Ціни і ринкова політика підприємства на світовому ринку

Оцінка ефективності зовнішньої торгівлі на рівні держави здійснюється за допомогою абсолютних та відносних показників. Основними абсолютними показниками, які характеризують зовнішню торгівлю країни, є такі: обсяги експорту, імпорту, зовнішньоторговельного обороту (загальна сума експорту та імпорту), зовнішньоекономічне сальдо (вартість експорту за мінусом вартості імпорту). На їх основі визначаються найважливіші відносні показники, насамперед це експортна квота, імпортна квота та коефіцієнт зовнішньоторговельного обороту.

1. Експортна квота Ке - відношення величини обсягу експорту Ое до валового внутрішнього продукту ВВИ

Для поглибленої аналітики використовується прийом співвідношення індексів, а саме: а) індексу зовнішньоторговельного обороту /ЗТ0 та б) індексу ВВП /ввп. За результатами цієї дії обчислюється коефіцієнт співвідношення індексів КЗТО /ввп:

До загальних показників, які відображають роль зовнішньоекономічного фактора в національній економіці, можна віднести також показник зовнішньоторговельного обороту на душу населення.

З метою визначення значимості експорту та імпорту для національної економіки та оцінки ефективності міжнародної економічної діяльності країни додатково здійснюється аналіз складу зовнішньоторговельного обороту. Це насамперед показник співвідношення динаміки експорту та імпорту - коефіціент випередження/ зниження

Квип / зниж:

Принципи аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Визначальні підходи до оцінки досконалості зовнішньоекономічної діяльності підприємств (всіх її видів) ґрунтуються на модифікації класичного принципу порівняльної переваги стосовно експорту-імпорту капіталу. З урахуванням сучасної специфіки міжнародних економічних відносин основними принципами є такі:

o принцип позабалансових  витрат полягає у оцінці проектів  зовнішньоторговельних угод не  за бухгалтерськими витратами (balance cost), а за економічними, тобто з  урахуванням позабалансових (неявних) витрат;

o принцип капіталізації  дозволяє розглядати зовнішньоторговельні  угоди як гру на відсоткових  ставках (interest rate) держав, чиї валюти  задіяні у контрактах, і оцінювати  їх дохідність за формулами  простої і складної капіталізації, виходячи із вірогідності того, що експортер-імпортер не зможе  забрати з проекту доход до  завершення проектних періодів;

o принцип дефляції дозволяє  порівняти проекти зовнішньоторговельних  угод не за номінальними, а  за реальними показниками дохідності, які враховують інфляцію (індекс  цін, середньорічний дефлятор) в  країнах контрагентах;

o принцип дисконтування  є необхідним при реалізації  проектів зовнішньоторговельних  угод, пов'язаних з довгостроковими  іноземними інвестиціями, які варто  здійснювати лише за позитивного  значення чистої дисконтованої  вартості (NPV - net present value);

o принцип арбітражування  передбачає, що при проведенні  зовнішньоторговельних операцій  відсоткового арбітражування необхідно  враховувати "ножиці" між відсотковими  ставками і курсами валют держав  контрагентів;

o принцип хеджування дозволяє  перекладати валютний ризик на  посередників шляхом укладання  з ними ф'ючерсних і форвардних  контрактів (futures, forward) або ділити  ціновий ризик між постачальниками  і замовниками через застосування  опціонів (option).

Різноманітність зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються перинними суб'єктами господарювання, передбачає можливість одержання ними результатів від міжнародної економічної діяльності у різних формах. Виділяють такі основі форми прояву ефекту від зовнішньоекономічних операцій:

1. Зовнішньоторговельний ефект - виявляється як реалізація переваг у міжнародних торговельних операціях, які утворюється на основі існуючих розбіжностей у рівні витрат виробництва певного товару, а отже, викликають відмінності структури цін і дозволяють дістати корисний результат від порівняння ціни виробника з ціною середньо-світового рівня.

2. Науково-технічний ефект - виявляється як сукупність ефектів, по-перше, ефекту безпосередньо від експорту / імпорту результатів науково-технічної діяльності; по-друге, від супутніх (емерджентних або резонансних) ефектів, зокрема, від формування наукомісткої спеціалізації виробника, можливості започаткування нових досліджень на основі попередніх, підвищення кваліфікації персоналу тощо.

3. Ефект спеціалізації і кооперування. Спеціалізація зумовлює стійкий економічний ефект завдяки принципам орієнтації на конкретного споживача та всебічного урахування його потреб. Кооперування забезпечує тривалий ефект від оптимізації господарської взаємодії учасників зовнішньоекономічних відносин в умовах наростання складності (товарної диверсифікації, індивідуалізації потреб, збільшень частки науково-технічної компоненти у споживній вартості товарів тощо) і виявляється передусім як економія витрат у розрахунку на одиницю продукції.

