Проблеми та шляхи їх подолання в системі формування доходів домогосподарств

Зростанню рівня доходів від трудової діяльності сприяє припинення  зниження розміру реальної заробітної плати, спричиненого зростанням споживчих  цін. Головним заходом щодо попередження інфляційних процесів є індексація  зароблених доходів, що має особливе значення в умовах незавершеності  трансформаційних процесів економіки. У РФ та Республіці Білорусь провідні  економісти зауважують, що важливим елементом ефективності індексації з позиції  подолання економічної бідності є встановлення низького порога проведення  індексації. У країнах з розвинутою економікою цей поріг встановлюється на досить  низькому рівні: 0,2%, 0,4%, 1,0%, 2,0%. Індексація є інструментом не боротьби з  інфляцією, а її зупинки, тому чим раніше цей інструмент входить  у дію, тим  ефективніше поборюється інфляція та її наслідки.

Передумовами формування у соціальному просторі бідності можна вважати:  природні та географічні фактори (клімат, інтенсивне використання земель та зниження родючості, неповне  використання національних ресурсів чи нестача, енергетичний дисбаланс);   економічні фактори (макроекономічна нестабільність, інфляційні тенденції, відсутність еластичності попиту та  пропозиції  та  невідповідне  ціноутворення,  відсутність  робочих  місць  та  високий  рівень  безробіття,  відповідно  неможливість реалізувати власну робочу силу; надмірне податкове обтяження, нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів; неможливість існування вільної приватної ініціативи через правові чи економічні колізії, надмірний  адміністративний тиск; невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників);   медичне  забезпечення  (малий  доступ  до  якісного  медичного  обслуговування,  порушення  розумових  активностей  через  відсутність  хімічних  та  фізичних  компонентів, соціальні  хвороби  –  СНІД,  малярія,  туберкульоз,  алкоголізм, зловживання наркотичними засобами тощо);   адміністративно-урядові  проблеми  (відсутність  демократичних  трансформацій,  які  впливають  на  рівень  поширення  соціальної  політики  та  інтегральних  базисів  соціальної  сфери  за  «залишковим  механізмом»,  слабке  правове  регулювання  проблеми  превентивності  та  усунення  бідності,  відсутність  необхідної  соціальної  інфраструктури  задля  регулювання  механізмів  виходу  із  проблеми  бідності,  неможливість  здобуття  освіти  та  відповідних професійних якостей для автономного існування, високий рівень політичної корупції); соціальні  та  демографічні  фактори  (перенаселення  та  відсутність  контролю  народжуваності,  демографічна  транзитивність, поширення злочинності, культурні трансформації вікової, статевої, расової, кастової дискримінації,  особисті вірування та власний вибір релігійної концепції зі специфічною базою віровчення; низький рівень соціальних  виплат, що є результатом низьких заробітків, а отже, відрахувань до відповідних бюджетів і фондів). 

3.2 Зарубіжний досвід подолання бідності та можливість його застосування в Україні

Основою збільшення доходів є збільшення рівня заробітної плати (екстенсивний метод) та збільшення підприємницької участі населення ( інтенсивний метод).

Збільшенню заробітної плати передусім має передувати збільшення темпів виробництва аби зберегти основний закон економіки: темпи приросту заробітної плати не повинні перевищувати темпів зростання виробництва. В Україні спостерігається зниження темпів зростання виробництва через негативну динаміку замовлень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що, з наукової точки зору, унеможливлює збільшення розмірів заробітної плати. В такому випадку, її збільшення неминуче призведе до збільшення рівня інфляції.

Таким чином, маємо приділити увагу підвищенню підприємницької участі населення та проблемам фондового ринку. Саме ці напрями є пріоритетними в вирішенні соціально-економічних проблем в Україні в теперішніх умовах. Слід відзначити, що цим питанням приділяється  мало уваги, а саме в неповній мірі.

Державні органи на різних рівнях впливають на підприємницьку діяльність, тому результати її здійснення залежать від держави. Держава встановлює «правила гри» на ринку, у межах якої суб’єкти підприємництва мають певну свободу. Типові «правила гри» стосуються конкурентної поведінки, управлінських, трудових відносин, цінних паперів, реклами, об’єднань підприємців. Ці правила закріплені в ряді законів України («Про підприємництво», «Про захист економічної конкуренції», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про державне регулювання ринку цінних паперів», «Про фінансові послуги і державне регулювання ринку фінансових послуг», «Про рекламу»).  

