Проблеми та шляхи їх подолання в системі формування доходів домогосподарств

Перехідним типом між простими і складними господарствами є розширені домашні господарства. Вони складаються з однієї подружньої пари і окремих близьких або далеких родичів. Такий тип господарства необхідний переважно для виконання значних за обсягом аграрних робіт, коли одній сім’ї не під силу здійснювати певні види господарської діяльності.

Іншим важливим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім’я (велике місто, містечко, село). За цим принципом домогосподарства прийнято поділяти на сільські та міські.

Залежно від виду діяльності, сільські домогосподарства, в свою чергу, поділяють на селянські фермерські господарства, деякі типи ремісничих господарств і особисті підсобні господарства. Міські домогосподарства можна класифікувати аналогічно, а саме: домогосподарства, що займаються торгівлею чи надомним бізнесом, «човникарством» чи кіосковим бізнесом, комп’ютерним бізнесом чи автоперевезеннями тощо.

Беручи до уваги основні складові підприємницького бізнесу, усі домогосподарства за видами господарювання доцільно поділяти на такі, що здійснюють: виробничу діяльність (фермерське господарство, особисте підсобне господарство, ремісниче господарство); комерційну діяльність (домогосподарства, які займаються «човниковим» бізнесом, кіосковим бізнесом, автотранспортними перевезеннями і т. д.); фінансову діяльність (сімейні ломбарди, обмінні пункти валюти тощо).

У державах з розвиненою ринковою економікою домашні господарства класифікують за рівнем добробуту, виділяючи багаті, середнього достатку, бідні та маргінальні (ті, що знаходяться за межею бідності) сім’ї. На добробут домашнього господарства впливає низка демографічних, економічних, політичних, культурних, екологічних та інших чинників.

Бюджет домогосподарства — баланс фактичних доходів і витрат домогосподарства за визначений період часу (квартал, місяць, рік) та фінансова база життя, що надає домогосподарству власного стилю споживання та життєдіяльності.

За своїм матеріальним змістом бюджет домогосподарства — форма утворення і використання фондів грошових коштів, що об'єднує сукупні доходи і витрати, забезпечуючи особисті потреби домогосподарства.

Доходи  домашніх  господарств    Б.Є. Кваснюк  та  інші,  традиційно розглядали як невід’ємну складову системи національних заощаджень. Головними джерелами  формування  доходів  домашнього господарства  є  заробітна  плата,  соціальні трансферти  держави  за  мінусом  податків, власна праця людини, що створює матеріальні  блага  та  послуги  безпосередньо  для внутрішнього  споживання  тощо.

У межах бюджету домогосподарства, крім загальних, можуть формуватися і відокремлені грошові фонди (як індивідуальні чи спільні, так і фонди споживання або нагромадження). Індивідуальні грошові фонди, на відміну від спільних, призначених для купівлі предметів спільного вжитку, використовуються для придбання різних товарів, оплати медичних та освітніх послуг окремих членів домогосподарства. Грошові фонди нагромадження створюються з метою фінансування майбутніх капітальних та поточних витрат, включаючи купівлю об'єктів нерухомості, формування первинного капіталу для заняття підприємницькою діяльністю чи відпочинку, оплати медичних послуг або забезпечення гідного життя у старості.

У складі бюджету домогосподарства виділяють постійні та змінні доходи і витрати. Постійні доходи, як і постійні витрати, є як у теперішньому, так і майбутніх фінансових періодах. Прикладом постійного фінансового доходу може бути заробітна плата за основним місцем роботи, довічна рента тощо. Дохід або витрати, які у майбутньому можуть зникнути, є змінними доходами та витратами.

Формування і використання ресурсів домогосподарств залежить від двох основних видів чинників: зовнішніх і внутрішніх. Зовнішній вплив на формування ресурсів домогосподарств здійснюється державою та окремими юридичними особами через систему пенсійного забезпечення, виплату стипендій, безоплатне або пільгове навчання, медичне обслуговування, надання путівок тощо. Внутрішнім чинником, що впливає на доходи домогосподарств, є господарська діяльність домогосподарства, яка включає виконання домашньої роботи, роботу в особистому підсобному господарстві, роботу за межами домогосподарства і діяльність домогосподарства як самостійної одиниці на ринку товарів і послуг. Зовнішній вплив на використання ресурсів домогосподарств здійснює політика держави і місцевих органів влади щодо сплати податків, зборів та надання пільг і виплати допомог з відповідних фондів грошових коштів. Внутрішній вплив на використання ресурсів домогосподарств здійснюють пріоритети членів сім'ї у цей період часу.

Загальні доходи домогосподарств включають грошові доходи, а також вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за мінусом матеріальних затрат на її виробництво), вартість подарованого майна від родичів чи інших осіб, суми безготівкових пільг та субсидій з оплати житлово-комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, послуг міського транспорту та зв'язку.

