Фінансування оборотних активів підприємств

Перші включають виробничі запаси, запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів і інструменту, запаси незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів, запаси готової продукції і товарів. Мінімальні запаси нормативних цінностей і витрат визначається  індивідуальний норматив, сума якого утворює сукупний норматив, розмір якого визначає, яка сума власних оборотних активів (коштів) повинна бути у розпорядженні підприємства. Ненормовані включають кошти у відвантажених товарах, виконаних роботах, поданих послугах, строк сплати яких не настав, не оплачених в строк, у рахунках з дебіторами за одержаними векселями та з інших розрахунків, а також у залишках грошових коштів на банківських рахунках і в касі.

3. Характер участі в операційному  процесі. У відповідності з  цією ознакою оборотні активи  диференціюються наступним чином:

а) оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства: запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; незавершене  виробництво, запаси готової продукції;

б) оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства (дебіторська заборгованість тощо).

4. Період функціонування оборотних  активів. За цією ознакою виділяють:

а) постійна частина оборотних активів. Вона являє собою незміну частину  їх розміру, яка не залежить від сезонних та інших коливань операційної діяльності підприємства і не пов’язана із формуванням запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання, дострокового завозу і цільового призначення;

б) змінна частина оборотних активів. Вона являє собою ту їхню частину, яка варіюється з в’язку з сезонним зростанням обсягу виробництва і реалізації продукції, необхідністю формування в окремі періоди господарської діяльності підприємства запасів товарно-матеріальних цінностей сезонного зберігання, дострокового завозу тощо.

Як  вже зазначалося, однією з складових  політики управління оборотними активами підприємства є визначення джерел формування. Загалом всі вони поділяються на власні, запозичені й залучені.

Як  правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний фонд, відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення і цільове фінансування та цільове надходження ( із бюджету, тощо) приріст сталих пасивів. Підприємства. Що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, касових внесків членів-засновників, внеску іноземних засновників – в залежність від форми власності, а також надходжень від емісії цінних паперів . Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства. На вже діючих підприємствах джерелами фінансування оборотних активів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, спеціальних фондів, а також інших прирівняних до власних сталих пасивів. Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається нерозподілений прибуток звітного року або минулих років. Згідно із Законом “Про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів “про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій” державні підприємства мають спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10% загального прибутку. Обсяг коштів, що спрямовується   на поповнення оборотних активів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів тощо.

Для скорочення загальних потреб господарство в оборотних коштах, стимулювання їх ефективного використання, а також  у зв’язку з проблемами, що виникають  в процесі функціонування підприємства і пов’язаних з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадження на складі  нереалізованої готової продукції тощо, підприємство звертається до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів-фінансування витрат, пов’язаних з придбанням поточних активів, додаткова потреба в яких виникає у зв’язку із сезонними коливаннями потреб підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, виникнення дебіторської заборгованості або її збільшенням, податковими платежами та іншими зобов’язаннями. Так, наприклад, якщо на розрахунковому рахунку підприємства тимчасово відсутні кошти на оплату платіжних документів постачальників товарів, сировини, матеріалів, робіт, банк може видати короткотерміновий кредит на оплату цих документів. Такий кредит має назву платіжний. Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Основними об’єктами короткострокового кредитування в оборотні активи є: виробничі запаси (промислова сировина, основні і  допоміжні матеріали, запасні частини); незавершене виробництво; витрати  майбутніх періодів, готова продукція і потреба підприємств у коштах для розрахунків із робітниками і службовцями по заробітній платі.

До  залучених коштів належать кошти  інших кредиторів, які надаються  підприємствам у позику під певний відсоток на термін одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання. Досить поширеною формою залучених коштів є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця і виступає, як правило, у формі відстрочки платежу. До позапланових залучених джерел формування оборотних активів належить кредиторська заборгованість, яка являє короткострокові зобов’язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими  поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями; за короткостроковими кредитами. За кредиторської заборгованості залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних джерел і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Як правило, основним об’єктом покриття в даному випадку виступає дебіторська заборгованість. Відображення усіх джерел фінансування здійснюється в балансі – в пасиві: в І розділі вказуються власні джерела, в ІІІ розділі відображаються запозичені і залучені джерела фінансування оборотних активів.

