Фінансування оборотних активів підприємств

                                                                 

 

ЗК

                                                           К_явж = ------,       (3.2.)

                                   ВК 

 

де: К_явж - коефіцієнт лівериджу;

ЗК - залучений капітал (сума підсумку ІІ і ІІІ розділів пасиву балансу

   підприємства);

ВК - власний капітал (підсумок І розділу пасиву балансу).

Проведені за формулою розрахунки показника коефіцієнту  лівериджу дали слідуючий результат: на початок 1999 р. К_явж= 0,177, на кінець 1999 р. К_явж= 1.27 . Ці дані підтверджують те. Що така структура джерел фінансування майна підприємства НГЧ-2, яка склалася на кінець 1999 р. значно підвищила кредитний ризик підприємства, коли воно не в змозі розрахуватися по своїм короткостроковим зобов’язанням за рахунок власного капіталу, на отже може опинитися на межі банкрутства.

Отримані  дані аналізу структури джерел фінансування майна підприємства й оборотних  активів свідчать про збереження явно агресивної стратегії фінансування активів підприємства. В підтвердження цього слід розрахувати значення показника власних оборотних активів 

 

ВОК=ВК+ДЗ-ОЗ=ПА-ПЗ

Де  ВК – Власний капітал,

ДЗ  – довгострокові зобов’язання

ОЗ  – основні засоби та вкладення 

 

Так, на початок 1999 року цей показник склав: -7424.3. і на кінці 1999 р. відповідно: -22357,9. Такі значення свідчать, що як і в 1998 р. підприємство зовсім не фінансує свої потреби в оборотних активах за рахунок власного капіталу, а формує їх лише за рахунок короткострокових запозичених коштів, які представлені кредиторською заборгованістю (див баланс), підприємство у зв’язку із нестачею власного капіталу на фінансування інвестицій у необоротні активи, оскільки власний капітал приймає участь у фінансуванні необоротних активів підприємства лише на 49,14% (21601.2 тис.грн.. / 43959,1 тис.грн..) згідно даних балансу підприємства на 01.01.2000 р. (див. баланс), використовує також запозичені кошти для їх фінансування. Отже, можна зробити висновок, що підприємство і в 1999 р.  як і в 1998 р. застосовує агресивний підхід до фінансування оборотних активів і також високої ступені агресивності, оскільки вся величина валових оборотних активів покривається залученими коштами, а це означає, що і системна і змінна їх частини фінансуються цією заборгованістю.

Використовуючи  в своїй операційній діяльності агресивний підхід до фінансування оборотних  активів підприємство НГЧ-2 не змогло на практиці забезпечити високу рентабельність власного капіталу, оскільки в 1998 р. і  в 1999 р. отримало в результаті своєї діяльності значні балансові збитки: в 1998 р. 135,5 тис.грн., а в 1999 р. 1122 тис.грн.. (див. Ф№2), а вдаючись до значного залучення коштів у вигляді кредиторської заборгованості лише збільшило ризик втрати ліквідності, а також втратило платоспроможність, про що свідчить від’ємне значення величини власного оборотного капіталу, високе значення коефіцієнту лівериджу.

Ретроспективний аналіз статистичних показників в діяльності підприємства НГЧ-2 за період з 1996 по 1999 р. показав, що тенденція побудови структури джерел фінансування оборотних активів , коли в ній переважають залучені кошти була започаткована в 1999 .Передумовами цього стало абсолютне зменшення темпів росту залучених коштів починаючи ще з 1996 р., які не відповідали зміні в структурі і динаміці оборотних активів за цей же період.

Аналіз  даних щодо змін в структурі і  динаміці оборотних активів і  джерел їх фінансування за 1996 –1999 р.р. дозволив спрогнозувати тенденції  подальших змін в їх структурі  та динаміці на 2000 р. і 2001 р.. Так, згідно прогнозних даних, при збереженні в діяльності підприємства тих же тенденцій, що спостерігалися протягом 1996-1999 р.р. динаміка зміни джерел фінансування підприємства буде характеризуватись подальшим зниженням розміру  статутного фонду, величина якого на кінець 2000 р. згідно прогнозних даних складе 42012, 6 тис.грн.., а на кінець 2001 р. 41037,4 тис.грн.., в той час як кредиторська заборгованість буде значно зростати, перекриваючи темпи росту дебіторської заборгованості. Це відповідно вплине на питому вагу її в загальній масі джерел фінансування і складе в прогнозі на 2000 р. 85.68%. Також будуть зростати темпи росту збитків при інших рівних умовах і питома вага їх в загальній сумі джерел фінансування майна підприємства може досягнути 29.8%.