Сукупні ресурси домогосподарств складаються із загальних доходів, а також використаних заощаджень, приросту позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством та повернутих домогосподарству. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарств незалежно від джерел їхнього походження.

Витрати домогосподарства — сукупність платежів, які здійснюється домогосподарством з метою забезпечення його життєдіяльності, що включають витрати на придбання продовольчих і непродовольчих товарів та оплату послуг, інвестиційні витрати, податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти. Сукупні витрати включають фактично сплачені грошові витрати домогосподарства, вартість натуральних надходжень, суми пільг та безготівкових субсидій.

Фінансовий стан домогосподарств найдоцільніше було б оцінювати за розміром доходу на одного члена домогосподарства, адже саме цей показник є найбільш об'єктивним і доволі просто інтерпретується (чим вищим є рівень доходів на одного члена домогосподарства, тим кращим вважається його фінансовий стан). Проте, як показує світовий та вітчизняний досвід, для більш точної оцінки реального фінансового стану домогосподарства доцільніше використовувати не стільки рівень доходів (частину яких під час проведення обстеження можна приховати), скільки рівень грошових витрат.

1.3 Теорії домогосподарства в сучасній економічній думці

Учені-суспільствознавці  акцентують  увагу  на  вивчені  різноманітних аспектів функціонування та розвитку домашнього господарства і сім’ї, які здебільшого визначаються предметом дослідження  конкретної  дисципліни.  Наприклад,  соціологи  та  демографи досліджують різні аспекти демографічної поведінки людини, міграційні процеси, динаміку відтворення населення, оцінюють їх якість життя тощо. Представники історії та етнографії розглядають генезис та еволюцію як сім’ї, так і домашнього господарства,  починаючи  з  появи  людства  на  Землі,  аналізують  їх місце та значення у різних цивілізаціях.

 По-друге, праці вчених-економістів, для яких домогосподарства виступають як активні учасники процесу виробництва товарів та  послуг,  їх  розподілі,  обміні  та  споживанні.  Ці  дослідження можна поділити на дві великі групи: а) теоретичні розробки західноєвропейських  дослідників;  б)  науковий  доробок  учених,  що представляють країни постсоціалістичного табору, зокрема науковців Росії та України.

Праці  західноєвропейських  учених-економістів  здебільшого присвячені визначенню сутності та місця домашнього господарства у ринковій економічний системі, аналізу функцій та особливостей здійснення його діяльності у різних сферах господарського  життя  суспільства.  У  деяких  роботах  вивчається  вплив  соціальних  факторів  на  розвиток  домогосподарства.  Вивчаючи наукову  спадщину  провідних  економістів  XVІІІ  —  початку  ХХ ст. потрібно зазначити, що вони не створили цілісної економічної теорії домогосподарства, проте сучасне розуміння його сутності дозволяє  нам  виокремити  у  їхніх  теоретичних  розробках  низку аспектів,  які  можна  використати  при  дослідженні  різних  сторін життєдіяльності домашнього господарства. Крім того, вони стали підґрунтям  для  створення  у  подальшому  економічної  теорії  домогосподарства, яка отримала найбільшого розквіту в другій половині ХХ ст., коли з’явився новий розділ в економічній теорії, що отримав назву економіки сімейного господарства. Засновником даної теорії став відомий американський дослідник, лауреат Нобелівської премії 1992 року Гарі Беккер. У своїй відомій праці «Treatise on the Family» («Трактат про сім'ю») вчений уперше в історії економічної науки:   застосував мікроекономічний аналіз до вивчення сутнісних рис домогосподарства;   розглянув  домогосподарство  не  як  пасивного  споживача ринкових товарів та послуг, а як активного виробника споживчих благ;   проаналізував сім’ю як «міні-фабрику»;   застосував економічний підхід до вивчення  таких  соці-альних проблем,  як  освіта, політика, шлюб, планування  сім’ї тощо.

За допомогою зазначених підходів учений дослідив різні сторони функціонування домогосподарства, які раніше не вважалися сферою економічної науки, а саме:  особливості розподілу праці між членами сім’ї; еволюцію інституту сім’ї у довготривалій історичній перспективі; значення альтруїзму для добробуту та розвитку сім’ї; вибір, за висловом Г. Бекера, між кількістю дітей  та  їх  «якістю»;    шлюбний  ринок;  динаміку  розлучень тощо. 

Підкреслюючи  важливість  і  значення  проведеного  американським  ученим  аналізу,  відомий  російський  учений  В.  Автономов  зазначає,  що  після  робіт  Г.  Беккера  не  залишилося жодного  з  аспектів  життєдіяльності  сім’ї,  що  не  досліджувалися  крізь  призму  економічного  підходу.  Наукові розробки  Г.  Беккера  отримали  подальший  розвиток  у  працях інших учених-економістів. Продовжувачами його теорії стали такі американські дослідники, як К. Ланкастер, Й. Бен-Порат, Р. Поллак та  ін. Останній є засновником трансакційного підходу  до  вивчення  домогосподарства.  Вихідною  точкою  його дослідження є думка про те, що застосування трансакційного підходу до вивчення сім’ї розширює та узагальнює нову економічну теорію домашнього господарства. Дійсно, адже такий підхід передбачає не тільки аналіз вертикальної інтеграції домогосподарства, але й фокусує увагу на значенні різних інститутів, які беруть участь у побудові складних та довготривалих відносин. 

