Шпаргалка по "Финансам"

1. Необхідність  та сутність фінансів

Фінанси як економічну категорію звичайно поєднують  із рухом грошей. Чи йдеться про  розподіл прибутку, чи про сплату податків. чи про формування державного та місцевого  бюджету - у всіх цих операціях  маємо справу з фінансами. Якщо абстрагуватися від конкретних форм, у яких проявляють себе фінанси, можна побачити те спільне, що їх об'єднує, - це специфічні відносини між різними учасниками суспільного виробництва, тобто перш за все це - суспільні відносини. Відомо, що частина суспільних відносин. яка пов'язана з виробництвом, становить економічні відносин. Вони виникають, безпосередньо у суспільному виробництві на різних стадіях його відтворення. Економічні відносини можуть маги грошовий та негрошовий характер. Фінансові відносини пов'язані лише з грошовими відносинами. проте не всі грошові відносини пов'язані з фінансами. На підставі використання таких філософських категорій, як "ціле" і "частка", можна визначити фінансові відносити як частину суспільно-економічних грошових відносин. Це означає, що по-перше, не всі суспільні підносний г економічними, але економічні підносний завжди виступають як суспільні відносини. По-друге, всі грошові відносини є економічними, проте не всі економічні відносини є обов'язково грошові. І, по-третє, не всі грошові відносини є фінансовими, але всі фінансові відносини с грошовими. Отже, зміст фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму виявлення. Гроші с обов'язковою умовою існування фінансів. Немає грошей - не може бути й фінансів, оскільки фінанси - це суспільна форма, обумовлена існуванням грошей. Якщо па окремих стадіях відтворювального процесу немає руху грошей, то на цих стадіях не можуть виникнути фінанси. На першій стадії відтворювального процесу - стадії виробництва - такого руху немає. Сферою виникнення та функціонування фінансів стає стадія відтворювального процесу, па якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктами господарювання. Кожен із них повинен одержати свою частку у виробленому продукті. Тому важливою ознакою фінансів як економічної категорії є розподільчий характер фінансових відносин. Але й цієї ознаки є не досить для повної характеристики суті фінансів. Різноманітність розподільчих відносин призводить до того, що на другій стадії відтворювального процесу діють різні економічні категорії: фінанси, кредит, заробітна платня, ціна.

2. Моделі фінансових відносин  у суспільстві

Розподіл  і перерозподіл ВВП може здійснюватись  за різними схемами, згідно з якими будуються моделі фінансових відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:

а) за послідовністю розподілу ВВП;

б) за рівнем державної централізації ВВП.

За  послідовністю розподілу ВВП  розрізняють дві моделі - ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають  виходячи з розподілу новоствореної  вартості - національного доходу, домінуючими  складовими якого є заробітна  плата і прибуток. Він є основним і обов’язковим об’єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значущістю. Обов’язковим, оскільки не може бути нерозподіленим - інакше зупиниться процес відтворення виробництва.

Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Характерна  ознака моделі полягає в тому, що держава отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу національного  доходу.

Модель  є відкритою, зрозумілою і точно  характеризує фінансові реалії у  суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;

по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування: кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання  виробництва і підвищення продуктивності праці.

Сутність  фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із розподільних відносин. Держава спрямовувала в бюджет централізований чистий дохід — податок з обороту і частину децентралізованого чистого доходу — прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку). Частина прибутку (до 40%) залишалась на підприємстві, інша частина національного доходу виплачувалась робітникам і службовцям у вигляді заробітної плати, яка підлягала прибутковому оподаткуванню.

Характерна  ознака моделі полягає в тому, що переважну частину своїх доходів  держава отримує в процесі  первинного розподілу національного  доходу.

Модель  є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:

по-перше, з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення  національного доходу;

по-третє, неможливо достовірно визначити  рівень оподаткування;

по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.

Звісна  річ, виділення зазначених моделей  певною мірою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присутні елементи участі держави в первинному розподілі за допомогою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, у свою чергу, включала елементи перерозподілу. Відмінність однієї моделі від другої полягає в різних пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки — втручання у його первинний розподіл.

За  рівнем державної централізації  ВВП у рамках фінансової моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська  модель, яка заснована на максимальному  рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб, характеризується незначним рівнем бюджетної централізації - 25-30%. Фінансове втручання в економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Західноєвропейська  модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті  » 35—45%. За рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність моделі зводиться до паралельного функціонування державних і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП — 50—60%. Відповідно вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така модель можлива тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання, і, по-друге, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до дер жавного сектора.

Вибір фінансової моделі — це вибір шляху  розвитку суспільства, установлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби діяльності держави, її втручання  в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій.

