Лекции по "Финансам предприятия"

Некомерційними є також  громадські організації та доброчинні фонди. Головним джерелом їх доходів  є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські пожертвування. Громадські організації можуть мати у власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину отриманого доходу.

Фінанси суб'єктів господарювання пов'язані із розподільними і  нерозподільними відносинами, які також поділяються на внутрішні; внутрішньо-корпоративні та зовнішні.

Державні фінанси — характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають відносини перерозподілу ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості господарських структур і громадян, використовуючи насамперед податковий механізм (за допомогою об'єктів оподаткування, ставок податків і пільг в оподаткуванні), а також створюючи сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, зокрема, через надання привілеїв в імпорті, створення спеціальних економічних зон, техпополісів тощо. Через державний кредит держава має змогу виливати на інфляційні процеси в бік їх зменшення.

Із бюджету фінансуються операційні та інші витрати на розвиток агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості, спрямовуються капіталовкладення в об'єкти загальнодержавного значення, фінансуються науково-технічні програми тощо.

Державні  фінанси охоплюють:

• державні та місцеві бюджети;
• державні фонди цільового призначення;
• державний кредит;
• фінанси підприємств і організацій державної форми власності.

Провідне місце в  державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об'єднуються у зведеному бюджеті держави. Зведений бюджет держави —- це сукупність усіх бюджетів держави, що входять до бюджетної системи. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави, призначений для фінансового забезпечення, виконання державою її функцій: управління суспільством, оборони країни, економічної та соціальної. Через бюджет регулюється діяльність усіх сфер і ланок фінансової системи.

Державні фонди  цільового призначення характеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем. Характерною ознакою їх є чітко визначені джерела формування і напрями використання. Державні цільові фонди знаходяться у розпорядженні центральних та місцевих органів влади і концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх фінансових ресурсів держави.

До  них належить:

- Пенсійний фонд;

• Фонд соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрати, зумовлені народженням та похованням;
• Фонд соціального страхування на випадок безробіття;
• Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань та інші. Кошти цих фондів витрачаються, в основному, на соціальні потреби.

Державний кредит — заборгованість держави перед своїми громадянами та громадськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів (позичкових капіталів) для фінансування державних витрат, особливо коли державний бюджет є дефіцитним. В сфері державних кредитних відносин позичальником є держава, а кредиторами — юридичні та фізичні особи.

До складу фінансової системи  включаються також фінанси домогосподарств. В системі основних елементів грошових потоків сукупного грошового обороту суспільства домогосподарства приймають участь в:

• формуванні грошових доходів сімейних господарств;
• купівлі продуктів на внутрішньому ринку;
• сплаті податків;
• формуванню заощаджень, що надходять на грошовий ринок.

До доходів домогосподарств належать заробітна плата працюючих членів сім'ї, доходи від продажу землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержані від здавання в оренду майна, дивіденди та відсотки від цінних паперів, проценти від банківських вкладів, соціальна допомога та пенсії тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень, купівлю цінних паперів та інші витрати.

Домогосподарства тісно пов'язані з іншими ланками фінансової системи. Так, домогосподарства отримують кошти з бюджету та від господарських структур у вигляді оплати праці та одержання безоплатних послуг від держави. Зі свого боку, домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні і використанні страхових фондів, є суб'єктами фінансового ринку.

Фінанси групи фінансових посередників формуються і реалізуються на фінансовому ринку.     Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей, кредитних ресурсів,цінних паперів і фінансових послуг. Па ринку грошей здійснюються операції кунівлі-продажу ринкових фінансових інструментів із терміном обертання до одного року.                     Ринок кредитних ресурсів (банківських позик, позикового капіталу) є сферою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші потреби. Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є вільні кредитні ресурси. Регулюється ринок кредитних ресурсів за допомогою облікової ставки Національного банку України. Ринок цінних паперів — це мобілізація коштів на потреби господарської діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів (фондових інструментів), які гарантом повернення вкладених коштів і одержання доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому ринку. Ринок фінансових послуг є сукупністю різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування.

Важливу роль у фінансовій системі має відігравати така сфера, як страхування, що формує фонди фінансових ресурсів, основне призначення яких — покрити втрати економіки та окремих громадян, що виникли з непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційні та кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Перерозподільні відносини і діяльність на світовому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави характеризує сфера міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб'єктами різних країн: між урядами, між підприємствами, між підприємствами, громадянами й урядами. Міжнародні фінансові організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм, на фінансову допомогу окремим країнам, на утримання апарату цих організацій.