4. Ефект переваг у часі. При експорті виявляється як можливість одержання додаткового прибутку на основі підвищення цін на новітній товар, послугу або об'єкт інтелектуальної власності, збільшення сегмента зовнішнього ринку, на якому реалізується продукція фірми, посилення ринкової влади тощо; при імпорті - як можливість прискорення реконструкції або введення в дію нових виробничих потужностей підприємства, виготовлення та реалізації товарів споживчого призначення з використанням закордонної сировини, комплектуючих частин тощо, застосування ліцензій, ноу-хау та ін. Визначення такого ефекту потребує використання методів дисконтування та врахування кредитного впливу.

5. Ефект оптимізації ресурсів - виявляється як можливість збільшення на зовнішньому та внутрішньому ринках обсягів товарів і послуг та підвищення їх якості за рахунок збалансованого поєднання матеріальних, трудових, інвестиційних, науково-технічних ресурсів як вітчизняних, так і залучених із-за кордону.

Меркантилізм (mercantilism)

Меркантилізм - теорія і політика торгового капіталу періоду первісного нагромадження (європейські держави XVI- XVIII ст.). Згідно з підходами меркантилізму економічний добробут визначається кількістю придбаних дорогоцінних металів. Основний зміст меркантилізму полягає в обмеженні імпорту та збільшенні експорту для того, щоб в країні накопичувалось істинне, на думку прихильників меркантилізму, багатство - золото, срібло тощо, а сальдо торгового балансу було б незмінно активним.

Представниками цієї економічної думки можна назвати таких науковців, як У. Стаффорд (W. Stafford), Т. Ман (T. Mann), Д. Стюарт (J. Steuart), А. де Монкретьєн (A. de Montchrestien), А. Серра (A. Serra) та ін. У своїй еволюції меркантилізм пройшов два етапи: 1) ранній меркантилізм XVI ст., 2) пізній меркантилізм XVII-XVIII ст.

1. Ранній меркантилізм, або інакше - монетаризм, засновувався на теорії "грошового балансу". Залучення та утримання грошей в країні забезпечувало збільшення багатства суспільства і держави. Вивіз грошей був заборонений як громадянам країни, так і іноземцям; металеві і паперові знаки мали витрачатися лише всередині країни. Основні положення раннього меркантилізму: а) багатство суспільства створюється у сфері обігу; б) основним багатством є золоті та срібні гроші, в) мета державної політики у сфері зовнішній торгівлі - нагромадження в країні таких надходжень (золота і срібла).

2. Пізній меркантилізм засновувався на теорії активного торгового балансу. На теоретичній основі пізнього меркантилізму почав формуватися протекціонізм економічної політики держави. Одним з основних положень теорії меркантилізму XVII-XVIII ст. є перевищення експорту над імпортом, що забезпечує приплив грошей з-за кордону і сприяє зростанню національного багатства. Звідси відповідна зовнішньоторговельна політика держави: субсидії експортним галузям і суб'єктам господарювання, заохочення експорту готової продукції та заборона вивозу сировини, обмеження імпорту тих товарів, які можуть становити конкуренцію вітчизняним аналогам та ін.

Основні положення пізнього меркантилізму: а) вивіз товарів за кордон має перевищувати ввіз, при цьому цінність імпорту визначається лише тим, наскільки він стимулює, а отже, зростанню сприяє експорт; б) для забезпечення активного торгового балансу можуть бути використані два способи - по-перше, вивіз готової продукції (більш дохідної порівняно з сировиною); по-друге, через надання посередницьких послуг у здійсненні зовнішньоторговельних операцій за наявності контролю держави за вивозом коштів за кордон; в) застосування мита дозволяє заохочувати вивіз товарів і обмежувати ввіз.

Сучасний протекціонізм розглядається не як обов'язкова та виняткова модель розвитку, а як окремий випадок економічної політики. Мотиви сучасного протекціонізму: захист новітніх ("молодих") видів виробництва і галузей; запобігання виникненню на національному ринку явищ імпортного демпінгу; сприяння диверсифікації виробництва; створення умов для збільшення зайнятості; підтримка оборонної промисловості тощо.

Теорія абсолютних переваг (absolute advantage theory)

А. Сміт (A. Smith) запропонував теорію абсолютних переваг, яку протиставив меркантилізму. Теорія А. Сміта стала підґрунтям політики фритредерства - вільної торгівлі.

