Бюджетный дефицит

Бюджетне обмеження – це обмеження витрат величиною доходу.

Державне бюджетне обмеження за своїм змістом – це обмеження витрат держави, зумовлене наявними фінансовими можливостями. І в цьому аспектi його можна виразити математично так:

Рисунок 3.2. Державне бюджетне обмеження [4, c.629].

Чисті фінансові активи дорівнюють різниці між валовими фінансовими активами і золотовалютними резервами.

Бюджетне обмеження можна записати й іншим способом, через чистий державний борг:

Рисунок 3.3. Державне бюджетне обмеження через чистий державний борг [4, c.630].

Виникає проблема теоретичного осмислення необхідності, концептуальних засад та механізмів балансування державного бюджету.

Американські підручники з макроекономіки описують закон Гремм-Радмена-Холлінга (ГРХ), який носить ім’я трьох авторів, які ініціювали його прийняття Конгресом США у другій половині 80-х рр.  ХХ ст.

Зміст закону ГРХ полягає в потребі збалансованості державного бюджету та здійсненні надзвичайного контролю за його дефіцитом. Причиною прийняття цього закону було те, що президент США Р.Рейган з початку 80-х рр. проводив політику лібералізації оподаткування, зміст якої полягав у зменшенні ставок оподаткування. У 1985 р. він наполягав на подальшому зниженні цих ставок. Це, звісно, зменшувало податкові надходження до бюджету. Щоб збалансувати бюджет, необхідно було зменшити витрати (за виключенням витрат на розвиток ВПК). Домогтися цього можна було тільки шляхом скорочення витрат та вирішення соціальних проблем. Конгрес не погоджувався з такою політикою президента. Відмова від скорочення соціальних трансфертів призвела б до зростання бюджетного дефіциту та державного боргу.

Згідно з законом ГРХ бюджетний дефіцит мав з часом скорочуватись і зникнути до 1993 р. На кінець 1994 р. бюджет мав стати збалансованим. Цей закон вимагав скорочення усіх видів витрат (за виключенням ситуації, коли економіка перебуває у стані рецесії), якщо дефіцит виходитиме за межі визначених законом контрольних цифр. Якщо прогнози показують, що дефіцит бюджету буде перевищувати запланований обсяг, то необхідно зменшувати витрати. Половина суми, на яку вони (витрати) мають скоротитися, забезпечується за рахунок витрат на оборону (за винятком ситуації, коли президент приймає рішення цих витрат не змінювати), а друга половина – за рахунок скорочення витрат за іншими статтями, окрім тих, що звільняються від скорочення (витрати на соцстрах, процентні платежі, деякі програми допомоги найбільш вразливим верствам населення).

Якщо обсяг бюджетного дефіциту настільки значний, що його покриття вимагає скорочення витрат для реалізації низки програм, то вірогідна політична криза. Щоб її уникнути, Конгрес і президент намагаються погодити бюджет. У такому випадку вдаються до продажу активів, які стають важливою статтею поповнення бюджету [4, c.631].

Вибір шляхів покриття бюджетного дефіциту достатньо складний і залежить від багатьох факторів:

• фінансової та політичної ситуації в країні в цілому;
• стану розвитку економіки, темпів росту ВВП;
• розвиненості фінансового ринку;
• інвестиційного клімату в країні;
• зацікавленості кредиторів та їх довіри до держави;
• активізації діяльності бізнес структур, особливо малого та середнього бізнесу;
• налагодженості міжнародних зв’язків та інтеграції в світове суспільство;
• та інших суб’єктивних та об’єктивних факторів.

Фінансова політика уряду кожної країни повинна бути виважена і спрямована на збільшення доходної та зменшення видаткової частин бюджету держави [8, c.35].

 

4. Вплив дефіциту бюджету і державного боргу на національну економіку                                                                                                                                         та на поведінку споживачів

Передовсім постає питання: чи може зростання державного боргу в певний момент призвести до банкрутства держави? Інакше кажучи, чи може нація збанкрутувати подібно до приватних одиниць – підприємств, що перебувають в одноосібній власності, або корпорацій, коли вони не можуть виконувати свої фінансові зобов’язання? Відповідь однозначна: не може. По-перше, держава має право оподатковувати фізичних і юридичних осіб. Підвищення податків дає змогу державі отримувати додаткові надходження для виплати процентів та основної суми боргу. Тому приватні одиниці можуть збанкрутувати, а держава не може. По-друге, держава має право друкувати гроші та розплачуватися ними за основну суму боргу й сплачувати проценти за борг. По-третє, держава має право рефінансувати борг, тобто випускати нові облігації та використовувати виторг для виплат власникам облігацій, строк оплати яких настав.