3. Фінансова система та  її  основні елементи

Фінансова система - це сукупність фінансових операцій, які проводяться суб'єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму. Розгляд фінансової системи за складом суб'єктів передбачає визначення підсистем діяльності таких суб'єктів. До них відносяться; державні фінанси, фінанси недержавних підприємств і установ, фінанси громадян, фінанси спільних підприємств, фінанси закордонних юридичних та фізичних осіб та ін. В свою чергу, кожен із названих елементів включає певну сукупність фінансових операцій, яка розглядається як фінансова підсистема.

Зокрема, державні фінанси включають державний  бюджет, фінанси державних цільових фондів, державний кредит, фінанси державних підприємств і установ та ін. Державні фінанси охоплюють проведення таких операцій: формування доходів, розподіл видатків, здійснення інвестиційної діяльності, передачу державного манна в оренду, проведення приватизації державного майна, створення спільних підприємств, залучення і використання грошових коштів на умовах кредиту та ін. В рамках державних фінансів фінансові операції можуть проводитись різними суб'єктами державного управління: урядом, центральним банком, правлінням державних цільових фондів, органами управління   державними   підприємствами   і   установами,   місцевими органами самоврядування та ін.

Фінанси недержавних підприємств і установ  включають фінанси індивідуальних, приватних і колективних підприємств. В свою чергу, колективні підприємства поділяються на господарські товариства, кооперативи, сімейні підприємства та ін. Фінанси громадян поділяються на фінанси домогосподарств та фінанси громадян суб'єктів підприємницької діяльності. Фінанси спільних господарств це фінанси підприємств, які створюються державними органами управління, юридичними та фізичними особами за участю іноземних учасників. На території України фінансові операції проводяться також зарубіжними юридичними і фізичними особами, які мають резиденцію в Україні (резиденти) або діють за межами України (нерезиденти).

Взаємодія між елементами фінансової системи  здійснюється з використанням різних інструментів. До них відносяться: податки, збори, відрахування, інвестиції, кредити, дотації, субвенції, ціни та тарифи, квоти, ліцензії, емісія грошових коштів, цінних паперів, продаж активів, формування і використання страхових фондів та ін. Така взаємодія проводиться в рамках певного фінансово-кредитного механізму. Фінансово-кредитний механізм - це сукупність способів, форм та інструментів, які прийняті до використання в процесі проведення фінансових операцій.

Такий механізм передбачає використання певних форм і методів фінансової діяльності, які регламентуються законодавством та рішенням державних органів управління. До них, зокрема, відносяться встановлені законодавством форми і способи підприємницької діяльності, емісії цінних паперів, прямого і непрямого оподаткування, форми проведення інвестиційної діяльності, умови та методи кредитування суб'єктів господарської діяльності та ін.

Форми і методи фінансової діяльності мають  об'єктивні основи і можуть використовуватись  суб'єктами шляхом вибору найбільш доцільних  для вирішення поставлених задач. Форми, способи та інструменти, які  не заборонено до використання нормативними актами, можуть також використовуватись суб'єктами фінансової діяльності.

Фінансово-кредитний  механізм передбачає використання певних способів мобілізації фінансових ресурсів суб'єктами фінансової діяльності.

Важлива роль в проведені фінансової діяльності належить фінансовій інфраструктурі.

Фінансова інфраструктура - це сукупність інститутів (підприємств, установ, служб), які забезпечують організацію проведення фінансової діяльності. Як правило, такі інститути є посередниками фінансової діяльності і обслуговують їх операції. До фінансової інфраструктури відносяться комерційні банки, фондові, валютні і товарні біржі, інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, страхові фірми, дочірні товариства, аудиторські і консультативні фірми, торгівці цінними паперами, реєстратори, зберігачі, депозитарії та ін. Вони надають певні фінансові послуги юридичним та фізичним особам на умовах, визначених законодавством. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок, та за рахунок цих осіб або за залучені кошти з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості активів. Такі операції проводяться суб'єктами фінансової інфраструктури на основі одержаних ліцензій. Діяльність учасників фінансових послуг проводиться на певних ринках: банківських послуг, страхових послуг, операцій з цінними паперами та ін.

4. Функції і роль фінансів.

Сутність  кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які  характеризують суспільне призначення даної категорії. Призначенням фінансів, як уже зазначалось, є забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів окремих суб’єктів, які, у свою чергу, є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного багатства. Причому, оскільки ці процеси опосередковуються рухом грошових потоків і відображають суперечливі відносини, вони і потребують, і створюють належні передумови для контролю за діяльністю всіх суб’єктів фінансових відносин. Звідси випливає, що фінанси виконують дві функції: розподільну та контрольну.