Успішною  умовою розвитку фінансової системи  є також фінансова інфраструктура, до якої входить: - нормативно-законодавча база;

• підготовка та перепідготовка фахівців для фінансової системи;
• органи управління фінансовою системою;
• інформаційне забезпечення;
• рейтингові агентства;
• консалтингові фірми.

Таким чином, кожна ланка  фінансової системи с самостійним  її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. В процесі економічного розвитку структура фінансової системи може змінюватися. Залежно від ролі суб'єктів фінансової діяльності у суспільному відтворенні фінансова система поділяється на окремі сфери, які є тісно пов'язаними між собою.

2.3. Управління  фінансовою системою

Фінансова система являє  собою складний механізм, ефективність якої залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

• налагодженість фінансових відносин у суспільстві;
• вибір адекватної і стимулюючої фінансової моделі держави;
• дійовість фінансового механізму;
• наявність чіткого фінансового законодавства;
• організація управління нею фінансовою системою тощо. 
  Скоординоване  управління   фінансовими  потоками  будь-якої держави забезпечується фінансовим апаратом.

Фінансовий  апарат — це сукупність різноманітних фінансових установ, які управляють фінансовою системою держави.

Основним завданням органів  управління фінансовою системою є забезпечення злагодженості у функціонуванні окремих сфер і лапок фінансових відносин. Це досягається чітким розмежуванням функцій і повноважень між фінансовими органами та інституціями.

На прикладі фінансової системи України можна продемонструвати структуру її фінансового апарату (рис. 2.2).

Центральне місце в  управлінні фінансами в Україні, як і в будь-якій іншій державі, посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни. Також управлінням фінансами займаються такі установи: Державна контрольно-ревізійна служба (спеціалізується на здійсненні фінансового контролю), Державне казначейство (створено з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету), Державна податкова адміністрація (організовує справляння податків та контроль за дотриманням податкового законодавства), Рахункова палата України (створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням бюджету держави, аналізу бюджетної політики держави, контролю у сфері державного кредиту), Аудиторська палата (хоча і не є фінансовим органом, організовує незалежний фінансовий контроль).

Фінансова система України  знаходиться на етапі становлення  і вдосконалення. Найважливішими проблемами її розвитку є:

- зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності:

• відлагодження фінансового механізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів;
• реформа бюджетної системи, практична реалізація всіх положень чинного законодавства;
• реформа системи оподаткування;
• раціональне використання коштів, залучених з допомогою державного кредиту, зміцнення довіри до державних цінних паперів.

Всі фінансові інститути  сприяють утворенню та використанню централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави

 

Тема4. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА ТА ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

1. Зміст і значення фінансової  політики

2. Фінансовий механізм та його  роль у реалізації фінансової  політики

3. Фінансове планування

4. Управління фінансами

5. Фінансовий контроль

 

Ключові терміни: фінансова політика, фінансовий механізм, фінансова стратегія, фінансова тактика, податкова політика, бюджетна політика, грошово-кредитна політика, фінансові інструменти, фінансові важелі, фінансовий контроль, фінансове планування, управління фінансами, фінансове право.

1. Зміст і значення фінансової політики

Фінансова політика — це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона проявляється у формах і методах накопичення фінансових ресурсів та використання їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві; практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями.

Фінансова політика держави  залежить від зовнішніх та внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів варто  віднести: залежність держави від імпортних поставок сировини, матеріалів, інших видів природних ресурсів; рівень обміну технологіями; експортні можливості самої держави та ін.

Внутрішніми факторами, які суттєво  впливають на фінансову політику, є: форма власності на основні засоби виробництва; структура економіки; соціальний склад населення; стан розвитку економіки і організація грошового обігу; стабільність грошової одиниці; розвиток форм кредитування.

Фінансова політика держави  базується на таких загальних принципах:

1) постійне сприяння  розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення;

2) мобілізація і використання  фінансових ресурсів на забезпечення  соціальних гарантій (освіта, оборона,  охорона здоров'я, культура, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та ін.);

3) вплив за допомогою  фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів.

 

  Залежно від тривалості періоду фінансову політику поділяють на:

1. фінансову стратегію;
2. фінансову тактику.

Фінансова стратегія — довготерміновий курс фінансової політики, розрахований на перспективу, який передбачає вирішення великомасштабних завдань, визначених економічною та соціальною стратегією. У процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розпитку фінансів, формуються концепції їх використання, розробляються принципи організації фінансових відносин.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань конкретного етапу розвитку суспільства.

Стратегія і тактика фінансової політики взаємопов'язані. Стратегія створює сприятливі можливості для вирішення тактичних завдань.

У складі фінансової політики як самостійні чинники існують: податкова політика, бюджетна, грошово-кредитна та митна.