Особливості різних джерел формування і принципи різного  режиму використання власних  і залучених джерел впливають  на ефективність використання оборотних  коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел покриття потреби в оборотних активах має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, що зумовлює можливість правильного вибору стратегії фінансування поточних активів.

1.3. Стратегії і підходи у виборі  методів фінансування оборотних  активів

Вагому  роль в діяльності кожного підприємства відіграє, як вже зазначалося, політика управління оборотними активами. Вона являє собою комплексний, інтеграційний  механізм, який включає в себе сукупність специфічних принципів, підходів та методів орієнтованих на управління кожним окремим елементом в складі оборотних активів з метою забезпечити  злагодженість, результативність та загальну ефективність операційної діяльності підприємства. Але досягнути цієї мети лише на основі операційного управління оборотними активами. Для цього необхідна також ретельно пророблена та вивірена політика управління фінансуванням оборотних активів, яка полягає в оптимізації обсягу і складу фінансових джерел їх формування, оскільки саме за рахунок них  задовольняються потреби підприємства в оборотних активах, необхідних для підтримання безперервності виробничо-господарського процесу. Як правило, ця оптимізація відбувається з позицій забезпечення ефективного використання як власного капіталу, так і інших джерел фінансування, що забезпечувало б фінансову стійкість підприємства.

Така  політика фінансування оборотних активів  базується на використанні різних стратегій  або ж підходів ( як правило, це тотожні поняття в теорії фінансового менеджменту) фінансування поточних активів, які відображають певні методи фінансування даних активів до яких звертається підприємство в процесі своєї діяльності). В теорії фінансового менеджменту існують різні точки зору з приводу того, які стратегії виділяють та на яких позиціях базується їх розмежування. Проте, відвертої полеміки між науковцями, які досліджують різні аспекти і питання в галузі фінансового менеджменту, з приводу сутності кожної з існуючих стратегій не ведеться.

Так, російські науковці в галузі фінансового  менеджменту Бланк І.А. і Стоянова Є.С. виділяють три принципові стратегії  фінансування різних груп оборотних  активів підприємства: агресивну  політику або ж стратегію, консервативну  й помірну. При цьому Бланк вважає, що такий поділ заснований на загальній ідеології фінансового управління підприємства, а кожна стратегія віддзеркалює її з позицій прийнятного співвідношення рівня доходності і ризику фінансової діяльності [2]. Однакові погляди цих вчених і на суть кожної із стратегій і на те, що політику фінансування оборотних активів треба розглядати як синтез політики комплексного операційного управління поточними активами і поточними пасивами, що досягається через кореспондування принципів формування оборотних активів з підходами до їх фінансування.

З розглянутих вище поглядів на те, які  підходи або ж стратегії фінансування активів підприємства існують, а  також точок зору стосовно принципів  і позицій, на основі яких відбуваються розмежування цих стратегій, доцільним буде проаналізувати ті, які запропоновані російськими фахівцями з питань фінансового менеджменту: Стояновою Є.С. і Бланком І.А. в синтезі із запропонованим В.В.Ковальовим підходом до розуміння сутності кожної із стратегій, оскільки їх тлумачення сутності кожної із політик фінансування, хоча і є дещо подібним до концепцій іноземних авторів-теоретиків фінансового менеджменту, що пов’язане з тим, що ці стратегії розповсюджені в загальносвітовій практиці господарювання, але все-таки дозволяє враховувати особливості будови й функціонування вітчизняної економіки.

