Перспективи розвитку цінних паперів в Україні

• здійснюють ефективний розподіл фінансових ресурсів інвесторів у часі з одночасним зниженням вартості фінансових операцій і зростанням їх кількості;
• об'єднують заощадження своїх клієнтів з метою здійснення великих інвестицій на фінансовому ринку. 
• диверсифікують ринок, що не можуть зробити окремі власники заощаджень;
• об'єднують та перерозподіляють фінансові ризики, акумулюючи великі обсяги фінансових ресурсів з метою зниження ризику інвестицій для окремих суб'єктів;
• сприяють забезпеченню рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси.
• Фінансові посередники, акумулюючи великий обсяг фінансових ресурсів (навіть якщо більшість цих зобов'язань є короткостроковими), мають можливість придбання і довгострокових активів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Перспективи розвитку цінних паперів в Україні

3.1. Міжнародний  досвід функціонування ринку цінних паперів

В міжнародній практиці прийнято виділяти дві моделі регулювання фондового ринку:

1. Регулювання ринка переважно є функцією державних органів. Лише невелика частина повноважень по над зору, контролю, встановленню правил держава передає об’єднанням професійних учасників ринків цінних паперів. Така система існує у Франції.
2. Передача максимально можливого обсягу повноважень саморегулюючим організаціям (об’єднанням професійних учасників ринків цінних паперів), при цьому за державою зберігаються основні контрольні позиції. В даному випадку значне місце в контролі займають ні жорсткі розпорядження, а традиції, що склались, система погоджень та переговорів. Дана модель прийнята у Великобританії. [11,с.40]

Ідея державного регулювання фондового ринку зародилась ще наприкінці 19 століття. В цей час в країнах, де ринку були достатньо високо розвинуті, при міністерствах фінансів почали створюватись спеціальні підрозділи, які називались департаментами, до функцій яких входив контроль на ринком цінних паперів. В 30 – ті роки 20 століття вони стали перетворюватись в окремі структури державної влади.

Структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від прийнятої моделі ринку (банківської, небанківської) та ступеню централізації управління в країні та автономії регіонів. В країнах з федеративним устроєм частина повноважень держави на ринку цінних паперів прийнято передавати територіям. Державні органи по регулюванню фондового ринку можуть функціонувати на національному, міжрегіональному, регіональному і муніципальному рівнях.

В країнах з розвинутим ринком цінних паперів в державному регулюванні фондового ринку прийнято виділяти два підходи:

1. Рестрикційне регулювання, яке уявляє собою систему взаїмопов’язаних методів щодо упорядкуванню процесів укладення угод на основі обов’язкових правил і вимог, при цьому невиконання останніх тягне  встановлені міри відповідальності.
2. Стимулююче державне регулювання, в основу якого покладені методи щодо активації певних процесів на ринку цінних паперів.

Відомі у світі  підходи щодо організації державного регулювання ринку цінних паперів наведені в табл.3.1

Північноамериканська (США) національна система регулювання фондового ринку вважається найбільш розвинутою у світі, в основу якої покладений рестрикцій ний підхід до державного регулювання. Особливістю даної системи є опор на самоорганізацію ринку цінних паперів і органам державного регулювання відведено мінімум функцій. Існуюча сьогодні американська система була створена в 1934 р. з прийняттям Закону про фондові біржі. На основі цього закону Конгресом США була створена Комісія по цінним паперам а біржам, яка є органам державного над зору з обмеженими судовими повноваженнями. Комісія має виконавчі, квазівиконавчі та квазісудові повноваження.

Система регулювання фондового ринка США складається з 3 рівнів:

1.      Законодавча влада – Конгрес. Контроль  за індустрією цінних паперів здійснюють Комітет по нагляду за банками Сенату та Комісія з торгівлі Палати Представників.

2.      Державні виконавчі органи, до яких входять:

-         Комісія з цінних паперів і фондових бірж

-         Комісія по товарних ф’ючерсах

3.      Саморегулівні організації, які складаються з:

-         Національної асоціації фондових бірж,

-         8 бірж,

-         Законодавчої ради з муніципальних цінних паперів ,

-         15 клірингових агентств,

-         Корпорації захисту інвесторів у цінні папери, яка виконує специфічну регулятивну функцію.

