Фінансове посередництво

Характеризуючи діяльність банківських установ, слід відмітити низький рівень їх капіталізації. Так, це суттєво обмежує їх діяльність, оскільки призводить до зростання вартості кредитних операцій банків, а також залучених ресурсів. Разом з тим якість послуг, що ними надаються, залишається на тому самому рівні або навіть погіршується, тоді як ризиковість банківських операцій підвищується. Разом з тим серед фінансових посередників банки займають лідируючі позиції, значно випереджаючи парабанківські фінансові інститути, зокрема страхові компанії, фінансові компанії, недержавні пенсійні фонди. Тому проблема недостатньої капіталізації ще в більшій мірі стосується небанківських фінансових посередників. Упродовж останніх років спостерігалося підвищення темпів зростання страхового бізнесу в Україні, чому сприяли певні законодавчі зміни. Проте у вітчизняній сфері страхових послуг серйозною проблемою залишається дефіцит ліквідних фінансових інструментів, спрямованих на реалізацію ефективного інвестування страхових резервів.

Для аналізу взаємозв'язку між розвитком національної економіки та діяльністю фінансових посередників, таких як банки, страхові компанії, Недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки та ломбарди, необхідно використати статистичні дані. Розглянемо основні показники розвитку фінансових посередників в Україні за 2011-2014 рр. (табл. 2.2.).

Таблиця 2.2 − Активи фінансових посередників в Україні за 2011-2014 рр.,                           млн. грн.

Вид фінансового посередника	Активи станом на 01.01.2012 р.,	Активи станом на 01.01.2013 р.,	Активи станом на 01.07.2013 р.,	Активи станом на 01.07.2014 р.,
Банки	942088,0	1054280,0	-	1127192,0
Страхові компанії	27695,0	28642,4	28495,8	35899,7
Недержавні пенсійні фонди	1144,3	1386,9	1520,5	1831,9
Кредитні спілки	3432,2	2386,5	2549,0	2803,1
Ломбарди	888,2	1203,8	1435,1	1526,6

 

В табл. 2.2 показано динаміку активів, визначених ст. 31 Закону України «Про страхування». Станом на 01.01.2013 р. такі активи виросли на 3,42% (0,947 млрд. грн.) порівняно з їх розміром станом на початок 2012 року. Найбільші темпи приросту спостерігалися у відносному виразі за статтею «банківські вклади (депозити)» (+1354,5 млн. грн., або +20,95%). Станом на 01.07.2014 р. активи зросли на 25,98 % (7403,9 млн. грн.) порівняно з їх розміром станом на 01.07.2013 р. Незважаючи на значний приріст активів, їхня якість залишається низькою. В першу чергу, це зумовлено значними вкладеннями коштів в низько-ліквідні активи, такі як: акції, облігації та нерухомість (разом формують 55,44 % обсягу сукупних активів, визначених ст. 31 Закону України «Про страхування»). Найбільші темпи приросту за цей період спостерігалися за статтею «Цінні папери, що емітуються державою» (+973,7 млн. грн. або +55,95%), «Акції» − (+4230,1 млн.грн. або +34,49%) та «Облігації» − (+353,1 млн.грн. або +34,79%).

Загальний обсяг активів кредитних спілок станом на 01.01.2013 року становив 2386,5 млн.грн. і порівняно з початком 2011 року зменшився на 30,5%, на 01.07.2014 р. становив 2803,1 млн.грн. і порівняно з аналогічним періодом 2013 року збільшився на 9,97%.

Активи ломбардних установ станом на 01.01.2013 р. склали 1203,8 млн.грн., що на 315,6 млн.грн. (або на 35,53%) більше, ніж станом на 01.01.2012 р., а станом на 01.07.2014 р. склали 1526,6 млн.грн., що на 91,5 млн.грн. більше, ніж у 2013 році. Розмір активів зріс за рахунок збільшення розміру заборгованості за наданими фінансовими кредитами на 258,5 млн.грн. та 97,8 млн.грн. порівняно з її розміром на початок 2012 та 2013 років відповідно.