Дефіцит бюджету і державний борг, безперечно, впливають на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це економічні наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема витіснення. Довгострокові – це економічні наслідки державного боргу, відомі як тягар боргу.

Якщо уряд фінансує дефіцит бюджету за допомогою випуску цінних паперів, то в національній економіці зростають процентні ставки . Вони  підвищуються особливо тоді, коли поєднуються стимулювальна фіскальна політика і стримувальна монетарна політика. Фінансування бюджетного дефіциту збільшенням державного боргу розширює попит на гроші, тоді як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Зростання процентних ставок зменшуватиме інвестиції у приватному секторі й частково споживчі видатки. Тому за дефіцитного фінансування державного бюджету послаблюються впливи стимулювальної фіскальної політики на національну економіку.

Загалом, якщо збільшення державних видатків фінансується збільшенням бюджетних дефіцитів, то воно найімовірніше відбуватиметься за рахунок витіснення інвестицій у приватному секторі.

Довгострокові наслідки державного боргу пов’язані з його впливом на економічне зростання у тривалому періоді, а отже й на рівень життя майбутніх поколінь. Збільшення державного боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді спричиняють витіснення державним боргом приватного капіталу. Зростання процентних ставок веде до того, що люди нагромаджують зобов’язання уряду замість приватного капіталу. Тому зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони матимуть нижчий рівень доходу.

Уряди нерідко підвищують податки, аби утримати кошти для виплати процентів і сплати основної суми державного боргу. Якщо зі збільшенням державного боргу зростають і податки, то обсяг національного виробництва зменшується ще істотніше. Водночас підвищення податків несприятливо впливає на стимули праці, інновацій та інвестування. Тому наявність великого державного боргу сповільнює економічне зростання.

Однак є важлива обставина, яка може пом’якшити тягар, переміщуваний на майбутні покоління. Якщо державні видатки здійснюються переважно у формі інвестицій (наприклад, будівництво об’єктів виробничої інфраструктури або інвестиції в людський капітал – розвиток системи освіти і перекваліфікації), то державні інвестиції збільшують майбутній виробничий потенціал економіки. Отже, виробничі потужності, які успадкують наступні покоління, не зменшаться, зміниться лише їхня структура: частка капіталу державних підприємств зросте, а приватного скоротиться.

Однією з умов розвою національної економіки є динаміка тягаря боргу – відношення державного боргу до валового внутрішнього продукту (D/ВВП). Ця динаміка, по-перше, від рівня реальної процентної ставки, яка визначає суму процента, що виплачується за борг, і, по-друге, від величини первинного дефіциту бюджету.

Первинний дефіцит бюджету – це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг. Інакше кажучи, цей дефіцит дорівнює різниці між сумою трансфертів та державних закупівель товарів і послуг і податковими надходженнями в бюджет (виплати з обслуговування боргу не враховують). Якщо надходження до державного бюджету перевищують суму трансфертів і державних закупівель, то існує первинний надлишок бюджету.

 

Якщо уряд удається до випуску державних цінних паперів для фінансування первинного дефіциту бюджету, то зростають основна сума державного боргу і коефіцієнт його обслуговування, тобто в національній економіці збільшується тягар боргу. Сума процентів за державний борг дорівнює добуткові державного боргу та реальної процентної ставки. Якщо в національній економіці реальна процентна ставка перевищує темпи зростання реального ВВП, то весь приріст останнього іде на виплату процентів з обслуговування державного боргу, тобто відношення (D/ВВП) зростає.

Для зниження відношення (D/ВВП) необхідно, по-перше, щоб темпи зростання реального ВВП перевищували величину реальної процентної ставки. По-друге, збільшення частки первинного бюджетного надлишку має бути постійним. Отже, прискорений розвиток національної економіки можливий лише тоді, коли тягар боргу не зростає [3, c.662].