Ці правила розрізняються за ступенем обмеження підприємництва, але усі вони служать встановленню певних обмежень діяльності підприємців. Держава здійснює різні форми впливу на суб’єктів підприємницької діяльності, від оподатковування до ціноутворення. Державне регулювання створює те середовище, у якому діють підприємці, забезпечуючи захист права власності, виконання договірних зобов’язань тощо, що є істотним для діяльності підприємців.

Неминуче має вирішитися проблема закритості фондового ринку України. Доступ  населення до всіх без винятку фінансових інструментів має запустити глобальний механізм накопичення. Якщо кожне домогосподарство частину доходу заощаджуватиме, в перспективі це дасть їм можливість капіталізувати вкладення та забезпечити свої потреби.

Таким чином, популяризація інвестиційної діяльності, відкритість фондового ринку в Україні, державна підтримка підприємницької діяльності можуть дати підґрунтя для формування платоспроможного населення.

Соціальна  політика  на  сучасному  етапі  розвитку  суспільства  намагається  перейти  від  принципу права до принципу необхідності, тому цілком логічно, що соціальні трансферти повинні виконувати функцію адресності. Загалом, адресна соціальна допомога становить основу  соціального забезпечення громадян України. Реалізація цієї функції передбачає виділення адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. Право на таку форму соціального забезпечення мають сім'ї, рівень забезпечення яких нижче прожиткового мінімуму. Згідно із Законом  України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум – це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Одним із шляхів викорінення бідності працюючого населення в РФ  вбачають створення для працюючих умов та можливостей для реалізації свого  трудового потенціалу, тобто для того, щоб бути зайнятими продуктивною,  оплачуваною відповідно до рівня кваліфікації та внеску в зростання ВВП країни  діяльністю. При цьому єдиною гарантією продуктивності праці на сучасній стадії  формаційного розвитку можуть бути тільки високі технології, на базі яких реально  побудувати конкурентоспроможну економіку.

Проблема бідності зайнятих наразі є актуальною й для «багатих» країн, де  також впроваджується активна політика з розв’язання цієї проблеми.  Одним з основоположних принципів подолання бідності серед різних  категорій населення взагалі та зайнятих зокрема, як доведено досвідом провідних  країн світу, є економічне зростання, що створює джерела для підвищення розміру  заробітної плати, соціальних трансфертів, доступності до соціальних послуг тощо.

Однак фахівці регіонального бюро ПРООН країн Європи та СНД у своїх  дослідженнях переконують, що економічне зростання не завжди супроводжується  розширенням умов працевлаштування, покращенням соціальних послуг,  підвищенням рівня оплати праці та, як наслідок, не  сприяє зниженню рівня  бідності, зокрема й серед працюючого населення. Економічне зростання є  необхідною, однак не достатньою умовою. Важливою є спрямованість певної  частини цього росту на споживання біднішими категоріями населення. Для цього в  у сіх розвинутих країнах світу запроваджено механізм перерозподілу доходу через  прогресивну шкалу податків на особистий дохід.

Розглянувши зарубіжний досвід, можна констатувати той факт,  що для підвищення матеріального добробуту працюючих в Україні необхідним є:  створення умов та забезпечення сталого економічного розвитку країни; реформування системи оплати праці для забезпечення її високого рівня; запровадження механізму перерозподілу доходів працівників через податки  на особистий дохід та соціальні трансферти.

На  сьогоднішній день найбільш ефективними напрямами підвищення рівня життя домогосподарств є:  боротьба з бідністю шляхом розширення зайнятості та зниження рівня безробіття; розвиток тимчасової зайнятості і громадських робіт; зростання рівня трудових доходів; скорочення заборгованості із виплати заробітної плати і соціальної допомоги; регулювання мінімальної заробітної плати, збільшення пенсій; розробка і реалізація заходів щодо стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу; підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці; перегляд соціальних витрат у бюджеті та зміцнення його соціальної складової; посилення ефективності системи соціального захисту населення; забезпечення відповідності мінімального розміру заробітної плати величині прожиткового мінімуму; розширення програм навчання, підготовки та перепідготовки кадрів; збільшення  заробітної  плати  в  бюджетній  сфері  на  основі  впровадження  галузевих  систем  оплати  праці  й індексації; розробка заходів для подолання бездомності та бездоглядності; забезпечення та поліпшення житлових умов бідних категорій населення тощо.

ВИСНОВКИ

Дослідивши тему курсової роботи: «Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин» було розкрито зміст та роль домогосподарства, розкрито доходи та витрати домогосподарств, проведено аналіз формування доходів домогосподарств, виявлені проблеми формування доходів домогосподарств та шляхи їх вирішення на основі зарубіжного досвіду.

Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб.

В сучасній науковій літературі домогосподарства класифікують за низкою демографічних, територіальних, економічних та соціальних ознак.

Фінанси домогосподарств за формою – це основні елементи, які характеризують рух грошових  фондів  домашніх  господарств,  а  саме  −  доходи  й  витрати  як  матеріальне  вираження  фінансових  відносин, у які вступають домашні господарства в процесі економічної діяльності. 

Середній  розмір домогосподарств має тенденцію до зменшення від 2,62 особи до 2,59 осіб. Частка домогосподарств з дітьми до 18 років коливається від 37,2 5 до 37,8 %. Найбільшу питому вагу становлять домогосподарства із однією дитиною протягом 2004-2010 років даний показник коливався від 65,3 % до 73,5 %.

Загальні доходи домогосподарств України в 2012 році склали 345295 млн. грн. В другому кварталі 2013 року даний показник становив 362511 млн. грн., що на 4,98 % більше за аналогічний період 2012 року. Найбільшу частку доходів становила заробітна плата і склала 147339 млн. грн., що на 12,8% більше за 2011 рік, а в другому кварталі 2013 року склав 152383 млн. грн., що на 3,42 % більше за 2012 рік. На другому місці соціальні допомоги та поточні трансферти в 2012 році вони складали 137693 млн. грн., а в другому кварталі 2013 року 145290 млн. грн.., що на 5,52 % більше за аналогічний період 2012 року.

Витрати домогосподарства в 2012 році склали 290323 млн. грн., що на 14,4 % більше за 2011 рік, а в  другому кварталі 2013 року даний показник склав 316552 млн. грн., що на 9,03 % більше за аналогічний період 2012 року. Сплачені податки домогосподарствами становили в 2012 році 95549 млн. грн., що на 13,08 %  більше за 2011 рік, а в другому кварталі 2013 року 26086 млн. грн., що на 10 % більше за аналогічний період 2012 року.

Однією з сучасних соціально-економічних проблем в Україні, в умовах трансформаційних процесів в економіці, є низький рівень життя населення. Особливості структури населення України, такі як неоднорідність потреб та можливостей населення, призвели до поглиблення диспропорцій у людському розвитку, між різними верствами населення, різними статями, містом і селом.

Передумовами формування у соціальному просторі бідності можна вважати:  природні та географічні фактори (клімат, інтенсивне використання земель та зниження родючості, неповне  використання національних ресурсів чи нестача, енергетичний дисбаланс);   економічні фактори (макроекономічна нестабільність, інфляційні тенденції, відсутність еластичності попиту та  пропозиції  та  невідповідне  ціноутворення,  відсутність  робочих  місць  та  високий  рівень  безробіття,  відповідно  неможливість реалізувати власну робочу силу; надмірне податкове обтяження, нівелювання ролі заробітної плати як джерела доходів; неможливість існування вільної приватної ініціативи через правові чи економічні колізії, надмірний  адміністративний тиск; невідповідність ціни і вартості робочої сили працівників);   медичне  забезпечення  (малий  доступ  до  якісного  медичного  обслуговування,  порушення  розумових  активностей  через  відсутність  хімічних  та  фізичних  компонентів, соціальні  хвороби  –  СНІД,  малярія,  туберкульоз,  алкоголізм, зловживання наркотичними засобами тощо);   адміністративно-урядові  проблеми. 

На  сьогоднішній день найбільш ефективними напрямами підвищення рівня життя домогосподарств є:  боротьба з бідністю шляхом розширення зайнятості та зниження рівня безробіття; розвиток тимчасової зайнятості і громадських робіт; зростання рівня трудових доходів; скорочення заборгованості із виплати заробітної плати і соціальної допомоги; регулювання мінімальної заробітної плати, збільшення пенсій; розробка і реалізація заходів щодо стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу; підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці; перегляд соціальних витрат у бюджеті та зміцнення його соціальної складової; посилення ефективності системи соціального захисту населення;  забезпечення відповідності мінімального розміру заробітної плати величині прожиткового мінімуму; розширення програм навчання, підготовки та перепідготовки кадрів; збільшення  заробітної  плати  в  бюджетній  сфері  на  основі  впровадження  галузевих  систем  оплати  праці  й індексації; розробка заходів для подолання бездомності та бездоглядності; забезпечення та поліпшення житлових умов бідних категорій населення тощо.