Ціни і ринкова політика підприємства на світовому ринку

3. Наявність переваг від інтерналізації ведення бізнесу. Компанії має бути вигідніше управляти своїми підприємствами за кордоном, чим наймати незалежну місцеву фірму для виконання відповідних робіт. Здійснення такого контролю дає компанії переваги в таких випадках: коли приведення контракту до виконання та відстеження передбачених у контракті дій місцевої компанії вимагає більших витрат; коли місцева компанія незаконно привласнює запатентовану технологію; коли неадекватні дії місцевої компанії завдають шкоди репутації компанії та її торговій марці.

Законодавче регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Загальні принципи, порядок і умови здійснення іноземного інвестування на території України регулюються законами України "Про інвестиційну діяльність", "Про захист іноземних інвестицій на Україні", "Про режим іноземного інвестування", "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Законодавство України надає іноземному інвестору широкі можливості у виборі об'єкта інвестування, видів інвестицій, залучення інших учасників до реалізації інвестиційних проектів. Так, у ст. 2 Закону України "Про режим іноземного інвестування" міститься перелік (причому він не є вичерпним) тих цінностей, які можуть за певних умов мати статус іноземної інвестиції.

До таких цінностей, зокрема, належать конвертована іноземна валюта, національна валюта України при реінвестуванні, будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права, цінні папери та корпоративні права, які виражені в конвертованій валюті, грошові вимоги і права вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо, права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами і використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, інші цінності відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестори практично не обмежені у формах та об'єктах інвестування. Інвестиції можуть здійснюватися у формах участі в підприємствах (їх створення), придбання частки уже діючих підприємств, створення філій або інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб, придбання нерухомого чи рухомого майна, цінних паперів, придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України, придбання інших майнових прав, здійснення господарської діяльності на основі угод про розподіл продукції, в інших формах, які не заборонені законами України.

Як зазначено у ст. 4 Закону України "Про режим іноземного інвестування", іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування, в які не заборонено законами України. Згаданий Закон не містить тлумачення поняття об'єктів іноземного інвестування, водночас і не дозволяє інвестувати в об'єкти, інвестування в які заборонено законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", який має застосовуватись як загальний закон, що регулює порядок здійснення інвестиційної діяльності, об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема, основні фонди та обігові кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Держава надає іноземним інвесторам низку гарантій при здійсненні ними інвестиційної діяльності. Ці гарантії включають гарантії у разі зміни законодавства щодо захисту іноземних інвестицій, обмеження примусових вилучень, право на відшкодування збитків іноземним інвесторам, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями.

Особливу увагу іноземних інвесторів привертають норми, що встановлюють гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності та у випадку переказу доходів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про режим іноземного інвестування" у разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску без сплати мита.

Іноземним інвесторам також гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій (ст. 12 згаданого Закону). Однак у Законі України "Про режим іноземного інвестування" міститься норма, відповідно до якої незареєстровані іноземні інвестиції не дають права на одержання пільг і гарантій, передбачених цим законом.

Таким чином, усім комплексом пільг і гарантій, включаючи право на безперешкодну репатріацію прибутків від здійснення інвестиційної діяльності на території України та право на безперешкодне повернення своєї інвестиції, іноземний інвестор зможе скористатися лише у тому випадку, коли буде дотримано низку вимог чинного законодавства, зокрема, щодо видів і форми здійснення іноземних інвестицій, державної реєстрації такої інвестиції.

Відповідно до Закону України "Про режим іноземного інвестування" іноземною інвестицією слід вважати цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. Іноземною інвестицією може бути визнано не будь-яке майно, а лише те, яке вкладається іноземним інвестором з конкретною метою: з метою одержання прибутку від здійснення інвестування або з метою досягнення соціального ефекту. Таким чином, не будь-яке вкладення капіталу іноземцями на території України вважатиметься іноземною інвестицією.

Юристи-практики звертають увагу, що державні органи норми законодавства України трактують таким чином, що інвестиція має бути прибутковою насамперед для держави та її резидентів. Наслідком залучення інвестицій в економіку будь-якої держави є створення нових виробничих потужностей, зростання кількості робочих місць, інтенсифікація виробництва, що врешті-решт зазвичай збільшує надходження до бюджету держави у вигляді податків. З позиції юридичної техніки відстежити пряму залежність між прибутком (доходом) держави і здійсненням інвестиції не виявляється можливим. Тому не можна стверджувати, що іноземний інвестор має надати докази того, що його інвестиція обов'язково має принести прибуток резидентам України чи державі загалом.

З другого боку, держава стимулює інвестора здійснювати довгострокові капіталовкладення саме в ті об'єкти промисловості, сільського господарства, транспорту тощо, функціонування яких приноситиме прибуток або матиме соціальне значення. Тому, скажімо, вкладення нерезидентом коштів у придбання квартири або автомобіля для власних потреб не може бути визнане іноземною інвестицією. Натомість розміщення депозиту в українському банку слід вважати іноземною інвестицією навіть у тому випадку, якщо банк не одержить прибутку від розміщення вкладених коштів.

