Фінансові ресурси підприємства й оцінка ефективності їх використання

Внутрішні власні фінансові ресурси – це внутрішні джерела коштів, які утворюються в процесі господарсько-фінансової діяльності підприємства і після покриття всіх необхідних витрат, оплати податкових та інших обов'язкових платежів, поточного споживання та витрачання грошових коштів, залишаються у власності (розпорядженні) підприємства та інвестуються в його подальший розвиток – зростання основного та власного обігового капіталу.

Внутрішні власні фінансові ресурси можуть формуватися за рахунок кількох джерел, перелік яких наведено.

Джерела формування внутрішніх власних фінансових ресурсів:

1. Чистий  прибуток.

2. Кошти  фондів спеціального призначення, що входять до складу собівартості продукції та частково залишаються у розпорядженні підприємства.

3. Амортизаційні  відрахування на відновлення  вартості :

• основних фондів;
• нематеріальних активів;

4. Виручка  від реалізації власного майна  підприємства після сплати податків  з продажу.

5.Кошти  фонду дооцінки вартості товарних  запасів.

В бухгалтерському обліку підприємства процес формування та використання внутрішніх власних фінансових ресурсів знаходить відображення в обігу коштів фондів спеціального призначення.

Використання власних фінансових ресурсів може передбачати:

1. Їх  споживання, в процесі якого підприємство вилучає фінансові ресурси з обігу, в результаті проведення заохочення колективу, сплати дивідендів власникам, відшкодування поточних витрат (які відповідно діючого законодавства не включаються до складу валових витрат підприємства), фінансування підготовки кадрів, здійснення спонсорської допомоги, фінансування діяльності структур управління тощо. Споживання власних фінансових ресурсів обумовлює зменшення розміру залишків коштів фондів спеціального призначення, і відповідно – власного капіталу та валюти балансу.

2. Реінвестування  в подальший розвиток підприємства. У цьому разі власні фінансові ресурси в грошовій формі витрачаються на придбання основних фондів підприємства, фінансове та інноваційне інвестування, поповнення власних обігових коштів для формування необхідних товарних запасів, проведення авансових витрат, фінансування інших виробничих потреб підприємства. Процес реінвестування не зменшує обсягів власних фінансових ресурсів, які знаходяться в розпорядженні підприємства, а лише змінює їх матеріально-речову форму. В обліку підприємства це відображається зміною залишків спец. фондів на окремих рахунках без зміни їх загального обсягу.

Зовнішні власні фінансові ресурси являють собою джерела поповнення власного капіталу, які формуються за межами підприємства за рахунок залучення до діяльності підприємства на безстроковий період власних фінансових ресурсів інших суб'єктів господарювання або заощаджень фізичних осіб.

Основною формою залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів є отримання додаткових внесків в поповнення статутного фонду, в акціонерних товариствах – проведення додаткової емісії акцій підприємства.

Збільшення статутного фонду передбачає зміну відносин власності, набуття права власності на підприємство новими інвесторами. Відповідно до чинного законодавства отримання зовнішніх власних фінансових ресурсів потребує внесення змін та доповнень до Статуту та Установчого договору підприємства, збільшення обсягів статутного фонду підприємства. Засновники та нові співвласники підприємства отримують однакові права та обов'язки відносно певного підприємства.

Іншими формами залучення зовнішніх власних фінансових ресурсів є отримання:

- безповоротної  фінансової допомоги;

- спонсорських  та благодійних внесків;

- цінних  подарунків тощо.

Крім власних фінансових ресурсів торговельне підприємство має можливість на безоплатній основі протягом певного періоду використовувати для свого розвитку кошти, що прирівнюються до власних – стійкі пасиви.

Під стійкими пасивами розуміють постійну заборгованість підприємства перед робітниками, бюджетом та позабюджетними фондами, що обумовлена періодичністю виконання цих зобов'язань та постійним утворенням коштів для їх покриття. В якості стійких пасивів може розглядатися лише нормальний поточний обсяг заборгованості, в межах, що не перевищують встановлені терміни проведення розрахунків.

Формування цього джерела коштів підприємства пов'язане з тим, що в складі одноденної торговельної виручки передбачається певна частка на проведення розрахунків з робітниками, бюджетом та позабюджетними фондами. Але оскільки ці розрахунки проводяться періодично (в означені терміни) грошові кошти не витрачаються, а нагромаджуються підприємством. До встановленого терміну розрахунків сформований обсяг стійких пасивів поряд з іншими джерелами капіталу знаходиться в обігу підприємства.

При рівномірному процесі формування обсяг використання цього джерела капіталу дорівнює 50% від максимального обсягу нагромадження стійких пасивів, що відповідає обсягу зобов'язань, які виконуються одноразово.