Значення американського досвіду регулювання ринку цінних паперів дуже велике у всьому світі, і цей досвід обов’язково повинен бути прийнятий до уваги при розробці системи державного регулювання українського фондового ринку.

У Великобританії склалася інша практика державного регулювання фондового ринку. Він регулюється різними державними установами. Так Міністерство фінансів контролює виконання Закону про фінансові послуги, виконання фондовою біржею своїх функцій як офіційної установи, що займається лістингом цінних паперів. Банк Англії регулює та контролює ринок державних облігацій, ліцензує діяльність депозитарних установ, а також разом із Комісією з цінних паперів і ф’ючерсів  ліцензує маркет – мейкерів, що здійснюють операції з державними цінними паперами. Рада з цінних паперів та інвестицій – спеціальний орган, який наділений повноваженнями щодо регулювання фондового ринку за рішенням Міністерства фінансів та ухвалою британського парламенту. [12, с.80-82]

Ступінь реалізації захисту інвестора є критерієм державного регулювання ринку цінних паперів у Німеччині. Ще з  початку 20 століття повноваження держави використовуються з метою приведення біржової  справи згідно з і суспільними інтересами. В Німеччині державний нагляд є засобом контролю, а не управління.

Система регулювання ринку цінних паперів Німеччини складається з 4 рівнів:

1.     Федеральні органи

2.     Органи біржового нагляду федеральних земель

3.     Комітети з контролю на фондових біржах

4.     Управління внутрішнього контролю комерційних банків та інших учасників ринку

Традиційно регулювання фондового ринку у Німеччині було децентралізоване і здійснювалось спеціальними земельними органами. Нагляд за дотриманням правил поведінки на ринку цінних паперів , контроль інсайдерської торгівлі, перевірку дотримання обов’язків по розкриттю інформації і публікації матеріалів здійснює Федеральне відомство по нагляду за торгівлею цінними паперами.

На Україні на даний час склалась змішана модель регулювання та функціонування  ринку цінних паперів, функції щодо контролю за діяльністю на фондовому ринку розподілені між декількома державними органами.  Тому при виборі національної моделі регулювання ринку цінних паперів важливо вивчити зарубіжний досвід, урахувати плюси і мінуси кожної моделі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 3.1

Моделі державного регулювання ринку цінних паперів

 

 

Класифікаційна ознака	Назва моделі	Зміст моделі	Країни,які використовують модель
Організація державного регулювання	Модель прямого урядового контролю	Держава безпосередньо регулює процеси функціонування та розвитку фондового ринку, дана модель використовується в країнах зі слаборозвинутим ринком цінних паперів	Ірландія, Нідерланди Португалія
	Модель контролю задопомогою фінансово –банківських органів	Розвиток фондового ринку підлягає розвитку банківського сектору, так як комерційні банки є крупнішими учасниками ринку цінних паперів	Німеччина, Бельгія, Данія
	Модель створення спеціального міжвідомчого закладу	Спеціальний орган, який має широке коло повноважень, об’єднує представників різних міністерств і відомств, дана модель найбільш поширена	США, Франція, Італія, Іспанія, Великобританія
Характер регулювання	Модель Жорсткого державного адміністрування (американська)	Активний контроль держави за розвитком фондового ринку. Жорсткі вимоги до емітентів цінних паперів з метою максимального захисту прав та інтересів інвесторів	США, Франція
	Модель  переважно саморегулювання ринку(європейська)	Держава переважно обмежується нормотворчістю.Безпосереднє регулювання ринку цінних паперів здійснюють саморегулівні організації та уповноважені біржі.	Великобританія, більшість країнЗахідної Європи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Проблеми розвитку  ринку цінних паперів та їх  вирішення

 

На сучасному етапі розвитку України, коли проведена приватизація більшості державних підприємств, створена значна кількість акціонерних товариств і кожний може зіткнутися з ризиковою частиною ринку - ринком цінних паперів. Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин. Основним завданням фондового ринку на етапі трансформації економіки України має бути мобілізація тимчасово вільних коштів населення та господарюючих суб’єктів, перерозподіл цих коштів у ті сектори економіки, що потребують додаткового фінансування для подальшого розвитку, а також реалізація національних інтересів у фінансовій сфері.