У контексті питання про реалізацію іноземних інвестицій в Україні слід звернути увагу на деякі нюанси валютного регулювання перерахування доходів від здійснення інвестиційної діяльності за кордон, а також повернення коштів, які були вкладені інвестором в об'єкти на території України. Іноземному інвестору держава гарантує повернення іноземної інвестиції у разі припинення інвестиційної діяльності, а також безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків, одержаних від здійснення іноземної інвестиції. Ці гарантії діють за умови державної реєстрації інвестиції.

у разі повернення інвестованих коштів і репатріації прибутків за кордон іноземні інвестори мають керуватися положеннями декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою НБУ від 12 листопада 2003 р. № 492 і Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку, затвердженими постановою НБУ від 18 березня 1999 р. № 127.

Правила валютного регулювання є більш ліберальними порівняно з нормами Закону України "Про режим іноземного інвестування" і дозволяють банкам купувати валюту для нерезидента-інвестора, що має за мету повернути свою інвестицію або перерахувати доходи за кордон, навіть у тому випадку, якщо інвестор не подасть до банку копію інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції (документ, що підтверджує державну реєстрацію іноземної інвестиції). Однак у будь-якому випадку для повернення інвестиції та репатріації прибутку інвестор повинен буде надати довідку банку про фактичне надходження до України грошових коштів.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Загальні теоретичні основи ефективності зовнішньоекономічної діяльності

Згідно з загальнотеоретичними підходами до визначення ефективності найбільш широкою категорією є суспільна ефективність. Економічна ефективність господарського комплексу країни, ефективність суспільного виробництва, ефективність діяльності підприємства - є її складовими. При цьому економічну ефективність можна розглядати у різних аспектах: відповідно до елементів процесу відтворення (ефективність виробництва, обігу, споживання); відповідно до факторів виробничого процесу (ефективність використання основних засобів, оборотних коштів, робочої сили тощо); за територіальною ознакою та ін. Ефективність зовнішньоекономічної діяльності також розглядається як складова суспільної ефективності.

Ефективність зовнішньоекономічної діяльності як сукупність різних форм економічних відносин певної країни із закордонними партнерами оцінюється за трьома спрямуваннями, а саме: а) за рівнем управління - на рівні держави, окремого регіону, конкретного підприємства, його підрозділів; б) за видами діяльності - зовнішня торгівля, науково-технічне співробітництво, валютно-фінансова, інвестиційна діяльність, спільне підприємництво тощо; в) за часовим інтервалом - коротко-, середньо- і довгостроковий.

Відповідно до зазначеної належності кінцевий результат зовнішньоекономічної діяльності визначається з урахуванням таких аспектів аналізу:

o інституційний  аналіз, який передбачає оцінку політичних, правових, організаційних умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

o комерційний  аналіз (аналіз ринку), який передбачає оцінку існуючої ринкової ситуації (насамперед попиту і цін) та оцінку імовірної зміни кон'юнктури;

o технічний аналіз, який передбачає вивчення сукупності прийомів, що дозволяють здійснити певну зовнішньоекономічну операцію або реалізувати проект та з'ясувати рівень досконалості технічного супроводження;

o фінансовий аналіз, який здійснюється з метою обґрунтування ефективності зовнішньоекономічної діяльності виходячи з інтересів власника;

o економічний  аналіз, який відбувається через порівняння витрат і результатів і має за мету визначення користі, яку дістане суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, держава і суспільство у цілому у разі здійснення певного виду зовнішньоекономічної діяльності; до завдання такого аналізу входить також визначення ризику, з яким буде пов'язана зазначена діяльність;

o соціальний аналіз, якій передбачає оцінку соціальних наслідків впливу зовнішньоекономічної діяльності;

o екологічний  аналіз, за результатами якого робиться висновок про вплив певних зовнішньоекономічних операцій та проектів на навколишнє середовище і політику уряду щодо цього.

Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності на національному рівні

У наш час підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності країни досягається не одним якимсь спрямуванням у сфері міжнародного співробітництва, а їх сукупністю. На національному рівні оцінці підлягає зовнішньоторговельний ефект, науково-технічний ефект, ефект спеціалізації та кооперування, результат подолання дефіциту ресурсів, збереження ресурсів на майбутнє, підвищення іміджу країни на міжнародному рівні та ін.

На макроекономічному рівні визначається соціальна та економічна ефективність зовнішньоекономічної діяльності. Соціальна ефективність виявляється як вплив зовнішньоекономічних операцій на рівень життя населення, задоволення попиту споживачів, покращення структури ринку товарів та послуг. Економічна ефективність виявляється у тому, що потреби національної економіки задовольняються закупкою товарів за кордоном, при цьому валютна виручка, необхідна для здійснення імпорту, забезпечується за рахунок експорту товарів вітчизняних виробників.

Критерієм ефективності зовнішньоекономічної діяльності макро-рівня є зростання національного доходу держави за рахунок збільшення частки вітчизняної експортної продукції.

Для оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності виділяють дві групи показників: 1) узагальнюючі показники; і 2) показники окремих спрямувань діяльності.

Узагальнюючі показники дозволяють визначити рівень відкритості національної економіки, масштаби зовнішньоекономічної діяльності, її розвитку та збалансованість у часовому аспекті.

Показники окремих спрямувань діяльності характеризують вигідність угод у цілому та їх окремих елементів за певний інтервал. Такі показники можна застосовувати для оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності країни у цілому, а також на рівні регіону та підприємства зокрема.