Лекции по "Финансам предприятия"

Величина створених  і використаних фінансових ресурсів за певний період відображена у зведеному фінансовому балансі держави, який складається з дохідної та видаткової частин.

Дохідна частина зведеного  фінансового балансу включає фінансові ресурси, що створюються і використовуються в усіх секторах економіки, незалежно від форм класності, а також добровільні та обов'язкові платежі населення, довготермінові кредити банків, доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

У видатковій частині балансу  наводять загальну суму витрат госпрозрахункових підприємств, установ і організацій, а також бюджетної сфери.

3. Фонди фінансових  ресурсів цільового призначення

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи і належать до держаних фінансів.

Державні  цільові фонди — це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб.

За  допомогою державних цільових фондів можна:

• впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування та кредитування підприємств;
• забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел 
  і штрафів за забруднення навколишнього середовища;
• надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування 
  соціальної інфраструктури в цілому.

Залежно від цільового  призначення державні фонди поділяють на економічні й соціальні, а відповідно до рівня управління — на державні й регіональні.

Цільові фонди можуть бути постійними і тимчасовими. Створення постійних фондів пов'язане з виконанням державою окремих функцій. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань.

Сьогодні в Україні  існують такі основні державні цільові фонди:

• Пенсійний фонд;
• Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
• Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

   ---Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

4. Фінансове забезпечення відтворювального процесу

Фінансове забезпечення відтворювального процесу — це покриття відтворювальних витрат за рахунок фінансових ресурсів, які акумулюються господарюючими суб'єктами і державою.

Обсяг і структура фінансових ресурсів безпосередньо пов'язані з рівнем розвитку виробництва та його ефективністю. Що більші масштаби виробництва і вища його ефективність, то більші, за інших рівних умов, обсяги мобілізованих фінансових коштів. Своєю чергою, величина фінансових ресурсів, які інвестуються у виробництво, — важлива передумова для його росту та вдосконалення.

Фінансові ресурси необхідні, насамперед, суб'єктам господарювання. З них формуються децентралізовані фінансові ресурси, які скеровують на капітальні вкладення, збільшення оборотних коштів, фінансування науково-технічних досягнень, проведення природоохоронних заходів, забезпечення потреб суспільного характеру. Отже, децентралізовані фонди забезпечують грошовими коштами відтворювальний процес на мікро-рівні.

Фінансове забезпечення відтворювальних  витрат здійснюється в трьох формах:

а) самофінансування;

б) кредитування;

в) державного фінансування.

Самофінансування базується на використанні власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання. Якщо власних коштів недостатньо, підприємство може або «коротити деякі свої витрати, або використати залучені кошти, отримані за рахунок операцій з цінними паперами

Кредитування — це такий спосіб фінансового забезпечення відтворювальних витрат, за якого витрати суб’єктів господарювання покриваються за рахунок позик банку, наданих на умовах терміновості, сплачуваності та повернення.

Державне фінансування здійснюється за рахунок коштів бюджетних та позабюджетних фондів і не потребують повернення. За допомогою такого фінансування держава цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою та невиробничою сферами, галуні ми економіки.

На практиці всі перераховані форми фінансового забезпечення відтворювального процесу можуть застосовуватись одночасно. Основне — у певний час забезпечити оптимальне співвідношення між ними.

Одним із методів впливу держави  на відтворювальний процес є фінансове стимулювання. До фінансових стимулів належать організаційні форми фінансових відносин, за допомогою яких можна впливати на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання.

До складу фінансових стимулів розвитку виробництва і підвищення його ефективності відносять:

• ефективні напрями інвестування фінансових ресурсів;
• заохочувальні фонди;
• бюджетні методи інтенсифікації виробництва;
• спеціальні фінансові пільги і санкції.

Можна виділити три основні  напрями інвестування фінансових ресурсів:

1. фінансування технічного переозброєння підприємств;
2. фінансування витрат, пов'язаних із відтворенням робочої сили, професійною підготовкою кадрів, підвищенням їхньої кваліфікації;
3. послідовна реалізація програм, спрямованих на забезпечення зрушень у галузевій та територіальній структурах суспільного виробництва.

Спеціальні заохочувальні  фонди формуються на підприємствах з метою орієнтувати працівників на поліпшення кінцевих результатів діяльності, ріст виробництва і підвищення його ефективності.

Важливу роль у розвитку виробництва відіграють бюджетні стимули: система платежів підприємства до бюджету та система бюджетного фінансування.