За допомогою нового методологічного підходу Р. Поллак розглядає сім’ю як складну ієрархічну керовану структуру, в межах якої здійснюється виробництво товарів та послуг, досліджує внутрішню організацію та процеси розподілу всередині сім’ї, акцентує увагу на значенні переговорів між її членами тощо. Сьогодні трансакційний підхід посідає провідне місце серед методологічних  напрямів  дослідження  економічної  природи домогосподарства,  особливо  якщо  мова  йде  про  вивчення  даного суб’єкта на мікрорівні. 

Діяльність  сучасного  домашнього  господарства  має  подібні риси до економічної організації, теорія якої широко розвивається іноземними  вченими  в  межах  інституціональної  економіки,  одним з яскравих представників якої є відомий американський економіст Д. Норт. Учений розглядає економічну організацію як цілеспрямовану діючу одиницю, яка створюється для максимізації багатства, що визначається можливостями наданими інституціональною структурою суспільства. Таке розуміння економічної  організації  дозволяє  виділити  наступні  спільні  риси  її діяльності  з  домогосподарством:  загальна  мета;  набір  ресурсів, якими можна вільно розпоряджатися та необхідно здійснювати їх захист; система норм поведінки та методів контролю за їх дотриманням; розподіл праці між членами; наявність винагород та покарань тощо.

Широкий  спектр  праць  учених,  що  представляють  країни  постсоціалістичного табору, зокрема науковці Росії та України,  можна, в свою чергу, поділити на чотири групи, які відрізняються  між  собою  не  тільки  історичними  періодами,  але  й  різними  методологічними підходами у дослідженні сутнісних рис домашнього господарства: науковий доробок українських та російських вчених другої половини ХІХ — початку ХХ ст.; розробки  радянських дослідників;  сучасні російські дослідження; праці вітчизняних науковців, починаючи з 1991 року.

Теоретичні напрацювання представників першої групи є цікавими для сьогодення, адже вони розроблялись  у період становлення  ринкової  економіки  на  території  України  та  Росії.  Проте, слід зазначити, що більшість таких досліджень стосувалась лише  проблем  функціонування  та  розвитку  селянських  господарств,  кількість яких значно переважала над чисельністю міських господарств.

Розробки  радянських  дослідників  проводилися  на  основі  використання  методологічних  підходів, які  сьогодні  переглядаються.  Науковці даної групи не використовували у широкому обігу термін  «домогосподарство», адже його діяльність передбачає процес виробництва, що було монопольним правом держави. Саме тому існуючі  дослідження були присвячені сім’ї, що розглядалась як соціальний  інститут,  а  її  економічна  складова була пов’язана лише зі сферою  споживання, аналізом якої обмежувались радянські вчені. Б. Левінодин  з  небагатьох  учених  періоду  соціалізму,  вивчав  особливості  ведення домогосподарства, проте до нього він відносив лише побутове обслуговування членів сім’ї та ведення особистого підсобного  господарства для забезпечення власних потреб у продуктах харчування. Таким чином, науковий доробок радянських учених  можна використати лише при дослідженні господарсько-побутової  діяльності сучасних домогосподарств.

Найбільший  науковий  інтерес  для  сучасності  представляють  третя та четверта групи, які характеризуються однаковим хронологічним  періодом,  але  різними  територіальними  межами.  Такі  дослідження  розпочалися  після  розпаду  Радянського  Союзу  та  краху ідеології командно-адміністративної системи. Кінець ХХ ст.  охарактеризувався  зростанням  популярності  поняття  «домогосподарство». Головними причинами такої тенденції були: поступове  становлення  ринкової  економіки,  у  якій  домогосподарство  виступає як один з головних суб’єктів економічної діяльності; різке  падіння  якості  життя  народу,  яке  було  викликане  глибокою  трансформаційною кризою.

Сьогодні  особливий  інтерес  при  дослідженні  економічної  природи  домогосподарства  представляє  одна  з  ключових  ознак  цивілізаційної  парадигми  —  людиноцентричність.  Така  зацікавленість  виникла  внаслідок  того,  що,  по-перше,  домашнє  господарство  складається  з  групи  людей,  що  об’єднані  родинними  зв’язками та діяльність яких спрямована на досягнення спільних цілей. По-друге, останнім часом простежується тенденція до зростання  частки  індивідуальних  домашніх  господарств,  тобто  таких, що складаються з однієї особи. Тому, економічну діяльність  такого виду домогосподарства вчені, у більшості випадків, спів-ставляють з діяльністю індивіда, що виступає основною категорією цивілізаційної парадигми.