Загальний обсяг активів, сформованих пенсійними фондами, станом на 01.01.2013 р. становив 1386,9 млн.грн., що на 21,2% більше, ніж за підсумками 2011 р.

На основі цих даних, можна зробити наступні висновки: основним кредитором національної економіки є банківський сектор.

На страховому ринку України також можемо спостерігати поступове відновлення діяльності страхових компаній та недержавних пенсійних фондів. Недержавні пенсійні фонди не зазнали серйозного впливу від зниження темпів зростання національної економіки, на відміну від страхових компаній, так за 2011-2014 рр. пенсійні фонди залучили більше 1000 млн. грн. у вигляді пенсійних внесків. Перш за все така ситуація пояснюється тим, що саме ринок недержавного пенсійного страхування в нашій країні нерозвинутий, тому і клієнти цих установ є більш забезпеченими  і будь яка фінансово-економічна нестабільність не має значного впливу на їхні доходи.

Проведений аналіз свідчить, що фінансові посередники в Україні мають неоднаковий вплив на розвиток національної економіки. Переважний вплив здійснюють банківські установи, а відстають у розвитку НПФ, кредитні спілки та ломбарди.

Існують наступні причини низького розвитку фінансового посередництва:

1. Відсутня системна законодавча  база щодо посередництва, яка  мала б передбачати перспективний  розвиток та сучасні тенденції.

2. Відсутність державної підтримки  та цілісної політики щодо  розвитку даного сектору.

3. Політична, економічна та фінансова  кризи в Україні упродовж 2007-2008 рр., які мають вплив сьогодення.

4. Низький рівень конкурентоспроможності  вітчизняних посередників порівняно  з зарубіжними.

5. Великий рівень недовіри населення  до посередництва.

Для національної економіки найбільш складною залишається проблема недовіри населення до діяльності фінансових посередників, що не дозволяє у повній мірі використовувати заощаджувані фізичними особами кошти для розвитку національного господарства. За оцінками експертів на руках у громадян України знаходиться від 20 до 40 млрд. дол., що можуть бути залучені як внутрішнє джерело фінансових ресурсів.

Дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе значення, особливо в сучасних умовах України.

Однією із значних проблем, що виникають на перешкоді розвитку інститутів фінансового посередництва, стає незначні обсяги заощаджень в Україні. Сучасна багатогалузева і впливова система фінансового посередництва є характерною для країн зі стабільно високим рівнем середньодушового доходу. Для вирішення цієї проблеми Україні слід вжити великомасштабних заходів для підвищення життєвого рівня населення, їх доходів, а також доходів господарюючих суб’єктів, що потребує значних зусиль та тривалого часу.

Виходячи з прямого впливу держави на діяльність фінансових посередників, виникає необхідність вдосконалення державного законодавства з питань регулювання їх діяльності, створення умов для підвищення конкурентоспроможності фінансових посередників, а також виконання запропонованих заходів.

У діяльності фінансових компаній спостерігається тенденція зростання наданого обсягу послуг з фінансового лізингу, обміну валют та грошових переказів. Це стало наслідком зниження довіри населення до комерційних банків через світову фінансову кризу, а також значні коливання курсу гривні до іноземних валют. Загалом серед головних особливостей діяльності фінансових посередників на ринку фінансових послуг України, особливо актуальних в умовах світової фінансової кризи, визначимо такі:

– низький рівень капіталізації як банківських, так і небанківських фінансових інститутів, що в умовах нестачі ліквідності спричиняє неспроможність фінансових установ виконувати свої зобов’язання в повному обсязі;

– домінування і подальше зростання впливу іноземного фінансового капіталу, зокрема у банківській сфері, через слабкість ресурсної бази вітчизняних фінансових посередників;

– недорозвиненість вітчизняного фондового ринку у кількісному (за обсягами операцій та кількістю залучених учасників) і якісному (за складом учасників, складом доступних фінансових інструментів, за рівнем нормативно-законодавчої урегульованості), що значно обмежує фінансових посередників у джерелах формування фінансових ресурсів, можливостях диверсифікації своєї діяльності шляхом надання додаткових фінансових послуг;