Тепер поставимо запитання: як зростання дефіциту бюджету і державної заборгованості впливає на поведінку споживачів? В аналітичній економії існує два підходи до аналізу цього питання – традиційний і рікардіанський.

Згідно з традиційним підходом, зниження податків, яке уряд фінансуватиме збільшенням запозичень і нагромадженням державного боргу, впливатиме на національну економіку за багатьма напрямами. Зниження податків відразу збільшить видатки споживачів, що позначиться на розвиткові національної економіки як у короткостроковому, так і довгостроковому періодах.

Прихильники традиційного підходу вважають, що в короткостроковому періоді зростання споживання збільшує сукупний попит і дохід у національній економіці. Проте у довгостроковому періоді зниження національних заощаджень, зумовлене зниженням податків, означає зменшення обсягів нагромадженого капіталу, обмеження економічного зростання і зниження добробуту країни.

Згідно з рікардівським підходом, скорочення податків, яке фінансується за рахунок зростання боргу, не змінює обсягу споживання і не обмежує зростання заощаджень, а лише перерозподіляє податковий тягар між поточним і майбутнім періодами. Логіка цього висновку така. Якщо уряд фінансує зниження податків збільшення дефіциту бюджету, то через певний час йому доведеться підвищити податки, щоб погашати основну суму боргу і виплачувати проценти. Отож зниження податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування – він просто переміщується в часі. Відповідно до цього підходу сума державного боргу дорівнює сумі майбутніх податків. Для передбачливих споживачів майбутні податки еквівалентні поточним. Тобто фінансування державних видатків за рахунок боргу рівнозначне їх фінансуванню за рахунок податків. Такий погляд називають рівність Рікардо – на честь відомого економіста, який першим звернув увагу на це явище.

З рівності Рікардо випливає, що зниження податків, яке фінансують за рахунок боргу, не змінює обсягу споживання. Домогосподарства економлять приріст використовуваного доходу для сплати в майбутньому вищих податків. Приріст особистих заощаджень дорівнює зниженню державних заощаджень, а національні заощадження залишаються незмінними. Тому скорочення податків не веде до тих наслідків, які випливають із традиційного аналізу.

Кожну з цих концепцій не можна спростувати, бо дослідження фактів економічної історії не дає підстав для однозначного висновку. Отож обидва погляди на державний борг співіснують [3, c.664].

 Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту можна відображено на рисунку 4.1.

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 4.1.  Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту [6, c.102].

 

5.Проблема бюджетного дефіциту в Україні та шляхи її подолання

Згідно із Законом України «Про бюджетну систему України» бюджет трактується як план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади.

На сьогодні в Україні на державний бюджет покладено виконання таких функцій:

• Проведення активної соціальної політики;
• Регулювання сукупного попиту;
• Стимулювання економічного зростання;
• Вплив на перебіг суспільного відтворення і структурні зрушення в економіці;
• Вплив на короткострокові коливання ділової (економічної) кон’юнктури.

Доходи державного бюджету України формуються за рахунок податків, акцизних зборів (75-85%), надходжень від державної власності і державного підприємництва (5-8%), внесків у державні цільові фонди соціального страхування (пенсійний, страхування від безробіття, сприяння зайнятості населення – становлять 10-12% усіх доходів), інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету (наприклад, від приватизації тощо).

Рисунок 5.1. Структура доходів державного бюджету України.

Витрати Державного бюджету України здійснюються за такими типовими напрямками:

1. Витрати на соціальні послуги: охорону здоров’я, освіту, соціальну допомогу, субсидії місцевим бюджетам (40-50%);
2. Видатки на господарські потреби (у вигляді державних кредитів, дотацій, державних субсидій (цінових та інвестиційних), гарантій, замовлень і закупівель (контрактів), прямого державного фінансування державних програм: капіталовкладення в інфраструктуру, дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству, видатки на здійснення державних програм (10-20%));
3. Видатки на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики (10-20%);
4. Адміністративно-управлінські витрати на утримання державних органів, міліції, юстиції тощо (5-10%);
5. Обслуговування і платежі з державного боргу.

Рисунок 5.2. Структура видатків бюджету України, %.

Перевищення доходів над витратами створює профіцит (надлишок) бюджету, який може бути використаний для довгострокових виплат, погашення державного боргу, кредитування або бути переведеним у дохід наступного бюджетного періоду.