розташованих там «інститутів глобального впливу » (Білий дім, Пентагон, Світовий банк, Міжнародний валютний фонд тощо) здійснюється американський «вплив на процес глобалізації».

      Глобалізація - гра за правилами сильного і вигідна вона в першу чергу США, які ці правила встановлюють. На думку З. Бжезинського, «Америка проголошує плідні та відповідні інтересам усього світового співтовариства блага глобалізації, але сама дотримується цих правил головним чином тоді, коли це їй вигідно», оскільки «глобалізація розширює і зміцнює її власні національні переваги». Що ж до інших держав, то «процес глобалізації поступово позбавляє конкретні держави їх священного суверенітету».

      При аналізі сучасних тенденцій бажано чітко розуміти, що глобалізація являє собою не тільки зближення, співпрацю, кооперацію зусиль, але і суперництво, наростаючу конкуренцію держав і економік. Глобалізаційні процеси проходять в жорсткому конкурентному середовищі, в якому міжнародна кооперація виступає засобом конкурентної боротьби.

      Наслідком міжнародного конкурентного суперництва стало те, що глобалізація являє собою сьогодні соціальну теорію, ідеологію і практику, що закріплює за допомогою глобалізаційних процесів позиції сильних держав та наддержавних утворень в економічній, фінансовій, технологічній та інформаційній сферах. Як вважає К. Рожков, глобалізація перетворює світову економіку в свого роду «світовий конструктор», ланки якого можуть бути зосереджені по всьому світу і «збиратися транснаціональними корпораціями не зважаючи на територіальні і культурні відмінності країн, тому що практично у всіх країнах знижені зовнішньоекономічні бар'єри і мають місце однакові стандарти господарського та соціального життя».

3. Глобальне конкурентне середовище - це таке середовище, в якому виживають найсильніші, а також країни і економіки, які об'єднали спільні зусилля під ударами та викликами глобалізації.

      Регіональна економічна інтеграція є чинником, що сприяє розвитку глобалізації, оскільки створює умови для вільного обігу товарів, послуг, капіталів, робочої сили, що веде до посилення взаємозв'язку і взаємозалежності економік, створення єдиного світового ринку. З іншого боку, регіональна інтеграція забезпечує своїм учасникам преференційний економічний, торговий, політичний режим, що розмиває певні універсальні регулятивні інструменти, наприклад, зовнішньоторговельний режим, передбачений СОТ.

      Регіональна інтеграція, по-перше, дозволяє протистояти викликам глобалізації, витримувати країнам регіону тиск глобальних лідерів, які диктують «правила гри». Інтеграційні об'єднання мають більше можливостей відстоювати свої групові, і в тому числі національні, інтереси в міжнародних економічних організаціях і протистояти натиску розвинених країн, перш за все США, ТНК і фінансових груп. По-друге, дозволяє створювати регіональні преференційні переваги в глобальному конкурентному середовищі на світових ринках товарів, послуг, капіталів, технологій і робочої сили. По-третє, регіональна інтеграція знижує витрати виробництва та обігу, сприяє міжнародному поділу праці, спеціалізації і кооперації виробництва товарів і послуг, сприяє динамічному розвитку національних економік, підвищення їх конкурентоспроможності в глобальному середовищі. Нарешті, по-четверте, формування зон вільної торгівлі, митних союзів та інших форм інтеграційних об'єднань передбачає створення єдиної ринкової та транспортно-комунікаційної інфраструктури.

4. З метою ефективного протистояння новим викликам глобалізації країни, близькі за географічним розташуванням і рівнем соціально-економічного розвитку, інтегруються в регіональні торгово-економічні об'єднання. Регіоналізація приносить свої плоди, свідченням чого є досвід таких регіональних об'єднань, як Євросоюз, Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) та ін.

      Інтеграційні процеси в світовому господарстві стрімко розвиваються. Згідно з даними СОТ, сьогодні у світі діє 179 міжнародних угод, що проголошують митний союз або ж зону вільної торгівлі як форми інтеграції.

      Даний процес не просто продовжується, він наростає. Створюються регіональні союзи, зміцнюються інтеграційні зв'язки, опрацьовуються питання створення регіональних валют (азіатської, північноамериканської, мусульманської, латиноамериканської; європейська вже існує). Серйозним чинником, що впливає на зміцнення цього процесу, служить глобальна фінансова криза, що виявила як вразливість глобальної фінансової системи, так і виправданість та обгрунтованість регіональної інтеграції.

З одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені  за характером дії та практичними  наслідками тенденції, а з іншого -  консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС і АТЕС приходиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту.

Регіоналізація  виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного боку, зняття бар’єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції.

Суперечливість процесу глобалізації.

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші.

Суперечливість  процесу глобалізації перетворюється на джерело конфліктів у світовій системі, форми яких різноманітні в  різних групах країн. Так, ТНК, що володіють  та контролюють низку філій за кордоном, застосовують такі стратегічні методи управління, які здатні завдати шкоди національним інтересам. Глобалізація фінансів стає причиною зростання спекуляцій, підвищує ризик системних збоїв. З урахуванням зростання взаємозалежності підвищується і взаємна уразливість - фінансові кризи однієї країни можуть мати регіональні і навіть глобальні наслідки.

Джерелами внутрішніх і зовнішніх конфліктів стають основні  фактори процесу глобалізації - експортна  орієнтація, лібералізація та приватизація. Потенційний ризик пов’язаний із загрозами національному суверенітету з боку потужних багатонаціональних компаній та міжнародних організацій. Для значної частини населення глобальні процеси асоціюються з уразливістю до дії незнайомих та непередбачуваних сил, здатних надзвичайно швидко викликати соціальні негаразди, прикладом чого є Азіатська фінансова криза 1997-1998 рр.

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації  руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться:

• посилення нерівномірності розвитку країн світу;
• нав’язування сильними країнами своєї волі,

нераціональної структури господарства,

політичної,

економічної залежності.

 Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях. 

Головне протиріччя глобальної економічної  системи пов’язане з формуванням  в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати  за такими напрямками:                     1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства;

2) зосередження основних торговельних  потоків в межах співдружності  розвинених держав;

3) замикання інвестиційних потоків;

4) спрямованість міграційних потоків  з країн “третього світу”  в розвинені регіони планети.

Перший напрямок є найбільш очевидний. До 1990 р. країни “Великої сімки”  контролювали 87% всіх зареєстрованих у світі патентів, а за таким показником як вкладення  у розвиток наукоємких технологій, США в 36 разів випереджали Росію. Протягом 90-х років країни-члени ОЕСР витрачали на наукові дослідження і розробки в середньому близько 400 млрд. дол. США щорічно, з яких 44% припадало на США. Ці тенденції виражаються передусім у зростанні технологічної могутності постіндустріального світу. Вони проявляються і у їх все зростаючій інвестиційній привабливості, яка забезпечує притік іноземних капіталовкладень.