Абсолютні переваги - це можливість країни виробляти певний товар із меншими витратами порівняно з іншими країнами. А. Смітом було доведено, що зовнішня торгівля створює позитивний ефект збільшення національного багатства, без застосування додаткових ресурсів. Обґрунтування цього положення полягає у такому. Зазвичай експортується той товар, який ціниться вище за кордоном, ніж в країні його виготовлення, оскільки там він дефіцитний. Через це товар дає експортний дохід, який вищий порівняно з тим, який утворюється на внутрішньому ринку. В умовах закритої економіки і за відсутності зовнішньої торгівлі для аналогічного приросту доходу необхідно було б залучати додаткові ресурси - без цього такий приріст був би неможливим.

На підставі доказів, що зовнішня торгівля веде до збільшення національного багатства А. Сміт вивів правила ефективних експортних позицій країни, а саме: 1) експортувати варто той товар, відповідно якого в країні досягнуті абсолютні конкурентні переваги; 2) абсолютні переваги досягаються тоді, коли національний товар має більш низькі витрати порівняно з витратами інших держав на виробництво аналога.

Здійснюючи експорт товарів, за якими витрати виробництва нижчі, ніж за кордоном, варто одночасно імпортувати ті товари, що мають більш високий рівень витрат всередині країни порівняно з виробництвом поза її межами. Як наслідок, кожна з країн буде виробляти дешевші товари понад внутрішньої потреби, здійснюючи обмін надлишками із закордонними партнерами за наявності взаємної вигоди.

Таким чином, в економічній системі А. Сміта були визначені об'єктивні умови міжнародної спеціалізації, а саме: якщо витрати виробництва певного товару однієї нації нижчі порівняно з витратами виробництва іншої нації, то перша з них має абсолютні переваги і може спеціалізуватися на виробництві та торгівлі цього блага. За умов пріоритетного розвитку галузей, що досягай абсолютних переваг, результатом орієнтації країн на ефективну спеціалізацію стає природний процес міжнародного поділу праці.

Взаємні вигоди учасників міжнародної торгівлі, за А. Смітом, визначаються так: 1) міжнародна спеціалізація веде до збільшення загальної кількості товарів, що випускаються у всіх учасників світової торгівлі; 2) світова торгівля дозволяє одержати більше товарів, у ширшому асортименті та за нижчими цінами.

А. Сміт виділяв: 1) природні переваги країни (кліматичні, природні умови) і 2) набуті переваги, ті, які визначаються спеціалізацією виробництва. Сучасний підхід до використання теорії абсолютних переваг потребує урахування таких визначальних факторів, як використання наукових і технологічних досягнень, оскільки саме вони забезпечують набуті конкурентні якості країни.

Теорія порівняльних переваг (comparative advantage theory)

Порівняльні переваги - це здатність виробляти товар із більш низькими витратами порівняно з виробництвом товарів у інших галузях країни (із більш низькими витратами заміщення).

Першість стосовно виникнення ідеї порівняльних переваг належить Р. Торренсу (R. Torrens). Д. Рікардо (D. Ricardo) науково довів цю ідею та представив концептуально. Зважаючи на це назва концептуального підходу відображає подвійне авторство - теорія Рікардо - Торренса.

Завдяки обґрунтуванню ідеї порівняльних переваг стало доведеним вигідність міжнародної торгівлі навіть у тому випадку, коли не існує певних абсолютних переваг, але є для цього підстави з позиції зіставлення цін (витрат) на внутрішньому ринку різних країн.

Порівняльні переваги можна спостерігати там, де для виробництва двох товарів необхідна різна кількість праці. Коли виробництво характеризується різними витратами праці. Це означає, що внутрішні альтернативні вартості двох товарів у різних країнах різні, внаслідок цього внутрішні співвідношення цін до встановлення торговельних відносин також різні, отже, виникають підстави для виникнення альтернативної вартості.

Згідно з цією теорією необхідним є зіставлення витрат виробництва не тільки однотипних товарів різних країн, а й різнорідних товарів усередині країни. Може скластися ситуація, за якої продукція певної галузі окремо взятої країни має нижчі витрати, ніж у інших країнах, але вищі, ніж продукція вітчизняної найбільш розвиненої галузі. Тому слід відмовитись від порівняльно менш ефективного виробництва, а ресурси, що вивільнилися, спрямувати у більш ефективне виробництво. Це означає, що експортна галузь має бути більш високопродуктивною порівняно з іншими галузями країни. Тоді збільшення частки цього виду виробництва дозволить країні збільшити свій національний дохід.

Критерії вибору експортного та імпортного спрямування для максимізації вигоди від зовнішньої торгівлі, за Д. Рікардо: 1) експортується товар, який має порівняльні переваги стосовно інших товарів внутрішнього ринку, а імпортується той, який таких переваг не досяг; 2) експортний товар може стати імпортним для іншої країни у разі, якщо його порівняльні національні витрати будуть нижчі, ніж відносні витрати аналога в іншій країні.