 

1.2 Механізм формування  власних фінансових ресурсів  підприємства

 

Механізм формування окремих джерел внутрішніх власних фінансових ресурсів

Найбільше значення для стабільного розвитку підприємства має формування в максимально можливих обсягах внутрішніх власних фінансових ресурсів. Ефективне управління процесом формування передбачає знання механізму Їх утворення та факторів, що обумовлюють розміри формування фінансових ресурсів.

Чистий прибуток, що ре інвестується в розвиток підприємства

Найбільш вагомим джерелом утворення внутрішніх власних фінансових ресурсів є чистий прибуток, який відповідно до рішення власників підприємства реінвестується в його подальший розвиток.

Виділяють декілька груп факторів, які обумовлюють можливості підприємства щодо зростання певного джерела власних фінансових ресурсів.

І група – фактори, що обумовлюють обсяги товарообігу підприємства;

II група  – фактори, які обумовлюють рівень  торговельної надбавки на товари, що реалізуються;

III група  – фактори, які обумовлюють склад  та рівень витрат обігу торговельного  підприємства;

IV група  – фактори, що обумовлюють ефективність  проведення позареалізаційних операцій  та реалізації майна підприємства;

V група – податкова політика  держави з оподаткування доходів  торговельного підприємства;

VI група  – фактори, що обумовлюють пропорції  розподілу чистого прибутку за  окремими напрямками його використання.

Детально перелік факторів кожної групи та характер їх впливу на обсяг чистого прибутку підприємства було розглянуто у відповідних розділах підручника.

При інших рівних умовах розміри чистого прибутку, що реінвестується, визначаються пропорціями між розподілом отриманого чистого прибутку на частину, що споживається та нагромаджується власником у поточному періоді. Основним фактором, що визначає цю пропорцію є дивідендна політика підприємства.

Амортизаційні відрахування на відновлення вартості основних фондів та нематеріальних активів підприємства.

Другим за значенням та розмірами джерелом формування внутрішніх власних фінансових ресурсів е амортизаційні відрахування. Діючий з 1.07.1997 р. механізм амортизації основних фондів та нематеріальних активів підприємства визначається Законом України "Про оподаткування прибутку підприємства".

Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах встановлених норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати торговельного підприємства на:

- придбання  основних фондів та нематеріальних  активів для власного використання;

- самостійне  виготовлення основних фондів  для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату  заробітної плати працівникам, які  були зайняті на виготовленні  таких основних фондів;

- проведення  всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю входять до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів та нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві (будівництві, спорудженні) інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку, та на утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Не піддягають амортизації та провадяться за рахунок прибутку торговельного підприємства витрати на придбання, ремонт та модернізацію легкових автомобілів, що використовуються.

З метою амортизації основні фонди підприємства підлягають розподілу на три групи:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні складові (квартири і місця загального користування);

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та прилади до них;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Облік балансової вартості основних фондів групи 1 належить проводити окремо по кожному об'єкту (будівлі, споруді або їх структурному компоненту), а облік балансової вартості груп 213 ведеться по їх сукупній балансовій вартості незалежно від часу вводу в експлуатацію.

Амортизація основних фондів проводиться з застосуванням наступних норм:

група 1 - 5 відсотків;

група 2 - 25 відсотків;

група 3 -1 5 відсотків.

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається шляхом застосування встановлених норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду.

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

 

,

 

де В(а) – балансова вартість групи на початок звітного періоду;

В(а – 1) – балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П(а – 1) – сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень основних фондів протягом періоду, що передував звітному;

В(а – 1) – сума виведених з експлуатації основних фондів за період, що передував звітному;

А(а – 1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його вартості протягом терміну, який визначається платником податку самостійно, виходячи із терміну корисного використання таких нематеріальних активів або терміну діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації.

Амортизація проводиться:

- за основними  фондами групи 1 – до досягнення  балансовою вартістю такого об'єкта 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з подальшим віднесенням залишкової вартості до складу валових витрат підприємства відповідного періоду;

- за основними  фондами групи 2,3 та нематеріальними  активами – до досягнення залишкової вартості нульового значення.

Торговельне підприємство може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набуття чинності Закону за такими нормами:

1-й рік  експлуатації – 15 відсотків;

2-й рік  експлуатації – ЗО відсотків;

3-й рік  експлуатації – 20 відсотків;

4-й рік  експлуатації – 15 відсотків;

5-й рік  експлуатації – 10 відсотків;

6-й рік  експлуатації – 5 відсотків;

7-й рік  експлуатації – 5 відсотків;

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію (роботи, послуги), ціни (тарифи) на яку встановлюються (регулюються) державою.

З метою врахування впливу інфляції на реальну вартість основних фондів підприємства Законом встановлена можливість проведення щорічної індексації балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів підприємства.

Індексація проводиться на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

 

,

 

де J(а – 1) – індекс інфляції року, за результатами якого провадиться індексація;