Фінансове посередництво

Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їхніх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

В Україні фінансові компанії не набули розвитку, тому що для цього немає достатніх передумов: немає середнього класу, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам; самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифіковано розмістити мобілізовані капітали в надійні та високодохідні активи у зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) – це посередники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності. В окремих країнах таким кооперативам дозволено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні та інші спеціальні рахунки, кошти на яких теж формують їх ресурсну базу.

В Україні кредитні кооперативи (товариства) розвинуті слабо, перебувають на стадії зародження. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в «пролетаризованому» стані, має мізерні і нестабільні доходи, не може вести самостійну господарську діяльність і тому не може стати суб’єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, зараз істотно скоротилася.

Поштовх до прискореного формування кредитної кооперації в Україні може дати прискорення розвитку малого і середнього бізнесу, приватизація землі, розвиток приватного та орендованого сільськогосподарського виробництва, кооперації в інших сферах економіки – споживчої, житлової, збутової тощо.

Отже, вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов та методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників дуже сприятливою для фінансових новацій, для розроблення, випробування і запровадження нових фінансових інструментів.

Динамічний розвиток економіки, грошового ринку і фінансового менеджменту зумовить появу нових фінансових інструментів та посередників. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових неминуче зачепить і Україну. Проте це стане можливим лише за умов:

     – прискорення ринкової трансформації економіки;

     – підвищення монетизації економіки до рівня розвинутих країн;

     – суттєвого підвищення рівня і якості життя основної маси населення;

     – досягнення реальної макроекономічної стабілізації та постійної стабілізації національних грошей.

 

1.3 Нормативно-правове регулювання  та функціонування фінансових  посередників

 

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах неможливо собі уявити без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, установлює базові правила економічних відносин учасників ринку.

Фінансове посередництво в Україні регулюється державними органами, має певну законодавчо-нормативну базу своєї діяльності і розвивається, створюючи тим самим один із елементів зовнішньої сфери корпоративного управління. Важливим моментом при цьому є те, що фінансовими посередниками згідно з діючою нормативною базою можуть виступати як громадяни, так і юридичні особи, в тому числі громадяни України й особи з іноземним громадянством.

Основним нормативно-правовим актом, що здійснює регламентацію сутності, форм та методів державного регулювання та саморегулювання діяльності фінансових установ, тобто фінансових посередників, є Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Фінансові установи в Україні діють відповідно до цього Закону з урахуванням норм законів України, які встановлюють особливості їх діяльності.

Згідно з законом «державне регулювання ринків фінансових послуг − здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам».

Фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Регулювання діяльності фінансових посередників здійснюється такими уповноваженими державними органами та саморегулівними організаціями:

1. Національним банком  України;

2. Національною комісією з цінних  паперів та фондового ринку;

3. Національною комісією, що здійснює державне регулювання  у сфері ринків фінансових  послуг;

4. Антимонопольним комітетом України та іншими державними органами .

Також діяльність фінансових посередників регулюється Господарським кодексом України, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. 

Відповідно до Господарського кодексу України «допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями та інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності)».

Фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.

Банківські операції проводяться в порядку, встановленому Національним банком України.

Банк також має право укладати договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.

Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

Банки мають право придбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у статті 292 Господарського кодексу України.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним та Господарським кодексами України, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

З метою забезпечення ефективного регулювання ринку фінансових послуг між Національним Банком України. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України та Державною комісією і цінних паперів та фондового ринку укладено Меморандум про взаємодію і обмін інформацією. Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Держфінпослуг України мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринку фінансових послуг.

Незважаючи на сформовану систему державного регулювання ринку фінансових послуг, визначення та розподіл повноважень щодо регулювання, нагляду і контролю за діяльністю оферентів фінансових послуг державне регулювання фінансового сектору економіки на сучасному етапі характеризується недостатньою ефективністю, відстає від сучасних тенденцій і вимог розвитку ринку, недостатньо враховує міжнародний досвід.

Найбільшим державним регулятором діяльності фінансових посередників на ринку цінних паперів є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України. До системи цього органу входять центральний апарат Державної комісії цінних паперів та фондового ринку, а також її територіальні органи. Функції та повноваження цього органу визначені Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та Положенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється у таких формах:

− прийняття актів законодавства з питань діяльності  учасників ринку цінних паперів;

− регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

− видача ліцензій на здійснення професійної діяльності на ринку цінних  паперів  та  забезпечення контролю за такою діяльністю;

− заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності ліцензії на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності  згідно  з  чинним  законодавством;

− реєстрація  випусків  (емісій)  цінних  паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

− контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

− створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

− контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та  особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

− встановлення  правил  і  стандартів  здійснення  операцій  на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

− контроль за  системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

− контроль за діяльністю осіб,  які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

− проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

РОЗДІЛ 2  АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

 

2.1 Особливості фінансового посередництва  в Україні

 

На сьогодні в Україні небагато фінансових посередників, хоча, за прогнозами, їх кількість і роль в економіці мають зрости. Протягом останніх декількох років фінансовий ринок України динамічно розвивається.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування.

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у наступному:

1) можливості для кожного кредитора  оперативно розмістити вільні  кошти в дохідні активи, а для  позичальника – оперативно мобілізувати  додаткові кошти і так само  оперативно повернути їх на  висхідні позиції;

2) скороченні витрат базових  суб'єктів грошового ринку;

3) послабленні фінансових ризиків  для базових суб'єктів грошового  ринку, оскільки значна частина  їх перекладається на посередників;

4) збільшенні дохідності позичкових  капіталів, завдяки зменшенню фінансових  ризиків, скороченню витрат на  здійснення фінансових операцій  та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу.

Особливості розвитку фінансового посередництва в Україні представлені діяльністю банківських і небанківських фінансових установ, їх кількість наведена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 − Кількість банківських і небанківських установ в Україні за 2011 - 2014 рр.

№ з/п	Назва	Рік
		2011	2012	2013	2014
1	Банки, що мають банківську ліцензію	176	176	176*	180*
1.1	з них з іноземним капіталом	55	53	53	49
1.1.1	у т.ч. зі 100% іноземним капіталом	20	22	22	19
Небанківські фінансові установи:
2	Страхових компаній	456	442	414	411
2.1	з них зі страхування житла	67	64	62	62
3	Фінансові компанії	221	251	312	343
4	Факторингові компанії	78	110	172	193
5	Ломбарди	426	456	473	483
6	Лізинг:
6.1	Лізингодавці	199	217	248	256
6.2	Компанії,що надають послуги фінансового лізингу	51	70	102	124
7	Недержавне пенсійне забезпечення::
7.1	Кількість недержавних пенсійних фондів	101	96	94	89
7.2	Адміністратори недержавних пенсійних фондів	43	40	37	34
8	Кредитні спілки	659	613	617	628
9	Інші кредитні установи	42	49	68	82