Розглядаючи особливості кожного підходів окремо, слід зазначити, що консервативний підхід до фінансування оборотних активів  передбачає, що за рахунок власного і довгострокового позичкового  капіталу повинні фінансуватися постійна частина оборотних активів і приблизно половина змінної або ж, що рівнозначно тієї, що варіюється їх частини. Друга половина змінної частини оборотних активів повинна, на думку Бланка І.А., фінансуватися за рахунок короткострокового позичкового капіталу. Натомість, Ковальов В.В. вважає, що короткострокова заборгованість не застосовується в якості джерела фінансування за цієї моделі, а за рахунок довгострокових пасивів (постійного капіталу) фінансуються і змінна і системна частина поточних активів, а також поза обігові активи. Такий підхід до фінансування оборотних активів забезпечує високий рівень фінансової стійкості підприємства за рахунок мінімального обсягу використання короткострокових позичкових коштів, однак збільшує витрати власного капіталу на це фінансування, що при інших рівних умовах призводе до зниження рівня його рентабельності [2].

Поміркований (або ж компромісний) підхід до фінансування оборотних активів передбачає, що за рахунок власного і довгострокового  позичкового капіталу повинна фінансувати постійна частина оборотних активів. В той час, я к за рахунок короткострокового позичкового капіталу – вся змінна їх частина, так вважає Бланк І.А. Натомість Ковальов В.В. припускає можливість того, що половина змінної частини поточних активів також може бути профінансована за рахунок довгострокових пасивів, тобто чистий оборотний капітал буде дорівнювати по величині сумі системної частини поточних активів та половини змінної їх частини. Така модель, як правило,  забезпечує прийнятий рівень фінансової стійкості і рентабельність використання власного капіталу, наближену до середньо ринкової норми прибутку на капітал [2] . Однак, на думку Ковальова В.В. в окремі моменти підприємство може мати надлишкові поточні активи, що негативно впливає на прибуток, однак це розглядається як плата за підтримання ризику ліквідності на належному рівні.

Агресивний  підхід до фінансування оборотних активів  передбачає, з точки зору Бланка І.А., що за рахунок власного і довгострокового  капіталу фінансується лише невелика доля постійної їх частини (не більше половини), а за рахунок короткострокового позичкового капіталу – переважна доля постійної і вся змінна частина оборотних активів. Натомість Ковальов В.В. вважає за можливе фінансування за рахунок довгострокових пасивів всього обсягу системної частини оборотних активів. В цьому випадку лише змінна частина, на його думку покривається короткостроковою заборгованістю. Така модель створює, як правило проблеми в забезпеченні поточних платоспроможності і фінансової стійкості фірми. Разом з тим вона дозволяє здійснювати оперативну діяльність з мінімальною потребою у власному капіталі, а значить забезпечувати порівняно високу його рентабельність. Той чи інший тип політики фінансування віддзеркалює  коефіцієнт чистого оборотного капіталу – мінімальне його значення характеризує здійснення підприємством агресивної політики, а достатньо високе його значення – політику консервативного типу. Таким чином, формування відповідних принципів фінансування оборотних активів в кінцевому підсумку визначає співвідношення між рівнем ефективності використання капіталу власного і рівнем ризику фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, врахування якого дозволяє обрати найефективніший метод фінансування оборотних активів.

Розділ 2. Аналіз джерел фінансування оборотних активів 

2.1. Оцінка складу і структури  оборотних активів НГЧ-2

Проблематика  досліджуваної теми  висуває необхідність проведення комплексного дослідження  та аналізу розглянутих стратегій  фінансування оборотних активів в практиці фінансово-операційної діяльності окремого підприємства з метою розкрити та детально вивчити існуючу ситуацію щодо обраного досліджуваним підприємством методу фінансування поточних активів, а також розробити рекомендації на основі даних аналізу стосовно оптимізації його політики фінансування оборотних активів. В якості бази аналізу в даній роботі обрано підприємство НГЧ-2 (Дистанція цивільних споруд Криворізького відділення Придніпровської залізної дороги). Методика аналізу, що використовується для дослідження ситуації щодо існуючої політики фінансування оборотних активів на підприємстві включає в себе:  метод горизонтального аналізу, метод вертикального аналізу з використанням прийомів порівняльного аналізу, аналізу тенденції, а також включає розрахунок  показника чистого оборотного капіталу, коефіцієнта маневреності, лівереджу, показників оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості [15].