– зростання частки операцій фінансових посередників, пов’язаних із кредитуванням державного сектору економіки (через значну емісію державних боргових зобов’язань) та скорочення обсягів кредитування домогосподарств і підприємств, що, крім того, може мати негативні наслідки в умовах розгортання другої хвилі фінансової кризи, пов’язаної з кризою державних фінансів (поточними бюджетними проблемами та зростанням державного боргу);

– проблеми у системі валютного регулювання, пов’язані з обмеженням НБУ у кредитуванні домогосподарств в іноземній валюті (в умовах, коли банки залучають довгострокові ресурси в іноземній валюті), з регулюванням НБУ валютного ринку антиринковими засобами, з валютними ризиками, які поступово накопичуються і періодично перекладаються на фінансових посередників та інших суб’єктів;

– недосконалість регулювання з боку державних органів суб’єктів ринку фінансових послуг, а також контролю за діяльністю фінансових посередників;

– недостатня кількість і якість професійних кадрів у всіх видах фінансового посередництва;

– орієнтація страхових компаній на отримання прибутку шляхом значного зменшення страхових виплат, що підриває довіру до суб’єктів страхового бізнесу та погіршує ділову репутацію цих фінансових посередників;

– практика створення фінансово-кредитного інституту з метою реалізації конкретних операцій, вигідних для певного кола осіб, після чого вони ліквідуються;

– низький рівень доходів домогосподарств, внаслідок чого в економіці відсутні достатні обсяги грошових коштів для забезпечення потенційно великого обсягу фінансових операцій та потреб у інвестуванні;

– орієнтація фінансових посередників переважно на роботу з великими підприємницькими структурами при одночасному нехтуванні обслуговування фізичних осіб, які пропонують порівняно незначні суми для укладення контрактів;

– низька конкурентоспроможність небанківського сектору фінансового посередництва порівняно з комерційними банками;

– низька частка активів фінансових посередників небанківського типу у загальній структурі валового внутрішнього продукту України;

– відсутність надійного захисту інтересів споживачів послуг небанківських фінансово-кредитних інститутів.

   Отже, проаналізувавши становище фінансового посередництва в Україні, можна зробити висновок, що розвиток даного інституту в нашій країні знаходиться все ще у зародковому стані. Це пов’язано з рядом проблем макроекономічного характеру, серед яких можна відзначити такі:

– кредитори зменшують свою активність та не здійснюють інвестиційну діяльність у тих обсягах, які могли б сприяти прискореному розвитку як фінансових відносин, так і фінансового посередництва;

– високі рівні «тінізації» вітчизняної економіки та корупції у системі державних контрольно-регулювальних органів, що збільшує трансакційні витрати, асиметричність інформації та конфлікти інтересів;

– недобросовісна (неринкова) конкуренція, в результаті якої не відбувається ні поліпшення якості фінансових послуг, ні збільшення асортименту пропонованих послуг;

– хаотичність, відсутність системності і своєчасності реформ, що проводяться державою у фінансовому секторі економіки.

Таким чином, важливим напрямом як державного регулювання, так і діяльності самих фінансових посередників є вирішення окресленого кола проблем, що сприятиме пришвидшенню розвитку фінансового посередництва в Україні та підвищенню якості пропонованих послуг фінансового характеру.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІІ. ПРОБЛЕМИ ТА ПерспективИ розвитку  фінансового посередництва в УкраїнІ

 

3.1 Перспективи розвитку інститутів  фінансового посередництва в  Україні

 

Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і різноманітністю фінансових послуг, які вони надають. На розвиненому ринку здійснюють свою діяльність величезна кількість фінансових посередників, які за невелику плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов'язані як з емісією фінансових активів, так і з їх обігом на вторинному ринку. При емісії корпоративних цінних паперів та на кредитному ринку фінансові посередники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки. При емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту вони сприяють залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету.

На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх із процесу інвестування. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі-продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ціною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.