 

 

 

 

 

ТЕМА 2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА

1. Поняття та сутність фінансової системи.

       2. Структура фінансової системи.

3. Управління фінансовою системою.

0сновні терміни  і поняття: фінансова система, державні фінанси, міжнародні фінанси, фінанси підприємств, фінансовий ринок, місцеві фінанси, фінанси населення, страхування, фінансовий апарат, фінанси суб'єктів господарювання, бюджет держави, фонди цільового призначення, страхові фонди, ринок цінних паперів, ринок кредитних ресурсів, ринок грошей (валютний ринок), державний кредит, зведений бюджет.

1. Поняття та сутність фінансової  системи

Фінансова система — це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин , що мають особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, відповідний апарат управління, правове забезпечення щодо створення та використання грошових фондів, які зосереджені в розпорядженні держави, не фінансового сектора економіки, певних фінансових інститутів, домогосподарств для фінансового забезпечення суспільно-економічного розвитку.

До основних принципів  побудови сучасної фінансової системи  належать:

• єдність, яка обумовлена єдиною економічною і політичною основою суспільства, єдиною фінансовою політикою, що реалізується в життя через фінансову систему;
• чітке функціональне призначення ланок фінансової системи, яке виражається в тому, що в кожній з них вирішуються свої завдання специфічними методами, існують відповідні фонди грошових коштів, апарат управління;
• принципи демократичного централізму і національної політики, які яскраво проявляються в побудові державних фінансових органів, а також бюджетної системи.

Фінансова система держави є  відображенням форм і методів  конкретного використання фінансів в економіці і відповідною до моделі економіки та значною мірою визначається нею. Так, у держави тоталітарного типу фінансова система є спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені. У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це стосується насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю  структурою, але у всіх у них є певні спільні ознаки, а саме:

• кожна ланка фінансової системи має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;
• кожна ланка фінансової системи є відносно самостійною, має власну специфічну сферу застосування;
• між ланками фінансової системи існують тісний взаємозв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості іі ефективності системи в цілому; фінансова система держави досягає найбільшої ефективності 
  лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;
• залежно від факторів, що виливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Таким чином, фінансова  система держави є формою використання фінансів в системі суспільно-економічного устрою. Фінансові системи різних держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є спільна ознака — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив па соціальні пронеси в державі, а також на формування і використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

2. Структура  фінансової системи

Фінансова система за організаційною будовою є сукупністю фінансових органів та інститутів, які займаються управлінням грошовими потоками.

Фінансові системи окремих  держав можуть відрізнятися за своєю  структурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі економіки. Нині у світі налічується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.

Структура фінансової системи є динамічною і не може розглядатися в статичному вигляді, У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати. Кожна ланка фінансової системи с самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного.

Залежно від локалізації  фінансових потоків фінансові системи  поділяються на:

• національні — фінансові потоки яких концентруються в межах окремих країн;
• міжнародні — фінансові потоки яких концентруються в межах багатьох країн.

Залежно від ролі суб'єктів  фінансової діяльності у суспільному  виробництві фінансова система поділяється на такі сфери: державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання, фінанси домашніх господарств та фінанси фінансових посередників.

 

Залежно від характеру  діяльності фінансових суб'єктів в  межах кожної сфери формуються окремі лапки фінансових відносин. Кожна ланка і сфера фінансової системи має специфічні ознаки і відповідне призначення.

Так, фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. З них складається базова основа всієї фінансової системи оскільки саме тут створюється ВВІІ, який виступає об'єктом фінансових відносин. Вся фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється законодавчо — у частині взаємовідносин з державою, на підставі угод (договорів) — взаємовідносин з іншими суб'єктами, в основі яких лежать інтереси підприємства та установчими документами.

Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, то вони працюють на засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення і розвиток. Такі підприємства працюють, головним чином, у сфері матеріального

виробництва, торгівлі. Ці підприємства є основними  платниками податків до бюджету і внесків до державних цільових фондів. Але в сучасних ринкових умовах і в сфері нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на засадах комерції (лікувальні, навчальні, видавницькі, спортивні, культурні заклади тощо).

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату : лікарні, загальноосвітні школи, дитячі дошкільні установи, бібліотеки, музеї тощо. Метою діяльності таких установ не є отримання прибутку і платежі в бюджет у них є дуже незначними, або взагалі відсутні. Головним джерелом фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти.