Фінансове посередництво

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФІНАНСОВЕ ПОСЕРЕДНИЦТВО

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА В УКРАЇНІ………………………………………………………………………..…5

1.1 Загальна характеристика фінансового  посередництва……………5

1.2 Дослідження специфіки функціонування  окремих фінансових посередників………………………………………………………………..……9

1.3 Нормативно-правове регулювання  та функціонування фінансових  посередників……………………………………………………………………19

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ…………………..24

2.1 Особливості фінансового посередництва  в Україні……………..…24

2.2 Діяльність банківських і  небанківських фінансових установ  в Україні……………………………………………………………………………32

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПерспективИ розвитку  фінансового  посередництва в УкраїнІ……………………………………………….39

3.1 Перспективи розвитку інститутів  фінансового посередництва в  Україні…………………………………………………………………...……….39

3.2 Актуальні проблеми розвитку  посередництва та напрями їх  подолання на фінансовому ринку  України…………………………………..42

ВИСНОВКИ………………………………………………………………47

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………….49

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Важливе місце в акумуляції грошових ресурсів належить фінансовим посередникам. У більшості країн світу фінансові посередники відіграють важливу роль у фінансуванні суб'єктів економіки.

Наявність ефективних фінансових посередників (банків, страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок та інших фінансових установ) є необхідною передумовою розвитку інших секторів економіки країни, сприяє стабільному та прогнозованому функціонуванню всіх економічних процесів у суспільстві. В Україні фінансові посередники також є потужним джерелом інвестицій в економіку, оскільки акумулюють значні обсяги коштів.

 Теоретичним аспектам функціонування  фінансового посередництва присвячена  велика кількість наукових праць. Дослідження щодо цього питання  в Україні проводили Н.І. Версаль, С.М. Еш, В.В. Зимовець, В.В. Корнєєв, О.Є. Кузьмін, М.І. Савлук, В.П. Ходаківська та інші науковці. У розробках цих авторів розкрито сутність фінансового посередництва, їхню діяльність як в Україні, так і за кордоном, виокремлено основні положення та види діяльності. Та все ж, багато проблем залишилося ще не вирішеними. Зокрема, низький рівень довіри населення, що, на нашу думку, є головною проблемою фінансового посередництва. Саме в цьому полягає актуальність даної теми.

Метою даної курсової роботи є дослідження проблем розвитку фінансового посередництва в Україні та напрями їх подолання.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

1) сформувати загальну характеристику  фінансового посередництва;

2) визначити специфіку функціонування окремих фінансових посередників;

3) визначити нормативно-правове  регулювання та функціонування  фінансових посередників;

4) проаналізувати особливості фінансового посередництва в Україні;

5) дослідити діяльність банківських  та небанківських фінансових  установ;

6) визначити проблеми розвитку  посередництва та напрями їх  подолання на фінансовому ринку  України.

Об’єктом роботи є економічні відносини, що виникають між суб’єктами фінансового ринку.

Предметом − проблеми розвитку фінансового посередництва в Україні та напрями їх подолання.

Джерела отримання інформації: публікації з фахових видань вітчизняних і зарубіжних науковців, офіційні дані сайту Національного банку України, офіційні дані з рейтингового агенства «Рюрік» та фахові підручники.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

1.1 Загальна характеристика фінансового  посередництва

 

Розвинута ринкова економіка передбачає наявність діючого ринку, який дозволяє забезпечити потреби суспільства та сприяє якісному розвитку економіки, а отже і держави в цілому.

Забезпечення економічних відносин між учасниками ринку відбувається через фінансових посередників, завдяки яким вирішуються проблеми функціонування фінансового ринку. На ньому відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів.

Інституціонально-фінансовий ринок складається з різних фінансових інститутів, які надають специфічні професійні послуги, направляючи потоки фінансових ресурсів від одних суб'єктів до інших. Одним з найголовніших чинників забезпечення ефективного функціонування фінансового ринку є розвиток посередництва на ньому. Останнє знаходиться у стадії розвитку та характеризується неповнотою і незавершеністю у кожному елементі: правове забезпечення, інформаційна мережа, кредитно-фінансова система, система підготовки кадрів, наукове обслуговування тощо.

В умовах нестабільності на зовнішніх і внутрішніх фінансових ринках актуальною є розробка стратегії розвитку державних банків, державних фінансово-кредитних установ, страхових компаній та інших державних інституцій фінансової інфраструктури. Через низький рівень життя населення України діяльність фінансових посередників є неактивною. Однак ринок фінансових послуг характеризується багаточисельністю оферентів, які надають один вид фінансових послуг. Значна кількість фінансових посередників призводить до посилення конкуренції між ними. В цьому і полягає актуальність дослідження ролі та видів фінансових посередників, що функціонують на ринку фінансових послуг.

Фінансовий ринок формується з різноманітних каналів, якими грошові кошти переміщуються від кредиторів (інвесторів) до позичальників. Такі канали поділяють на дві основні групи: прямого фінансування та непрямого фінансування. При прямому фінансуванні кошти переміщуються безпосередньо від інвесторів до позичальників. Тобто при такому вкладенні коштів інвестори беруть на себе значну частину ризиків і зазнають іноді великих втрат, зумовлених цими ризиками. При непрямому фінансуванні важливу роль у переміщенні коштів від власників до позичальників відіграють фінансові посередники (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди тощо), які забезпечують таке переміщення і зменшують ризики та втрати, пов’язані з інвестуванням.

Суб'єктами фінансового ринку є фінансові посередники, а саме фінансові інститути (банки та небанківські інститути) та інфраструктурні учасники (біржі, позабіржові системи, депозитарії), чиї функції полягають в акумулюванні коштів фізичних та юридичних осіб і в подальшому їх наданні у розпорядження позичальників на комерційних основах.

Фінансові посередники враховують природу макроекономічних процесів, які відбуваються в країні, та їх взаємодію, і в зв'язку з цим мінімізується ризик втрат від неефективної та нескоординованої діяльності. До фінансових посередників відносять банки, фондові та страхові компанії, лізингові компанії, кредитні спілки, благодійні фонди, ломбарди, інститути спільного інвестування тощо.

Якщо розглядати термін «фінансовий посередник» в широкому значенні − це сукупність установ, які, по-перше, реалізують посередницькі функції у процесі акумуляції фінансових ресурсів та, по-друге, здійснюють у фінансовій сфері лише консультаційні, інформаційні або розрахункові функції. Відповідно у вузькому значенні фінансовими посередниками вважаються лише ті установи, які виконують функції власне залучення грошових коштів та їх розміщення. Тобто, фінансові посередники, з одного боку, залучають депозити, емітують цінні папери, отримують страхові платежі, а з іншого – здійснюють інвестування та кредитування за рахунок залучених коштів.

О. Бала пропонує розуміти під поняттям «фінансові посередники» такі «фінансові установи, які здійснюють спеціалізоване та універсальне обслуговування учасників ринку з приводу акумуляції вільних грошових коштів з метою отримання прибутку та задоволення потреб учасників фінансових відносин».

С. Черкасова визначає фінансове посередництво як «діяльність з акумуляції та перерозподілу наявного у суспільстві вільного капіталу та реалізації фінансових операцій, що супроводжують ці процеси». Проте  таке визначення не зазначає, які саме установи надають послуги з фінансового посередництва, а також упускає той факт, що ця діяльність має бути професійною.

Ф. Мишкін зазначає, що фінансове посередництво – це «процес непрямого інвестування, за допомогою якого фінансові посередники позичають кошти у заощадників, які, у свою чергу, надають позики іншим». На нашу думку, подібна дефініція враховує лише боргові відносини між учасниками фінансово-посередницького процесу.

Згідно з Господарським кодексом України фінансове посередництво являє собою «діяльність, пов’язану з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством». Також у цьому законодавчо-правовому акті зазначається, що фінансовими посередниками в Україні є банки та інші фінансово-кредитні організації.