Ліквідний та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки шляхом:

• залучення коштів для покриття дефіциту державного та місцевих бюджету, фінансування державних та місцевих програм розвитку;
• сприяння розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення та інститутів спільного інвестування;
• створення ефективної системи захисту прав та інтересів інвесторів;
• акумуляції та перерозподілу інвестиційних ресурсів між різними галузями економіки та підприємствами;
• формування коректної ринкової вартості підприємств;
• утворення інформаційних індикаторів для інвесторів, індикації загального стану економіки для всіх суб’єктів господарювання.

З метою реалізації фондовим ринком завдань щодо залучення інвестиційних ресурсів та забезпечення сталого економічного розвитку необхідно усунути ряд перешкод, які заважають подальшому розвитку фондового ринку та якісному виконанню покладених на нього функцій. До основних таких перешкод потрібно віднести наступні:

1. Психологічне неприйняття та недооцінка потенціалу фондового ринку як важливого елементу фінансової системи ринкової економіки. Фондовому ринку відводиться другорядна роль порівняно з іншими секторами фінансової системи, зокрема кредитно-банківським та спостерігається недооцінка потенціалу фондового ринку стосовно можливості акумулювання інвестиційних ресурсів населення та господарюючих суб’єктів. Недооцінка потенціалу фондового ринку спостерігається як з боку держави, так і збоку господарюючих суб’єктів та домашніх господарств.

2. Окремі характеристики  вітчизняного фондового ринку  загалом, та особливості його  структури зокрема:

• суттєве превалювання неорганізованого ринку над організованим, що негативно позначається на прозорості фондового ринку, що відлякує іноземних інвесторів;
• наявність кількох торгових площадок, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль над операціями з цінними паперами та розповсюдження інформаційних індикаторів щодо кількісних та якісних параметрів операцій з цінними паперами;
• низька ліквідність фондового ринку;
• мала кількість цінних паперів, якими торгують на біржі, обмежена кількість інструментів фондового ринку;
• учасники фондового ринку маніпулюють цінами з метою завищення вартості чистих активів інвестиційних фондів;
• незавершеність формування інституційної інфраструктури фондового ринку, її низька якість.

3. Слабка зацікавленість  стратегічних іноземних інвесторів  у вітчизняному фондовому ринку. Присутність на вітчизняному фондовому ринку стратегічних іноземних інвесторів залежить від таких факторів, як:

• макроекономічна та політична стабільність;
• стабільність національного законодавства;
• чітке забезпечення прав акціонерів, високий рівень корпоративного управління;
• відсутність бар’єрів для вільного переливу капіталу (як в Україну, так і з неї), передбачуваність валютної політики;
• прозорість як фондового ринку, так і звітності вітчизняних компаній, належного рівня їх корпоративного управління.

Більшість з наведених факторів перебувають на незадовільному рівні, що стримує приплив іноземного капіталу на вітчизняний фондовий ринок.

4. Низький рівень специфікації  прав власності, що зумовлює численні  корпоративні конфлікти. Слабкий захист прав акціонерів, зокрема міноритарних власників, низький рівень корпоративного управління є чи не найбільшими проблемами, які гальмують розвиток фондового ринку та стримують як внутрішнього, так і зовнішнього інвестора. Серед найбільш поширених порушень прав інвесторів зазначимо такі:

• недотримання норм законодавства, які визначають порядок розміщення акцій, порушення інтересів інвесторів під час проведення додаткової емісії;
• несвоєчасне та неповне висвітлення інформації про діяльність емітентів;
• ущемлення прав інвесторів під час процедури банкрутства, санації, реорганізації;
• недотримання емітентами порядку проведення загальних зборів акціонерів;
• прийняття емітентами статутних норм, що обмежують права та інтереси інвесторів;
• зміни порядку та термінів виплати дивідендів.