Таким чином, отримані результати аналізу структури та динаміки джерел фінансування  оборотних активів підприємства, показники коефіцієнту поточної ліквідності,  лівериджу. Отримані розрахункові значення показника власного оборотного капіталу свідчать, що підприємство в процесі господарювання використовує агресивний метод фінансування оборотних активів, але не в змозі при цьому підтримати високий рівень рентабельності, а потрапляє в зону підвищеного фінансового ризику, пов’язаного з втратою ліквідності й платоспроможності  підприємства й, таким чином. Стає фінансово нестійким, стикаючись з комплексом проблем в своїй операційній діяльності, пов’язаних із збитковістю діяльності,  уповільненням її темпів, вичерпанням запасів товарно-матеріальних цінностей, відсутність коштів для оплати своїх короткострокових боргів.

 

 

2.3.Фінансовий  цикл підприємства.

Фінансовий цикл, чи цикл обертання готівки, являє собою час, у плині якого кошти відвернені з обороту. Основні етапи звертання коштів у ході виробничої діяльності представлені на мал. 2.1.

Мал. 2.1. Етапи  звертання коштів

Логіка представленої  схеми полягає в наступному. Операційний  цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові ресурси омертвлені в запасах і дебіторській заборгованості. Оскільки підприємство оплачує рахунки постачальників з часовим лагом, час, протягом якого кошти відвернені з обороту, тобто фінансовий цикл, менше за середній час звертання кредиторської заборгованості. Скорочення операційного і фінансового циклів у динаміці розглядається як позитивна тенденція. Якщо скорочення операційного циклу може бути зроблене за рахунок прискорення виробничого процесу й оборотності дебіторської заборгованості, то фінансовий цикл може бути скорочений як за рахунок даних факторів, так і за рахунок деякого некритичного уповільнення оборотності кредиторської заборгованості.

Таким чином, тривалість фінансового циклу (ТФЦ) у днях обороту  розраховується по формулі 

ТФЦ = ТОЦ – ЧЗК = ЧЗЗ + ЧЗД - ЧЗК;

ТОЦ

де:

ТОЦ - тривалість операційного циклу;

ЧЗК - час звертання  кредиторської заборгованості;

ЧЗЗ - час звертання  виробничих запасів;

ЧЗД - час звертання  дебіторської заборгованості;

Т - довжина періоду, по якому розраховуються середні  показники (як правило, рік, тобто Т=365).

Інформаційне  забезпечення розрахунку -бухгалтерська  звітність. Розрахунок можна виконувати двома способами: а) по всім даним  про дебіторську і кредиторську заборгованість; б) за даними про дебіторську  і кредиторську заборгованість, що безпосередньо відноситься до виробничого процесу.

Ціль керування  коштами полягає в тому, щоб  інвестувати надлишок грошових доходів  для одержання прибутку, але одночасно  мати їхню необхідну величину для  виконання зобов'язань по платежах і одночасному страхуванні на випадок непередбачених ситуацій. Чим більш передбачувані грошові потоки фірми, тим менше потреба в страхуванні. Керування коштами починається з моменту виписки покупцем (дебітором) чека на оплату продукції і закінчується виплатами кредиторам, персоналу, бюджетам і ін. особам. При цьому керування коштами тісно зв'язано з керуванням кредиторською заборгованістю, тому що менеджери фірми регулюють терміни її оплати.

Варто виділяти "припливи" і "відтоки" коштів по основій (операційній) діяльності, інвестиційному і фінансовому видам діяльності.

Види діяльності	Припливи коштів	Відтоки коштів
1. Основна діяльність	Виторг від  реалізації в поточному періоді; погашення дебіторської заборгованості; аванси, отримані від покупців; надходження  від продажу продукції отриманої по бартері, і т.п.	Платежі по рахунках постачальників і підрядчиків; виплата  зарплати; відрахування в бюджет і  позабюджетні фонди; сплата відсотків  по кредиту; відрахування на соц. сферу.
2. Інвестиційна  діяльність	Продаж основних засобів і нематеріальних активів; дивіденди, відсотки від довгострокових фінансових вкладень; повернення інвестицій.	Придбання основних засобів, нематеріальних активів; капітальні вкладення (прямі інвестиції в будівництво), довгострокові фінансові вкладення.
3. Фінансова  діяльність	Короткострокові кредити і позики; довгострокові  кредити і позики; надходження  від емісії акцій; цільове фінансування.	Повернення  короткострокових кредитів, погашення  позик; повернення довгострокових кредитів, погашення позик; виплата дивідендів; погашення векселів.

Для реалізації функції страхування поточного  виробничого процесу в більшій  ступені підходять ліквідні цінні  папери. (У Україні - державні облігації.) Ліквідні цінні папери приносять  фірмі деякий рівень доходу.  Сукупність коштів і ліквідних цінних паперів називають готівкою чи ліквідними активами. Коли надходження коштів і грошових платежів погоджені на визначену перспективу, фірма може мати відносно невеликі запаси коштів. Але якщо ризик неузгодженостей значний, то необхідні інвестиції в короткострокові ліквідні цінні папери.  Звичайно, необхідний обсяг готівки зростає, якщо частина угод оплачується наявними, і знижується, якщо фірма може швидко одержати кредит на бажаних умовах. Чим вище процентна ставка, тим більше зацікавленість фірми в зниженні готівки.