Найповнішим, на нашу думку, є трактування Ю. Гаркуши, який визначає фінансове посередництво як «опосередковану діяльність фінансових інститутів щодо ефективного нагромадження, управління та перерозподілу капіталів шляхом надання фінансових послуг».

Діяльність фінансових посередників на практиці пов’язана зі створенням нових фінансових інструментів. Фінансові інститути, які виконують посередницькі функції, мають можливість одержати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики. Їх діяльність таким чином направлена на допомогу приватним особам, що мають заощадження, перетворити їх на капітал і вкласти у різні підприємства, диверсифікуючи при цьому ризик. Система спеціалізованих фінансових посередників має можливість надати власникам заощаджень більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки на капітал.

Особливістю діяльності фінансових посередників в Україні є те, що їх діяльність проходить в умовах становлення та в постійній мобільності ринкових регуляторів розвитку економіки та фінансового ринку.

Тож можна стверджувати, що погляди на фінансове посередництво пройшли шлях від трактування даного інституту як механізму переливання капіталів від одних суб’єктів до інших до визначення фінансового посередництва як важливого та впливового фактора ефективної діяльності фінансового ринку.

На ринку фінансових послуг України найбільш розвинуті наступні три компоненти:

1. Ринок банківських послуг, що  відповідає кредитному та валютному  ринкам. Серед найважливіших завдань  можна виділити такі:

− зміцнення банківської системи;

− подолання розриву між комерційними банками і реальною економікою;

− залучення банків до реалізації нової економічної стратегії.

Це потребує посилення ролі Національного банку України і відчутно підвищує вимоги до нього. Основна увага уряду та Національного банку України має зосереджуватися на забезпеченні стійкості та надійності банківської системи, посиленні її концентрації, значному розширенні механізмів довгострокового кредитування та інструментарію банківських послуг. Необхідна достатня і надійна правова база діяльності банківських інституцій, посилення конкуренції між ними та удосконалення механізмів банківського нагляду.

2. Ринок інвестиційних послуг, якому  відповідає фондовий ринок. Ситуація, що склалася, потребує прискореного  утвердження і розширення фондового  ринку, підвищення його ролі в  залученні інвестицій та перерозподілі капіталу в національній економіці, забезпечення випереджаючого розвитку вторинного ринку й ринку корпоративних цінних паперів, освоєння емісії середньо і довгострокових цінних паперів цільового інвестиційного призначення.

3. Ринок страхових послуг почав  розвиватись відносно нещодавно, тому потрібні невідкладні дієві  заходи, покликані сприяти розвитку  ринку страхових послуг. Це, насамперед, утворення національної системи  страхових послуг, яка має стати  реальним чинником стабільності  та стимулом розвитку підприємництва, здатної забезпечити надійний  захист довгострокових інвестиційних  ресурсів, необхідних для економічного  зростання.

Отже, фінансові посередники є важливими суб’єктами фінансового ринку, що забезпечують зростання ефективності взаємодії між позичальниками та кредиторами. Це відбувається завдяки тим спільним характерним рисам їх діяльності, які створюють додаткові переваги для всіх учасників таких відносин. Однак, існує низка таких фінансових посередників, які мають свої особливості з точки зору діяльності. Це зумовлює існування досить широкої класифікації фінансових посередників.

 

1.2 Дослідження специфіки функціонування  окремих фінансових посередників

 

У науковій літературі наведено велику кількість різноманітних класифікацій фінансових посередників, але всі вони мають певні недоліки. Деякі дослідники розглядають питання класифікації фінансових посередників у контексті функціонування кредитної системи, але найчастіше науковцями наводиться так звана американська класифікація, згідно з якою всі фінансові посередники поділяються на:

1) депозитні інститути (комерційні  банки, траст-компанії, кредитні спілки  і т.ін.);

2) договірні ощадні інститути (страхові  компанії, пенсійні фонди);