Мінімальна  кількість готівки, що фірма повинна  мати на розрахунковому рахунку й  у касі, визначається двома процесами. Перший - проміжок часу між оплатою  рахунка покупцем і інкасуванням коштів. Цей час складається з  трьох частин:

- час перекладу  платежів від покупців (дебіторська  заборгованість тут не розглядається,  покупець оплатив рахунок, але  на його пересилання фірмі  потрібно визначений час, що  залежить від форми безготівкових  розрахунків і ефективності роботи  банків);

- час, протягом  якого платежі залишаються не  інкасованими банками; 

- час руху  коштів до банків, що роблять виплати.

Фірми можуть використовувати  багато методів скорочення періоду  інкасації, а отже, і необхідних запасів  коштів (електронні перекази, система сейфів і ін.). Але цей період завжди буде мати місце, завжди будуть трансакційні витрати.

Другий - вимоги комерційних банків про утворення  компенсаційних (резервних) залишків. Ці залишки визначаються вартістю послуг банку, що веде розрахункові рахунки і надає кредити.

Аналіз руху коштів проводиться за даними звітного періоду. На перший погляд такий аналіз, як і будь-який інший розділ ретроспективного аналізу, має порівняно невисоку цінність для фінансового менеджера; однак можна привести аргументи, що певною мірою виправдовують його проведення. Наприклад, досить парадоксальна ситуація, коли підприємство є прибутковим, але не має засобів розплатитися зі своїми працівниками і контрагентами. Така ситуація цілком повсякденна в економіці перехідного періоду.

Теоретично  відзначеного парадокса можна уникнути - це відбудеться в тому випадку, якщо на підприємстві послідовно і  строго вживають метод визначення виторгу  від реалізації в міру оплати товарів  і послуг. Однак Положенням про  бухгалтерський облік і звітність дозволено застосовувати й інший метод – метод визначення виторгу від реалізації в міру відвантаження товарів і пред'явлення покупцю розрахункових документів. Саме в цьому випадку грошовий потік і потік цінностей і розрахунків, що генерує прибуток, не збігаються в часі. Аналіз руху коштів саме і дозволяє з відомою часткою точності пояснити розбіжність між величиною грошового потоку, що мав місце на підприємстві в звітному періоді, і отриманим за цей період прибутком.

У західній обліково-аналітичній практиці методика подібного аналізу розроблена досить докладно і зводиться до аналізу потоку коштів по трьох основних напрямках: поточна, інвестиційна і фінансова діяльність. Можна взяти за основу дану схему, однак, виходячи з реальності фінансово-господарських операцій, що мають місце у вітчизняних підприємствах, доцільно трохи видозмінити склад напрямків видів діяльності, у тім чи іншому ступені зв'язаних з рухом коштів:

• поточна (основна) діяльність - одержання виторгу від реалізації, аванси, сплата по рахунках постачальників, одержання короткострокових кредитів і позик, виплата заробітної плати, розрахунки з бюджетом, виплачені/отримані відсотки по кредитах і позиках;
• інвестиційна діяльність - рух засобів, зв'язаних з придбанням чи реалізацією основних засобів і нематеріальних активів;
• фінансова діяльність - одержання довгострокових кредитів і позик, довгострокові і короткострокові фінансові вкладення, погашення заборгованості по отриманим раніше кредитах, виплата дивідендів;
• інші операції з коштами - використання фонду споживання, цільове фінансування і надходження, безоплатно отримані кошти й ін.

Логіка аналізу  досить очовидна - необхідно виділити по можливості всі операції, що торкаються руху коштів. Це можна зробити різними способами, зокрема шляхом аналізу всіх оборотів по рахунках коштів. Однак у світовій обліково-аналітичній практиці застосовують, як правило, один із двох методів, відомих як прямий і непрямий методи. Різниця між ними складається в різній послідовності процедур визначення величини потоку коштів у результаті поточної діяльності:

• прямий метод ґрунтується на численні припливу (виторг від реалізації продукції, робіт і послуг, аванси отримані й ін.) і відтоку (оплата рахунків постачальників, повернення отриманих короткострокових позичок і позик і ін.) коштів, тобто вихідним елементом є виторг;
• непрямий метод ґрунтується на ідентифікації й обліку операцій, зв'язаних з рухом коштів, і послідовному коректуванню чистого прибутку, тобто вихідним елементом є прибуток. Розглянемо логіку процедур прямого методу.

Розглянутий метод  дозволяє судити про ліквідність  підприємства, детально розкриваючи  рух коштів на його рахунках, але  не показує взаємозв'язку отриманого фінансового результату і зміни  величини коштів. Тому застосовується непрямий метод аналізу, що дозволяє пояснити причину розбіжностей між прибутком і, наприклад, скороченням коштів за період.